Ухвала
іменем України
6 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 712/9997/17
провадження № 51-4190зно18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (у режимі
відеоконференції),
захисників адвокатів ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції) та
ОСОБА_9 ,
розглянув у судовому засіданні матеріали провадження за заявами засудженого ОСОБА_6 про перегляд постанови судді Верховного Суду України від 24 червня 2002 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 липня 2002 року щодо нього за нововиявленими обставинами.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Апеляційного суду Черкаської області від 25 грудня 2001 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено: за ч. 3 ст. 142 Кримінального кодексу України 1960 року (далі КК 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна, яке є його власністю, за пунктами «а», «е», «з», «і» ст. 93 КК 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 42 КК 1960 року за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Крім того, за вироком Апеляційного суду Черкаської області від 25 грудня 2001 року ОСОБА_6 виправдано за ч. 1 ст. 145 і ст. 208 КК 1960 року у зв`язку з відсутністю в його діях складів цих злочинів.
Постановлено стягнути в солідарному порядку в рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідно: з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_10 на користь ОСОБА_11 38 648 грн та 50 000 грн; з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 19 903 грн та 50 000 грн.
За вироком суду ОСОБА_6 у складі стійкого злочинного угруповання, організованого та очоленого ОСОБА_7 у 1999 році з метою нападів на громадян та їхнього вбивства з користі, до складу якого також увійшов неповнолітній ОСОБА_10 , 4 листопада 1999 року близько 00:00 у приміщенні «М-клуба» на вул. О. Дашкевича в м. Черкасах вчинив розбійний напад на ОСОБА_13 та її умисне вбивство з корисливих мотивів і з особливою жорстокістю. Відповідно до розробленого плану ОСОБА_7 заманив потерпілу до приміщення клубу, де подав умовний сигнал для початку нападу, а ОСОБА_6 згідно з відведеною йому роллю завдав потерпілій більше 12 ударів сокирою по голові та кистях рук, а також ножем у шию, грудну клітку та в серце, від чого остання померла, а нападники заволоділи золотими прикрасами й грошима ОСОБА_13 на суму 12313, 34 грн, а також ключами від її помешкання. Після чого ОСОБА_10 залишився у клубі прибирати сліди злочину, а ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в автомобілі останнього відвезли труп потерпілої, її особисті речі та знаряддя злочину в район «Долини роз» у м. Черкасах і закопали. 5 листопада о 4:00 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_10 за допомогою ключів вдерлися до квартири ОСОБА_13 на АДРЕСА_1 , де заволоділи майном потерпілої на суму 14020, 86 грн.
Крім того, 30 листопада 1999 року о 21:15 у приміщенні «М-клуба» члени організованої злочинної групи ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вчинили розбійний напад на ОСОБА_14 , під час якого вбили потерпілого з корисливих мотивів. ОСОБА_7 заманив ОСОБА_14 до клуба, де подав умовний сигнал для початку нападу, а ОСОБА_6 напав на потерпілого, здійснив два постріли у спину, а також один у голову останнього з рушниці ІЖ-56, яку ОСОБА_7 придбав у середині листопада 1999 року, від чого ОСОБА_14 помер, а нападники заволоділи його золотим перстнем вартістю 2353,55 грн, грошима на суму 63 грн, а також ключами від його помешкання. Після чого ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в автомобілі останнього відвезли труп потерпілого в мікрорайон «Дахновка» у м. Черкасах і втопили у водоканалі, а самі за допомогою ключів вдерлися до квартири ОСОБА_14 на АДРЕСА_2 і заволоділи майном потерпілого на суму 15309,78 грн.
Постановою судді Верховного Суду України від 24 червня 2002 року до участі у справі для здійснення захисту ОСОБА_6 на стадії касаційного провадження допущено ОСОБА_15 .
Ухвалою колегії суддів судової палати Верховного Суду України з кримінальних справ від 16 липня 2002 року вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
Доводи особи, яка подала заяву
У першій заяві ОСОБА_6 порушує питання про скасування постанови судді Верховного Суду України від 24 червня 2002 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 липня 2002 року щодо нього за нововиявленими обставинами. Як на підставу для перегляду судових рішень вказує на те, що Верховний Суд України на стадії розгляду справи в касаційному порядку допустив до участі у кримінальному провадженні як захисника ОСОБА_6 юриста ОСОБА_15 , оскільки останній у цій же справі захищав іншого засудженого ОСОБА_7 , а також надавав юридичні консультації потерпілій ОСОБА_11 , а отже, не міг здійснювати належний і добросовісний захист його інтересів. Стверджує, що зазначені обставини, які виключали участь ОСОБА_15 як захисника ОСОБА_6 у касаційному провадженні, не були відомі Верховному Суду України на час судового розгляду при ухваленні судового рішення, втім, вони самі по собі доводять неправильність постанови та ухвали суду касаційної інстанції, які слід переглянути. Оскільки питання допуску захисника до участі у справі є складовою частиною інституту забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого і засудженого на захист, вважає, що Верховний Суд України виніс обидва рішення у справі з порушенням його права на захист, що доводить їхню незаконність. Просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нові, які б відповідали вимогам закону, в тому числі про визнання судової помилки в частині допуску ОСОБА_15 до участі у справі як захисника ОСОБА_6 . У доповненні до зазначеної заяви засуджений ОСОБА_6 стверджує, що під час досудового слідства його не було належним чином забезпечено захистом, оскільки адвокат ОСОБА_16 лише формально значився його захисником, проте не брав участі у слідчих діях.
У другій заяві ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 липня 2002 року щодо нього за нововиявленими обставинами, які убачає в ухваленні вироку незаконним складом суду, про що не було відомо Верховному Суду України, який переглядав справу в касаційному порядку. Стверджує, що розгляд справи та ухвалення вироку щодо нього від 25 грудня 2001 року апеляційним судом Черкаської області відбувся за участю народного засідателя ОСОБА_17 , 1924 року народження, який на той час за віком вже не міг здійснювати повноваження народного засідателя. На думку заявника, з урахуванням системного тлумачення норм, які містяться в Законах України від 5 червня 1981 року «Про судоустрій» № 2022-X та від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів» № 2863-XІІ, та які визначали рівність прав народних засідателів і суддів при здійсненні правосуддя, а одночасно передбачали припинення повноважень судді після досягнення суддею 65-річного віку, повноваження народного засідателя також мали припинятись у 65 років. Крім того, звертає увагу на те, що Законом України від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій» № 3018-ІІІ серед вимог до народних засідателів установлено й максимальну вікову межу, досягнення якої вимагає звільнення особи від виконання обов`язків народного засідателя. Вважає, що апеляційний суд розглянув справу незаконним складом суду, а суд касаційної інстанції внаслідок поверхового вивчення матеріалів справи та незазначення засудженими й захисниками в касаційних скаргах про таке порушення вимог кримінального процесуального закону залишив незаконний вирок без змін. Тому ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Верховного Суду України від 16 липня 2002 року, а також вирок Апеляційного суду Черкаської області від 25 грудня 2001 року щодо нього і направити справу на новий судовий розгляд.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 у режимі відеоконференції підтримав обидві свої заяви, просив їх задовольнити.
Захисник адвокат ОСОБА_8 у режимі відеоконференції підтримала доводи, наведені в заявах засудженого ОСОБА_6 , просила їх задовольнити.
Засуджений ОСОБА_7 подав до Суду заяву, в якій висловив свою згоду із заявами ОСОБА_6 . У судовому засіданні у режимі відеоконференції він також підтримав заяви засудженого ОСОБА_6 , просив їх задовольнити, скасувавши ухвалу Верховного Суду України від 16 липня 2002 року.
Захисник ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_9 також підтримав заяви засудженого ОСОБА_6 , просив їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення заяв засудженого ОСОБА_6 .
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Тлумаченняположень глави 34 КПКдозволяє зробити висновок, що перегляд за нововиявленими обставинами є надзвичайним (екстраординарним) переглядом судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи у звичайному порядку (в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій) виявлено обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження розгляд цих обставин у звичайному порядку кримінального провадження став недоступним.
Цей висновок підтверджується, крім іншого, і самим змістом ст. 459 КПК, відповідно до якого нововиявленими обставинами визнаються:
- штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
- скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
- інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
По-перше, як на підставу для перегляду постанови судді Верховного Суду України від 24 червня 2002 року про допуск ОСОБА_15 як захисника ОСОБА_6 до участі у справі на стадії касаційного провадження та ухвали Верховного Суду України від 16 липня 2002 року заявник посилається на те, що його захист у суді касаційної інстанції забезпечувався особою, котра не мала на те законних підстав, оскільки брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як захисник іншого засудженого та надавала консультативні послуги потерпілій, про що не було відомо Верховному Суду України.
Разом із тим, у матеріалах справи і на цьому наголошує сам заявник містяться такі документи: заява засудженого ОСОБА_7 від 10 квітня 2001 року про допуск до участі у справі його захисником ОСОБА_15 (т. 10, а. с. 151), заява ОСОБА_15 про згоду на забезпечення захисту ОСОБА_7 (т. 10, а. с. 167168), ліцензія на здійснення юридичної практики № 2-4357, видана ОСОБА_15 . Міністерством юстиції України від 6 січня 1999 року (т. 10, а. с. 169), свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи від 18 червня 1998 року, видане на ім`я ОСОБА_15 (т. 10, а. с. 171), угода ОСОБА_18 з приватним юристом ОСОБА_15 від 3 березня 2001 року про забезпечення захисту її сина ОСОБА_7 у кримінальному процесі (т. 10, а. с. 173), заява від 4 травня 2001 року про взаємну домовленість засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_15 (т. 10, а. с. 175), заява потерпілої ОСОБА_11 до Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 липня 2002 року про усунення ОСОБА_15 від участі у кримінальній справі як захисника засудженого ОСОБА_6 , оскільки той раніше надавав їй юридичну допомогу у вигляді неодноразових консультацій у цій же справі, після чого він не вправі захищати засудженого, інтереси якого суперечать її інтересам (т. 12, а. с. 179).
З огляду на наведене вказані засудженим ОСОБА_6 у заяві обставини були відомі Верховному Суду України під час розгляду кримінального провадження у касаційному порядку та постановлення судових рішень, а тому не можуть визнаватися нововиявленими у розумінні ст. 459 КПК.
По-друге, підставою для перегляду ухвали Верховного Суду України від 16 липня 2002 року за нововиявленими обставинами ОСОБА_6 називає розгляд справи судом першої інстанції в незаконному складі, а саме те, що розгляд справи здійснювався за участю народного засідателя після досягнення ним віку, з якого закон забороняє здійснювати повноваження народного засідателя.
Як убачається з вироку апеляційного суду від 25 грудня 2001 року, у розгляді справи щодо ОСОБА_6 брав участь народний засідатель ОСОБА_17 .
За даними архівної довідки від 11 грудня 2018 року № 291-р/05-08, наданої державним архівом Черкаської області, рішенням Черкаської обласної ради від 4 липня 2000 року № 16-17 за поданням обласного суду народним засідателем Черкаського обласного суду обрано ОСОБА_17 , 1924 року народження.
Відповідно до вимог Закону України від 5 червня 1981 року «Про судоустрій» № 2022-X, що діяв на час розгляду справи судом та ухвалення вироку і втратив чинність 1 червня 2002 року, народним засідателем могла бути особа, яка на день обрання досягла 30-річного віку, не має судимості, не є особою з обмеженою дієздатністю або яку за рішенням суду визнано недієздатною (ст. 55). Жодних вимог щодо максимальних вікових меж для здійснення повноважень народного засідателя вказаний закон не передбачав.
За таких обставин суд дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_6 не навів таких обставин, які могли би вплинути на судове рішення, але не були відомі суду під час касаційного розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність постанови судді Верховного Суду України від 24 червня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 16 липня 2002 року.
Що стосується доводів засудженого про порушення його права на захист під час досудового слідства у зв`язку з неналежним виконанням обов`язків адвокатом ОСОБА_16 , а також при розгляді справи Верховним Судом України за участю захисника, який не мав на те права, то це питання не може бути вирішено Судом у порядку, визначеному главою 34 КПК, на підставі, передбаченій ч. 2 ст. 459 цього Кодексу.
Враховуючи зазначене, підстави для задоволення заяви засудженого ОСОБА_6 відсутні.
Керуючись статтями 459, 466, 467 КПК, Верховний Суд
постановив:
Заяви засудженого ОСОБА_6 про перегляд постанови судді Верховного Суду України від 24 червня 2002 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 липня 2002 року щодо нього за нововиявленими обставинами залишити без задоволення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2
