Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 серпня 2024 року Справа №640/23182/19
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Дудін С.О., судді: Кушнова А. О. та Щавінський В. Р., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту також відповідач, КМУ), в якому просить суд:
- визнати дії неправомірними відповідача щодо внесення в текст постанови Кабінету Міністрів України №848 від 21.10.1995 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» інформації з приводу надання номера мобільного телефону для надання субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;
- зобов`язати відповідача видалити з постанови Кабінету Міністрів України №848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 21.10.1995 інформації з приводу надання номера мобільного телефону шляхом внесення в нього змін.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що пункт 13 постанови Кабінету Міністрів України №848 від 21.10.1995 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (далі по тексту також Постанова №848) доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМУ № 841 від 17.10.2018 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1176 від 27.12.2018 «Деякі питання надання житлових субсидій населенню у грошовій формі», далі по тексту також постанови №841, №1176), та вказано, що заява і декларація вважаються не поданими у разі, коли не зазначені відомості про адресу домогосподарства та номери особових рахунків, а також номер мобільного телефону заявника.
Позивач зазначив, що не має мобільного телефону, що зумовило відмову у призначенні йому субсидії.
На думку позивача, зміни, внесені до пункту 13 Постанови №848, грубо порушують його права, є втручанням в особисте життя позивача та мають дискримінаційний характер.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 адміністративний позов задоволено.
Визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України щодо внесення в текст Постанови №848 від 21.10.1995 інформації з приводу надання номера мобільного телефону для надання субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.
Зобов`язано Кабінет Міністрів України видалити з Постанови №848 від 21.10.1995 інформацію з приводу надання номера мобільного телефону шляхом внесення в нього змін.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково.
Змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Зобов`язати Кабінет Міністрів України вилучити з постанови №848 від 21.10.1995 вимогу щодо обов`язкового зазначення номера мобільного телефону для отримання субсидії чи для приймання (подання) документів з метою її отримання».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25.01.2024 частково задоволено касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Скасовуючи вищевказані судові рішення, Верховний Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке підтвердження публікації оголошення про оскарження акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи, що свідчить про невиконання судом приписів статті 264 КАС України та, як наслідок прийняття судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
09 лютого 2024 року справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та за результатом автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 адміністративну справу прийнято до провадження для її розгляду за правилами загального позовного провадження колегією у складі трьох суддів. Вказано, що підготовче провадження у справі буде здійснюватися суддею Дудіним С.О.
Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив у відзиві на позовну заяву, який було подано до Окружного адміністративного суду міста Києва, про відсутність ознак протиправності у діях Уряду.
Відповідач наголошує на тому, що порядок призначення та надання житлових субсидій встановлюється Кабінетом Міністрів України. Крім того, право визначеної законом категорії громадян на отримання субсидій кореспондується з виконанням ними певних обов`язків, зокрема, і щодо зазначення і зазначення номеру мобільного телефону заявника у заяві про призначення та надання житлової субсидії.
Також відповідач стверджує про відсутність порушеного права позивача внесеними змінами з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів відмови йому у призначенні субсидії саме через не зазначення ним номеру мобільного телефону у заяві про призначення та надання житлової субсидії.
Крім того, відповідач наголошує на відсутності ознак дискримінації в його діях.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Усною ухвалою суду від 02.07.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання 15.08.2024 представник позивача не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
15.08.2024 представником відповідача подано клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
На підставі наведеного судом постановлено усну ухвалу про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
у с т а н о в и в:
Постановою КМУ від 21.10.1995 №848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» з метою спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива затверджено Порядок про порядок призначення житлових субсидій (далі по тексту також Порядок №848).
Пунктом 3 постанови КМУ від 28.12.2018 №1176 «Деякі питання надання житлових субсидій населенню у грошовій формі» установлено, що з 1 травня 2019 р. призначення житлової субсидії домогосподарствам, які таку субсидію одержували протягом опалювального сезону 2018/19 року не у грошовій формі, здійснюється лише після подання нових заяви і декларації, в яких обов`язково зазначається номер мобільного телефону заявника.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою КМУ від 28.12.2018 №1176, у пункті 13 абзац дванадцятий після слів «номери особових рахунків» доповнити словами «, а також номер мобільного телефону заявника».
Тобто, відповідно до пункту 13 в редакції змін, внесених постановою КМУ №1176, заява і декларація вважаються не поданими у разі, коли не зазначені відомості про адресу домогосподарства та номери особових рахунків, а також номер мобільного телефону заявника.
Постановою КМУ від 17.04.2019 №373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі» (далі по тексту також Постанова №373), зокрема, затверджено Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі (далі по тексту також Порядок №373) та внесено до постанов Кабінету Міністрів України зміни, зокрема і до пункту 18 Положення №848, виклавши в такій редакції:
« 18… За бажанням одержувача субсидії, якому вона надається у грошовій готівковій формі, виплата субсидії з наступного місяця може здійснюватися у грошовій безготівковій формі на підставі відповідної заяви, поданої до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, в якій обов`язково зазначається номер мобільного телефону заявника…».
Відповідно до підпункту 3 пункту 12 Порядку №373 перерахування коштів з рахунка для виплати пільг на рахунки управителів, об`єднань, виконавців комунальних послуг здійснюється АТ «Ощадбанк» в такій послідовності: АТ «Ощадбанк» інформує протягом доби після здійснення перерахування коштів управителям, об`єднанням, виконавцям комунальних послуг пільговика шляхом надсилання йому смс-повідомлення про стан розрахунків за послуги (у разі наявності інформації про номер мобільного телефону пільговика). У смс-повідомленні обов`язково зазначаються дані про наявний залишок платежу за кожним видом послуг та перелік послуг, за якими від управителів, об`єднань, виконавців комунальних послуг АТ «Ощадбанк» не отримані реєстри нарахованих сум платежів пільговикам.
Пунктом 13 Порядку №373 визначено, що після закінчення опалювального сезону залишки коштів на рахунку для виплати пільг, відображені на облікових записах пільговиків, які утворилися станом на 1 червня, виплачуються пільговикам АТ «Ощадбанк» шляхом перерахування таких коштів на поточні рахунки зазначених осіб, відкриті в АТ «Ощадбанк» відповідно до абзацу сьомого пункту 9 цього Порядку, про що АТ «Ощадбанк» інформує пільговика шляхом надсилання смс-повідомлень (у разі наявності інформації про номер мобільного телефону пільговика).
Тобто, Порядком №373 передбачено інформування пільговиків АТ «Ощадбанк» шляхом надсилання смс-повідомлень (у разі наявності інформації про номер мобільного телефону пільговика).
З наявної в матеріалах справи копії листа адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради №02-26/4870 від 05.06.2019 вбачається, що позивачу відмовлено у призначенні субсидії з 01.05.2019 у зв`язку з наявністю боргу.
Позивач листом від 19.06.2019 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради з проханням призначити субсидію з 01.05.2019.
Листом адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Харківської міської ради від 03.07.2019 №Н-173/3 на звернення позивача повідомлено про наявність у позивача заборгованості зі сплати комунальних послуг та про зміни до Порядку №848, враховуючи які, позивачу для вирішення питання призначення житлової субсидії на неопалювальний період 2019 року необхідно зазначити в заяві номер його мобільного телефону, за допомогою якого АТ «Ощадбанк» смс-повідомленням інформує про стан розрахунків за житлово-комунальні послуги.
Крім того, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради листом від 05.07.2019 №02-26/5687 повідомило позивача, якщо протягом визначеного строку не буде надано номер мобільного телефону, Управлінням буде прийнято рішення про відмову у призначенні житлової субсидії.
Позивач, вважаючи, що «п.13 Положення» грубо порушує його права, є втручанням в особисте життя та є дискримінаційним, звернувся з даним адміністративним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Суд зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 264 КАС України.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частин другої, третьої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Відтак, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.
Крім того, з аналізу означених норм вбачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 160/9717/21 , від 13.03.2023 у справі № 620/4460/21.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Такої позиції притримується Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у
справі № 640/6699/20.
Судом встановлено, що норми Положення №848 та Порядку №373 стосуються осіб, які подають заяви і декларації для призначення субсидії, до яких належить і позивач, що підтверджено наявними в матеріалах справи відповідями адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради, а тому, в силу положень статті 264 КАС України, він має право на оскарження означених положень.
При цьому, судом відхиляються доводи відповідача про відсутність порушеного права позивача, оскільки право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, а порушення їх прав станом на дату подання адміністративного позову не є обов`язковою передумовою для звернення до суду.
Додатково суд зазначає, що з наданих йому відповідей адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради від 03.07.2019 та від 05.07.2019 вбачається, що для вирішення питання призначення житлової субсидії йому необхідно зазначити в заяві номер його мобільного телефону, за допомогою якого АТ «Ощадбанк» смс-повідомленням інформує про стан розрахунків за житлово-комунальні послуги. В означених листах адміністрація Новобаварського району Харківської міської ради, посилаючись на пункт 13 Положення, зазначає про необхідність для вирішення питання призначення житлової субсидії на неопалювальний період 2019 року зазначити в заяві номер його мобільного телефону, за допомогою якого АТ «Ощадбанк» смс-повідомленням інформує про стан розрахунків за житлово-комунальні послуги.
Суд зауважує, що зазначення в заяві номеру мобільного телефону пільговика, за допомогою якого АТ «Ощадбанк» смс-повідомленням інформує про стан розрахунків за житлово-комунальні послуги, є правом пільговика, а не його обов`язком. Крім того, означена норма стосується надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі, а не субсидій.
З відповіді від 05.07.2019 адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради вбачається про повідомлення позивача, що у випадку, якщо протягом визначеного строку не буде надано номер мобільного телефону, Управлінням буде прийнято рішення про відмову у призначенні житлової субсидії. Тобто, виходячи з відповіді адміністрації, його відмова у випадку ненадання позивачем номера мобільного телефону, також стосується положень, викладених у пункті 13 Порядку №373, а не у Положенні №848.
Враховуючи отримання позивачем означених відповідей, якими його фактично повідомлено про відмову у призначенні субсидії у випадку ненадання номера мобільного телефону, з посиланням на «п. 13 Положення», відповідно до якого заява і декларація вважають не поданими у разі, коли не зазначені відомості про номер мобільного телефону заявника та ненадання ним такої інформації, у суду є підстави вважати необґрунтованими доводи відповідача про відсутність порушеного права.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Пунктом 3 частини першої статті 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі по тексту також Закон №794) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 4 Закону №794 Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.
Пунктом 2 частини першої статті 20 Закону №794 встановлено, що Кабінет Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій виконує такі повноваження, зокрема: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади, до повноважень якого належить, серед іншого, забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального забезпечення.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 826/7011/16, від 28.02.2023 у справі № 640/6974/19.
Відповідно до частин першої та другої статті 49 Закону №794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулює Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі по тексту також Закон №2189).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Закону №2189 до повноважень Кабінету Міністрів України належить встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі.
Частиною третьою статті 11 Закону №2189 визначено, що передбачені законодавством пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг виплачуються споживачу в грошовій формі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З наведених правових норм слідує, що саме відповідача наділено повноваженнями на встановлення порядку надання субсидій.
Реалізуючи вищевказані повноваження КМУ постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.95 №848 затвердив Положення про порядок призначення житлових субсидій з метою спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива затверджено Порядок про порядок призначення житлових субсидій.
Пунктом 3 постанови КМУ від 28.12.2018 №1176 «Деякі питання надання житлових субсидій населенню у грошовій формі» установлено, що з 1 травня 2019 р. призначення житлової субсидії домогосподарствам, які таку субсидію одержували протягом опалювального сезону 2018/19 року не у грошовій формі, здійснюється лише після подання нових заяви і декларації, в яких обов`язково зазначається номер мобільного телефону заявника.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою КМУ від 28.12.2018 №1176, у пункті 13 абзац дванадцятий після слів «номери особових рахунків» доповнити словами «, а також номер мобільного телефону заявника».
Тобто, відповідно до пункту 13 в редакції змін, внесених постановою КМУ №1176, заява і декларація вважаються не поданими у разі, коли не зазначені відомості про адресу домогосподарства та номери особових рахунків, а також номер мобільного телефону заявника.
Суд підкреслює, що видання Кабінетом Міністрів України спірної постанови узгоджується з обсягом встановлених Конституцією і законами України повноважень, а вирішені нею питання належать до його компетенції, а такі зміни направлені на підвищення ефективності програми соціальної підтримки населення при оплаті житлово-комунальних послуг.
При цьому, позивачем не зазначено, а судом не встановлено наявності будь-яких порушень відповідачем вимог Закону №794-VII при винесення постанови №1176 в оскаржуваній частині.
На переконання суду, пункт 13 Положення №848 в редакції змін, затверджених постановою №1176 в частині обов`язкового зазначення номеру мобільного телефону заявника не скасовує і не звужує обсяг права позивача на отримання житлової субсидії, а лише встановлює додаткову умову для її призначення.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що при внесенні змін до постанови від 21.10.1995 №848 щодо обов`язкового зазначення номеру мобільного телефону для отримання субсидії порушено його право з огляду на відсутність фінансової можливості придбати мобільний телефон та стартовий пакет, оскільки за рік позивачем отримано 17469,00 грн пенсії, додаткового заробітку останній не має, а тому придбання мобільного телефону суттєво вплине на його фінансове положення.
Проте, на переконання суду, у спірних змінах відсутнє покладення на заявника обов`язку з придбання телефону та стартового пакету, оскільки встановлення додаткової умови щодо обов`язкового зазначення номеру мобільного телефону заявника не є тотожним придбанню засобів зв`язку та направлено виключно на встановлення альтернативного способу зв`язку із заявником, крім засобів поштового. При цьому, позивач не позбавлений права виконати означену вимогу шляхом зазначення будь-якого номера мобільного телефону, за яким можливо зв`язатися із заявником. Тобто пристрій, на якого встановлено номер телефону для зв`язку із заявником, не обов`язково має належати заявнику. Саме такі зміни в подальшому внесені до Додатку №1 Положення №848 в частині зазначення контактного номера телефону заявника.
Суд наголошує на тому, що Положенням №848 в редакції оскаржуваних змін не передбачено необхідність перевірки органами соціального захисту номера мобільного телефону, вказаного заявником при поданні заяви.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачами способу захисту, слід зважати на його ефективність. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права.
У розрізі обставин цієї справи, обраний позивачем спосіб судового захисту не є ефективним, оскільки не здатен забезпечити відновлення порушеного, на його думку, права на отримання житлової субсидії, позаяк не призначення останньої ймовірно було прийнято безпосередньо органом з питань соціального захисту населення, й визнання судом спірного нормативно-правового акта КМУ протиправним та нечинним не призведе до змін у правовідносинах, які виникли між позивачем як заявником на отримання субсидії та названим вище органом й, до того ж, є динамічними, існували певний проміжок часу, який минув.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі №826/13416/17.
Крім того, суд наголошує на відсутності станом на дату винесення рішення у цій справі оскаржуваної норми у Положенні №848 як такої, що була виключена постановою КМУ від 11.08.2021 №842 (…в абзаці четвертому пункту 46 слова «, а також номер мобільного телефону заявника» виключити…»).
У свою чергу, нечинність нормативно-правового акта не створює та не породжує для осіб - учасників таких правовідносин, на яких спрямоване регулювання певних відносин, жодних законодавчо визначених прав та обов`язків.
Через втрату юридичної сили положеннями такого акта, не може виникати законодавчо встановленого обов`язку та не породжуються права вимоги на його виконання для іншої сторони.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.03.2023 у справі № 826/13458/17.
На підставі нечинного нормативно-правового акта не можна вважати правомірними вимоги щодо їх виконання з огляду на невідповідність принципу законності, який є складовою принципу верховенства права.
Суд зауважує, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Водночас відсутність чинного оспорюваного положення нормативно-правового акта свідчить про відсутність предмету спору, що унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 826/24498/15.
Тлумачачи положення частини третьої статті 264 КАС України у справі з подібними правовідносинами (предметом якої був НПА, що втратив чинність) Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі 640/18067/18 зазначив, що:
…суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.
34. …до суду може бути оскаржений певний акт суб`єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки.
35. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
39. З наведеного можна зробити висновок, що оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чинним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.
Цей же висновок Верховний Суд повторив у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 640/2412/20.
Тотожний підхід до питання визнання нечинним в судовому порядку нормативно-правового акта, що втратив чинність внаслідок визнання його нечинним органом, що його прийняв, викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №640/10978/19, у якій зазначено, що …оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чинним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.
Такий самий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 640/18067/18.
Суд звертає увагу позивача на відсутність процесуального механізму скасування оскаржуваних положень постанови, оскільки даний нормативний документ втратив свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування судом, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів.
Аналогічного висновку щодо унеможливлення в такому випадку судового захисту прав та інтересів позивача у спосіб визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень (пункт 1 частини другої статті 245 КАС України), що є підставою для відмови у задоволенні позову, дійшов Верховний Суд у постанові від 06.08.2021 у справі № 640/12090/19.
Враховуючи означене, заявлені позивачем вимоги про визнання дій відповідача неправомірними щодо внесення в текст постанови №848 інформації з приводу зазначення у заяві про призначення субсидії номера мобільного телефону заявника та зобов`язання відповідача видалити з означеної постанови інформації з приводу надання номера мобільного телефону шляхом внесення в нього змін, не підлягають задоволенню як такі, що не призведуть до ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача з огляду на втрату чинності оскаржуваними положеннями.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий суддяДудін С.О.
СуддіКушнова А. О.
Щавінський В. Р.
