ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2018 року
Львів
№ 857/1360/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лісопереробна компанія» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року (головуючий суддя Комшелюк Т.О., м. Рівне, повний текст складено 30.03.2018) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лісопереробна компанія» до головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И В :
товариство з обмеженою відповідальністю «Лісопереробна компанія» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.10.2017 №0007491401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 706 937 грн., у тому числі 615 513 грн. за основним платежем та 91 424 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0006621310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 39 523,37 грн., у тому числі 479,36 грн. за основним платежем, 38 273,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та 770.07 грн. пені.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції товариство з обмеженою відповідальністю «Лісопереробна компанія» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає висновки суду помилковими, тому просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 та прийняти нове рішення яким визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 13.10.2017 №0007491401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 706 937 грн., у тому числі 615 513 грн. за основним платежем та 91 424 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0006621310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 39 523,37 грн., у тому числі 479,36 грн. за основним платежем, 38 273,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та 770,07 грн. пені.
В апеляційній скарзі зазначає, що в обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними з тих підстав, що висновки акта перевірки від 22.09.2017 №919/17-00-14-01/37457112 є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, позивач вказував, що висновки про неправомірне відображення в бухгалтерському та податковому обліку зворотних відходів виробництва, що в свою чергу призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 615513 гри., у т.ч. за 2014 рік в сумі 67819 грн., за 2015 рік в сумі 249819 грн., за 2016 рік в сумі 297875 грн. не грунтуються на нормах податкового законодавства.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд вказав, що позивачем самостійно не зменшена (не відкоригована) виробнича собівартість виготовленої продукції (пиломатеріали обрізні) на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, що зазначені у виробничих звітах, а саме тирса, обаполи, обрізки.
Згідно виробничих звітів, відходи (тирса, обаполи, обрізки) обліковуються на підприємстві в кількісному виразі.
Суд зауважив, що відображення в бухгалтерському обліку зворотних відходів повинно здійснюватися за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації (п.24 П(С)БО-9).
Відповідно до пункту 9 П(С)БО 9 первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів.
У зв'язку з тим, що відходи (тирса, обаполи, обрізки) позивачем не було оцінено, ціну відходів визначено за ціною отриманої сировини контролюючим органом.
Суд зазначив, що ТзОВ «Лісопереробна компанія», за охоплений перевіркою період, не здійснило зменшення прямих матеріальних витрат на вартість отриманих зворотних відходів в сумі 3 419 520грн. підтверджені належними та допустимими доказами. Доказів на спростування зазначених обставин позивачем не надані, тому висновки контролюючого органу про те, що позивач допустив порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижений податок на прибуток на загальну суму 615513 грн., є правомірними.
Апелянт з цього приводу зазначає, що відповідно до пункту 11 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.03.1999 № 87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.
Пунктом 12 П(С)БО № 16 установлено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 1 1 цього Положення (стандарту).
Згідно з пунктами 21, 22 П(С)БО № 16 витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.
До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.
Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні затрати».
Позивач здійснює господарську діяльність з переробки лісової продукції, а саме пиловника.
В процесі виробництва ТзОВ «Лісопереробна компанія» виникають відходи: тирса деревинна, обрізки, обаполи. Згідно Державного класифікатора України (Класифікатор відходів ДК 005-96), затвердженого Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації (затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України 29.02.1996 №89) до відходів виробництва лісоматеріалів відносяться: тирса, обрізки, обаполи. Класифікатор відходів ДК 005-96, що затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України № 89 від 29.02.1996, на який послався податковий орган та суд, слугує для статистичних аналізів та звітів, та не містить жодного твердження про те, що тирса деревинна, обрізки, обаполи, які утворені у процесі виробництва відносяться до зворотних відходів.
Згідно ст. 1 Закону України «Про відходи», відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.
Згідно з п. 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 № 2. Первісна вартість запасів, що надійшли на склад від забракованих виробів та зворотних відходів виробництва, ліквідації основних засобів, визначається за чистою вартістю реалізації, якщо такі запаси призначені для реалізації, або в оцінці їх можливого використання.
