Справа № 628/3736/18
Провадження № 2/628/173/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2019 року Куп'янський міськрайонний суд Харківської області
у складі: головуючого - судді Шиховцової А.О.,
за участю секретаря – Шевченко О.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Куп'янську цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України, представник позивача: ОСОБА_1, до ОСОБА_2, про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування,
В С Т А Н О В И В:
29.11.2018 року до суду надійшла позовна заява Моторного (транспортного) страхового бюро України, представник позивача: ОСОБА_1, до ОСОБА_2, про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 15031 грн. 61 коп. та судових витрат по справі.
Позов мотивує тим, що 18.06.2015 року о 18:30 год. у м. Куп’янськ по вул. Сонячній, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: 1) ВАЗ21013 д.н.з. Б8722ХА, яким керував ОСОБА_2 (відповідач); 2) «Шкода» д.н.з. НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3 (потерпілий). Постановою Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 03.07.2015 року відповідача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність потерпілого була застрахована в ПрАТ «Страхова група «ТАС» при використанні транспортного засобу – «Шкода» д.н.з. НОМЕР_1 за договором обов’язкового страхування № АІ3216972. Потерпілий звернувся до позивача із повідомленням про настання ДТП та з заявою про виплату відшкодування заподіяної шкоди. Вартість відновлювального ремонту автомобіля потерпілого, пошкодженого внаслідок ДТП, склала 15031 грн. 61 коп. Позивачем було виплачено ОСОБА_3 відшкодування заподіяної шкоди внаслідок ДТП у розмірі 15031 грн. 61 коп. – платіжне доручення № 1102рв від 15.02.2016 р. 15.02.2016 р. відповідачу було направлено лист № 3/1-05/3982 з вимогою сплатити суму відшкодування заподіяної шкоди, але він цього не зробив.
В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього.
Як на підставу задоволення позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 1166, 1188, 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Ухвалою суду від 04.12.2018 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
14.02.2019 р. відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому просить застосувати ст. 257 ЦК України та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з підстав порушення строків позовної давності, також відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі ст. 141 ЦПК України, так як позовні вимоги не були задоволені. Посилається на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом 29.11.2018 року, страховий випадок мав місце 18.06.2015 року, тому трирічний строк позовної давності сплив 18.06.2018 р., при цьому причини пропуску строку позивач не зазначив, поновити його не просив, аналогічні порушення позивач допустив при вирішенні цивільної справи № 566/1452/14 у Млинівському райсуді Рівненської області та Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області по справі № 183/791/16, на підтвердження чого до відзиву додав копії рішень по вказаних справах. Також, зазначає, що з матеріалів, які надав позивач, та які надав він до відзиву, зокрема – копію постанови суду по справі № 628/2136/16 від 05 жовтня 2016 року відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП, неможливо встановити винну особу, бо Правила дорожнього руху порушив і він – ОСОБА_2, і ОСОБА_3 Вважає, що постановами по справам № 628/2135/15 та № 628/2136/16 не встановлено хто винний у ДТП, тому, на думку відповідача, його вина у скоєнні ДТП не підтверджується, а лише підтверджується факт скоєння адміністративного правопорушення, без наявної вини причинно-наслідкового зв’язку між порушенням Правил дорожнього руху та виною в скоєнні ДТП неможливо встановити винну особу та стягнути з неї кошти.
25.02.2019 р. від представника позивача за довіреністю до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що підставою для звернення з позовом до суду стала виплата позивачем страхового відшкодування потерпілій особі. Право зворотної вимоги у позивача до відповідача виникло лише після виплати страхового відшкодування потерпілій особі, а не після ДТП, а саме, з 15 лютого 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1102рв, та відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ч. 6 ст. 261, ст. 1199 ЦК України. Вважає, що посилання відповідача на строки позовної давності, які застосовуються при добровільному страхуванні, є недоречними, оскільки поняття суброгації не має відношення до даної справи, позов подано регресний, до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. При цьому, представник позивача послався і на Постанову Верховного Суду від 20.04.2018 року у справі № 910/8982/17. Звернувшись до суду з даним позовом 27.11.2018 року, позивач дотримався строків позовної давності. Щодо посилань відповідача на наявність обопільної вини як відповідача так і потерпілого ОСОБА_3, зазначив, що відповідно до проведеної авто товарознавчої експертизи та складеного Звіту № 41-15 від 29.06.2015 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Шкода» внаслідок ДТП, яке трапилось 18.06.2015 року становить 36075 грн. 86 коп. Таким чином, позивач при здійсненні виплати суми страхового відшкодування ОСОБА_3, враховуючи наявність вини обох учасників ДТП, здійснив виплату у розмірі 15031 грн. 61 коп., тобто 50 % вартості матеріального збитку з урахуванням ПДВ.
