ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.
на постанову від 05 грудня 2018 року
у справі № 904/7326/17
провадження № 12-197гс18
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 16 листопада 2017 року, позов задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» (далі - ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріметалс Текнолоджіз Україна» (далі - ТОВ «Пріметалс Текнолоджіз Україна») заборгованість у розмірі 3 758 331,32 грн, 3 % річних у сумі 272 130,14 грн та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 60 456,92 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Видано наказ.
21 грудня 2017 року ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області (далі - приватний виконавець) Лисенка Ю. О. з вимогами:
- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Лисенка Ю. О. в частині непередачі до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС) виконавчих проваджень № 55418627, 55418622, 55418610 для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження;
- визнати неправомірними дії приватного виконавця Лисенка Ю. О. в частинах: накладення арешту на кошти, що належать ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», шляхом винесення постанови від 20 грудня 2017 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 55418627; пред'явлення до банківських установ, у яких відкрито рахунки ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», платіжної вимоги № 7 від 20 грудня 2017 року на суму 10 151 304,38 грн з метою примусового стягнення коштів на підставі наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року № 904/7325/17, від 11 грудня 2017 року № 904/7327/17, від 22 листопада 2017 року № 904/7326/17, постанови приватного виконавця від 20 грудня 2017 року № 55418627;
- зобов'язати приватного виконавця Лисенка Ю. О. передати до ВДВС виконавчі провадження № 55418627, 55418622, 55418610 для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження;
- зобов'язати приватного виконавця Лисенка Ю. О. усунути допущені порушення шляхом скасування постанови від 20 грудня 2017 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 55418627; відкликання з установ банків, у яких відкрито рахунки ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», платіжної вимоги № 7 від 20 грудня 2017 року на суму 10 151 304,38 грн з метою примусового стягнення коштів на підставі наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року № 904/7325/17, від 11 грудня 2017 року № 904/7327/17, від 22 листопада 2017 року № 904/7326/17, постанови приватного виконавця від 20 грудня 2017 року № 55418627.
Скаргу мотивовано тим, що приватний виконавець Лисенко Ю. О. при здійсненні виконавчих дій порушив приписи законодавства щодо передання виконавчих документів до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який раніше відкрив виконавче провадження стосовно цього товариства, накладенням арешту на рахунок із соціальними коштами, на який заборонено накладати арешт тавинесення виконавчих документів на суму, що перевищує дозволену законом.
Скаржник звернув увагу суду на ту обставину, що перше виконавче провадження з примусового виконання рішення про стягнення з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» коштів відкрито постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 03 травня 2017 року ВП № 53873574. У цьому виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» у межах суми стягнення 3 474 302 315,07 грн та накладено арешт на все майно, що належить боржнику. Згідно з постановою державного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 53873574 від 28 липня 2017 рокувиконавчі провадження № 53832028, 53873574 об'єднано у зведене виконавче провадження. В подальшому всі виконавчі провадження, відкриті стосовно боржника ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» і за якими підлягають до стягнення грошові кошти, на підставі постанов директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України були витребувані з Заводського ВДВС м. Кам'янське Дніпропетровської області (місце виконання рішення) та передані до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з метою приєднання до зведеного виконавчого провадження. Оскільки приватним виконавцем Лисенком Ю. О. не здійснювалось відкриття першого виконавчого провадження про стягнення коштів з боржника ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», то він зобов'язаний був передати відповідні накази господарського суду на виконання до органу державної виконавчої служби, який відкрив перше виконавче провадження та здійснює виконання зведеного виконавчого провадження, а саме - до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Скаржник зазначав, що наслідком не вчинення приватним виконавцем Лисенком Ю. О. дій по передачі виконавчих проваджень до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України може стати порушенням прав стягувачів у зведеному виконавчому провадженні, яке здійснює останнє, у разі, якщо стягувачем - ТОВ «Пріметалс Текнолоджіз Україна», будуть отримані грошові кошти за виконавчими документами раніше, ніж стягувачами, які першими звернулись до органу державної виконавчої служби за примусовим виконанням рішень.
Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02 січня 2018 року скаргу ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на дії та бездіяльність приватного виконавця Лисенка Ю. О. задовольнив частково, а саме в частині виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року № 904/7326/17.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) наявність двох або більше зведених виконавчих проваджень щодо одного і того ж боржника є недопустимим, оскільки порушується принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення їх вимог. Оскільки приватний виконавець Лисенко Ю. О. не здійснював відкриття першого виконавчого провадження щодо боржника - ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», то він зобов'язаний був передати відповідні накази органу державної виконавчої служби, який відкрив перше виконавче провадження відносно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження. Також суд першої інстанції указав на неправомірність накладення приватним виконавцем Лисенком Ю. О. арешту на кошти на рахунку зі спеціальним режимом використання, а також на порушення приписів пункту 11 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, оскільки виконавець у період до 01 січня 2018 року прийняв на виконання за зведеним виконавчим провадженням виконавчі документи на загальну суму 10 151 304,38 грн, тоді як він обмежений законодавством меншою сумою стягнення.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 28 лютого 2018 року залишив ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2018 року без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що оскільки приватний виконавець Лисенко Ю. О. не здійснював відкриття першого виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника - ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», то зазначене зобов'язує його передати відповідні накази на виконання органу державної виконавчої служби, який відкрив перше виконавче провадження відносно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що системний аналіз норм Закон № 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що наявність двох або більше зведених виконавчих проваджень щодо одного і того самого боржника є недопустимим, оскільки порушується принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів. Та наголосив, що у випадку першочергового задоволення вимог одного зведеного виконавчого провадження, порушуються права інших стягувачів, примусове виконання за вимогами яких перебуває у іншому зведеному виконавчому провадженні, що порушує принцип рівності учасників виконавчого провадження.
Також апеляційний суд щодо доводів апелянта про неможливість виконання ухвали суду першої інстанції в зв'язку з фактичним виконанням рішення суду зазначив, що на час винесення оскаржуваної ухвали 02 січня 2018 року приватний виконавець не надав суду доказів фактичного повного виконання цього наказу суду, постанова про закінчення виконавчого провадження винесена ним після прийняття судом оскаржуваної ухвали 03 січня 2018 року та 04 січня 2018 року надійшла до суду. Вказані обставини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
Водночас суд апеляційної інстанції спростував висновок суду першої інстанції щодо накладення приватним виконавцем арешту на кошти на рахунку зі спеціальним режимом використання, а також не погодився з висновком місцевого господарського суду щодо порушення приватним виконавцем пункту 11 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII стосовно обмеження суми стягнення, оскільки вважав, що таке обмеження стосується одного виконавчого документа, а не їх сукупності. Водночас апеляційний суд указав, що такі помилкові висновки суду не вплинули на ухвалення правильного та законного судового рішення по суті скарги.
19 березня 2018 року приватний виконавець Лисенко Ю. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги на його дії та бездіяльність.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що
- суди не врахували принципу диспозитивності виконавчого провадження (стаття 2 Закону № 1404-VIII, стаття 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII), що полягає у наданні права стягувачу за виконавчим провадженням визначити орган, який буде здійснювати примусове стягнення, обираючи при цьому між державною службою та системою приватних виконавців;
- суди порушили норми матеріального права, а саме статтю 30 Закону № 1404-VIII, предметом регулювання якої є порядок виконання декількох виконавчих документів щодо одного боржника у зведеному виконавчому провадженні державними та приватними виконавцями незалежно один від одного;
- суди неправильно застосували пункти 14, 15 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), які слід розуміти як врегулювання порядку об'єднання виконавчих проваджень та приєднання до зведеного виконавчого провадження, що знаходяться саме у приватного виконавця. Також суди не врахували, що Закон № 1404-VIII та Інструкція не зобов'язують приватного виконавця передавати матеріали виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби для приєднання до зведеного виконавчого провадження;
- суди не встановили порушень прав боржника діями або бездіяльністю приватного виконавця.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. задоволено.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року у справі № 904/7326/17 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні скарги ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. відмовлено повністю.
Більшість Великої Палати Верховного Суду погодилася з доводами приватного виконавця Лисенка Ю. О. та дійшла наступних висновків:
1. Стягувач має право вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення - державну виконавчу службу або приватного виконавця. Зазначила, що застосування правила щодо обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом. Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який перший відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве підвищення витрат на виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника.
2. Суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, зокрема неправильне застосування статті 30 Закону № 1404-VIII, предметом регулювання якої є лише порядок виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника у зведеному виконавчому провадженні державним або приватним виконавцем незалежно один від одного. Більшість Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що установлене абзацом першим частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абзацу другого частини першої цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
3. Передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача. Розглядаючи скаргу боржника на дії та бездіяльність приватного виконавця, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування положень законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, не врахували принципу диспозитивності виконавчого провадження, щопризвело до помилкових висновків стосовно виникнення у приватного виконавця Лисенка Ю. О. обов'язку передати виконавче провадження до ВДВС, який відкрив перше виконавче провадження щодо ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», натомість такі дії вчиняються лише за заявою стягувача. Поширення на приватних виконавців дії правила щодо передачі всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для державних виконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень - дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців.
4. Передбачені статтями 45, 46 Закону № 1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого цими порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника, до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
5. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів, та аналогічних висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18); від 17 жовтня 2018 року у справах № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18) та № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18). Велика Палата Верховного суду уточнила його наступним чином. Стаття 30 Закону № 1404-VIII передбачає обов'язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Підсумовано викладене у висновку щодо застосування норм права:
Стаття 30 Закону № 1404-VIII передбачає обов'язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Передбачені статтями 45, 46 Закону № 1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника.
Оскільки ми не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України викладаємо окрему думку.
Суди встановили, що:
постановою від 03 травня 2017 року відкрите зведене виконавче провадження ВП № 53873574 із виконання наказу № 910/2031/16 про стягнення з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», правонаступником якого є ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» (про зміну назви сторони прийнято постанову ВП № 53873574 від 03 травня 2017 року) на користь ТОВ «Метінвест Холдинг» боргу - 2 565 769,84 грн, пені - 437 385 554,08 грн, 3% річних - 155 395 326,15 грн; яке перебуває на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
постановою ВП №53873574 від 03 травня 2017 року накладено арешт на кошти боржника;
постановою від 18 вересня 2017 року заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виконавче провадження ВП № 54282626 передане до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для приєднання до зведеного виконавчого провадження (а.с.28-34 т.2).
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року у справі №904/7326/17, яке набрало законної сили, було видано наказ від 22 листопада 2017 року про стягнення з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на користь ТОВ «Пріметалс Текнолоджіз Україна» заборгованості 3 758 331,32 грн, 3% річних - 272 130,14 грн та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, - 60 456,92 грн.
За заявою ТОВ «Пріметалс Текнолоджіз Україна» приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенком Ю. О. було прийнято постанову від 20 грудня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 55418627 щодо виконання вищезазначеного наказу суду (а.с.20 т.2).
Цього ж дня приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенком Ю. О. прийнято постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП № 55418622 та ВП № 55418610 за наказами Господарського суду Дніпропетровської області № 904/7325/17 від 06 грудня 2017 року та № 904/7327/17 від 11 грудня 2017 року про стягнення з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на користь ТОВ «Пріметалс Текнолоджіз Україна» 1 537 703,65 грн боргу за поставлений товар, 3% річних - 113371,05 грн та витрати по сплаті судового збору - 24 766,12 грн, а також заборгованості - 3 157 134,32 грн, 3% річних - 253 269,86 грн та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, - 51156,06 грн відповідно.
Постановою ВП № 55418627 від 20 грудня 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Ю. О. об'єднано виконавчі провадження № 55418610, № 55418622, № 55418627 у зведене виконавче провадження № 55419819.
20 грудня 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенком Ю. О. винесено постанову про арешт коштів боржника при примусовому виконанні наказів Господарського суду Дніпропетровської області № 904/7325/17 від 06 грудня 2017 року, № 904/7327/17 від 11 грудня 2017 року, № 904/7326/17 від 22 листопада 2017 року, та оформлено платіжні вимоги з № 1 по № 5 та № 7, № 10 від 20 грудня 2017 року, № 15, 17 від 21 грудня 2017 року на суму 10 151 304,38 грн кожна щодо примусового стягнення коштів згідно наказів Господарського суду Дніпропетровської області № 904/7325/17 від 06 грудня 2017 року, № 904/7327/17 від 11 грудня 2017 року, № 904/7326/17 від 22 листопада 2017 року та постанови приватного виконавця № 55418627 від 20 грудня 2017 року (а.с.23, 27 т.2).
