АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11/774/1175/13 Головуючий Гончаренко В.М.
Категорія КК: ч.5 ст.191, Доповідач Косенко Л.М.
ч.3 ст.358
У Х В А Л А
Іменем України
14 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Косенка Л.М.
суддів Крот С.І., Ферафонтова В.Ю.
з участю прокурора Заворотної О.В.
потерпілого ОСОБА_1
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_2
захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5
засуджених ОСОБА_6,ОСОБА_7,ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, цивільного відповідача - Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (в подальшому ПАТ «УкрСиббанк») та засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2013 року.
Цим вироком засуджені:
ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_1,
раніше не судима,-
- за ч.1 ст.358 КК на 2 роки обмеження волі;
- за ч.3 ст.358 КК на 1 рік 6 місяців обмеження волі;
- за ч.4 ст.27, ч.5 ст.191 КК на 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 2 роки, з конфіскацією майна;
- за ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК на 7 років і один місяць позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 3 роки, з конфіскацією майна.
На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років і один місяць з позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 3 роки, з конфіскацією майна.
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_2,
раніше не судимий,-
- за ч.3 ст.27, ч.1 ст.358 КК на 2 роки обмеження волі;
- за ч.3 ст.27, ч.2 ст.358 КК на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;
- за ч.3 ст.27, ч.3 ст.358 КК на 2 роки обмеження волі;
- за ч.3 ст.27, ч.4 ст.191 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 2 роки;
- за ч.3 ст.27, ч.5 ст.191 КК на 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 3 роки, з конфіскацією майна.
На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 3 роки, з конфіскацією майна.
ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_3,
раніше не судима,-
- за ч.1 ст.358 КК до штрафу у розмірі 1 190 грн.;
- за ч.2 ст.358 КК на 3 роки позбавлення волі;
- за ч.3 ст.358 КК до штрафу у розмірі 850 грн.;
- за ч.4 ст.191 КК із застосуванням ст.69 КК на 4 роки і 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 2 роки;
- за ч.5 ст.191 КК із застосуванням ст.69 на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 3 роки, з конфіскацією майна.
На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 3 роки, з конфіскацією майна.
Постановлено стягнути на користь ОСОБА_1 в солідарному порядку з ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на відшкодування матеріальної шкоди 453 688 грн. 95 коп. і моральної шкоди 10 000 грн.
Згідно з вироком ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин.
У травні 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» в особі начальника відділення № 186 за договором банківського вкладу прийняв від ОСОБА_1 на зберігання грошові кошти у сумі 95 000 Євро, що відповідно до офіційного курсу національної валюти становить 985 476 грн. 14 коп.
На початку червня 2009 року ОСОБА_7 і його знайома ОСОБА_6 домовилися викрасти зазначені кошти ОСОБА_1 шляхом залучення до цього працівників відділення банку № 186: спеціаліста з операційно-касового обслуговування ОСОБА_8, яка повинна була за підробленими документами видати грошові кошти ОСОБА_6 або ОСОБА_7 та спеціалістів з операційної діяльності ОСОБА_9 і ОСОБА_10, яким не було відомо про злочинні наміри названих осіб і за допомогою яких засуджені мали оформити підроблені заявки на видачу готівки.
За таких обставин, як зазначено у вироку, в період з червня по жовтень 2009 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 шляхом розтрати заволоділи коштами, що належали ОСОБА_1 і знаходилися у володінні АКІБ «УкрСиббанку» , у сумі 39 750 євро, (430 153 грн. 80 коп.), зокрема:
12 червня на суму 2500 євро, що еквівалентно 26 577,07 грн.
26 червня - 2000 євро (21 268,26 грн.)
1 липня - 300 євро (3 239,72 грн.)
2 липня - 1200 євро ( 12 922,37 грн.)
3 липня - 12 000 євро (128 774,26 грн.)
10 липня - 2000 євро (21 327,48 грн.)
14 липня - 5000 євро (53 275,5 грн.)
21 липня - 3000 євро (32 680,05 грн.)
24 липня - 4000 євро (43 614,73 грн.)
28 липня - 5000 євро (54 875,01 грн.)
1 вересня - 2000 євро (22 803,80 грн.)
16 вересня - 500 євро (5 847,47 грн.)
7 жовтня - 250 євро (430 153,8 грн.)
Крім того, 11 серпня 2009 р. за таких самих обставин ОСОБА_7, ОСОБА_8 і невстановлена досудовим слідством особа заволоділи коштами ОСОБА_1 у розмірі 10 000 євро (109 497,42 грн.), що зберігалися у банку на його рахунку № 26209011586700 EUR.
На даний вирок подані апеляційні скарги.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не заперечуючи доведеність вини засуджених за вказаними злочинами, просив вирок щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 змінити. Як зазначено в апеляції, прокурор просив кримінальну справу за частинами 1 і 3 ст.358 КК відносно кожного із засуджених закрити на підставі ст.49 КК і звільнити їх від кримінальної відповідальності за цими законами у зв'язку із закінченням строків давності. Крім того, прокурор просить виключити з вироку призначене засудженій ОСОБА_6 додаткове покарання.
Захисник ОСОБА_4 в апеляційній скарзі в інтересах засудженого ОСОБА_7 посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, допущені судом істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить вирок районного суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.
Захисник ОСОБА_3 в апеляції вказує на незаконність порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_6 Вважає, що в справі немає доказів, які б підтверджували, що саме ОСОБА_6 вчиняла зазначені у вироку дії. Стверджує, що ОСОБА_6 діяла за вказівкою ОСОБА_1. Зазначає, що ОСОБА_1 обмовив ОСОБА_6 з мотивів особистого характеру.
Виходячи з цього, захисник просить вирок щодо ОСОБА_6 скасувати, а матеріали справи повернути на додаткове розслідування, звільнивши ОСОБА_6 з-під варти.
Захисник ОСОБА_5 в апеляційній скарзі вказує на відсутність об'єктивних доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_8 у вчиненні нею викрадення грошових коштів за обставин, наведених у вироку. Зазначає, щи висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує на неправильне застосування кримінального закону і призначення ОСОБА_8 суворого покарання. Вважає, що у суду є підстави для застосування щодо ОСОБА_8 амністії згідно Закону від 8 липня 2011 року.
Виходячи з наведеного захисник просить вирок щодо ОСОБА_8 змінити: виправдати її в частині засудження за ч.4 і 5 ст. 191 КК та звільнити її від покарання, призначеного за частинами 1,2 і 3 ст.358 КК, за амністією.
Засуджена ОСОБА_6 в апеляції та доповненні до неї посилається на неповноту досудового і судового слідства, на допущені у справі порушення вимог кримінально-процесуального закону. Зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що у справі немає доказів її вини в зазначених у вироку злочинах. Стверджує, що потерпілий ОСОБА_1 обмовив її, а суд не дав цим обставинам ніякої оцінки. Виходячи з цього просить вирок скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.
В апеляції засуджена ОСОБА_8, не оспорюючи доведеність вини у злочинах, за які її засуджено, та правильність кваліфікації дій, просить застосувати щодо неї правила ст.79 КК, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням.
В апеляційній скарзі представник цивільного відповідача ПАТ «УкрСиббанк» просить вирок в частині стягнення з банку в солідарному порядку грошових коштів у відшкодування матеріальної і моральної шкоди на користь ОСОБА_1 скасувати, а також ухвалити своє рішення, яким цивільний позов в частині стягнення з банку коштів залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, міркування прокурора Заворотної О.В., яка підтримала апеляційні вимоги прокурора, який брав участь у розгляді справи, а також вважала можливим пом'якшити покарання засудженим ОСОБА_7 і ОСОБА_8, доводи захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які підтримали свої апеляції, пояснення засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з приводу поданих апеляцій, виступи їх в судових дебатах та звернення до суду з останнім словом, в яких ОСОБА_6 і ОСОБА_8 підтримали свої апеляції, а ОСОБА_7, підтримуючи доводи свого захисника, просив пом'якшити йому покарання, а також пояснення потерпілого ОСОБА_1 та його представника, які не заперечували проти пом'якшення покарання ОСОБА_7 і ОСОБА_8, а в решті вимоги поданих апеляційних скарг просили залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно з роз'ясненнями, даними у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» конституційне положення про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком (ч.1 ст.62 Конституції України), покладає на суди всю повноту відповідальності за правильне вирішення справи.
Відповідно до положень ст.323 КПК 1960 року вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом. Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при провадженні у справі кримінально-процесуального закону.
Суд у вироку має зазначити джерело доказу, а з показань підсудного, потерпілого, свідка та інших доказів йому слід наводити лише ті обставини, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказування. При цьому суд повинен також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються. Остаточну оцінку доказам суд дає з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК 1960 року, а висновки суду щодо оцінки доказів повинні бути викладені в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви в їх достовірності.
Однак при розгляді даної справи суд першої інстанції у повній мірі зазначених вимог закону не дотримався, а тому постановлене у ній рішення в повному обсязі не можна визнати законним і обгрунтованим.
У вироку щодо зазначених у вироку епізодів злочинної діяльності ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 суд навів окремі докази, які до того ж належним чином не досліджував і не зазначав, які обставини ними підтверджуються або спростовуються. Тобто суд на обгрунтування своїх висновків щодо винуватості засуджених в учиненні названих злочинів належним чином не проаналізував докази у справі і фактично не дав їм належної оцінки, про що свідчить наступне.
Органом досудового слідства ОСОБА_7 звинувачено у тому, що він будучи начальником відділення № 186 ПАТ «УкрСиббанку», як службова особа, в період з 12 червня по 7 жовтня 2009 року з метою злочинної змови з ОСОБА_6, зловживаючи своїм службовим становищем з корисних мотивів давав вказівки спеціалістам з операційної діяльності ОСОБА_9 і ОСОБА_10 складати підроблені заявки на видачу грошових коштів з депозитного вкладу ОСОБА_1, які потім передавалися спеціалісту з операційно-касового обслуговування ОСОБА_8, яка в подальшому передавала викрадені з каси банку кошти сторонній особі ОСОБА_6, а також ОСОБА_7 або ж невстановленому слідством особі.
Під час судового розгляду кримінальні справи щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_10 в 2011 році було закрито у зв'язку із зміною обстановки на підставі ст.48 КК України (т.11 а.с.7-8, 11-12).
Крім того, в судовому засіданні прокурор в порядку ст.277 КПК 1960 року змінив обвинувачення щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8
Суд, формулюючи у вироку обвинувачення, яке знайшов доведеним, зазначив, що ОСОБА_7 у співучасті з ОСОБА_8 і ОСОБА_6 організував розтрату належних ОСОБА_1 грошових коштів, які перебували у віданні «УкрСиббанку».
В подальшому суд зазначив, що ОСОБА_6 запропонувала начальнику відділення № 186 «УкрСиббанку» ОСОБА_7, а він погодився, у співучасті з нею та робітниками відділення викрасти належні «УкрСиббанку» грошові кошти, для чого засудженими ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 був розроблений план викрадення коштів.
Крім того, суд визнав встановленим, що 11 серпня 2009 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 і невстановлена особа таким самим способом у відділенні № 186 ПАТ «УкрСиббанку» з депозитного рахунку ОСОБА_1 викрали грошові кошти у сумі 10 000 євро.
Дійшовши висновку про доведеність вини ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у розтраті, як це зазначено у вироку, чужого майна, яке перебувало у віданні особи, суд кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч.4 ст.27 і ч.5 ст.191 КК, ч.5 ст.27 і ч.5 ст.191 КК, ОСОБА_7 за ч.3 ст.27 і ч.4 ст.191 КК, ч.3 ст.27 і ч.5 ст.195 КК, ОСОБА_8 за частинами 4 і 5 ст.191 КК.
Згідно зі ст.191 КК кримінальна відповідальність за розтрату може наставати у випадку протиправного витрачення чужого майна, яке було ввірене винній особі або перебувало у його віданні на законній підставі. При цьому слід зазначити, що характерною ознакою вказаного злочину є те, що чуже майно, яке викрадається, знаходиться в правомірному володінні або віданні винного. В іншому випадку розкрадання чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо такого майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна, має кваліфікуватися як крадіжка за ст.185 КК України.
Оскільки ст.191 КК передбачена відповідальність за розкрадання чужого майна службовою особою шляхом зловживання службовим становищем, як органами досудового слідства і було пред'явлено обвинувачення ОСОБА_7, суд кваліфікуючи дії ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 як розтрату чужого майна, своє рішення належним чином не вмотивував, а при викладенні обставин вчинення названими особами злочинних дій допустив суттєві суперечності у своїх висновках.
Зокрема, визнаючи засуджених осіб винними у розтраті належного ОСОБА_1 майна, суд не з'ясував і не зазначив у вироку, кому саме із названих осіб потерпілий ввірив свої кошти або на якій підставі і в кого з цих осіб перебували кошти ОСОБА_1
Зі змісту мотивувальної частини вироку не зрозуміло, в кого саме засуджені викрали грошові кошти: із сейфу відділення № 186 «УкрСиббанку» чи у ОСОБА_1, хоча з'ясування цього питання може мати значення для правильності кваліфікації винних осіб.
Вважаючи доведеним, що ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вчинили розкрадання грошових коштів за наведених у вироку обставин, суд посилався перш за все на показання самих засуджених, свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10, потерпілого ОСОБА_1 і висновки експертиз відносно певних документів.
Між тим в показаннях названих осіб містяться істотні суперечності. Зокрема, підсудна ОСОБА_8, а також свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які органами слідства теж притягувалися до кримінальної відповідальності, стверджували, що діяли за вказівкою начальника відділення банку ОСОБА_7, однак останній ці звинувачення категорично заперечував і з цього приводу наводив свої доводи, заявляв про наявність у нього алібі.
Підсудна ОСОБА_6 заявляла, що вона отримувала кошти в банку за дорученням ОСОБА_1, хоча потерпілий такі заяви ОСОБА_6 відкидав.
Проте наведені обставини, показання підсудних, потерпілого та свідків щодо зазначених подій судом належним чином перевірені не були. При цьому на порушення вимог ст.334 КПК 1960 року суд визнав достовірними показання одних осіб (ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1) і без наведення належних мотивів відкинув пояснення інших (ОСОБА_7, ОСОБА_6).
Зокрема, суд визнав недостовірними показання ОСОБА_7 щодо обставин давання ним відповідних вказівок своїм підлеглим у відділенні банку, оскільки, як це викладено у вироку, вони спростовуються як наведеними доказами в їх сукупності, так і показаннями ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9.
Теж саме стосується і оцінки судом показань ОСОБА_8 згідно з якими вона заперечувала свою участь у розкраданні грошових коштів, проте за висновком суду виконуючи вказівки ОСОБА_7 усвідомлювала протиправність своїх дій, однак видавала кошти сторонній особі.
Разом з тим, суд в обгрунтування доведеності винуватості засуджених осіб без певних застережень посилається на показання свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_9, які згідно вироку так само, як і ОСОБА_8, неодноразово виконували незаконні розпорядження начальника відділення банку ОСОБА_7 і виготовляли фальшиві заявки на видачу готівки.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які визнані винними за 14 епізодами злочинної діяльності, та їх захисники під час досудового і судового слідства скаржилися на необ'єктивність та упередженість слідства та суду, а також на однобічність і неповноту досудового і судового слідства. При цьому зазначали, що у справі немає доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 учинили саме такі дії, про які зазначено у вироку. Крім того, представник цивільного відповідача - ПАТ «УкрСиббанк» також заперечував вину банку у викраденні грошових коштів засудженими особами і наводив з цього приводу певні доводи.
Такого характеру доводи наведено і в апеляціях засуджених осіб та їх захисників, а також цивільного відповідача.
За таких обставин суд, постановляючи вирок, повинен був дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його допустимості, належності, достовірності та достатності для правильного встановлення всіх обставин, що входить у предмет доказування у справі. При цьому в обвинувальній частині вироку мали бути точно описані обставини справи із зазначенням ознак об'єктивної сторони складу кожного злочину, визнаного судом доведеним, та його кваліфікуючих ознак. У цій частині вироку необхідно викласти весь обсяг обвинувачення, обставини, які визначають ступінь винності кожного із підсудних, їх роль у вчиненні злочинів, а потім навести докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного і відносно кожного злочину.
Проте, у вироку суд навів окремі докази, які до того ж належним чином не досліджував і не зазначав, які обставини ними підтверджуються або спростовуються. До того ж у порушення ст.334 КПК 1960 року суд в деяких випадках зовсім залишив поза увагою доводи підсудних та їх захисників, які на думку цих осіб свідчили про невинуватість ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_6 в пред'явленому обвинуваченні, і не надав їм будь-якої оцінки.
Так, ОСОБА_7, заперечуючи свою причетність до розкрадання грошових коштів, стверджував з посиланнями на певні докази (дані телефонних розмов), що в зазначений у вироку час, коли викрадалися кошти, його взагалі не було у відділенні банку. Однак, як убачається з матеріалів справи, суд хоча і досліджував в судовому засіданні дані телефонних розмов, не проаналізував їх і не оцінив ці докази у вироку, що свідчить про неповноту і однобічність судового слідства. Це також стосується і доводів ОСОБА_6 про свою невинуватість у зазначених злочинах, про що йдеться в апеляційних скаргах засудженої та її захисника.
Про неповноту й однобічність судового слідства свідчить і наступне.
Суд, формулюючи у вироку обвинувачення ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_6 у підробленні документів та їх використанні, яке знайшов доведеним, зазначив, що начальник відділення № 186 «УкрСиббанку» ОСОБА_7 під час розкрадання коштів переконував підлеглих ОСОБА_10 і ОСОБА_9 підробляти подані ОСОБА_6 заявки від імені вкладника ОСОБА_1 на отримання готівки. Вказані заявки, складені в електронному виді, передавалися спеціалісту з операційно-касового обслуговування ОСОБА_8, яка на підставі таких документів і видавала готівку.
Кваліфікуючи дії засуджених осіб, суд зазначив у вироку, що кваліфікує дії: ОСОБА_6 за частинами 1 і 3 ст.358 КК, ОСОБА_7 за ч.3 ст.27 та частинами 1,2 і 3 ст.358 КК, ОСОБА_8 за частинами 1,2 і 3 ст.358 КК України.
Між тим, суд у вироку не проаналізував докази, на підставі яких він дійшов висновку про учинення винними особами саме таких злочинів. Зокрема, з формулювання даного обвинувачення не зрозуміло, хто і які саме документи підробляв або виготовляв, а потім і використовував їх.
Зокрема, суду необхідно було з'ясувати, чи є зазначені у вироку документи згідно з роз'ясненнями, викладеними в примітці до ст.358 КК України, офіційними документами.
З метою з'ясування цих обставин суд мав проаналізувати, яким чином зазначені документи породили чи здатні були породити наслідки правового характеру.
Враховуючи наведене слід визнати, що судом допущено неповноту з'ясування фактичних обставин справи, а тому його висновок про наявність в діях ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 зазначених у вироку епізодів складу злочинів, як цього вимагає ст.11 КК, і про що є роз'яснення в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», є передчасним.
Як убачається з матеріалів справи, під час судового розгляду справи підсудні та їх захисники, а також представник цивільного відповідача заявили численні клопотання щодо необхідності ретельного дослідження доказів, які на їх думку на досудовому слідстві отримано з істотними порушеннями норм кримінально-процесуального закону.
Однак, як свідчать матеріали справи, суд не навів своєї обгрунтованої відмови в клопотаннях цих осіб відносно ретельного дослідження цих обставин, а у вироку висновком загального характеру лише зазначив, що наведені докази у сукупності є несуперечливими і у повній мірі підтверджують винуватість підсудних у вчиненні ними зазначених злочинів.
Зазначене порушення свідчить про можливість неправильного та неповного встановлення фактичних обставин справи. Сторона захисту мала право поставити свої запитання щодо належної перевірки правильності дій слідчих органів на стадії розслідування справи, але була позбавлена можливості зробити це.
Згідно з роз'ясненнями згадуваної постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 суду належало дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто не тільки тих, що стверджують, а і тих, що спростовують обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, чого у справі зроблено не було.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла переконання про невиконання судом вимог ст.257 КПК 1960 року, п.1 і пп. «d» п.3 ст.6 Міжнародної Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»(далі Конвенції), що є безумовною підставою для скасування вироку.
Вимоги ст.6 Конвенції передбачають, що, наводячи конкретні мотиви клопотання про дослідження певних доказів, які могли дати підсудному можливість виправдати себе, він повинен мати право на те, щоб обгрунтованість цих мотивів дослідив суд, що в свою чергу є важливими гарантіями справедливого судового розгляду. Нездатність суду першої інстанції забезпечити такий підхід у дослідженні доказів, коли обвинувальний вирок у справі грунтується виключно або вирішальною мірою на доказах та показаннях осіб, зібраних лише стороною обвинувачення, свідчить про порушення принципу процесуальної рівності сторін.
Таким чином, з наведених обставин убачається, що суд першої інстанції не дав аналізу всіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в доказах, здобутих під час досудового слідства, які стверджують чи спростовують обвинувачення, а тому питань, що вирішуються судом при постановленні вироку, зазначених у ст.324 КПК 1960 року, не вирішив.
Отже, доводи апеляційних скарг захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, цивільного відповідача - Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та засудженої ОСОБА_6 про неповноту та однобічність судового слідства, істотні порушення судом вимог кримінально-процесуального закону в зазначеній в ухвалі частині є правомірними, у зв'язку з чим постановлений по справі вирок не можна визнати законним, обгрунтованим і справедливим, а тому він відповідно до вимог статей 367 і 368 КПК 1960 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, при якому з урахуванням доводів поданих апеляцій слід ужити заходів для повного, об'єктивного та всебічного дослідження обставин справи та доказів, усунення наявних у них суперечностей, надання їм належної оцінки, а також перевірити доводи засуджених та їх захисників і цивільного відповідача відносно неправильності досудового слідства та отримання певних доказів з істотними порушеннями норм кримінально-процесуального закону.
У випадку доведеності вини ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм дій суду слід правильно їх кваліфікувати та призначити покарання у відповідності з вимогами ст.65 КК України.
Крім того, у випадку наявності законних підстав суд має вирішити питання щодо застосування вимог ст.49 КК України за окремими статтями Кримінального кодексу України або амністії тощо, про що йдеться в апеляційних скаргах.
За відсутності остаточної оцінки кожного доказу з точки зору його допустимості, належності, достовірності та достатності для правильного встановлення всіх обставин справи колегія суддів не вбачає підстав для закриття справи відносно всіх засуджених за епізодами підроблення документів та їх використання згідно ст.49 КК України, про що йдеться в апеляції прокурора та інших скаргах.
На цих підставах не підлягають задоволенню і скарги прокурора, засудженої ОСОБА_8 та посилання інших учасників судового процесу щодо пом'якшення покарання засудженим ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Питання, що стосуються обгрунтованості засудження ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за вказані у вироку злочини, достовірності показань потерпілого ОСОБА_1, мотивів дій засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, перекваліфікації їх дій, фальсифікації матеріалів справи, призначення покарання, виключення ПАТ «УкрСиббанку» з числа цивільних відповідачів, а також порушення питань про закриття справи, направлення її матеріалів на додаткове розслідування тощо, про що йдеться в апеляціях прокурора, цивільного відповідача, засуджених та їх захисників, підлягають перевірці при новому розгляді справи у суді першої інстанції.
З урахуванням наведених обставин колегія суддів не знайшла підстав до задоволення апеляційних скарг в зазначеній частині.
Враховуючи всі обставини справи та особисті дані про засуджених осіб, колегія суддів вважає раніше обрану щодо них міру запобіжного заходу залишити без зміни. Виходячи з цього колегія суддів не вбачає підстав для заміни міри запобіжного заходу із взяття під варту на підписку про невиїзд щодо ОСОБА_6, про що порушується питання в апеляціях засудженої та її захисника.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК 1960 року, пунктами 11,15 розділу XI Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Ухвалила:
Апеляції захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, засудженої ОСОБА_6, цивільного відповідача ПАТ «УкрСиббанку» частково задовольнити.
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженої ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2013 року щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в той самий суд в іншому складі.
Міру запобіжного заходу щодо засуджених залишити без зміни: ОСОБА_6 - взяття під варту, продовживши строк тримання її під вартою до 14 вересня 2013 року, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 - підписку про невиїзд.
Судді