29.03.2019 року відповідач ОСОБА_2 через канцелярію суду подав письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що позиція позивача є хибною та такою, що суперечить нормам цивільного законодавства, невірно застосовує практику Вищого суду України як джерело права. Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією. Відшкодування завданої шкоди в порядку регресу регулюється п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України. Щодо посилання представника позивача на наявність вини обох учасників ДТП зазначає, що вони не мають жодного відношення до пропущеного строку позовної давності та не є належним доказом наявності у відповідача об’єктивного обов’язку зі сплати компенсації страхової виплати, адже не встановлена частка, яку саме він би мав компенсувати та лише в разі своєчасного подання позову. Відповідні частки відповідальності через виникнення спірних правовідносин мали б визначатися судом, проте таких вимог заявлено не було. Вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального цивільного права, у зв’язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову. Представник позивача за довіреністю письмово клопотав перед судом про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити позов.
Відповідач також надав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, просив відмовити позивачу у задоволенні позову.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд вважає можливим розглядати справу у відсутність сторін, на підставі наявних доказів в матеріалах справи.
Суд, на підставі наданих сторонами доказів, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні правовідносини.
Згідно постанови Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 03 липня 2015 року, яка набрала законної сили 14.07.2015 р., ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) грн. 00 коп. Даною постановою встановлено, що 18 червня 2015 року о 18-30 год. гр-н ОСОБА_2 в м. Куп’янську по вул. Сонячній, керуючи автомобілем НОМЕР_2, НОМЕР_3, при повороті ліворуч опинився на смузі зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем SKODA FABІA, номерний знак НОМЕР_4, який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок ДТП потерпілих немає, автомобілі отримали механічні ушкодження, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. З протоколом про притягнення його до адміністративної відповідальності згоден, вину визнав (а.с.6).
Згідно постанови Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 05 жовтня 2015 року, яка набрала законної сили 18.10.2016 р., провадження по справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_3 за ст. 124 КпАП України закрити у зв'язку з тим, що минув строк притягнення до адміністративної відповідальності. Даною постановою 18.06.2015 р. о 18.30 год. ОСОБА_3 в м. Куп'янську на перехресті вул. Сонячна та вул. Висока керував автомобілем НОМЕР_5, під час вибору небезпечної швидкості не зміг негайно зупинитися, зіткнувся з автомобілем ВАЗ-21013, автомобілі одержали механічні пошкодження, власникам завдано матеріальні збитки. Потерпілим по даній справі є ОСОБА_2 Суд встановив, що дії ОСОБА_3 містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, оскільки він порушив правила дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу потерпілого. Вину правопорушника суд вважав доведеною повністю, а невизнання ним вини за ст.124 КУпАП розцінив, як бажання уникнути відповідальності (а.с.82).
Частина 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як роз'яснено у пункті 4 абз. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Стаття 124 КУпАП передбачає відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вина відповідача ОСОБА_2 у скоєній ДТП, під час якої пошкоджено автомобіль ОСОБА_3, повністю підтверджується належними доказами. Постанова суду про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП з накладенням на нього стягнення у вигляді штрафує обов’язковою для суду, оскільки в даному випадку розглядається справа про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову. Отже, вина відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є преюдиціальним фактом, та не підлягає доказуванню, що в свою чергу спростовує твердження ОСОБА_2 щодо відсутності підтверджень його вини у скоєній ДТП.
Проте, як встановлено постановою Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 05 жовтня 2015 року, другий учасник цієї ДТП ОСОБА_3 також порушив Правила дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу потерпілого ОСОБА_2
Отже, з огляду на викладене, у скоєній дорожньо-транспортній пригоді, яка відбулася 18.06.2015 р. о 18-30 год. у м. Куп’янську вул. Сонячна – вул. Висока винними є обидва водії, як ОСОБА_3 так і ОСОБА_2 і відповідно до положень ст. 82 ЦПК України, роз’яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01 березня 2013 року № 4, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановами Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 05 жовтня 2015 року та від 03 липня 2015 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, які не оскаржувались та набрали законної сили.
Про дорожньо-транспортну пригоду ВДАІ з обслуговування м. Куп’янськ, Куп’янського та Дворічанського районів (м. Куп’янськ) ГУМВС України в Харківській області складена довідка № 66312952 (а.с.5).
На момент ДТП ОСОБА_2 не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що вбачається з матеріалів справи.
З копії полісу № АІ/3216972 від 05.12.2014 р. обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів вбачається, що цивільно-правова відповідальність забезпеченого транспортного засобу SKODA FABІA номерний знак НОМЕР_4 страхувальника ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ «Страхова група «ТАС». Строк дії з 06.12.2014 р. по 05.12.2015 р. ОСОБА_3 23.06.2015 р. письмово повідомив Моторне (транспортне) страхове бюро України про дорожньо-транспортну пригоду, додавши до повідомлення, зокрема, схему ДТП, страховий поліс, медичний висновок, протокол про адміністративне правопорушення, тимчасовий дозвіл (а.с.7-8,9,11-16).
29 червня 2015 року судовим експертом – автотоварознавцем ОСОБА_4 складено Висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 41-15 за заявою від 19 червня 2015 року ОСОБА_3 про проведення авто товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу марки SKODA FABІA CLASSIC, реєстраційний номер НОМЕР_1. Відповідно до Висновку, вартість матеріального збитку, завданого власнику вищезазначеного автомобіля внаслідок ДТП, яка мала місце 18.06.2015 року, станом на дату проведення експертного дослідження становить 36075 грн. 86 коп. (а.с.17-32).
05.11.2015 року ОСОБА_3 письмово звернувся до Моторно (транспортного) страхового бюро України з заявою про страхове відшкодування (а.с.10).
Наказом Моторно (транспортного) страхового бюро України від 12.02.2016 р. № 1102, відповідно до ст. 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.04 № 1961-ІV, приймаючи до уваги довідку № 1 від 02.02.2016 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, якою визначена сума до сплати – 15031,61 грн., наказано було фінансовому управлінню сплатити на рахунок ОСОБА_3 15031,61 грн. за шкоду, заподіяну в результаті ДТП (а.с.33,34).
З платіжного доручення № 1102рв від 15.02.2016 р. вбачається, що позивачем МТСБУ сплачено 15031,61 грн. страхового відшкодування згідно наказу № 1102 від 12.02.2016 р. ОСОБА_3 (а.с.35).
Також, 15.02.2016 р. Моторно (транспортне) страхове бюро України на адресу ОСОБА_2 направило лист з пропозицією у добровільному порядку компенсувати МТСБУ зазначені витрати у розмірі 15031,61 грн. до 25.02.2016 (а.с.36).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV від 01.07.2004 із змінами, регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Норми п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вказують про обов'язок МТСБУ відшкодувати у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна життю, здоров'ю та майну третіх осіб під час дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV від 01.07.2004 із змінами, Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
У відповідності до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Пунктом 38.2.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Отже, зазначеним Законом прямо встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі, потерпілій у ДТП, саме, в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Звертаючись до суду з цим позовом, МТСБУ просило відшкодувати кошти в порядку регресу на підставі положень ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1191 ЦК України.
Вирішуючи по суті спір, який виник між сторонами, суд виходить з того, що МТСБУ, сплативши страхове відшкодування потерпілій стороні у ДТП – ОСОБА_3 (власнику транспортного засобу SKODA FABІA реєстраційний номер НОМЕР_4), набуло право вимоги саме у порядку регресу до відповідача.
Судом не беруться до уваги заперечення відповідача щодо пропущення строку позовної давності і відмови в задоволенні позову з цієї підстави та застосування до даного спору суброгації, з наступних підстав.
Поняття "суброгація" застосовується виключно у правовідносинах з майнового страхування. Спірні відносини не ґрунтуються на зобов'язаннях, що випливають з договору майнового страхування. Тому, посилання відповідача на те, що у даних спірних правовідносинах необхідно застосовувати норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" є помилковим та необґрунтованим.
У п. 27 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", роз’яснюється, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття "регрес" та "суброгація". Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Страховик не має права вимагати від завдавача шкоди суму, яку він виплатив страхувальнику у зв'язку з порушенням умов договору страхування. Проценти, неустойка виплачуються страховиком через несвоєчасне виконання ним власного зобов'язання перед страхувальником (стаття 992 ЦК) і не можуть бути стягнуті у порядку суброгації з особи, винної в завданні шкоди. Також у порядку суброгації страховик може стягнути із завдавача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатив страхувальнику. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Отже, у випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону №1961-ІV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим.
При суброгації строк позовної давності обчислюється з моменту ДТП, а при регресі - моментом здійснення відповідної виплати страхового відшкодування, з огляду на таке.
Деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою, за умови, що законом передбачено такий обов'язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.
При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).
Отже, первісне (основне) деліктне зобов'язання та зобов'язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.
Викладене узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 у справі № 6-2806цс16.
У п. 11 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", зазначено, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові. З винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов'язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої особи стягуються у цих межах. Регресну вимогу може бути пред'явлено протягом трьох років із дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо).
Також, Верховний Суд у постанові № 200/13392/13-ц від 10 січня 2019 року зробив висновок по те, що строк позовної давності при регресі починає обчислюватися з того моменту, коли страховик виплатив відшкодування.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Оскільки страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі виплачено МТСБУ 15 лютого 2016 року, перебіг строку позовної давності необхідно обчислювати саме з цієї дати.
Враховуючи, що даний позов до суду подано засобами поштового зв'язку 27.11.2018 року (а.с.38,39), строк позовної давності позивачем не пропущено, тому підстав для застосування наслідків спливу позовної давності не вбачається.
Посилання відповідача у відзиві на судові рішення № 566/1452/14 Млинівського райсуду Рівненської області та № 183/791/16 Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, як на судову практику застосування у спірних правовідносинах ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» є хибним, з огляду на те, що дані судові рішення були скасовані рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 16.03.2015 року та постановою Касаційного цивільного Верховного Суду від 28.03.2018 року та на даний час сталою є практика застосування при вирішенні таких спірних відносин норм ст. 38 п. 38.2.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1199 ЦК України.
Щодо заперечень відповідача стосовно того, що у даній ДТП вина у спричиненні шкоди лежить на обох учасниках ДТП і не встановлена частка, яку саме він мав би компенсувати, слід зазначити наступне.
Відповідно до п.36.3 ст.36 Закону у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Разом з тим, відповідно до ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, відшкодовується у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Страховою компанією при розрахунку суми страхової виплати було враховано вину страхувальника під час ДТП, даний факт підтверджується розрахунком суми страхового відшкодування.
Оскільки вина за вчинення ДТП полягає у порушенні ПДР зі сторони обох водіїв, то суд вважає, що позивачем вірно визначено, що відшкодуванню підлягає сума матеріальної шкоди в розмірі 50 % вартості матеріального збитку.
На даний час в добровільному порядку відповідачем не компенсовано витрати МТСБУ.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою, знайшли своє підтвердження, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Крім того, в силу ст. 141 ЦПК України до стягнення з відповідача підлягає розмір судових витрат, сплачених позивачем при зверненні до суду.
На підставі викладеного та керуючись ч. 1 ст. 1191 ЦК України, п. 38.2.1 ст. 38, п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV від 01.07.2004 із змінами, ст.ст. 11, 12 13, 78, 79, 89, 263, 264, 265, 352,354 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України, представник позивача: ОСОБА_1, до ОСОБА_2, про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування – задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6, на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 15031 грн. 61 коп. (п'ятнадцять тисяч тридцять одна грн. 61 коп.), а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн. 00 коп. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.).
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Куп’янський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суд повідомляє учасникам справи веб-адресу сторінки на офіційному веб-порталі ЄДРСР в мережі Інтернет за якою вони можуть ознайомитися з текстом рішення: «http://www.reyestr.court.gov.ua».
Повний текст рішення складено 02 травня 2019 року.
Головуючий А.О.Шиховцова
