Головуючий у 1-ій інстанції Степанова С.В.
Категорія 6 Суддя - доповідач Ткаченко Т.Б.
У х в а л а
І м е н е м У к р а ї н и
31 липня 2013 року.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі :
Головуючого - Песоцької Л.І.
Суддів - Ткаченко Т.Б., Сорока Г.П.
При секретарі - Костомановій А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2, в особі його представника ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу дійсним, визнання права власності на самочинне будівництво та на земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в особі його представника ОСОБА_3, на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 травня 2013 року,-
В с т а н о в и л а :
В лютому 2013 року позивач, в особі його представника, звернувся до суду з зазначеним позовом, просив визнати угоду, укладену між позивачем щодо придбання у відповідачки частки домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1, дійсною, визнати за ним право власності на самочинно збудовані житловий будинок літ.В-1, сіні.літ в1-1, тамбур літ.в-1, загальною площею 42,0 кв.м, жилою площею - 21,8 кв.м, сараї літ. Е-1, Ж-1, розташовані в АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування житлового будинку, яка відповідає його частки в домоволодінні по АДРЕСА_1.
Посилався на те, що у 1977 році уклав з відповідачкою в усній формі договір купівлі-продажу літньої кухні, сплатив за придбану будівлю 1000 рублів, що підтверджується письмовими доказами та зазначені обставини встановлені рішенням суду, а також визнаються відповідачкою.
Після придбання літньої кухні він самочинно прибудував дві житлові кімнати і прихожу. Відповідачка у порушення його прав відносно користування земельною ділянкою, на якій розташовані житловий будинок лі.В-1, сіні.літ в1-1, тамбур літ. в-1, загальною площею 42,0 кв.м, жилою площею - 21,8 кв.м, сараї літ. Е-1, Ж-1, збудовані з дозволу останньої, приватизувала земельну ділянку, не сповістив його про набуття права власності на земельну ділянку. Нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу літньої кухні він позбавлений можливості, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу, літня кухня також була самовільно збудованою будівлею.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 травня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на самочинне будівництво та на земельну ділянку залишена без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 2294 грн.
Не погоджуючись з цим рішенням і посилаючись в апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, позивач, в особі його представника, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2 в повному обсязі.
Зокрема вказує, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 9 квітня 1999 року встановлено, що відповідачка продала йому літню кухню, до якої він в 1978 році прибудував житловий будинок літ.В-1, сіні літ. в1-1, тамбур літ.в-1, загальною площею 42 кв.м, житловою площею 21,8 кв.м, сараї літ.Е-1, Ж-1.
Суд, обґрунтовуючи рішення, безпідставно застосував положення Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки ним самочинно зведені житловий будинок і належні до нього будівлі в 1978 році, а зазначеним законом врегульовано введення в експлуатацію самочинно збудовані споруди та прибудови до них в період з 5 серпня 1992 року по 12 березня 2011 року.
Не прийнято до уваги судом і ті обставини, що відповідно до розділу ІІІ Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садових) житлових будинків, садових, дачних будиночків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, господарських будівель 1 и ІІ категорії складності, які возведені без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, документом, який засвідчує відповідність закінчених до 05.08.1992 року індивідуальних (садових) житлових будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Відповідно до ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, із заявою про відкладення розгляду справи не звертались. Від представника відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надійшла заява про розгляд справи у її відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши у межах апеляційного оскарження матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться самовільно збудовані житловий будинок літ. В-1, сіні літ. в1-1, тамбур літ. в-1, загальною площею 42 кв.м, житловою площею 21,8 кв.м, сараї літ. Е-1, Ж-1, що підтверджується копією довідки Маріупольського бюро технічної інвентаризації № 358 від 28.08.2012 року та копією плану будинку (а.с.9, 12-13).
Відповідач є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадкування за заповітом від 19 квітня 1976 року та рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 24/1 від 21 січня 1998 року ОСОБА_4 була передана у власність земельна ділянка площею 454 кв.м по АДРЕСА_1, що встановлено постановою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 10 грудня 2012 року та підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину від 19 квітня 1976 року та копією державного акту про право на приватну власність на землю від 14 серпня 1998 року (а.с.8,15,16).
Судом також встановлено, що угода щодо купівлі-продажу літньої кухні не була укладена в письмовій формі та не була нотаріально посвідчена, а тому вона є нікчемною.
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не надано доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення укладеного договору. Визнання відповідачем факту продажу літньої кухні та отримання за неї коштів не може бути підставою для задоволення позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу літньої кухні дійсним, оскільки на час розгляду справи не існує предмета договору, який є істотною умовою будь-якого договору купівлі - продажу майна, що підтвердили сторони в судовому засіданні.
Позивач не надав жодного документу на підтвердження надання йому земельної ділянки у встановленому порядку у власність, оренду або постійне користування, та підтвердив, що земельна ділянка належить відповідачу.
Позивач не навів доказів щодо порушення його прав відносно визнання права власності на самочинно споруджений житловий будинок і відповідні до нього прибудови.
Оскільки позивачу не належить земельна ділянка, на якій знаходиться самочинне будівництво, та він не звертався до компетентних органів з питання узаконення самочинно збудованих приміщень, суд дійшов висновку, що ці обставини є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на самочинне будівництво.
Вирішуючи вимоги про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, суд виходив з того, що такі питання відносяться до компетенції органів місцевого самоврядування, які надали у встановленому законом порядку право власності на спірну земельну ділянку відповідачу та це право на час розгляду справи не скасовано.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України).
Статтею 15 ЦПК України передбачено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, судом вірно враховано, що визнання в судовому порядку право власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою його виникнення.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо порушення прав позивача при здійсненні свого права власності на збудовані будівлі, за захистом якого у нього виникла необхідність звернутися до суду.
Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а, відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів у їх сукупності.
На виконання вимог зазначених норм процесуального права суд першої інстанції з достатньою всебічністю, повнотою та об'єктивністю дослідив безпосередньо у судовому засіданні всі наявні у справі докази в їх сукупності, дав їм належну оцінку, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
За змістом ст.ст.224, 225 ЦК УРСР (1963 р.), діючим на час придбання позивачем літньої кухні, продавцем майна за договором купівлі-продажу може бути виключно особа, якій це майно належить на праві власності, набутому у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу будинку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Недодержання вимоги щодо нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу нерухомого майна тягне за собою недійсність договору.
Відповідно до ч. 2 ст.47 ЦК УРСР якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати її дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Оскільки угода купівлі-продажу літньої кухні, розташованої по АДРЕСА_1, укладена між позивачем та ОСОБА_4 не була посвідчена в нотаріальному порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вона є нікчемною.
Таким чином, позивач не надав доказів того, що він у встановленому законом порядку, набув право власності на частку домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 та складалось з літньої кухні.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення укладеного договору, а на час звернення ОСОБА_2 з даним позовом, не існує предмету договору, який є істотною умовою договору купівлі-продажу майна.
Згідно зі ст.376 ЦК Україна житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до довідки Маріупольського БТІ від 28 серпня 2012 року, позивачем самовільно збудовані житловий будинок літ. В-1, сіні літ.в1-1, тамбур літ.в-1 загальною площею 42 кв.м, житловою - 21,8 кв.м, сараї літ.Е-1, Ж-1, розташовані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.9).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач не надав доказів щодо отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт, прийняття збудованого об'єкту нерухомості згідно діючого законодавства в експлуатацію, та не надав до матеріалів справи затверджену в установленому порядку проектну документацію.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не навів у позовній заяві та не надав ніяких належних доказів щодо звернення до компетентних органів за вирішенням питання про надання дозволу на проведення будівельних робіт, про відмову у прийнятті самочинно збудованих будівель в експлуатацію. У позовній заяві також позивач не навів обставин ким порушені, невизнані чи оспорені його права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду і в чому ці порушення виражаються.
В матеріалах справи також відсутні висновки відповідних державних органів: відділу архітектури та будівництва, органів пожежного та санітарного нагляду, органів енергонагляду тощо з питань відповідності самочинно переобладнаного та збудованого майна державним нормам та стандартам, вимогам пожежної безпеки, санітарним та іншим нормам.
Отже, позивачем проведено самочинне будівництво, яке в експлуатацію у встановленому законом порядку ним не здано.
З огляду на вищезазначене та враховуючи вимоги закону, колегія суддів вважає, що рішення суду, як таке, що відповідає вимогам ст.10, 60, 214-215 ЦПК України та ст.224, 225, 227 ЦК УРСР, ст.376 ЦК України, оскільки не набув права власності на придбану літню кухню на підставі укладеної між ОСОБА_4 та позивачем угоди, останній здійснив самочинне будівництво, також не набув на нього права власності.
Обґрунтовуючи рішення суд послався на положення п.9 Розділ V Прикінцеві положення Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VІ «Про регулювання містобудівної діяльності», яким врегульовано прийняття в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.
Але посилання суду на норми зазначеного Закону не привели до неправильного вирішення справи.
Отже, позивачем проведено самочинне будівництво, яке в експлуатацію у встановленому законом порядку ним не здано.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем та його представником не надано.
Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.
В ході розгляду справи апеляційним судом позивач через канцелярію суду надав заяву про залишення його позовних вимог без розгляду.
Відповідно до змісту ч.1 ст.207 ЦПК України суд до завершення розгляду справи постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав про це відповідну заяву.
Згідно з ч.3 ст.208 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.
Встановлено, що розгляд позовної заяви ОСОБА_2 закінчено ухваленням 13 травня 2013 року оскаржуваного рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя.
За таких обставин позовну заяву на стадії апеляційного розгляду справи можна було б залишити без розгляду за заявою позивача лише у разі встановлення апеляційним судом передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Саме по собі подання позивачем заяви до апеляційного суду про залишення позову без розгляду не є достатньою підставою для скасування рішення суду.
Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається, заява ОСОБА_2 про залишення його позову до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на самочинне будівництво та на земельну ділянку підлягає відхиленню.
При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_2 сплатив частково судовий збір в сумі 600 грн. (а.с.64). Сплата судового збору в решті суми, яка становить 1120 грн.50 коп. за його заявою була відстрочена на підставі ухвали судді від 8 липня 2013 року до ухвалення судового рішення по справі.
Враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню з нього, в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1120 грн. 50 коп. на розрахунковий рахунок 31212206780004, код бюджетної класифікації доходів:22030001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України)», МФО 834016, Банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 38033949, отримувач: державний бюджет м.Донецька Ворошиловський район, призначення платежу: судовий збір Апеляційний суд Донецької області (м.Маріуполь) ЄДРПОУ 2891428.
Керуючись ст. 303,307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів
У х в а л и л а :
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про залишення його позовної заяви до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на самочинне будівництво та на земельну ділянку відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в особі його представника ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 травня 2013 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 (місто реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) в дохід держави судовий збір в сумі 1120 гривень 50 копійок на розрахунковий рахунок 31212206780004, код бюджетної класифікації доходів: 22030001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України)», МФО 834016, Банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 38033949, отримувач: державний бюджет м.Донецька Ворошиловський район, призначення платежу: судовий збір Апеляційний суд Донецької області (м.Маріуполь) ЄДРПОУ 2891428.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Л.І.Песоцька
Судді Т.Б.Ткаченко
Г.П.Сорока
