Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №160/6451/24
адміністративне провадження № К/990/31278/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі №160/6451/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони в Дніпропетровській області, у якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168.
-стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 в розмірі 30 тисяч гривень щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
02 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із клопотанням, в якому просив змінити спосіб і порядок виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №160/6451/24 із зобов`язального способу виконання ("зобов`язати нарахувати та виплатити") на спосіб виконання шляхом стягнення коштів на користь ОСОБА_1 у межах присудженої додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 за визначений рішенням період, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року змінено спосіб і порядок виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року по справі №160/6451/24 із: зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року, з урахуванням виплачених сум, на стягнення з Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 375 547,24 гривень.
Не погодившись з ухвалою, якою змінено спосіб та порядок виконання судового рішення, Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області звернулося до Третього апеляційного адміністративного суду зі скаргою.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області задоволено. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року в адміністративній справі №160/6451/24 скасовано. Ухвалено у справі №160/6451/24 нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в справі №160/6451/24 відмовлено.
03 липня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі №160/6451/24.
В обґрунтування касаційної скарги позивачем зазначено, що Верховний Суд уже відкривав касаційне провадження у справі з аналогічним процесуальним предметом спору - щодо зміни способу і порядку виконання судового рішення на підставі статті 378 КАС України. Йдеться про справу № 380/7706/22, адміністративне провадження № К/990/28739/25, у якій ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було змінено спосіб виконання рішення із зобов`язального способу на стягнення конкретно визначеної суми. Стверджує, що в указаній постанові Верховний Суд констатував, що у разі чітко визначеної та нарахованої самим відповідачем суми зміна способу виконання на стягнення не створює нового грошового зобов`язання, а лише забезпечує реальне виконання вже ухваленого судового рішення.
Разом з тим, скаржник на вирішення суду касаційної інстанції ставить питання щодо того, чи охоплюється додаткова винагорода співробітника Служби судової охорони, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, поняттями "інші соціальні виплати", "доплати", "допомога", "захист" у розумінні абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України.
У зв`язку із перебуванням судді Загороднюка А.Г. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 08 червня 2026 року №2206/0/5-26) у відпустці, судді Єресько Л.О. з 06 липня 2026 року по 10 серпня 2026 року (Наказ від 26 травня 2026 року №1999/0/5-26) у відпустці, судді Соколова В.М. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 22 червня 2026 року №2720/0/5-26) у відпустці, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання.
Так, предметом касаційного оскарження є постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року, яку цей суд постановив за наслідками перегляду ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року, постановленої за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду, яку подано на підставі статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів перевірила наведене в касаційній скарзі обґрунтування на користь задоволення заявлених у ній вимог, дослідила додані до скарги матеріали та зміст оскаржуваних судових рішень і дійшла висновку про таке.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 378 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою сторони може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
За частиною третьою цієї самої статті підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.
Згідно з частиною восьмою статті 378 КАС України суд за результатами (наслідками) розгляду питання, зокрема, про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення виносить ухвалу, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зміни або встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до пунктів 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 12) залишення позову (заяви) без розгляду; 13) закриття провадження у справі; 17) відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; 20) заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Із наведеного нормативного процесуального регулювання випливає, що ухвала суду першої інстанції за результатами розгляду питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, яка передбачена пунктом 19 частини першої статті 294 КАС України, та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена в порядку апеляційного перегляду такої ухвали, не підлягають касаційному оскарженню.
Колегія суддів не має застережень щодо того, що судові рішення - ухвала окружного адміністративного суду та постанова (ухвала) суду апеляційної інстанції, за певних фактичних і юридичних передумов, в рамках забезпечення права на судовий захист, можуть бути предметом відповідного інстанційного перегляду, зокрема, й шляхом оскарження до Верховного Суду. Але для цього особа, яка оскаржує таке рішення судів попередніх інстанцій, з посиланням на матеріальні та процесуальні норми права в їхньому системному розумінні має вмотивовано обґрунтувати стверджуванні порушення свого права, яке потребує судового захисту й, зокрема, право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу і просить переглянути оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене за результатами розгляду питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Але це звернення до Верховного Суду не містить обґрунтування та мотивування, яке би ілюструвало, що такі судові рішення як зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення за законом можуть бути переглянуті саме за правилами касаційного оскарження.
Так, перевіркою змісту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції встановлено, що мотивуючи відмову у задоволенні заяви позивача про зміну порядку і способу виконання рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначила, що грошові кошти у виді заборгованості із додаткової винагороди, які належать стягувачу, не є власністю відповідача і не знаходяться на його рахунках.
Фактично, у повному обсязі виконання судового рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України.
Водночас, стягнення з суб`єкта владних повноважень (Територіального управління Служби судової охорони) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, виконання рішення суду у справі № 160/6451/24 залежить від бюджетного фінансування, та його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання.
У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості із додаткової винагороди позивачу.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції виснував, що приписи абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX від 21 листопада 2024 року) не є застосовними до спірних правовідносин, оскільки спір у даній справі стосується неналежного нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців і не стосується обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги.
У цьому контексті колегія суддів зазначає, що Верховним Судом вже сформовано правову позицію щодо правової природи додаткової грошової винагороди (постанова Верховного Суду від 22 травня 2026 року у справі № 240/4156/24) та окреслено, що щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Таким чином, указаний вид грошового забезпечення не є різновидом соціальної виплати, відтак, не підпадає під дію абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України ( в редакції Закону № 4094-IX від 21 листопада 2024 року).
Поряд із цим колегія суддів зазначає, що у справі № 380/7706/22, на яку посилається скаржник, спір виник з приводу перерахунку пенсії позивача. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що застосування процесуального механізму, передбаченого абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України, шляхом зміни способу і порядку виконання судового рішення із зобов`язання боржника вчинити певні дії на стягнення з нього відповідних коштів, є доцільним та ефективним способом забезпечення реального поновлення порушених соціальних прав особи.
Водночас, правовідносини, що були предметом розгляду у справі № 380/7706/22, не є подібними до правовідносин, які виникли у цій справі. Відтак, наведені скаржником правові висновки Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин та не можуть слугувати підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень справу № 160/6451/24 було призначено до розгляду і розглянуто судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження.
Відтак, враховуючи, що ця справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність умови/умов, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України визначено перелік випадків, наявність принаймні одного з яких у певній конкретно взятій ситуації, якщо скаржник наведе достатньо переконливі мотиви, касаційний суд може розцінити як виняток із передбаченого цією ж нормою загального правила.
У розглядуваному випадку суд не має підстав вважати доводи касаційної скарги явно безпідставними чи надуманими, однак, не може визнати їх достатньо переконливими для висновку про існування обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки мотиви у цій частині є загальними та не конкретними та сприймаються як намагання будь-що оскаржити рішення судів у цій справі у зв`язку із самою лише незгодою з результатом розгляду справи.
У цьому контексті варто зауважити, що сама собою незгода із судовим рішенням не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, рішення у якій не підлягають касаційному розгляду.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції, не підлягають касаційному перегляду, а наведені скаржником доводи не свідчать про наявність передбачених законом підстав для відступу від указаного правила.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 цього Кодексу суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У контексті викладеного колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана саме на судове рішення, яке не переглядається касаційним судом, у зв`язку з чим у відкритті касаційного провадження треба відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі №160/6451/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала у справі набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
СуддіА.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько
