КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/1578/2023
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 369/7921/21
14 березня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Олійника В.І.
- Сушко Л.П.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Дасюка Віктора Володимировича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Янченка А.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту,-
в с т а н о в и в:
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона є племіннецею ОСОБА_3 . У жовтні 2020 року ОСОБА_3 померла та після її смерті була відкрита спадщина.
У листопаді 2020 року позивачка звернулася із заявою про прийняття спадщини до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори та дізналася про існування заповіту, складеного ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Заповіт був посвідчений секретарем Білогородської сільської ради.
ОСОБА_4 померла у квітні 2021 року.
Таким чином, на момент звернення до суду із даним позовом за заповітом наявні два спадкоємця - ОСОБА_2 та позивачка.
Позивачка вважає, що заповіт є нікчемним з тих підстав, що в особи яка посвідчувала заповіт, були відсутні на це повноваження, не відповідність форми заповіту, не відповідність форми посвідчувального напису та повноважень посадових осіб.
Посилаючись на вищезазначене, позивачка просила суд:
- визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3 , який посвідчений секретарем Білогородської сільської ради ОСОБА_7 від 07 квітня 2009 року та зареєстрований у реєстрі за № 15;
- застосувати наслідки нікчемного заповіту ОСОБА_3 , який посвідчений секретарем Білогородської сільської ради ОСОБА_7 від 07 квітня 2009 року, та зареєстрований у реєстрі за № 15, шляхом визнання права на спадщину померлої ОСОБА_3 за ОСОБА_1 , як спадкоємця за законом.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Дасюк В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що заповіт посвідчений уповноваженою особою на вчинення нотаріальних дій, не врахувавши що рішення виконавчого комітету Білогородської сільської ради про уповноваження секретаря Білогородської сільської ради ОСОБА_7 на вчинення нотаріальних дій у Білогородській сільській раді відсутні.
Вказував на те, що суд дійшов хибного висновку про відповідність оскаржуваного заповіту вимогам закону, оскільки при складанні заповіту ОСОБА_3 від 07 квітня 2009 року не було вказано місце народження заповідача, що є порушенням вимог щодо форми заповіту та свідчить про його нікчемність відповідно до ст. 1257 ЦК України.
Крім того, вказував на те, що суд не надав належної правової оцінки листу Центрального міжрегіонального управління юстиції міста (м. Київ) № 25075/6.3-21 (6.3/1) від 01 червня 2021 року, що призвело до припущення про наявність повноважень на посвідчення заповіту та ухвалення необгрунтованого рішення.
Зауважував, що не відповідає дійсності твердження суду про те, що позивач заявою від 12 листопада 2020 року за №1635 відмовилася від прийняття спадщини за оспорюваним заповітом на користь спадкоємців за заповітом та заяви про прийняття спадщини до майна померлої не подавала, оскільки 12 листопада 2020 року позивачка разом з іншими спадкоємцями за заповітом з`явилися до Києво-Святошинської державної нотаріальної контори для написання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . В подальшому, виявивши заяву про відмову від спадщини, яка позивачкою не підписувалась, та яка не відповідає її волевиявленню, остання відкликала її та подала заяву про прийняття спадщини, яка відповідає її волі та долучила до матеріалів спадкової справи. По факту виявлення шахрайських дій позивачка звернулася до правоохоронних органів з заявою про злочин, за результатами якого було порушено кримінальне провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 не з`явилися, про час та місце розгляду справи представник був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи представник був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.
Боярська державна нотаріальна контора надіслала клопотання про проведення судового засідання без участі представника нотаріальної контори.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи, які були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач ОСОБА_1 є племіннецею ОСОБА_3
07 квітня 2009 року ОСОБА_3 було складено заповіт на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Заповіт був посвідчений секретарем Білогородської сільської ради ОСОБА_7 та зареєстрований у реєстрі за № 15.
Згідно листа Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 27 травня 2021 року № 893/02, секретар виконавчого комітету Білогородської сільської ради ОСОБА_7 вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконкому Білогородської сільської ради (а.с. 23) .
