ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 629/760/24 Головуючий суддя І інстанції Ткаченко О. А.
Провадження № 22-ц/818/1922/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Балла Владислава Володимировича на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2024 року у справі №629/760/24, за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області про зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила зобов`язати Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області (КП «ЖУК») виключити з обліку по особовому рахунку за її квартирою борги попереднього власника за житлово-комунальні послуги, надані за адресою: АДРЕСА_1 , які були нараховані за період по 17.11.2023, коли вона ще не була її власником, а саме: за постачання теплової енергії в т.ч. загальнобудинкові потреби на опалення в розмірі 31247,84 грн., абонентське обслуговування в розмірі 292,56 грн., управління багатоквартирним будинком в розмірі 2788,11 грн.
Зазначила, що вона згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2023, зареєстрованого в реєстрі за №942 стала власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаним Договором не було покладено на неї будь-яких зобов`язань, які мав попередній власник. Відповідачем за придбаною нею квартирою рахується заборгованість, яка була нарахована вищевказана заборгованість за період до 17.11.2023, за яку позивачка не відповідає.
Вона звернулася до КП «ЖУК» щодо відкриття нового особового рахунку на її ім`я. Листом КП «ЖУК» від 04.12.2023 №3023 їй було відмовлено у відкритті нового особового рахунку у зв`язку з тим, що на кожне окреме житлове приміщення (квартиру, будинок, кімнату в гуртожитку) відкривається, як правило, один особовий рахунок. Згідно чинного законодавства споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Вважає, що заборгованість, яка утворилася в процесії договірних правовідносин між відповідачем та попереднім власником квартири станом по 17.11.2023 немає жодного відношення до неї, оскільки договором вони не передбачені. Вважає, що такими діями відповідач порушує її права та інтереси, як споживача житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2024 року у задоволенні позову було відмовлено.
З цим не погодилась позивачка та через свого представника - адвоката Балла В.В. у апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовної заяви повністю.
Вказала, що суд не надав належної оцінки доводам її позову, та помилився із застосування норм цивільного процесуального і матеріального права, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. Наведені на обґрунтування позову доводи підтверджуються наявними у справі доказами, які відповідач не спростував, у позивачки не виникло зобов`язання сплачувати борги за попереднього власника, тому її позов має бути задоволений.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
У статті 376 ЦПК України визначено наступні підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення:
1. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав наступні мотиви свого рішення.
З урахуванням положень ст.15, 16 ЦК України не є належним способом захисту судом цивільних прав та інтересів особи пред`явлення позову про зобов`язання не нараховувати заборгованість за послуги та виключення заборгованості.
Зобов`язання відповідача КП «Житлова управляюча компанія» щодо виключення з особового рахунку заборгованості попереднього власника за послуги з опалення, абонентське обслуговування, управління багатоквартирним будинком, без зазначення конкретних порушень при нарахуванні такої заборгованості та надання доказів на її спростування, не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту прав, а саме по собі нарахування відповідачем вказаної заборгованості не встановлює для позивача будь-яких обов`язків.
Позивачем в позові не зазначено, які саме його права, як споживача, порушені відповідачем у конкретному випадку.
Суд зазначає, що із зазначених позивачем предмета та підстав позову вбачається, що предметом спору стала правомірність нарахованої плати - заборгованості за послуги з надання вказаних комунальних послуг.
Оскарження дій відповідача щодо нарахування плати за використані послуги, які є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту права. А все, що зазначив позивач у позовній заяві, може бути запереченням у разі пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги. Однак, відомостей щодо таких вимог до нього зі сторони відповідача, матеріали справи не містять.
Позивачка не довела факту порушення її цивільних прав відповідачем.
На підставі викладеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права визначається законом, який регламентує конкретні спірні цивільні правовідносини.
Суд першої інстанції помилково вважав, що обраний позивачкою спосіб захисту права, зобов`язання не нараховувати заборгованість за послуги, які їй не надавались, та виключення їх з обліку є передчасним з огляду на те, що відповідач не порушив її цивільних прав, при придбанні квартири вона не могла не знати про наявність боргів у продавця, а тому відповідно до ст.ст. 15, 16, 629, 638 ЦК України заявлені нею вимоги не є належним способом захисту порушених прав.
