КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду кримінальне провадження №12016100040012654 відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з неповною вищою освітою, розлученого, не працюючого, без місця реєстрації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Києва ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
Цим вироком обвинувачений ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та йому призначено покарання у виді арешту на строк 6 (шість) місяців.
Згідно вироку, ОСОБА_6 08.09.2016 року близько 15 год. 30 хв., перебуваючи в салоні маршрутного автобусу №211, на зупинці громадського транспорту по просп. Возз`єднання, 7, помітив, як в автобус зайшов неповнолітній ОСОБА_8 , у якого з правої кишені піджака виглядав мобільний телефон марки «Самсунг Гелексі». В подальшому, під`їжджаючи до зупинки громадського транспорту, яка розташована по вул. Сосюри, 2-А, в м. Києві, ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення вказаного телефону, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, повторно, таємно викрав з кишені неповнолітнього ОСОБА_8 вищезазначений мобільний телефон марки «Самсунг Гелексі», вартістю 3500 гривень, всередині якого знаходилась сім-карта мобільного оператора «Лайф», вартістю 40 грн., із залишком на рахунку в сумі 70 грн., після чого обвинувачений ОСОБА_6 вийшов з маршрутного автобусу на зупинці громадського транспорту «вул. Сосюри, 2-А» та направився в бік вул. Верховної Ради в м. Києві, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 3610 гривень.
В апеляційній скарзі заступник прокурора м. Києва, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, просить скасувати оскаржуваний вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 27.03.2018 року відносно ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування положень ч.4 ст. 70 КК України, яка підлягає застосуванню та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості, дослідити в ході апеляційного розгляду матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки. На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 13.03.2018 року призначити обвинуваченому ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.
В обґрунтування доводів поданої апеляційної скарги прокурор послався на порушення судом вимог ст. 65 КК України та роз`яснень, викладених у п.п. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення кримінального покарання», де зазначено, що суд, призначаючи покарання, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Проте в оскаржуваному вироку суд не надав належної і достатньої правової оцінки підвищеному рівню суспільної небезпеки особи обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше був неодноразово судимий за вчинення аналогічних корисливих злочинів проти власності, останній раз 13.03.2018 року Деснянським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 186 КК України до 4-х років позбавлення волі.
Також вказує, що судом першої інстанції не були застосовані положення ч.4 ст. 70 КК України, які в даному випадку підлягали обов`язковому застосуванню, оскільки 13.03.2018 року ОСОБА_6 був засуджений вироком Деснянського районного суду м. Києва за ч.2 ст. 186 КК України до 4-х років позбавлення волі, а злочин, за який останнього засуджено оскаржуваним вироком від 27.03.2018 року, вчинений обвинуваченим 08.09.2016 року, тобто до ухвалення вироку Деснянським районним судом м. Києва.
Крім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно послався у своєму рішенні на щире каяття обвинуваченого, як на обставину, що пом`якшує покарання, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б підтверджували наявність такої обставини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів викладених в апеляційній скарзі заступника прокурора м. Києва; пояснення обвинуваченого, який заперечував проти апеляційної скарги прокурора; дослідивши матеріали, що характеризують особу обвинуваченого; провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_6 , перевіривши матеріали кримінального провадження №12016100040012654та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення особи. При цьому, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції за згодою учасників судового розгляду, керуючись вимогами ст. 349 КПК України після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Враховуючи, що фактичні обставини справи та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 ніким з учасників судового провадження не заперечувались і докази щодо них, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України не досліджувались, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин, у відповідності з вимогами ч.1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах доводів викладених в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів вважає, що вирішуючи питання, яка саме міра покарання повинна бути призначена ОСОБА_6 , суд, у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України за класифікацією злочинів є злочином середньої тяжкості, стан його здоров`я, дані про його особу, який раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, його щире каяття, що суд обгрунтовано визнав обставиною, яка пом`якшує покарання та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також позиції прокурора у провадженні щодо виду та розміру покарання призначив ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України у виді шести місяців арешту.
Отже, всупереч апеляційним твердженням прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, яке не думку заступника прокурора м. Києва ОСОБА_7 за своїм видом та розміром є явно несправедливим внаслідок м`якості, колегія суддів з урахуванням наведених у вироку обставин, в тому числі і позиції прокурора в судових дебатах, який орієнтував суд на призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 місяців, а також беручи до уваги, що закон визначає принцип індивідуалізації покарання і держава, вважаючи покарання виправним, превентивним засобом, використовує не надмірні, а лише необхідні заходи, вважає призначене судом покарання необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Також безпідставними колегія суддів вважає і доводи апеляційної скарги прокурора щодо не застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 4 ст. 70 КК України, яка підлягала обов`язковому застосуванню з огляду на ту обставину, що 13.03.2018 року ОСОБА_6 був засуджений до 4-х років позбавлення волі вироком Деснянського районного суду м. Києва, оскільки ні під час судового розгляду, ні в судових дебатах прокурор у провадженні про цю обставину не зазначав, а матеріали даного кримінального провадження не містять даних, що ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення у вчиненні іншого кримінального правопорушення і в Деснянському районному суді м. Києва щодо нього розглядається інше кримінальне провадження, а тому, при ухваленні оскаржуваного вироку, суду не була відома та обставина, що вироком Деснянського районного суду м. Києва від 13.03.2018 року він був засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
Таким чином, всупереч апеляційним твердженням прокурора про наявність підстав для скасування вироку у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням ч. 4 ст. 70 КК України, яка підлягала застосуванню, колегія суддів вважає, що вказана підстава, на яку посилається прокурор в апеляційній скарзі, з урахуванням вищезазначених обставин, за яких вказаний кримінальний закон не був застосований судом при вирішенні питань, які згідно ст. 368 КПК України вирішуються при ухваленні вироку, не є безумовною підставою для скасування судового рішення, оскільки може бути вирішена судом під час виконання вироків в порядку ст.ст. 537, 539 КПК України.
За наведеного, колегія суддів вважає вирок суду законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, покарання необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого і обґрунтованих підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року у кримінальному провадженні №12016100040012654 щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч.2 ст. 185 КК України без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим у той самий строк з дня отримання копії ухвали.
Судді: ________________ ________________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