Зворотні відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в ході виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. Прикладами відходів виробництва можуть бути: металева стружка, обрубки металу, обрізки тканини, дерев'яна стружка та обрізки тощо.
Відходи є зворотними, якщо від їх використання можна отримати економічну вигоду. Якщо ж відходи не можуть бути використані або реалізовані, вони вважаються безповоротними і відносяться на собівартість виготовленої продукції.
Сировинні відходи (поворотні і безповоротні) поділяють на:
нормативні - заплановані відходи, без яких не обійтися під час виготовлення продукції. Кількість утворення таких відходів передбачає технологія виробництва конкретного виду продукції;
наднормативні - відходи, які перевищують норми, встановлені технологією виробництва. Вони утворюються через порушення технології виробництва, вимог нормативно-технічної документації на виробниче обладнання чи недостатню кваліфікацію робітників тощо.
Зазначимо, що виробнича собівартість продукції (а саме прямі матеріальні витрати на виробництво продукції) зменшується на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва (п. 12 Г1(С)БО 16 «Витрати»),
Зворотні відходи оцінюються відповідно до п.п. 11 та 12 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318. та п. 2.13 Методрекомендацій № 2:
за ціною можливого використання у разі використання відходів для власних потреб підприємства;
за справедливою вартістю відходів, які планують реалізовувати. Фактично це вартість, за яку такі відходи можна продати чи придбати на ринку (визначається відповідно до П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 р. № 163).
Пунктом 2.13 Методрекомендацій № 2 запропоновано визначати вартість зворотних відходів за чистою вартістю реалізації - очікуваною ціною реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію, - якщо такі запаси призначені для реалізації.
Відходи, реалізація та/або використання яких у виробничому процесі не передбачається, активом не визнаються (п. 2.13 Методрекомендацій № 2). Такі відходи іменують безповоротними.
На відміну від зворотних відходів, безповоротні відображаються в обліку лише в кількісному вираженні. У зв'язку з тим, що кількість відходів безпосередньо впливає на величину собівартості продукції, облік загальної величини отриманих відходів ведеться як за місцями їх виникнення, так і за конкретними виробами.
Якщо пряме віднесення отриманих відходів на собівартість окремих виробів і замовлень ускладнено, безповоротні відходи враховуються загальною масою за всією продукцією, а розподіл їх на окремі вироби здійснюється пропорційно до випущеної кількості продукції.
Безповоротні відходи підлягають утилізації. Витрати на їх утилізацію включаються до інших операційних витрат та відображаються за Дт субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності».
Відходи формуються при перепилюванні у виді тирси та обрізків.
Згідно виробничих звітів, відходи (тирса, обаполи, обрізки) обліковуються на підприємстві в кількісному виразі.
У оскаржуваному рішенні суд зауважив, що відображення в бухгалтерському обліку зворотних відходів повинно здійснюватися за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації (п.24 П(С)БО-9).
Проте, не зрозуміло з яких підстав суд погодився із доводами контролюючого органу, що вартість зворотних відходів, які отримані в процесі виробництва варто оцінювати за ціною отриманої сировини.
Відповідно до п.2.15 Методрекомендацій № 2, для оцінки запасів при їх вибутті (відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажу, іншому вибутті) застосовують методи: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (Ф1ФО); нормативних затрат; ціни продажу.
Застосований контролюючим органом метод оцінки зворотних відходів позивача за ціною отриманої сировини та підтриманий судом не відповідає наведеним нижче положенням закону. Вартість зворотних відходів у виді тирси, обаполів, обрізків не може бути ідентичною вартості сировини, а саме пиловника, оскільки відходи це всього лиш залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в ході виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.
Зворотні відходи у виді тирси, обаполів, обрізків повинні оцінюватись відповідно до п.п. 11 та 12 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318. та п. 2.13 Методрекомендацій № 2. а саме за ціною можливого використання у разі використання відходів для власних потреб підприємства.
Позивач для отримання більш високого ступеня переробки сировини на підприємстві утворив три технологічні дільниці: дільниця перепилювання; дільниця сушіння; дільниця виробництва паливної гранули.
Тирса та залишок дров переробляються на пілети, а обрізки та обаполи спалюються в сушильній камері.
Зворотні відходи підприємство не реалізує стороннім організаціям, а використовує виключно на власному виробництві, а отже їх оцінка за ціною вихідного матеріалу не може бути застосована з наведених вище підстав. Актами про списання відходів у виробництво підтверджується, що підприємство використовувало їх для власних потреб.
Тому апелянт вважає, що метод оцінки зворотних відходів за ціною можливого використання випливає з того факту, що економічні вигоди від активу товариство отримує шляхом його використання на самому підприємстві. Таким чином, зворотні відходи мали би оцінюватись за ціною можливого використання, і їх оцінка контролюючим органом на ціною отриманої сировини не відповідає до п.п. 11 та 12 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, та п. 2.13 Методрекомендацій № 2.
В листі ДПА України від 25.07.2011р. № 13410/6/15-0315 вказано на те. що «керуючись статтею 5 «Співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами» Податкового кодексу України для регулювання відносин під час визначення об'єкта оподаткування на прибуток застосовується поняття «актив», визначене Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку».
В п.п. 138.8.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що прямі матеріальні витрати, які входять до складу собівартості виготовлених та реалізованих товарів, «зменшується на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються в порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку».
Також, контролюючий орган неправомірно відкоригував витрати підприємства шляхом зменшення валових витрат на неправомірно оцінену вартість зворотних відходів, у зв'язку з чим неправомірно донарахував суму податку на прибуток за 2014-2016 роки в розмірі 615 513 грн.
Щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.10.2017 №0006621310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 39523.37 грн.. у тому числі 479.36 грн. за основним платежем. 38273,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та 770,07 грн. пені., то апелянт зазначає, що проведеною перевіркою встановлено, що підприємством затримувалась виплата заробітної плати. Перевіркою встановлено несвоєчасне подання податковим агентом платіжних доручень на перерахування до бюджету належного до сплати ПДФО під час виплати заробітної плати за граничними термінами сплати за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 на загальну суму 69 968,19 грн. та неперераховано до бюджету утриманого податку на доходи фізичних осіб за листопад 2016 року в сумі 479,36 грн.
Таким чином, податковим органом було застосовано до ТзОВ «Лісопереробна компанія» штрафні санкції на підставі ст.126 та ст. 127 Податкового кодексу України, що є незаконним, оскільки підстави для застосування відповідальності за ст. 126 та ст. 127 Податкового кодексу є різними та виключають їх одночасне застосування.
Згідно п. 127.1 статті 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених - розділом IV цього Кодексу.
Згідно абзацу восьмого п. 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, передбачені вказаним пунктом штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого п. 169.4 ст. 169 Податкового кодексу України, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу.
Отже, штрафна санкція передбачена п. 127.1 статті 127 Податкового кодексу України застосовується до платника податку (податкового агента) у випадку, коли сума ПДФО не перераховується взагалі, або перераховується лише частково. При цьому, неперерахування такого податку спричинена помилками у визначенні суми ПДФО і не пов'язане із несвоєчасністю перерахування такого податку.
При цьому, у п. 127.1 статті 127 Податкового кодексу України немає посилань на застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ПДФО, натомість йдеться про несплату ПДФО, як факт несплати податку у обсягах, встановлених податковим законодавством України.
Зі змісту наведеної норми слідує, що для її застосування необхідно встановити факт неправильного визначення суми податку під час його нарахування або утримання. Зі змісту акту перевірки, що є підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення не вбачається такого правопорушення.
Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 10.11.2015 по справі № 813/6793/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області (правонаступником якої є Самбірська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення суд зауважив на наступні обставини.
Положення статті 126 Податкового кодексу щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 Податкового кодексу України.
Положення статті 127 Податкового кодексу України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.
Встановлені податковим органом факти неперерахування ПДФО (в тому числі в обсягах менших, ніж передбачено податковим законодавством) товариством під час виплати доходу на користь його працівників не знайшли свого підтвердження.
В даному випадку, що має місце факт несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб за спірний період.
