Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
13 листопада 2024 року
м. Київ
справа №380/11916/22
адміністративне провадження №К/990/17446/23
судді Верховного Суду Радишевської О.Р. на постанову Верховного Суду від 12.11.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2022 про відмову громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у перетинанні державного кордону України.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є студентом іноземного навчального закладу та отримав усі необхідні документи для виїзду на навчання, які пред`явив відповідачу під час перетинання державного кордону. Однак відповідач безпідставно й необґрунтовано відмовив йому в перетинанні державного кордону України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.01.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення від 18.08.2022, прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « Краківець » (тип А) майстер-сержантом ОСОБА_2 , яким відмовлено ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України як громадянину України, який досяг 16-річного віку.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем в оскарженому рішенні не вказано конкретних документів, які не подано позивачем, що стало підставою для відмови у перетині державного кордону України. При цьому можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону України прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів. Однак оскільки відповідачем такого переліку не вказано, то позивач не мав об`єктивної можливості для їх подання.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідно до статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) позивач станом на 18.08.2022 не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому, прибувши в цей день до міжнародного автомобільного пункту пропуску через державний кордон України, він мав право на перетин державного кордону України на підставі пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі - Правила перетинання державного кордону).
У касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 , пославшись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просила скасувати ухвалені судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
За доводами відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суди попередніх інстанцій неправильно застосували у спірних правовідносинах пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану автоматично дає право на перетин державного кордону. Відповідач зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведеної норми права у подібних правовідносинах.
Постановою Верховного Суду (далі - Суд) від 12.11.2024 касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 змінено, виключивши з їх мотивувальних частин висновок щодо наявності в позивача права перетинання державного кордону України на підставі пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 залишено без змін.
Приймаючи таке рішення, Суд виходив з того, що за приписами частини першої статті 14 Закону «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 №967 (у редакції, чинній станом на дату прийняття спірного рішення). Так, у пункті 1 цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, підстави для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон.
Суд дійшов висновку, що в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач не зазначив конкретної норми законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України. Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
Крім того, Суд звернув увагу на те, що використане відповідачем формулювання «відсутність підстав на право перетинання державного кордону» спотворює суть цього права, оскільки приписи статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України пов`язують з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон, а не з необхідністю набуття такого права перед виїздом.
Суд також звернув увагу на невідповідність спірного рішення в частині зазначення уповноваженої особи військової частини НОМЕР_1 , яка приймала це рішення. Так, у вступній частині рішення уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, якою прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України ОСОБА_1 , зазначено інспектора прикордонної служби вищої категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « Краківець » (тип А) майстер-сержанта ОСОБА_2 . Водночас особою, яка прийняла рішення та його підписала, зазначено старшого лейтенанта ОСОБА_4 без зазначення її посади чи службового становища. Указана невідповідність, на думку Суду, виключає можливість встановлення дійсного суб`єкта прийняття рішення про відмову у перетинанні державного кордону ОСОБА_1 та створює його дефектність через прийняття цього документа неуповноваженою особою.
З огляду на вказане, Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірне рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України.
Водночас Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині застосування до спірних правовідносин пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону з огляду на те, що ця норма не була покладена в основу прийнятого відповідачем спірного рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону. З цих же мотивів Суд не вбачав підстав для формування правового висновку щодо застосування пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону, відсутність якого була підставою для відкриття цього касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Користуючись цією нормою, висловлюю незгоду із постановою Суду у цій справі.
Повертаючись до спірних правовідносин та обсягу встановлених в цій справі обставин, установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України.
Згідно з довідкою про прийняття студента-іноземця на стаціонарне навчання, виданою 04.10.2021 Вищою школою економіки у Стальовій Волі (Республіка Польща), ОСОБА_1 прийнятий на навчання на період з 01.10.2021 по 30.09.2024 на стаціонарне відділення першого рівня (ступеня) за напрямком «Економіка» до Вищої школи економіки у Стальовій Волі (Республіка Польща).
Довідкою вказаного навчального закладу від 15.07.2022 підтверджено, що ОСОБА_1 є студентом І року (II семестру) навчання на стаціонарному відділенні денної форми навчання І рівня, що триває 3 роки.
ІНФОРМАЦІЯ_4 видано позивачу довідку від 10.08.2022 №176 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. У довідці зазначено, що відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. Заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає.
Відповідна відмітка проставлена у військово-обліковому документі позивача.
ОСОБА_1 18.08.2022 мав намір перетнути кордон України в міжнародному автомобільному пункті пропуску «Краківець».
Спірним рішенням від 18.08.2022 відмовлено в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 12.04.2017, орган, що видав 6313.
Як зазначено у вказаному рішенні, на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» громадянину України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон.
Необхідно зазначити, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію.
Верховний Суд у постановах від 23.05.2024 у справі №380/16591/22, від 26.10.2023 у справі №260/17/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 16.11.2023 у справі №160/15200/22 та від 14.02.2024 у справі №380/18153/22 виклав правовий висновок щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану громадян України, які здобувають освіту за кордоном, у подібних правовідносинах.
Сталою є практика Верховного Суду, що на період дії правового режиму воєнного стану (строк дії обмежень) Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 передбачено можливість обмеження, зокрема, встановленого статтею 33 Конституції України, права вільно залишати територію України.
Обмеження на виїзд з України для громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації (віком від 18 до 60 років), зумовлені правовим режимом воєнного стану та конституційним обов`язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 64 Конституції України).
Категорія «військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації» визначена статтею 23 Закону № 3543-XII; відповідно до абзацу 2 частини третьої якої, до цієї категорії належать, зокрема, «здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти».
Право на відстрочку від призову під час мобілізації, на підставі абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, не є безумовною та самостійною підставою для перетину державного кордону України в умовах воєнного стану.
На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону, якими визначено окремі категорії груп осіб, яким перетин Державного кордону України у цих умовах дозволений (пункти 2-1 - 2-17).
У контексті справ, пов`язаних із відмовою у перетині кордону громадянам України - здобувачам освіти, ключове значення має пункт 2-6 цих Правил.
За пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2022 №399, які діяли на час виникнення спірних правовідносин) у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 - 8 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII.
Беручи до уваги правову позицію, якої дотримується Верховний Суд у спорах цієї категорії, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на яку має право позивач, відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, в умовах дії воєнного стану не є підставою для зняття обмежень на виїзд з України, які передбачені у пункті 2-6 Правил перетинання державного кордону. Приписи пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону (у редакції, яка діє з 02.04.2022) обмежують право громадян України, які здобувають освіту за кордоном, на перетин державного кордону (на виїзд з України) під час дії воєнного стану.
Щодо висновку про необґрунтованість та невмотивованість оскаржуваного рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону, адже в ньому не зазначено конкретної норми законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України, та не вказано конкретних документів, які не подано позивачем, що стало підставою для відмови у перетині державного кордону України, то Верховний Суд з цього питання також висловлював міркування.
У постановах (зокрема, від 26.10.2023 у справі №260/17/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 16.11.2023 у справі №160/15200/22) Верховний Суд, аналізуючи зміст подібного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянином України, який досяг 16-річного віку, зауважив, що у такому рішенні вказано: персональні дані позивача, його паспортні документи; правову підставу його прийняття, а саме, Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022»; той факт, що особу тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. Такими документами, зокрема, могли бути документи, які визначені Правилами перетинання державного кордону, та які могли б підтверджувати визначені цими Правилами підстави для виїзду з України під час дії воєнного стану. Водночас наявність такого недоліку, як незазначення конкретної підстави для відмови у перетинанні кордону у спірному рішенні, а саме, які документи крім наданих, повинен би подати позивач, для можливості перетину кордону, на думку Верховного Суду у вказаних постановах, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, та не впливає на його законність.
Отже, обставини цієї справи подібні до обставин, які вже були предметом розгляду Верховним Судом. Виходячи з наведених правових позицій, відповідно до пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону, право громадян України, які здобувають освіту за кордоном, на перетин державного кордону України є обмеженим.
Підставою для відкриття касаційного провадження було визначено відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом 2 частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Таким чином, вирішуючи цей спір, Суд повинен був застосувати висновки Верховного Суду у справах щодо подібних за змістом спірних правовідносин, зокрема, висловлені і після подання касаційної скарги у справі №380/11916/22. Проте Суд у цій справі надав оцінку лише формі та змісту оскаржуваного рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону, не перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо обмежень у праві виїзду з України, які регулюють спірні правовідносини, та були підставою для відкриття касаційного провадження.
Суддя: О.Р. Радишевська
