Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 161/5317/18
провадження № 61-3454св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач (заявник) - Координаційний центр з надання правової допомоги,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року у складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Координаційного центру з надання правової допомоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
17 грудня 2018 року Координаційний центр з надання правової допомоги звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, зокрема, про стягнення судових витрат, пов`язаних із явкою до суду.
В обґрунтування заяви зазначав, що він, як юридична особа, приймав участь у судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій через своїх представників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за належно посвідченими довіреностями.
Оскільки, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, тому відповідно до статті 138 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять та інші витрати.
З урахуванням уточнень, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 6 902,83 грн судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.
05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із запереченням на заяву відповідача про стягнення судових витрат, що пов`язані з явкою до суду, у якому просив у задоволенні заяви відмовити та стягнути з відповідача на свою користь 15 360,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини дев`ятої статті 141 ЦПК України.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року заяву Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, пов`язаних з явкою до суду залишено без розгляду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що представники відповідача до закінчення судових дебатів чи розгляду справи та протягом п`яти днів після ухвалення рішення не подали до суду відповідних доказів та заяви з цього приводу не зробили, а тому заява Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, підлягає залишенню без розгляду. Крім того, суд дійшов висновку, що не підлягає задоволенню заява ОСОБА_1 про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 15 360,00 грн, оскільки згідно зі статтею 142 ЦПК України суду не надано доказів про здійснення ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій відповідача.
Постановою Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року скасовано і прийнято нову постанову про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Координаційного центру з надання правової допомоги на користь ОСОБА_1 420,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У своїй постанові Верховний Суд вказав, що постанова Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні заяви Координаційного центру з надання правової допомоги не оскаржується, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду, скасував постанову суду апеляційної інстанції лише в частин відмови у відшкодуванні витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції при розгляді справи за заявою Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення.
Постановою Волинської області від 09 лютого 2022 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки, викладені в ухвалі Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року, відповідають вимогам закону, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам відзиву на заяву про ухвалення додаткового рішення, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
15 березня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити Координаційному центру з надання правової допомоги у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, а також стягнути з відповідача на свою користь 15 780,40 грн судових витрат, пов`язаних з розглядом вказаної заяви (15 360,00 грн - судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги; 420,40 грн - витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги).
В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що Координаційний центр з надання правової допомоги під час розгляду справи по суті у суді першої інстанції не вчинив будь-яких дій, передбачених частиною першою статті 134 ЦПК України; не зазначив у документах, перелік яких визначено статтею 174 ЦПК України, відомостей, визначених пунктом 8 частини третьої статті 178 ЦПК України; не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесених судових витрат у справі з урахуванням кінцевого терміну для їх надання.
Вказує, що справа, про перегляд якої подано касаційну скаргу, розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, суд не визнавав явку відповідача обов`язковою, а тому витрати, пов`язані з явкою представників відповідача до суду не можуть бути віднесені до витрат, пов`язаних із розглядом справи. Зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року, не звернув уваги на правове регулювання питання щодо понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом судом заяви Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення.
У травні 2022 року від Координаційного центру з надання правової допомоги надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить відхилити касаційну скаргу та залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не спростовують законності оскаржуваних судових рішень.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення з огляду на таке.
Обставини, встановлені судами
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Координаційного центру з надання правової допомоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.
До закінчення судових дебатів у справі сторона відповідача не зробила ні усної, ні письмової заяви щодо відшкодування судових витрат, пов`язаних з явкою до суду.
17 грудня 2019 року Координаційний центр з надання правової допомоги звернувся до суду першої інстанції із заявою про стягнення судових витрат, пов`язаних із явкою до суду, в обґрунтування якої зазначав, що ним понесені витрати, пов`язані з відрядженням представників на судові засідання (витрати на квитки, проживання та добові витрати), розмір яких становить 6 902,83 грн.
05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з відзивом на заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат, пов`язаних із явкою до суду, у якому просив у задоволенні заяви відмовити та стягнути з відповідача на свою користь 15 360,00 грн витрат за надання йому адвокатом правничої допомоги під час розгляду судом заяви сторони відповідача про ухвалення додаткового рішення.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
У цій справі заява Координаційного центру з надання правової допомоги від 17 грудня 2018 року обґрунтована необхідністю ухвалення додаткового рішення, зокрема, про стягнення судових витрат, пов`язаних із явкою представників відповідача до суду.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 138 ЦПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Аналіз наведених процесуальних норм вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.
Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.
Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду.
Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.
Частинами першою, другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови у позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат, у тому числі пов`язаних із розглядом справи, і такий порядок поставлено у залежність від результатів розгляду справи по суті.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суди попередніх інстанцій, залишаючи без розгляду заяву Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення, керуючись частиною восьмою статті 141 ЦПК України, виходили з того, що до закінчення судових дебатів у справі сторона відповідача не зробила ні усної, ні письмової заяви щодо відшкодування судових витрат, пов`язаних із явкою до суду та не надала доказів понесення таких витрат, а тому відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України, така заява підлягає залишенню без розгляду.
Верховний Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
По-перше, апеляційний суд вийшов за межі апеляційного оскарження, оскільки Верховним Судом переглянута та скасована постанова апеляційного суду від 09 лютого 2022 року з направленням на новий розгляд лише в частині відмови у відшкодуванні витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу при розгляді справи за заявою Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення.
По-друге, суди попередніх інстанцій, розглядаючи заяву Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення, дійшли помилкового висновку, що така заява підлягає залишенню без розгляду з підстав, передбачених частиною восьмої статті 141 ЦПК України, з огляду на таке.
До закінчення судових дебатів у справі сторона відповідача (Координаційний центр з надання правової допомоги) не зробила ні усної, ні письмової заяви щодо відшкодування судових витрат, пов`язаних із явкою до суду.
Заява про стягнення таких судових витрат із відповідними доказами подана до місцевого суду засобами поштового зв`язку лише 17 грудня 2019 року, що є підставою не для залишення її без розгляду, а для відмови у її задоволенні.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у задоволенні заяви Координаційного центру з надання правової допомоги про стягнення судових витрат, пов`язаних із явкою до суду, необхідно відмовити, оскільки така заява не була подана впродовж розгляду справи по суті до закінчення судових дебатів.
Суди помилково застосували положення частини восьмої статті 141 ЦПК України та залишили заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат, пов`язаних із явкою представників відповідача до суду, без розгляду.
Крім того, Верховний Суд частково не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для покладення на відповідача понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 15 360,00 грн у зв`язку з тим, що останнім не надано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення витрат, пов`язаних із розглядом справи.
У матеріалах справи є договір про надання правової (правничої) допомоги від 02 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідно до умов якого адвокат за завданням клієнта зобов`язується надати послуги щодо захисту та представництва прав та законних інтересів останнього у справі про стягнення витрат, що пов`язанні із явкою до суду у справі № 161/5317/18. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, квитанцію від 02 жовтня 2020 року № ПН 572 про сплату послуг із надання правничої допомоги у сумі 15 360,00 грн, ордер серії ВЛ № 0000766615 на надання правової допомоги від 05 жовтня 2020 року, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 825.
Вказані документи вчасно надані заявником до суду.
Таким чином, витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції при розгляді заяви Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, підтверджено відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їхньої вартості.
Проте, судові витрати, понесені ОСОБА_1 за надання правової допомоги під час розгляду заяви сторони відповідача про ухвалення додаткового рішення, не підлягають відшкодуванню, оскільки за результатами розгляду справи по суті у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а тому відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України усі судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на сторону позивача.
Встановлений процесуальним законом порядок розподілу судових витрат обумовлений результатом розгляду справи по суті, та не залежить від результату розгляду будь-яких інших заяв чи клопотань.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом судом заяви про ухвалення додаткового рішення, є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню саме з цих підстав, а не у зв`язку із відсутністю доказів про їх понесення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм процесуального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року скасувати та постановити нове.
У задоволенні заяви Координаційного центру з надання правової допомоги про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, пов`язаних із явкою до суду, відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