На підставі платіжної вимоги № 7 зі скаржника в примусовому порядку стягнуто 73 329,92 грн, що підтверджується платіжним дорученням №7 від 20 грудня 2017 року, та під час розгляду скарги в суді першої інстанції 4 988 670,79 грн (платіжне доручення № 1 від 26 грудня 2017 року а.с.95 т.2)
При вирішенні вказаної справи необхідно вирішити питання щодо якості закону та тлумачення його норм, у контексті як з іншими нормами, так і з загальними принципами виконання судових рішень.
Основними законами, які регулюють виконання судових рішень є Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Закон України « Про виконавче провадження».
З часу набрання чинності Законами № 1404-VIII та № 1403-VIII в Україні діє змішана система виконання судових рішень і рішень інших органів, а примусове виконання здійснюється як органами державної виконавчої служби, так і приватними виконавцями.
Стаття 2 Закону № 1403-VIII правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців визначає Конституцію України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.
Підзаконним нормативно-правовим актом розробленим на підставі Законів № 1404-VIII та № 1403-VIII, який визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, деталізує процесуальні моменти здійснення виконавчого провадження, є Інструкція з примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» завданнями суду є здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечуючи кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому судова влада має не лише застосовувати норми права, але і тлумачити їх.
Відповідно до статті першої Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею першою Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом № 1404-VIII випадках - на приватних виконавців.
Аналогічну норму містить частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом № 1403-VIII.
У частині другій вказаної статті передбачено обмеження у здійсненні приватним виконавцем примусового виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.
Приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; рішень про конфіскацію майна; та інших випадків, передбачених цим Законом та Законом № 1403-VIII.
Також визначено випадки, за яких приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, якщо це передбачено законом.
При поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією частиною, приватний виконавець зобов'язаний письмово зазначити підстави повернення, право стягувача оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувача подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби.
Особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника урегульовано у статті 30 Закону № 1404-VIII та зазначено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
На наше глибоке переконання, норми вищезазначеної статті визначають єдине для всіх і приватних, і державних виконавців правило - виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється у рамках зведеного виконавчого провадження. Так зване, правило існування єдиного виконавчого провадження.
Окрім того, у цій статті визначено пріоритет виконавця, який відкрив перше виконавче провадження щодо боржника.
Зазначені вимоги статті 30 Закону № 1404-VIII є однаковими для державних та приватних виконавців, про це свідчить:
по-перше, назва статті, яка проголошує предмет її регулювання як «Особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника», має загальний характер і визначає спрямування її норм на державних та приватних виконавців;
по-друге, її структура, зокрема стаття складається лише з однієї частини із двох абзаців, що свідчить про відсутність у законодавця наміру розмежовувати особливості виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника для приватних та державних виконавців. Наявність абзацу другого свідчить лише про те, що її норми поширюються і на приватних виконавців.
При цьому законодавець, зазначивши, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження, презюмує, що таким приватним виконавцем є той, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у контексті першого абзацу вказаної статті.
Таким чином, положення статті 30 Закону № 1404-VIII необхідно сприймати як єдиний змістовно-логічний масив норм, спрямований на реалізацію головної ідеї цієї статті - існування єдиного зведеного виконавчого провадження у разі виконання кількох виконавчих документів про стягнення коштів з одного боржника.
Отже, норми абзацу другого частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII необхідно розуміти в комплексі з абзацом першим цієї частини.
Наше твердження про необхідність тлумачення норм вищезазначеної статті саме у такий спосіб свідчать і положення Інструкції.
Зокрема, відповідно до пункту 15 розділу ІІІ Інструкції об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем у порядку, визначеному пунктом 14 цього розділу.
Пунктом 14 розділу ІІІ Інструкції визначено, у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження. Про об'єднання виконавчих проваджень у зведене державний виконавець виносить постанову.
У разі відкриття виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого здійснюється зведене виконавче провадження, воно приєднується до зведеного виконавчого провадження, про що державним виконавцем виноситься постанова.
Постанови про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження та про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виносяться не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого здійснюється виконавче провадження (зведене виконавче провадження).
У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, зокрема, якщо боржник та його майно перебувають на території різних адміністративно-територіальних одиниць, при об'єднанні виконавчих проваджень у зведене в установленому розділом IV цієї Інструкції порядку можуть утворюватись виконавчі групи.
Наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника державний виконавець перевіряє за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.
У разі якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції. У разі якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавче провадження передається на виконання до цих відділів.
Таким чином, пункт 15 розділу ІІІ Інструкції, хоч і у відсильній формі, але визначає порядок дій приватного виконавця у разі відкриття виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого здійснюється зведене виконавче провадження, та передбачає обов'язкове приєднання такого виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.
Таким чином положення пункту 15 розділу ІІІ Інструкції не йдуть в розріз зі статтею 30 Закону № 1404-VIII, а логічно доповнюють його.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № 54404570 з примусового стягнення заборгованості ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», яке відкрите раніше. Тому приватний виконавець повинен був вчинити дії спрямовані на приєднання виконавчого провадження ВП № 55418627 до вищезазначеного зведеного виконавчого провадження, шляхом передачі його на виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі абзацу п'ятого пункту 14 розділу ІІІ Інструкції, до якого відсилає пункт 15 розділу ІІІ Інструкції, та статті 30 Закону № 1404-VIII.
Відсильна форма викладення пункту 15 розділу ІІІ Інструкції, який регулює порядок об'єднання виконавчих проваджень та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, на нашу думку, не є вдалою, оскільки не містить чіткого порядку дій, які повинен вчинити приватний виконавець, однак це не є підставою для ігнорування вимог підзаконного нормативно-правового акту та викривленого тлумачення статті 30 Закону № 1404-VIII.
Правило існування єдиного зведеного виконавчого провадження у разі виконання кількох виконавчих документів про стягнення коштів з одного боржника, визначене статтею 30 Закону № 1404-VIII, спрямоване на захист прав та інтересів не окремого стягувача, а всіх стягувачів, за виконавчими документами яких здійснюється виконавче провадження щодо цього боржника та має надзвичайно важливе значення з урахуванням декількох аспектів.
Зокрема, забезпечує принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів.
Відповідно до статті 45 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:
1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;
3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми;
4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення (частина друга цієї статті).
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя цієї статті).
Згідно з частиною першою сатті 46 Закону № 1404-VIII у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку із втратою годувальника;
3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами;
4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
5) у п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів (абзац перший частини другої статті 46 Закону 1404-VIII).
У разі якщо виконавчі документи щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інших вимог, пов'язаних із трудовими правовідносинами, надійшли протягом одного дня і стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог за такими виконавчими документами, відповідні вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми (абзац другий частини другої статті 46 Закону 1404-VIII).
Таким чином, законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин та на даний час, встановлено черговість задоволення вимог стягувачів за їх соціальною значущістю з метою урахувати інтереси усіх учасників виконавчого провадження. Інститут зведеного виконавчого провадження як раз і покликаний забезпечити дотримання, визначеної законом, черговості, яка має на меті не лише справедливий розподіл цінностей між стягувачами, але і спрямована на виконання завдань соціального характеру, зокрема охорону інтересів незахищених верств населення.
Окрім того, існування єдиного зведеного виконавчого провадження щодо боржника запобігає виникненню ситуацій блокування роботи одного виконавця (державного чи приватного) іншим та порушення прав боржника, що пов'язане із дублюванням виконачих дій різними виконавцями, а також прав третіх осіб, які не є учасниками виконавчого провадження. Так, у випадку перебування виконавчих проваджень відносно одного боржника одночасно у декількох виконавців може призвести до накладення арешту та передачі на реалізацію одного й того самого майна боржника усіма такими виконавцями. Оскільки одним із наслідків примусової реалізації арештованого майна є зняття арешту з такого майна, виникає ризик придбання покупцем майна з арештами інших виконавців, що унеможливить належну реєстрацію права власності на таке майно за переможцем торгів, тобто порушить майнові права третіх осіб, які не є учасниками виконавчого провадження. Також досить частою є ситуація з поверненням платіжних вимог виконавцям банками та іншими фінансовими установами, у зв'язку з наявністю постанови про арешт коштів по іншому виконавчому документу та першочерговістю його виконання. Відповідно до пункту 9.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 377/8976 від 29 березня 2004 року, якщо під час дії документа про арешт коштів до банку протягом операційного дня надійшли інші документи про арешт коштів, то він виконує їх у порядку надходження згідно з пунктом 9.6 зазначеної Інструкції. Тобто, виконавцеві може бути неможливо виконати рішення в повному обсязі через наявність постанови про арешт коштів по іншому виконавчому документу.
Твердження більшості Великої Палати Верховного Суду, що у випадку, якщо виконавець чи стягувач, отримавши інформацію про наявність декількох виконавчих проваджень чи арештів одного і того ж майна, виявить, що майна боржника не вистачає на покриття всіх вимог, має бути ініційована процедура банкрутства не відповідає вимогам закону, оскільки, нормами чинного законодавства, як у сфері виконавчого провадження, так і тими, що регламентують процедуру банкрутства, зазначене жодним чином не врегульовано та не визначено обов'язку виконавців ініціювати процедуру банкрутства.
Погоджуємося із судженням, що принцип передачі виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив провадження повною мірою не може бути реалізований щодо приватних виконавців. Однак, на нашу думку, це розумні обмеження встановлені безпосередньо законодавцем і чітко визначені у статті 5 Закону № 1404-VIII, з метою забезпечення балансу приватних та публічних інтересів.
Висновок більшості Великої Палати Верховного Суду, що будь-яка передача виконавчого провадження від одного виконавця до іншого здійснюється за згодою стягувача є необґрунтованим, оскільки Законами №1403-VIII та № 1404-VIII визначено дискрецію стягувача розпоряджатися своїм виконавчим документом на власний розсуд (частина п'ята статті 5 Закону № 1404-VIII) та випадки, коли приватний виконавець зобов'язаний отримати згоду стягувача на передачу виконавчого документу, зокрема у випадках зупинення чи припинення діяльності приватних виконавців (статті 42, 45 Закону №1403-VIII), разом з тим, у випадку формування зведеного виконавчого провадження чи приєднання до нього на виконання вимог статті 30 Закону №1404-VIII, не визначено обов'язку виконавця отримувати згоду стягувача для вчинення зазначених дій. Пояснити це можна тим, що у зведеному виконавчому провадженні повинні бути враховані інтереси всіх стягувачів за таким виконавчим провадженням з урахуванням черговості задоволення їх вимог встановленої статтями 45, 46 Закону №1404-VIII.
Тлумачення норм статті 30 Закону №1404-VIII у висловлений нами спосіб не порушує принципу диспозитивності здійснення виконавчого провадження, оскільки законодавець надаючи стягувачу право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, одразу ж обумовив певні обмеження такого вибору (зокрема, відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VIII вибір можливий якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього ж Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців). Положення статті 30 Закону №1404-VIII містять розумне обмеження прав окремого стягувача з метою забезпечення балансу інтересів усіх стягувачів за виконавчими документами про стягнення коштів з одного боржника, та дотримання іншого принципу здійснення виконавчих проваджень, визначеного статтями 4 Закону №1403-VIII та 2 Закону №1404-VIII, принципу справедливості.
Відступ від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18); 17 жовтня 2018 року у справах № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18) та № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18), шляхом їх уточнення щодо тлумачення норм статті 30 Закону №1404-VIII, у спосіб визначений постановою від 05 грудня 2018 року (справа № 904/7326/17), на нашу думку, є недоречним. По-перше, вищезазначені постанови не містять висновків щодо застосування норм цієї статті. Разом з тим, у цих постановах проаналізовані поняття зведеного провадження з метою визначення юрисдикційної належності спорів за скаргами на дії виконавців у зведених виконавчих провадженнях. Визначаючи адміністративну юрисдикцію
таких спорів, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Уточнення зазначеного висновку, у спосіб визначений постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року (справа № 904/7326/17), повністю нівелює мотивувальну частину постанов, в яких його було висловлено.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій чітко встановлено пріоритет державного виконавця, який відкрив перше виконавче провадження щодо ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», приватний виконавець повинен був вчинити дії спрямовані на приєднання отриманих ним виконавчих документів, зокрема наказу від 22 листопада 2017 року, до зведеного виконавчого провадження щодо ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» та передати їх на виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, як того вимагають положення статті 30 Закону №1404-VIII та пункту 15 розділу ІІІ Інструкції.
З урахуванням викладеного, вважаємо, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули скаргу ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на дії та бездіяльність приватного виконавця з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, тому підстави для їх скасування відсутні.
Вважаємо, що касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Судді: Н. П. Лященко
О. Б. Прокопенко
О. М. Ситнік
