Номер провадження: 11-кп/813/259/20
Номер справи місцевого суду: 520/13547/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.06.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 31.08.2018 року відносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одесі, громадянина України, маючого вищу освіту, приватного підприємця, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину 2006 р.н., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі ст. 89 КК України раніше не судимого:
-обвинуваченогоу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та йому призначено покарання у виді штрафу, в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 850 грн., в дохід держави.
Відносно ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання до вступу вироку в законну силу.
Вирішено долю речових доказів.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, 21.05.2017 року близько 22 год. 00 хв., ОСОБА_7 , знаходячись на території АЗС «Алькор-Ойл», розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Комарова, 3/1, з метою заправки пальним свого автомобіля Chrysler PT Crusier (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), де на ґрунті тривалих неприязних відносин між потерпілим та обвинуваченим під час сварки з потерпілим ОСОБА_11 , долонею та пальцями руки наніс декілька ударів по обличчю потерпілого та декілька разів застосував до потерпілого ОСОБА_11 газовий балончик сльозоточивої та дратівної дії, шляхом розпилення його вмісту в обличчя ОСОБА_11 . Чим обвинувачений умисно спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді хімічних опіків І-ІІ ст. кон`юнктиви склери рогівки обох очей, які згідно висновку експерта №1218 від 22.06.2017 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Дії обвинуваченого суд кваліфікував за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 зазначив, що вирок постановлений з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи та неправильним застосування Закону України про кримінальну відповідальність з таких підстав:
- дії ОСОБА_7 органами досудового розслідування кваліфіковано за ч. 4 ст. 296 КК України хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмету, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, а суд у своєму рішенні перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 1 ст. 125 КК України;
- висновки суду у оскаржуваному вироку є необґрунтованими, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та особи засудженого, в зв`язку з надмірною м`якістю вироку.
Посилаючись на такі доводи, прокурор ОСОБА_9 просить допитати з метою встановлення істини по справі потерпілого та свідків, вирок Київського районного суду м. Одеси від 31.08.2018 року скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 вказав, що вважає оскаржуваний вирок безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки Одеською місцевою прокуратурою №1 не доведено, що ОСОБА_7 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 296 КК України, інших доказів на вчинення ОСОБА_7 іншого злочину не надано, а отже судом безпідставно було перекваліфіковано дії ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 125 КК України.
Посилаючись на такі доводи, захисник ОСОБА_10 просить скасувати вирок Київського районного суду м. Одеси від 31.08.2018 року та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_7 за звинуваченням у скоєнні злочину передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Під час апеляційного розгляду апеляційних скарг прокурора ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 , обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник просили відмовити в апеляційній скарзі прокурора та задовольнити апеляційну скаргу захисника.
Натомість прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 .
В судовому засіданні було частково задоволено клопотання прокурора про допит в судовому засіданні апеляційної інстанції потерпілого та огляд в судовому засіданні диску відеозапису камер спостереження АЗС «Алькор-Оіл».
Стосовно допиту потерпілого в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, потерпілий ОСОБА_11 неодноразово в судові засідання не з`являвся, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи, направляв до апеляційного суду заяви про розгляд справи за його відсутністю та зазначав, що претензій до обвинуваченого не має, згодний з вироком суду першої інстанції (а.п.168, 177).
В останнєсудове засідання потерпілий ОСОБА_11 надав доапеляційного судузаяву №11-кп-14516/20від 25.06.2020року,в якійпросив судовийрозгляд проводитиза йоговідсутністю,зазначив,що підтримуєпокази,надані всуді першоїінстанції тависловив своюдумку щодопризначеного покаранняобвинуваченому,зазначивши,що претензійта вимогдо обвинуваченого ОСОБА_7 він не має в зв`язку з примиренням.
За вказаних обставин судова колегія дійшла висновку щодо відмови у задоволенні клопотання прокурора про привід потерпілого в судове засідання. Одночасно в судовому засіданні був оглянутий диск відеозапису кримінального провадження №12017160480002010, який визнаний речовим доказом щодо подій, які відбулися 21.05.2017 року.
Заслухавши суддю-доповідача, думки учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження в контексті доводів апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз вироку суду першої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону.
Мотивуючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 125 КК України, суд першої інстанції послався у вироку на такі докази:
- пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який зазначив, що досудовим слідством по своєму неправдиво відобразило обставини які відбулися між ним та потерпілим. Він визнав свою вину в спричиненні потерпілому встановлених у потерпілого легких тілесних ушкоджень. Хуліганських дій за ч. 4 ст. 296 КК України він не скоював, тому не визнав пред`явлене обвинувачення;
- пояснення потерпілого ОСОБА_11 який зазначив, що до обвинуваченого ОСОБА_7 він претензій не має, оскільки йому відшкодована шкода. Він вважає, що обвинувачений має бути притягнений до кримінальної відповідальності на підставі поданої ним в поліцію письмової заяви про спричинення йому тілесних ушкоджень, які встановлені судовою медичною експертизою. Просив суд не позбавляти обвинуваченого волі, призначити покарання не зв`язане з позбавленням волі;
- пояснення свідка ОСОБА_12 , яка зазначила, що вона особисто бачила із салону автомобіля, що в ході конфлікту між потерпілим і ОСОБА_7 , її чоловік розпиляв у сторону потерпілого якийсь засіб, а потерпілий бив ОСОБА_7 лопатою наносячи удари і кричав що вб`є чоловіка. Вважає, що у потерпілого було неприязне відношення до ОСОБА_7 . ЇЇ чоловік говорив їй, та вона це бачила сама, що через відмову потерпілого обслужити їх автомобіль було видно, що потерпілий погано безпричинно відноситься до них, тому у чоловіка виникла особиста неприязнь до потерпілого, який умисно створював з ними конфліктні ситуації. Вона викликала поліцію з метою захисту від потерпілого;
- пояснення свідка ОСОБА_13 , який зазначив, що він працює охоронцем. 21.05.2017 року близько 23 годин з автозаправки надійшов виклик. Він з напарником прибув на місце, де він побачив, що між обвинуваченим та потерпілим виник конфлікт, у потерпілого була в руках лопата, а у обвинуваченого був газовий балончик, вони штовхалися між собою. Сварка між ними виникла тому, що потерпілий не хотів заправляти бензином автомобіль обвинуваченого, не хотів підтягнути заправний шланг, а обвинувачений не хотів під`їхати ближче до заправки. Потерпілий і обвинувачений між собою лаялися на підвищених тонах, він став між ними, щоб не було бійки. Потім обвинувачений поїхав з місця, а потерпілого забрала швидка медична допомога. Коли на місце приїхала поліція, то не було ні обвинуваченого, ні потерпілого. Через деякий час обвинувачений повернувся на заправку, вибачався, сказав, що він погарячкував, потерпілого в той час на заправці не було;
- пояснення свідка ОСОБА_14 , яка зазначила, що вона 21.05.2017 року ввечері працювала касиром на заправці «Алькор-Ойл». Обвинувачений приїхав на заправку, поставив машину на відстані від заправної колонки і хотів заправити бензином свій автомобіль, потерпілий відмовився заправляти автомобіль обвинуваченого, а обвинувачений підійшов до каси і попросив книгу скарг, вона спитала його для чого, але він не відповів їй взяв книгу скарг і пішов до своєї автомашини. Потім вона побачила, що обвинувачений підійшов до 4-ї колонки, де потерпілий заправляв машину. Обвинувачений почав щось говорити потерпілому, замахнувся на нього рукою, потерпілий підняв обличчя і обвинувачений чимось приснув в обличчя потерпілому, потерпілий схопився руками за очі, так було кілька разів, тому вона викликала охорону. Також викликали швидку медичну допомогу, яка забрала потерпілого;
- пояснення свідка ОСОБА_15 , яка зазначила, що вона приїхала на заправку «Алькор-Ойл», поставила автомобіль біля середньої колонки з метою заправки. Вона бачила, що в автомобілі обвинуваченого знаходиться жінка та дитина. Вона побачила, що у потерпілого червоне обличчя, а обвинувачений приснув з балончика потерпілому в обличчя. Потім потерпілий відійшов схватив лопату якою замахувався на обвинуваченого і кричав;
- пояснення свідка ОСОБА_16 , який зазначив, що він приїхав на заправку «Алькор-Ойл» заправити маршрутний автобус. Він прибув до заправки раніше ніж обвинувачений. Він бачив, що приїхав обвинувачений, поставив автомобіль на відстані від колонки. Потерпілий відмовився заправляти автомобіль обвинуваченого;
-письмова заява потерпілого ОСОБА_11 від 22.05.2017 року, поданої начальнику Київського відділу поліції м. Одеси ГУНП в Одеській області;
- протоколу прийняття заяви про вчинене правопорушення поданої ОСОБА_11 від 27.05.2017 року вхідний № 1711749 Київського відділу поліції м. Одеси ГУНП в Одеській області;
- витягу з кримінального провадження видно, що 27.05.2017 року в 21 год. 02 хв. до єдиного реєстру досудового розслідування Київського відділу поліції м. Одеси ГУНП в Одеській області було внесена заява ОСОБА_11 з фабулою правової кваліфікації за ч.1 ст. 125 КК України;
- текст письмового витягу з кримінального провадження наданого суду як доказ вказано, що 27.05.2017 року в 21год.02хв. до єдиного реєстру досудового розслідування Київського відділу поліції м. Одеси ГУНП в Одеській області було подано письмову заяву ОСОБА_11 з фабулою правової кваліфікації за ч. 4 ст.296 КК України щодо скоєння обвинуваченим хуліганських дій;
- текст постанови про визнання потерпілим від 30.05.2017 року, складеної слідчим СВ Київського ВП в м. Одесі видно, що досудовим слідством встановлено, що обвинувачений наніс потерпілому тілесні ушкодження шляхом застосування до потерпілого газового балончика дратівної дії та при викладених обставинах визнаний потерпілим по кримінальному провадженню за ч. 1 ст. 125 КК України;
- текст постанови про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення від 14 липня 2017 року складеної слідчим СВ Київського ВП в м. Одесі по кримінальному провадженню № 12017160480002010 видно, що досудовим слідством змінено попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення, зареєстровану в Єдиному реєстрі до судових розслідувань з ч. 1 ст. 125 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України;
- дослідження текстів письмових витягів з кримінального провадження наданого суду як доказ видно, що 27.05.2017 року в 21 год. 02хв. до єдиного реєстру досудового розслідування Київського відділу поліції м. Одеси ГУНП в Одеській області досудовим слідством одночасно зареєстровано дві заяви потерпілого про скоєння щодо нього злочину однією і тою ж особою ОСОБА_17 за ч. 1 ст. 125 КК України та за ч. 4 ст. 296 КК України, а в той же час в матеріалах справи відсутня заява потерпілого ОСОБА_18 , в тексті якої було б вказано, що він просить притягнути обвинуваченого до кримінальної відповідальності за злочин передбачений ч. 4 ст. 296 КК України.
- відтворенням в судовому засіданні відеозаписом з місця події відображеним на DVD-R диску.
- висновком судмедексперта Департаменту охорони здоров`я Одеської обладміністрації КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» №1218 від 22.06.2017 року у ОСОБА_11 встановлені тілесні ушкодження: хімічні опіки 1-11 стадії конюктивні склери рогівки очей. Хімічні опіки рогівки склери обох очей утворилися внаслідок дії леткої хімічної речовини подразнювальної дії, якою міг бути газ із газового балончика. Зазначені ушкодження не були небезпечними для життя, а мають незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше 6-ти діб, за чим критерієм відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Зазначені доказисвідчать пронаявність міжобвинуваченим тапотерпілим конфліктуз приводунепорозуміння танесприятливих стосунків,внаслідок чогообвинувачений наніспотерпіломуумисне легкетілесне ушкодження,тому апеляційнийсуд дійшоввисновку щодовірної перекваліфікаціїсудом першоїінстанціїдій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України.
Зазначена позиція суду повністю співпадає з правовою позицією щодо кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, яка висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №288/1158/16-к), в якій роз`яснено, що безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.
Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці охоронювані законом цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК України визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.
З урахуванням зазначеного дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
У ході всього кримінального провадження ОСОБА_7 заперечував факт грубого порушення громадського порядку, зазначав, що завдав ударів потерпілому з мотивів особистих неприязливих відносин, при цьому, як було підтверджено в судовому засіданні показами потерпілого, свідків, відеозаписом події, в діях обвинуваченого відсутні ознаки хуліганства, які посягають саме на громадський порядок, а також мотив явної неповаги до суспільства.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, всупереч доводів апеляційних скарг, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, та про кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 125 КК України.
Відповідно до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України, суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
У п. 1, 2, 4 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінальних покарань» роз`яснено, що призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.
Покарання ОСОБА_7 ,всупереч доводів апеляційної скарги прокурора, призначено судом першої інстанції з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та думки потерпілого ОСОБА_11 , враховано наявність на його утриманні родини та обставини, які пом`якшують покарання, передбачені ст. 66 КК України. Обставини, які обтяжують покарання за скоєння злочину, передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлені.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_7 покарання є співмірним вчиненому, необхідним і достатнім для виправлення засудженого. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційних скарг та матеріалів кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 відсутні.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційних скарг прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 немає, у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 370, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційні скарги прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 31.08.2018 р., яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
