Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 травня 2018 року
у справі № 916/5073/15
Господарська юрисдикція
Щодо позасудового порядку передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки
Фабула справи: ПАТ «СБЕРБАНК» звернулось до суду із позовом до ТОВ «УКРБУДСПЕЦТЕХ», у якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності за позивачем на нерухоме майно згідно з укладеними договорами іпотеки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) у нього виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду визначено ч.3 ст.33 Закону №898-IV, тому, на думку позивача, він має право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки саме на підставі рішення суду. Позивач наголошує на тому, що не має іншого ефективного засобу юридичного захисту своїх прав, оскільки він позбавлений юридичної можливості в позасудовому порядку зареєструвати право власності на предмет іпотеки у зв`язку з його арештом.
Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду та постановою Вищого господарського суду України, в задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили з того, що іпотекодавець, ТОВ «УКРБУДСПЕЦТЕХ», не надав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем; доказів того, що діями або бездіяльністю відповідач унеможливлює чи перешкоджає позивачу реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку матеріали справи не містять і таких обставин не встановлено судом. Звернення до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав у цьому випадку можливе лише тоді, коли такі права порушені і вичерпано всі можливі позасудові способи їх захисту, що ПАТ «СБЕРБАНК» не довів.
Мотивація касаційної скарги: ПАТ «СБЕРБАНК» вважало, що відмовляючи у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності на нерухоме майно за банком, суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону №898-IV, тоді як ці норми застосували суди касаційної інстанції у подібних правовідносинах.
Заявник наголошує, що суди попередніх інстанцій не спростували наявності в умовах іпотечних договорів (іпотечного застереження) такого способу звернення стягнення, як передача іпотекодавцю у власність предметів іпотеки, що ототожнюється зі способом звернення стягнення.
Правова позиція Верховного Суду: у ст.12 Закону №898-IV вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі ст. 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що ст. 37 Закону № 898-IV не передбачає виникнення права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Окрім цього, позивач не позбавлений відповідно до ст.ст. 38, 39 Закону № 898-IV можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом прийняття його у свою власність на підставі іпотечного договору є позасудовим способом захисту і не передбачено як спосіб захисту права шляхом звернення до суду (фактично про встановлення права за рішенням суду) ні ст. 16 ЦК України, ні Законом № 898-IV, ні договором, укладеним між сторонами.
Висновки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст. 36, 37 Закону «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Отже, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Ключові слова: доступ до правосуддя, судовий захист, право на звернення до суду, судове рішення, досудове врегулювання, нерухомість