У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Так, судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 17.11.2023, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Мірошниченко О.М., зареєстрованого в реєстрі за №942, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №354814238 від 17.11.2023 11:00:24.
Право власності позивача на зазначену квартиру виникло з 17.11.2023.
З рахунку за листопад 2023 року ДП «Лозоваводосервіс», КП «Теплоенерго», КП «ЖУК» вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , наявна заборгованість: за постачання теплової енергії в т.ч. загальнобудинкові потреби на опалення в розмірі 31247,84 грн., абонентське обслуговування в розмірі 292,56 грн., управління багатоквартирним будинком в розмірі 2788,11 грн.
Тобто нарахування за комунальні послуги було здійснено відповідачем з врахуванням боргу попереднього власника квартири, ОСОБА_2 , у якого позивач з ОСОБА_1 придбала квартиру.
23.11.2023 позивач звернулася до КП «Житлова управляюча компанія» із заявою про відкриття нового особового рахунку по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з відповіді КП «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради №3023 від 04.12.2023 позивачу відмовлено у відкритті нового особового рахунку. Наказом №17/1 від 02.03.2011 в КП «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради було затверджено «Порядок відкриття, закриття та ведення особових рахунків ля обліку абонентів-споживачів житлово-комунальних послуг в житлових будинках житлового фонду м.Лозова». Зазначено, що на кожне окреме житлове приміщення (квартиру, будинок, кімнату в гуртожитку) відкривається, як правило, один особовий рахунок. Він відкривається не за особою, а за адресою. Новий рахунок може бути відкритий після закриття існуючого. Наявність заборгованості по особовому рахунку на квартиру, що утворилась з вини попереднього власника, не порушує їх законних прав та інтересів, як нового власника.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов`язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.
У частині другої-п`ятої статті 13 ЦК України є заборона дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Всупереч вказаній нормі ст.89 ЦПК України суд першої інстанції не з`ясував, що зібраними по справі доказами та встановленими на їх підставі вищевказаними обставинами підтверджено, що відповідач на підставі свого локального акту, який у встановленому порядку не набув значення нормативного, обов`язкового для виконання іншими особами, відмовив позивачці в укладенні договору на надання їй комунальних послуг для утримання належній квартири, мотивуючи це наявності заборгованості у попереднього власника. При цьому відповідач всупереч передбаченого ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуального обов`язку доведення своїх заперечень проти позову - не надав до суду належних і допустимих у розумінні ст. 76 ЦПК України доказів про те, що у позивачки відповідно до згаданої норми ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов`язки сплати заборгованість за попереднього власника квартири.
Згідно до ст.12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 1, ст.1) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами.
Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем/управителем будинку.
Виконавець комунальної послуги, який займає монопольне становище на ринку, за наявності у нього технічних можливостей надання комунальної послуги не вправі відмовити в укладенні відповідного договору споживачеві чи іншій особі, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 1, ст.1) споживач комунальних послуг має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Отже, за змістом вказаної норми п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач не має сплачувати заборгованість по сплаті комунальних послуг, які йому фактично не надавались.
Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Крім того, відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.
Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Таким чином, новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.
При цьому договір купівлі-продажу від 03 серпня 2018 року, згідно з яким позивачка стала власником спірної квартири, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов`язанні).
Верховний Суд вважає, що посилання касаційної скарги на Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а саме на частину третю статті 7, є безпідставним.
Згідно із преамбулою цього Закону України він визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Стаття 7 Закону Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» присвячена обов`язкам співвласників багатоквартирного будинку.
Положеннями цієї статті є встановлення у її частині другій правила, відповідно до якого кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Крім того, частина третя цієї ж статті передбачає, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення набуття новим власником усіх обов`язків попереднього власника як співвласника.
Тлумачення наведеної норми права у системному зв`язку з вищеприведеними нормами надає можливість дійти висновку про те, що у даному випадку йдеться про перехід від попереднього власника до нового власника обов`язків саме як співвласника багатоквартирного будинку, передбачені законом, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово-комунальні послуги.