Разом з тим, відповідальність за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань передбачена статтею 126 Податкового кодексу України, згідно якої у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу: при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже, податковим органом було неправомірно нараховано штрафні санкції та пеню згідно податкового повідомлення-рішення №0006621310 від 13.10.2017, а тому воно підлягає до скасування.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що з 04.09.2017 по 15.09.2017 Головним управлінням ДФС у Рівненській області проводилась документальна планова виїзна перевірка позивача за наслідками якої складений акт від 22.09.2017 №919/17-00-14-01/37457112, згідно якого встановлені наступні порушення, зокрема: пп.134.1.1. п.134.1 ст. 134, пп.138.8.1 п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 615513 грн., у т.ч. за 2014 рік в сумі 67819 грн., за 2015 рік в сумі 249819 грн., за 2016 рік в сумі 297875 грн.; пп.187.1 ст. 187, п.188.1 ст.188, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду декларації за грудень 2016 року на 3924 грн.; пп. 14.1.180 п.14.1 ст. 14, п.54.2 ст.54, пп.162.1.3 п.162.1 ст.162, п.п.168.1.1, пп.168.1.2, пп.168.1.5, пп.168.1.6 п.168.1 ст.168, абз. «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, в результаті чого несвоєчасно перераховано податковим агентом ТОВ «Лісопереробна компанія» ПДФО під час виплати доходу на користь платників податків за період, що перевірявся на суму 69968,19грн.; пп. 14.1.180 п.14.1 ст. 14, п.54.2 ст.54, пп.162.1.3 п.162.1 ст.162, пп.168.1.1, пп.168.1.2, пп.168.1.5, пп.168.1.6 п.168.1 ст.168, абз. «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, в результаті чого не перераховано до бюджету податковим агентом ТОВ «Лісопереробна компанія» утриманого ПДФО за листопад 2016 року в сумі 479,36 грн.; п.1 ст.4, п.2 ст. 7, п.5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в результаті чого донараховано своєчасно не нарахований єдиний внесок за період, що перевірявся на суму 1837,23 грн.; пп.1.1, п.1.2, пп.1.3, п.1.4, пп.1.5, пп.1.6 п.16 Підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого несвоєчасно перераховано податковим агентом ТОВ «Лісопереробна компанія» військового збору під час виплати доходу на користь платників податків за період, що перевірявся на суму 1511,92 грн.; пп.1.1, п.1.2, пп.1.3, п.1.4, пп.1.5, пп1.6 п.16 Підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого несвоєчасно перераховано податковим агентом ТОВ «Лісопереробна компанія» військового збору під час виплати доходу на користь платників податків за період, що перевірявся на суму 79,26 грн.
На підставі згаданого вище акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0007491401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 706937 грн., у тому числі 615513 грн. за основним платежем та 91424 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0006621310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 39523,37 грн., у тому числі 479,36 грн. за основним платежем, 38273,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та 770,07 грн. пені.
В порядку адміністративного оскарження скарги залишено без задоволення а податкові повідомлення-рішення без змін.
Розглядаючи спір судом першої інстанції з?ясовано, що в процесі виробництва ТзОВ «Лісопереробна компанія» виникають зворотні відходи: тирса деревинна, обрізки, обаполи. Згідно Державного класифікатора України (Класифікатор відходів ДК 005-96), затвердженого Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації (затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України 29.02.1996 №89) до відходів виробництва лісоматеріалів відносяться: тирса, обрізки, обаполи.
Згідно наявних у матеріалах справи виробничих звітів за спірні періоди, підприємство обліковувало відходи в кількісному виразі, а саме: тирса за 2014 рік 485 м. куб, за 2015 рік - 1000 м. куб, за 2016 рік - 1079,47 м. куб.; обаполи, обрізки за 2014 рік 551,41 м. куб, за 2015 рік 1136,34 м. куб., за 2016 рік - 1226,66 м. куб. Представленими журналами-ордерами по рахунках Дт 23 - Кр 13, 20, 22, 23, 63, 65, 66, 91 відображено позивачем витрати на виробництво продукції, Дт 26 - Кр 23 оприбутковано готову продукцію, Дт 90 - Кр 26 відображено собівартість реалізованої продукції.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно вказав, що згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток с прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно п. 138.8.1. ПКУ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Згідно п. 11 Положень (Стандартів) Бухгалтерського обліку 16, виробнича собівартість продукції зменшується на вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Пунктом 12 Положень (Стандартів) Бухгалтерського обліку 16 визначено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).
Згідно з п. 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 №2, зворотні відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в ході виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. Прикладами відходів виробництва можуть бути: металева стружка, обрубки металу, обрізки тканини, дерев'яна стружка та обрізки тощо.
Відходи є зворотними, якщо від їх використання можна отримати економічну вигоду. Якщо ж відходи не можуть бути використані або реалізовані, вони вважаються безповоротними і відносяться на собівартість виготовленої продукції.
Цим же пунктом Методичних рекомендацій запропоновано визначати вартість зворотних відходів за чистою вартістю реалізації - очікуваною ціною реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію, - якщо такі запаси призначені для реалізації. При цьому, виробнича собівартість продукції (а саме прямі матеріальні витрати на виробництво продукції) зменшується на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва (п. 12 П(С)БО 16 «Витрати»).
Зворотні відходи оцінюються відповідно до пп. 11 та 12 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, та п. 2.13 Методичних рекомендацій №2: за ціною можливого використання у разі використання відходів для власних потреб підприємства; за справедливою вартістю відходів, які планують реалізовувати. Фактично це вартість, за яку такі відходи можна продати чи придбати на ринку (визначається відповідно до П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 № 163).
Зворотні відходи товариством використано на самому підприємстві в технологічному процесі виготовлення продукції, а тому вони вважаються запасами відповідно до п. 4 П(С)БО «Запаси».
Відповідно до п. 5 П(С)БО 9, запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена. Зворотні відходи є активами, оскільки відповідають всім критеріям визнання активів, зокрема, передбачають, що товариство в майбутньому отримає пов'язані з ними економічні вигоди. При цьому, актив визнається тоді, коли можлива його достовірна оцінка.
Відповідно до пункту 24 П(С)БО 9, запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.
Згідно з пунктом 197 Методичних рекомендацій по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених Наказом Міністерства промислової політики України від 09.07.2007 №373, зворотні відходи оцінюють: за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу готової продукції), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно-побутового та господарського призначення) або реалізовані стороннім підприємствам і організаціям; за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції.
У разі використання відходів самим підприємством на виготовлення продукції основного виробництва чи виробів широкого призначення, облік їх витрат здійснюється в тому ж порядку, що й облік сировини та основних матеріалів. У разі реалізації (продажу) відходів їхня вартість списується з відповідного балансового рахунку обліку матеріальних цінностей і оформляється як відпуск матеріалів стороннім організаціям. Вартість списаних з витрат на виробництво і зданих на склад відходів відноситься на відповідний балансовий рахунок з обліку матеріальних цінностей. При цьому їх вартість списується з витрат окремо за нормою та різницею між фактичною кількістю та їх кількістю за нормою (відхиленням від норм).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем самостійно не зменшена (не відкоригована) виробнича собівартість виготовленої продукції (пиломатеріали обрізні) на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, що зазначені у виробничих звітах. Згідно виробничих звітів, відходи (тирса, обаполи, обрізки) обліковуються на підприємстві в кількісному виразі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням суду першої інстанції, що відображення в бухгалтерському обліку зворотних відходів повинно здійснюватися за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації (п.24 П(С)БО-9).
Відповідно до пункту 9 П(С)БО 9, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів.
У зв'язку з тим, що відходи (тирса, обаполи, обрізки) позивачем не було оцінено, ціну відходів визначено за ціною отриманої сировини контролюючим органом.
Зворотні відходи у вигляді обрізків ТОВ «Лісопереробна компанія» спалюються, завдяки чому дошки поступають на ділянку сушіння, де отримується вологість 8-10 %, що суттєво збільшує їх реалізаційну ціну, з тирси виготовляються пілети, які в подальшому також реалізовуються. Тому вартість зворотних відходів відноситься до складу прямих матеріальних витрат, оскільки вони утворюють основу для виготовлення товару.
З огляду на викладене судом першої інстанції вірно встановлено, що ТзОВ «Лісопереробна компанія», за охоплений перевіркою період, не здійснило зменшення прямих матеріальних витрат на вартість отриманих зворотних відходів в сумі 3 419 520 грн., отже позивач допустив порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижений податок на прибуток на загальну суму 615513 грн.
Розглядаючи спір щодо податкового повідомлення-рішення від 13.10.2017 №0006621310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 39523,37 грн., у тому числі 479,36грн. за основним платежем, 38273,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та 770,07 грн. пені, то судом першої інстанції встановлено, що перевіркою питань щодо повноти сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб встановлено несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб та несвоєчасне подання податковим агентом ТзОВ «Лісопереробна компанія» платіжних доручень на перерахування до бюджету належного до сплати податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходу на користь платників податків (податок на доходи фізичних осіб утриманий із сум нарахованої та виплаченої заробітної плати) за граничними термінами сплати податку до бюджету за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 всього на загальну суму 69 968,19 грн., в тому числі: за грудень 2013 по терміну сплати 30.01.2014 податок в сумі 5471,61 грн. фактично перераховано 03.02.2014 - 5322,44 грн., 07.02.2014 - 50,00 грн., 28.02.2014 - 99,17 грн. При цьому заробітна плата за грудень 2013 року підприємством повністю виплачена 28 лютого 2016 року, відповідальність по ст. 126 - 10%. За січень 2014 по терміну сплати 03.03.2014 податок в сумі 742,13 грн. фактично перераховано 04.03.2014 - 50.00 грн., 28.03.2014 - 692,13 грн. При цьому заробітна плата за січень 2014 року підприємством повністю виплачена 28 травня 2014 року, відповідальність по ст. 126 - 10%. За лютий 2014 по терміну сплати 30.03.2014 податок в сумі 792,13 грн. фактично перераховано 08.04.2014 - 50,00 грн., 30.04.2014 - 742,13 грн. При цьому заробітна плата за лютий 2014 року підприємством повністю виплачена 26 травня 2014 року, відповідальність по ст. 126 - 10%. За березень 2014 по терміну сплати 30.04.2014 податок в сумі 792,19 грн. фактично перераховано 26.05.2014 - 792,19 грн. При цьому заробітна плата за березень 2014 року підприємством повністю виплачена 23 червня 2014 року, відповідальність по ст. 126 - 10%. За квітень 2014 по терміну сплати 30.05.2014 податок в сумі 99,23 грн. фактично перераховано 18.06.2014 - 50,00 грн.. 23.06.2014 - 49,23 грн. При цьому заробітна плата за квітень 2014 року підприємством повністю виплачена 22 липня 2014року,відповідальність по ст. 126 - 10%. За травень 2014р. по терміну сплати 30.06.2014р. податок в сумі 3424,58 грн. фактично перераховано 22.07.2014 - 100,00 грн., 24.07.2014 - 2700,00 грн.. 31.07.2014 - 624,58 грн. При цьому заробітна плата за травень 2014 року підприємством повністю виплачена 14 серпня 2014 року, відповідальність по ст. 126 - 10% (22.07.2014 - 100,00 грн.. 24.07.2014 - 2700,00 грн.) по ст. 126 - 20% (31.07.2014 - 624,58 грн.) За червень 2014 по терміну сплати 30.07.2014 податок в сумі 3417,89 грн. фактично перераховано 31.07.2014 - 150,77 грн., 15.08.2014 - 50,00 грн . 18.08.2014 року - 50,00 грн., 28.08.2014 - 50,00 грн., 10.09.2014 - 50,00 грн., 12.09.2014 - 3067,12 грн. При цьому заробітна плата за червень 2014 року підприємством повністю виплачена 12.09.2014 року, відповідальність по ст. 126 - 10% (31.07.2014 - 150,77 грн., 15.08.2014 - 50,00 грн., 18.08.2014 - 50,00 грн., 28.08.2014 - 50,00 грн.), по ст. 126 - 20% (10.09.2014 - 50,00 грн., 12.09.2014 - 3067,12 грн.). За липень 2014 по терміну сплати 30.08.2014 податок в сумі 3636,04 грн. фактично перераховано 12.09.2014 - 250,77 грн., 15.09.2014 - 3385,27 грн. При цьому заробітна плата за липень 2014 року підприємством повністю виплачена 15 вересня 2014 року, відповідальність по ст. 126 - 10%. За жовтень 2014 по терміну сплати 21.11.2014р. податок в сумі 4584,93грн. фактично перераховано 28.11.2014 - 4584,93 грн. При цьому заробітна плата за жовтень 2014 року підприємством повністю виплачена 21 листопада 2014 року, відповідальність пост. 127 - 25%. За листопад 2014 по терміну сплати 19.12.2014р. податок в сумі 4608,04грн. фактично перераховано 24.12.2014 - 1540,95 грн., 20.01.2015 - 3067,09 грн. При цьому заробітна плата за листопад 2014 року підприємством повністю виплачена 19грудня 2014 року, відповідальність по ст. 127 - 50% (24.12.2014 - 1540,95 грн.) по ст.127 - 75% (20.01.2015 -3067,09 грн.). За січень 2015 по терміну сплати 03.03.2015 податок в сумі 6932,48 грн. фактично перераховано 05.03.2015 - 100,00 грн., 05.03.2015 - 6832, 48 грн. При цьому заробітна плата за січень 2015 року підприємством повністю виплачена 03 березня 2015 року; відповідальність по ст. 127 - 75%. За лютий 2015 по терміну сплати 05.03.2015 податок в сумі 7320,42 грн. фактично перераховано 25.03.2015 - 200,00 грн., 09.04.2015 - 7120,42 грн. При цьому заробітна плата за лютий 2015року підприємством повністю виплачена 05 березня 2015 року, відповідальність по ст. 127 - 75%. За червень 2015 по терміну сплати 24.07.2015 податок в сумі 4424,76 грн. фактично перераховано 30.07.2015 - 4424,76 грн. При цьому заробітна плата за червень 2015 року підприємством повністю виплачена 24 липня 2015 року, відповідальність по ст. 127 - 75%. За липень 2015 по терміну сплати 14.08.2015 податок в сумі 1843,04 грн. фактично перераховано 31.08.2015 - 1843,04 грн. При цьому заробітна плата за липень 2015 року підприємством повністю виплачена 14 серпня 2015 року, відповідальність пост. 127 - 75%. За серпень 2015 по терміну сплати 18.09.2015 податок в сумі 3144,97 грн. фактично перераховано 16.10.2015 - 3144,97 грн. При цьому заробітна плата за серпень 2015 року підприємством повністю виплачена 18 вересня 2015 року, відповідальність по ст. 127 - 75%. За лютий 2016 по терміну сплати 18.03.2016 податок в сумі 1027,38 грн. фактично перераховано 31.03.2016 - 10105,58 грн., 08.04.2016 - 166,80 грн. При цьому заробітна плата за лютий 2016 року підприємством повністю виплачена 18 березня 2016року, відповідальність по ст. 127 - 75%. За березень 2016 по терміну сплати 22.04.2016 податок в сумі 166,81 грн. фактично перераховано 28.04.2016 - 166,81 грн. При цьому заробітна плата за березень 2016 року підприємством повністю виплачена 22 квітня 2016 року, відповідальність по ст. 127 - 75%. За квітень 2016 по терміну сплати 30.05.2016 податок в сумі 482,97 грн. фактично перераховано 03.06.2016 - 75,00 грн., 17.06.2016 - 407,97грн. При цьому заробітна плата за квітень 2016 року підприємством повністю виплачена 21 червня 2016 року, відповідальність по ст.126 - 10%. За травень 2016 по терміну сплати 17.06.2016р. податок в сумі 407,97грн. фактично перераховано 21.06.2016 - 400,00 грн., 22.07.2016 -7.97 грн. При цьому заробітна плата за травень 2016 року підприємством повністю виплачена 17 червня 2016 року, відповідальність пост. 127 - 75%. За червень 2016 по терміну сплати 27.07.2016 податок в сумі 181,07 грн. фактично перераховано 23.08.2016 - 181,07 грн. При цьому заробітна плата за червень 2016 року підприємством повністю виплачена 27 липня 2016 року, відповідальність по ст. 127- 75%. За липень 2016 по терміну сплати 23.08.2016 податок в сумі 181,07 грн. фактично перераховано 26.09.2016 - 181,07 грн. При цьому заробітна плата за липень 2016 року підприємством повністю виплачена 23 серпня 2016 року: відповідальність по ст. 127 - 75%. За серпень 2016 по терміну сплати 26.09.2016 податок в сумі 181,06 грн. фактично перераховано 25.10.2016 - 181,06 грн. При цьому заробітна плата за серпень 2016 року підприємством повністю виплачена 26 вересня 2016 року, відповідальність по ст. 127- 75%. За вересень 2016р. по терміну сплати 25.10.2016 податок в сумі 6181,06 грн. фактично перераховано 27.10.2016 - 6000,00 грн., 15.11.2016 - 100,00 грн., 30.11.2016 - 81,06 грн. При цьому заробітна плата за серпень 2016 року підприємством повністю виплачена 25 жовтня 2016 року, відповідальність по ст. 127 - 75%. За жовтень 2016 по терміну сплати 30.11.2016 податок в сумі 679,36 грн. фактично перераховано 23.12.2016 - 200,00 грн., 23.12.2016 - 479,36 грн. При цьому заробітна плата за жовтень 2016 року підприємством повністю виплачена 30 листопада 2016 року, відповідальність по ст. 127 - 75%. Зазначені обставини підтверджено відповідними копіями звітів про нарахування та виплату заробітної плати, копіями банківських виписок за період з січня 2014 по грудень 2016, оборотно-сальдовими відомостями по рахунках 65,66 за 2014-2016 роки. Відповідно податковим органом було застосовано до ТзОВ «Лісопереробна компанія» штрафні санкції на підставі ст.126 та ст. 127 Податкового кодексу України.
Крім того, відповідачем встановлено, що позивачем станом на 31.12.2016 не перераховано до бюджету утриманого податку на доходи фізичних осіб за листопад 2016 року в сумі 479,36 грн.
Згідно п. 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - одержувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених - розділом IV цього Кодексу .
Згідно абзацу восьмого п. 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, передбачені вказаним пунктом штрафи не застосовуються, коли не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого п. 169.4 ст. 169 Податкового кодексу України, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу.
Тому, штрафна санкція передбачена п. 127.1 статті 127 Податкового кодексу України застосовується до платника податку (податкового агента) у випадку, коли сума ПДФО не перераховується взагалі, або перераховується лише частково. При цьому, неперерахування такого податку спричинена помилками у визначенні суми ПДФО, і не пов'язане із несвоєчасністю перерахування такого податку. При цьому, у п. 127.1 статті 127 Податкового кодексу України немає посилань на застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ПДФО, натомість йдеться про несплату ПДФО, як факт несплати податку у обсягах, встановлених податковим законодавством України.
Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 10.11.2015 по справі № 813/6793/13-а, суд зауважив на наступні обставини.
Положення статті 126 Податкового кодексу щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 Податкового кодексу України.
Положення статті 127 Податкового кодексу України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.
В даному випадку має місце факт як несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб за спірний період, так і факт не сплати податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходу на користь іншого платника податків, а саме під час виплати заробітної плати.
Разом з тим, відповідальність за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань передбачена статтею 126 Податкового кодексу України, згідно якої у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Згідно п.129.1 ст. 129 Податкового кодексу України, пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу.
З огляду на викладене суд першої інстанції правильно вважав, що податковим органом правомірно донарахована сума основного платежу 479,36грн. та нараховані штрафні санкції і пеню згідно податкового повідомлення-рішення №0006621310 від 13.10.2017.
Підсумовуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 312, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лісопереробна компанія» залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року по справі № 817/2165/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Н.М. Судова-Хомюк
Т.І. Шинкар
Повний текст складено 30.11.2018