Згідно п. 7 розподілу обов`язків між штатними праціниками виконкому Білогородської сільської ради секретар виконкому здійснює всі нотаріальні справи (а.с. 24).
Згідно листа Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 26 серпня 2021 року № 1434/02-26, рішенням Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району № 4 від 11 квітня 2006 року ОСОБА_7 обрано секретарем Білогородської сільської ради (а.с. 75).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання заповіту нікчемним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він грунтується на нормах матеріального та процесуального права.
За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт, як остання воля особи, стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні, як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою, як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом та посадовою особою органу місцевого самоврядування (статті 1248, 1249, 1251, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1251, 1253 ЦК України.
Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.
Проте, допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, в яких може опинитися особа, яка бажає реалізувати своє право на заповіт.
Встановлені законодавцем правові механізми посвідчення заповіту доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.
Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.
Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.
Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті нівелює вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.
На дату складення оспорюваного заповіту вимоги до його форми та порядку посвідчення були визначені главою 85 книги шостої ЦК України, Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25.08.1994 року (далі - Інструкція).
Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про нотаріат» визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії, зокрема посвідчують заповіти (крім секретних).
За змістом ч. 2. ст. 1 Інструкції у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти.
За змістом ст. 2 Інструкції нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.
Згідно з вимогами статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадовихосіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
За вимогами частини четвертої статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.
Судом встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Білогородської сільської ради ОСОБА_7, яку рішенням цієї ради 1 сесії V скликання від 11 квітня 2006 року № 4 обрано секретарем з одночасним покладенням на неї повноважень секретаря виконавчого комітету сільської ради. Крім того, відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконкому Білогородської сільської ради секретар сільської ради вчиняє нотаріальні дії.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що заповіт посвідчений уповноваженою особою на вчинення нотаріальних дій є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами.
З копії заповіту ОСОБА_3 від 07 квітня 2009 року вбачається, що заповіт складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт особисто підписаний заповідачем.
Відтак заповіт відповідає вимогам щодо форми, встановлених ст.. 1247 ЦК України, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що складений ОСОБА_3 заповіт є нікчемним, оскільки обставини, на які позивач посилалася в обґрунтування нікчемності заповіту спростовані під час розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної правової оцінки листу Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) № 25075/6.3-21 (6.3/1) від 01 червня 2021 року, що призвело до припущення про наявність повноважень на посвідчення заповіту та ухвалення необгрунтованого рішення, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.
Так, у листі Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) № 25075/6.3-21 (6.3/1) від 01 червня 2021 року, зокрема, повідомлялося, що станом на 07 квітня 2009 року на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області функціонувала Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, яка знаходилась за адресою: вул. Леніна, буд 33, с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.
При цьому, у листі Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) № 38954/6.3-21 від 26 серпня 2021 року, зокрема, повідомлялося, що наказом Міністерства юстиції Української ССР від 23.02.1997 № 12/5 було створено Першу Київську обласну державну нотаріальну контору. Станом на 2009 рік Перша Київська обласна нотаріальна контора знаходилась у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: вул. Мельниченка, 1, м. Київ. Відповідно до наказу Головного управління юстиції у Київській області від 21.01.2010 № 17/5 з 22.01.2010 до 25.07.2011 Перша Київська обласна державна нотаріальна контора розміщувалась у приміщенні Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори, що знаходилась за адресою: вул. Б. Хмельницького, 113, м. Боярка, Києво-Святошинського р-н, Київської обл. Крім того, з архівної інформації також вбачається, зо з 26.07.2011 року до ліквідації (16.03.2018) Перша Київська обласна державна нотаріальна контора знаходилась за адресою: вул. Леніна, 33, с. Білогородка, Києво-Святошинський р-н, Київська обл. (а.с. 76).
Таким чином, матеріали справи не містять та позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що саме у квітні 2009 року нотаріусами Першої Київської обласної державної нотаріальної контори вчинялися нотаріальні дії на території с. Білогородка.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання заповіту нікчемним з підстав, визначених позивачем.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст..ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Дасюка Віктора Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 березня 2023 року.
Головуючий: Судді:
