31.01.19
22-ц/812/242/19
Справа № 489/5982/18
Провадження № 22-ц/812/242/19
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
29 січня 2019 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,
при секретарі судового засідання - Цуркан І.І.,
за участю позивача - ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,
відповідача - ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2018 року, яке ухвалено у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Рум`янцевою Н.О., вступна та резолютивна частини проголошені цього ж дня, повний текст складено 29 листопада 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Юркова Тетяна Григорівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю,-
В С Т А Н О В И Л А
14 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4про встановлення факту проживання із чоловіком без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, усунення від спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_9. Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1. Вона як спадкоємець четвертої черги звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Юрлової Т.Г. з заявою про прийняття спадщини, оскільки проживала разом із спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Проте, 29 листопада 2017 року нотаріус їй відмовила у вчиненні нотаріальної дії- видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки факт спільного проживання не підтверджено рішенням суду.
З померлим ОСОБА_9 вони проживали однією сім'єю з лютого 1999 року та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_2.
11 липня 2000 року за спільні кошти ними придбано квартиру АДРЕСА_7. Облаштували її, провели перепланування та ремонт квартири, придбали меблі та предмети домашнього вжитку.
ОСОБА_9, з виходом на пенсію, тяжко хворів на злісне новоутворення лівої легені. Його здоров'я з року в рік погіршувалося. Однак, відповідач, який є рідним братом чоловіка, не надавав ніякої матеріальної допомоги з 2006 року по 2017 рік на лікування, навіть не провідував його та не телефонував поцікавитися про його стан. Після його смерті вона займалася похованням чоловіка ОСОБА_9
Встановлення факту спільного проживання однією сім'єю їй необхідно для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання, оскільки шлюб між ними не було зареєстровано.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_9 з лютого 1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року; визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_3; усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_9; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1
Відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову. При цьому зазначив, що ОСОБА_9 на час придбання спірної квартири перебував в зареєстрованому шлюбі з 30 червня 1973 року з ОСОБА_11, мав власну квартиру за адресою: АДРЕСА_4, де і проживав зі своєю сім'єю. Спірна квартира була придбана за кошти сімейного бюджету за погодженням з дружиною. З 2005 року по 2012 рік він проживав у Кіровоградській області разом з матір'ю та братом. Доказів проживання однією сім'єю позивач до суду не надала.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13 березня 2018 року заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги роз'єднано. Виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_9, визнання права власності на квартиру.
Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 31 жовтня 2018 року у задоволені позову відмовлено.
Вказане рішення з посиланням на положення ст.ст.60,74 СК України мотивовано тим, що ОСОБА_2 достатніх доказів того, що вона у вказаний нею період вела з померлим ОСОБА_9 спільне господарство, мала спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, отримували спільні доходи, між ними склалися притаманні подружжю стосунки, до суду не надала. Спірна квартира придбана ОСОБА_9 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_11 і спільним майном подружжя на підставі ст.60 СК України.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо відсутності достатніх доказів того, що в період вказаний позивачем вона вела спільне господарство з ОСОБА_9 і між ними склалися притаманні подружжю стосунки.
Крім того зазначала, що спірні правовідносини регулюються положеннями КпШС України та Законом України «Про власність», а тому саме ці правові норми слід застосовувати при вирішенні питання щодо набуття права власності на спірну квартиру. За такого висновок суду проте, що спадкове майно є спільним майном подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_11 є неправильним.
Також судом першої інстанції не враховано, що під час спільного проживання, за спільні кошти зроблено ремонт у цій квартирі та збільшено загальну площу з 18 кв.м. до 28 кв.м., що є суттєвим покращенням житлових умов.
Правом на подачу відзиву відповідачі та третя особа не скористалися.
У суді апеляційної інстанції позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу і просили про її задоволення.
Відповідач та його представник апеляційну скаргу не визнали, просили залишити її без задоволення, а рішення без змін.
Представник Миколаївської міської ради та третя особа у судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином.
В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності осіб, які не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 зазначала, що з лютого 1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року проживали з ОСОБА_9 однією сім'єю, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом та мали спільний бюджет.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем належними, допустимими та достатніми доказами факту спільного проживання позивача з ОСОБА_9 з лютого 1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з такого.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з частинами 1,2 ст.54 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Відмовляючи у задоволенні вимог в цій частині, суд першої інстанції не врахував, що згідно п.1 розділу V11 Прикінцевих положень СК цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, які виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
До 2004 року діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України (1970 року), який визнавав тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану ( ч.2 ст.6 цього Кодексу).
З наведеного вбачається, що можливість встановлення даного юридичного факту передбачена Цивільним Процесуальним Кодексом України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Положення ст. 273 ЦПК України 1963 року передбачали можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті одного з подружжя. В інших випадках встановлення фактів проживання однією сім'ю у період до 01 січня 2004 року законодавством не передбачено.
Лише з набранням чинності 01 січня 2004 року Сімейним кодексом України, пунктом 2 статті 3 вказаного Кодексу було визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Пункт 4 даної статті зазначає, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до положень ст. 74 Сімейного кодексу України , якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, з указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Згідно відмітки у копії паспорту громадянина України ОСОБА_2 її шлюб з ОСОБА_12, зареєстрований 12 червня 1981 року та на підставі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 припинений 12 січня 1999 року.
ОСОБА_9 розірвав шлюб з ОСОБА_11 25 липня 2000 року.
ОСОБА_2 та ОСОБА_9 проживали без реєстрації шлюбу.
На підтвердження обставин проживання однією сім'єю судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які зазначали проте, що ОСОБА_2 та ОСОБА_9 проживали разом, вели спільне господарство, робили ремонт та перепланування квартири. Коли він був відсутні у м. Миколаєві ( здійснював догляд за матір'ю), то ОСОБА_2 приїздила до нього в село в Кіровоградській області.
Ті обставини, що ОСОБА_2 приїжджала до ОСОБА_9 в село Степанівка Бобринецького району Кіровоградської області підтвердила і свідок ОСОБА_19, яка є дружиною відповідача.
Допитана у судовому засідання у суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_20 пояснила, що у 2004 році вона разом з сім'єю придбала кімнату у квартирі спільного заселення, де на той час жили ОСОБА_9 та ОСОБА_2 і з того часу вони стали сусідами. Завжди їх сприймала як чоловіка та дружина, навіть і не здогадувалася, що у них не зареєстровано шлюб. Після того, як вона з чоловіком викупила ще одну кімнату у цій квартирі у іншої сусідки, то за погодженням з ОСОБА_9 здійснили перепланування цієї квартири. В результаті у кожного з них - ізольовані квартири. В одній проживає її сім'я, а в іншій жили ОСОБА_2.і ОСОБА_9 Ремонтні роботи по переплануванню їх квартири вони здійснювали самостійно.
Відповідно до акту проживання від 22 травня 2017 року, у спірній квартирі проживає ОСОБА_2.( а.с.22).
Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №497 від 06 травня 2017 року ОСОБА_2 замовила та сплатила витрати на поховання на суму 5400 грн.( а.с.25).
Суд не приймає до уваги довідку від 02 січня 2018 року відповідно до якої ОСОБА_9 з 2005 року по 2012 рік проживав у АДРЕСА_8 та здійснював догляд за матір'ю виходячи з того, що відповідно до копії трудової книжки останній працював і звільнився з роботи лише 23 серпня 2007 року, в зв'язку з виходом на пенсію, а тому не міг постійно з 2005 року знаходитися у вищевказаному селі. Крім того, як пояснила свідок ОСОБА_19, мати ОСОБА_9 та ОСОБА_4 померла у 2005 році.
Вищевикладене засвідчує факт спільного проживання однією сім'єю, оскільки матеріалами справи достеменно встановлений факт спільного проживання позивача разом із ОСОБА_9, ведення останніми спільного господарства, проведення спільних витрат тощо.
Але, враховуючи, що нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) не передбачалось таке поняття, як «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу», то відсутні підстави для встановлення факту спільного проживання у період з лютого 1999 року по 01 січня 2004 року.
В той же час, колегія суддів вважає за необхідне встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_9 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року (день смерті останнього).
При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи як щодо визначення можливого періоду для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, такі і наявності підстав для встановлення такого факту, у зв'язку із чим рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2018 року в силу п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України у цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення по часткове задоволення позову та встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_9 з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що на підставі договору купівлі-продажу №163 від 11 липня 2000 року, зареєстрованого на Українській біржі нерухомості, ОСОБА_9 купив квартиру спільного заселення НОМЕР_2, загальною площею 18.0 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати площею 12.9 кв.м., у спільному користуванні коридор -1, вбиральня-ІІ, умивальник -ІІІ, кухня-ІУ, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1
Відповідно до довідки ЖКП «Південь» №1690 від 30 травня 2017 року ОСОБА_9 був зареєстрований за вказаною адресою з 11 серпня 2000 року по день смерті ( а.с.23).
Відповідно до витягу із Державного реєстру речових пав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 листопада 2014 року ОСОБА_9 на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_3, загальною площею 28 кв.м., житловою площею 12.9 кв.м.Коридор 1 у спільному користуванні з квартирою 63 ( а.с.20).
ІНФОРМАЦІЯ_2 року він помер ( а.с.13).
Після його смерті відкрилася спадщина на вищезазначене нерухоме майно.
З заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Юрлової Т.Г. 17 серпня 2017 року звернулася ОСОБА_2, як спадкоємець четвертої черги та 05 жовтня 2017 року ОСОБА_4 як спадкоємець другої черги. Було відкрито спадкову справу за №18/2017.
Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено ОСОБА_2,у зв'язку з тим, що факт спільного проживання не підтверджено рішенням суду, а ОСОБА_4 - не підтверджено родинні відносини зі спадкодавцем.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_21 зазначала, що спірна квартира є спільною сумісною власністю зі спадкодавцем, оскільки придбана за спільні кошти.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п.1 ст.17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності ". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.
Так, згідно із ч.1 ст.17 Закону України "Про власність", який був чинним на час придбання спірного житла, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
За змістом п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №29 від
22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності " (у редакції, яка була чинною на час придбання спірного майна), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону "Про власність ", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.
Отже , майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до ст.22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану ( ст.44 КпСШ).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 з 30 червня 1973 рокуперебував у шлюбі з ОСОБА_11, який розірвано 25 липня 2000 року( а.с.62,63).
Враховуючи те, що вищевказане нерухоме майно придбано ОСОБА_9 11 липня 2000 року, тобто до набрання чинності СК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що у цій частині до спірних правовідносин мають застосовуватися норми матеріального права про поділ майна між чоловіком та жінкою, що діяли на момент набуття квартири у власність.
Оскільки нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 придбана у період шлюбу ОСОБА_9 та ОСОБА_11, отже є спільним майном подружжя в силу ст.22 КпШС, а не ст.60 СК України, як помилково зазначив суд першої інстанції.
ОСОБА_2 зазначаючи у позові, що спірна квартира придбана за спільні кошти та заперечуючи факт її придбання в період шлюбу ОСОБА_9 з ОСОБА_11, в той же час будь-яких належних та достовірних доказів спільності грошових затрат та/або праці в набутті спірної квартири разом з ОСОБА_9 у відповідності до ст.17 Закону України «Про власність», не надала.
В той же час, в суді апеляційної інстанції вона визнала, що квартира придбана за кошти від продажу належної ОСОБА_9 та членам його сім'ї квартири.
За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання придбаного ОСОБА_9 у 2000 році нерухомого майна за адресою АДРЕСА_5спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_9
Між тим, у позові позивач посилалася на те, що належне ОСОБА_9 житлове приміщення вони за спільні кошти ремонтували, а потім і перепланували, в результаті чого збільшилася загальна площа.
У суді апеляційної інстанції позивач вказала, що у 2008-2009 рр. це житлове приміщення було перепланувано та у 2014 році з врахуванням таких змін за ОСОБА_9 оформлено право власності на цю квартиру АДРЕСА_3.
Як вбачається із технічного паспорту на квартиру НОМЕР_2 до неї приєднано частина коридору І- 2.2. кв.м., вбиральня ІІ - 0.9 кв.м., вмивальня ІІІ-1.0 кв.м., кухня ІУ - 9.80 кв.м., кладова УІ-0.4 кв.м., кладова УІІ - 0.4 кв.м. В результаті приєднання приміщень спільного користування квартира НОМЕР_2 стала ізольована однокімнатною, загальною площею 28.0 кв.м., житловою площею -12.9 кв.м.( ас.16-17).
За приписами ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Збільшення вартості придбаного ОСОБА_9 нерухомого майна після проведення перепланування, в результаті якого кімната у квартирі спільного заселення перетворилася на однокімнатну ізольовану квартиру з вигодами за рахунок спільних трудових чи грошових затрат ОСОБА_2 із посиланням на відповідні докази не доводила і вимог з врахуванням вказаних обставин не заявляла.
Тобто, належність спірної квартиру до об'єктів спільної сумісної власності має підтверджуватися доказами спільної участі ОСОБА_2 та ОСОБА_9 коштами та/або працею в переплануванні кімнати в квартирі спільного заселення за вказаною адресою в ізольовану квартиру.
Сам по собі факт проведення ремонту, перепланування в період проживання сторін однією сім'єю без шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 не надала доказів внесення нею майнового або трудового вкладу у придбання, а згодом і в перепланування спірного нерухомого майна, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю.
За такого колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання квартири АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_9 та відхиляє аргументи апеляційної скарги щодо наявності підстав для задоволення цих вимог. Але оскільки рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права в частині викладення мотивувальної частини, колегія суддів вважає за необхідне в силу положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України змінити мотивувальну частину рішення суду з урахуванням мотивів відмови у позові, викладених у цій постанові.
В силу ст.141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1600 грн. ( 640 грн. судовий збір за звернення до суду першої інстанції та 960 грн. за апеляційну скаргу).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту спільного проживання скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Юрлова Тетяна Григорівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу- задовольнити частково.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_9 з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
В іншій частині позовних вимог змінити мотивувальну частину рішення з врахуванням підстав та обставин, наведених в даній постанові.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1600 грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Т.Б. Кушнірова
Повний текст постанови складено 31 січня 2019 року.