Тобто з моменту переходу права власності на квартиру попередній власник втрачає права і обов`язки співвласника багатоквартирного будинку, а новий власник набуває прав і обов`язків співвласника такого будинку. Адже згідно з частиною першою статті 2 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.
Отже, діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Тобто новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.
Також Верховний Суд вказав на безпідставність застосування судами ч. 3 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», згідно з якою у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення набуття новим власником усіх обов`язків попереднього власника як співвласника.
Зазначена стаття регулює обов`язки співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до ч. 2 цієї статті кожен із них несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Тлумачення наведеної норми права дає можливість дійти висновку про те, що у цьому випадку йдеться про перехід від попереднього власника до нового власника обов`язків саме як співвласника багатоквартирного будинку, передбачених законом, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово-комунальні послуги.
Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу, що було встановлено у даній справі.
Аналогічний правовий висновок був висловлений у постановах КЦС Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-604св20), та від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18 (провадження № 61 - 20547св19), що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України колегія суддів враховує у даній справі, яка є релевантною за обставинами справи.
Відповідач внаслідок безпідставного нарахування заборгованості за послуги, які позивачці не надавались, з цих підстав відмовився укласти з нею договір на надання комунальних послуг, чим фактично позбавив її можливості легально їх отримувати.
Суд за таких обставин не звернув уваги, що у ст. 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів порушеного права. З огляду на принцип правової визначеності, пропорційності, ст. 11 ЦПК України, які є елементами комплексного принципу верховенства права, ст. 10 ЦПК України, - суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо, а тому з урахуванням принципу «суд знає право» у разі доведеності підстав заявленого позову не вправі відмовити у захисті порушеного цивільного права та інтересу відповідно до заявлених у позові вимог, якщо спірні правовідносини не мають ефективного нормативного врегулювання.
У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Принцип «jura novit curia» застосовується у випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права (див. з цього приводу правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 2 листопада 2022 року у справі № 685/1008/20).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Тому, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Суд першої інстанції відмовляючи у захисту порушеного права з покликанням на те, що чинним законодавством не передбачено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги, не врахував правові висновки щодо застосування вищевказаних норм права, які були викладені у постанові КЦС Верховний Суд від 26 січня 2022 року у справі № 201/11406/20, провадження № 61-18079св21, про те, що такий спосіб захисту порушеного права за вищевказаних обставин є належним та ефективним способом захисту поряшеного права.
Суд першої інстанції, не визначившись у достатній мірі із нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов помилкових висновків про необґрунтованість вимог ОСОБА_1 , тому її порушене право підлягає захисту.
За таких обставин та відповідно до вказаних норм процесуального і матеріального права суд виходячи з обов`язку суду забезпечити виконання основного завдання цивільного судочинства - ефективного захисту порушеного права споживача на укладення договору на надання їй комунальних послуг без сплати заборгованості попереднього власника, який за нею безпідставно враховується, - мав законні підстави для захисту порушеного внаслідок цього цивільного права позивачки на отримання комунальних послуг в межах заявлених підстав позову, а саме: шляхом зобов`язання КП «ЖУК» Лозівської міської ради Харківської області виключити з обліку по особовому рахунку за ОСОБА_1 борги попереднього власника за житлово-комунальні послуги надані, за адресою: АДРЕСА_1 , які були нараховані за період до 17.11.2023 року. З урахуванням підстав та предмету заявленого ОСОБА_1 її позов таким чином відповідно до ст. 5 ЦПК України підлягає задоволенню частково.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, правовим висновкам касаційного суду, суд першої інстанції помилився у застосуванні норм цивільного процесуального і матеріального права, тому відповідно до п.п. 3,4 ч .1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду та ухвалю нове, про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Балла Владислава Володимировича задовольнити частково.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2024 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов`язати Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області виключити з обліку по особовому рахунку за ОСОБА_1 борги попереднього власника за житлово-комунальні послуги надані, за адресою: АДРЕСА_1 , які були нараховані за період до 17.11.2023 року.
Стягнути з Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області в дохід держави судовий збір в сумі 2131,71 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 08 липня 2024 року.
Головуючий - В.Б. Яцина
Судді - Ю.М.Мальований
Н.П.Пилипчук
