П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
___________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 вересня 2019 р.
м.Одеса
Справа № 517/247/19
Головуючий в 1 інстанції: Гончар І.В.
П `ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача – Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусик А.Г.,
при секретарі – Ханділян Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Одеській області на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 27.06.2019 р. по справі № 517/247/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом про скасування постанови № 001578 від 08.03.2019 року по справі про адміністративне правопорушення, винесену державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Державної екологічної інспекції в Одеській області, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 153 КУпАП, та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 (сто сімдесят) гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що вказана постанова № 001578 від 08.03.2019 року суперечить вимогам закону, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначав, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 153 КУпАП при відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Державним інспектором Державної екологічної інспекції в Одеській області було складено протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 153 КУпАП, а також по даній справі було винесено постанову № 001578 про накладення на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення.
Відповідно до вищевказаних документів, позивач ОСОБА_1 08.03.2019 р. власноруч при відсутності ордеру на знесення зелених насаджень здійснив опилювання гілок та стовбура дерева породи " Акація біла" діаметром у корі біля шийки кореня 14, 5 см., чим припинив ріст дерева.
Спилювання зазначеного дерева, його пошкодження здійснив на межі присадибної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
11 березня 2019 року на поштову адресу позивача надійшла претензія №33 Державної екологічної інспекції в Одеській області про відшкодування заподіяної шкоди зеленим насадженням заселеного пункту у вигляді збитків на суму чотириста шістдесят три гривні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 27 червня 2019 року визнано протиправною та скасовано постанову № 001578 від 08.03.2019 року по справі про адміністративне правопорушення, винесену державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції в Одеській області, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 153 КУпАП, та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 (сто сімдесят) гривень.
Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 153 КУпАП – закрито.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду Державна екологічна інспекція в Одеській області подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, 08.03.2019 р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області складено протокол №001578, згідно з яким 08.03.2019 р. об 11:00 годині ОСОБА_1 при відсутності ордеру на знесення зелених насаджень здійснив опилювання гілок та стовбура дерева породи "Акація біла" діаметром у корі біля шийки кореня 14, 5 см., чим припинив ріст дерева, чим порушив статті 68,69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статтей 10,40 Закону України «Про рослинний світ» та пункти 3,4,5 постанови КМУ № 1045 від 01.09.2006, за що передбачена адміністративна відповідальність за статтею 153 КУпАП.
На підставі цього протоколу, 08.03.2019 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області винесено постанову про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 170 грн за скоєння правопорушення, передбаченого статтею
153 КУпАП.
Позивачем заперечується факт знищення ( пошкодження до ступеню припинення росту) дерева, адже він здійснив часткове видалення гілок, які завдавали шкоди його майну, а не цілого дерева.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На підставі статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно статті 293 КУпАП і роз`яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» - орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Суд при розгляді даної категорії адміністративних справ перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови згідно з вимогами пункту 3 частини 1 статті 293 КУпАП.
На підставі статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.
Під час судового розгляду судом першої інстанції було встановлено, що дане дерево знаходиться на межі приватних земельних ділянок, що підтверджується наявними матеріалами справи (а.с.18-21)
Процедуру видалення дерев, кущів, газонів і квітників (зелених насаджень) на території населеного пункту визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 р. № 1045.
Відповідно до пункту 10 Видалення зелених насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності, та на присадибній ділянці здійснюється за рішенням власника (користувача) земельної ділянки без сплати їх відновної вартості.
Відповідно до Наказу Міністерства будівництва, архітектури, та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006 «Про затвердження Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України» присадибна ділянка - це ділянка землі, що передається у власність громадян для обслуговування житлового будинку.
Згідно пункту «е» частини 1 статті 91 Земельного Кодексу України власника земельної ділянки зобов`язано дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. № 7 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року) визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Згідно із статтею 109 ЗК України, дерева, які ростуть на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах.
Відповідно до статті 105 ЗК України у випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у користуванні земельною ділянкою за цільовим призначенням.
Оскільки йдеться про розміщення дерев на межі земельних ділянок, то незалежно від того, як було висаджено дерево, зокрема чи висаджено воно сусідами спільно, чи одним з них, презюмується, що таке дерево є спільною частковою власністю сусідів з рівними частками. Якщо один із сусідів відмовляється дати згоду на ліквідацію дерев, то сусід який вимагає ліквідації дерева має право самостійно ліквідувати дерева.
Відповідно до статті 103 Земельного Кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
За приписами частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оскільки представником відповідача Державної екологічної інспекції в Одеській області не надано суду доказів скоєння правопорушення позивачем, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 153 КАС України.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апеляційної скарги.
Посилання апелянта на те, що дерево породи «Біла Акація» знаходилось на прибудинковій території сусідки ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 суд відхиляє , з огляду на те що, матеріалами справи встановлено (а.с.18-21), що дане дерево знаходилось на межі прибудинкових територій сусідів. Будь-яких контрдоказів відповідачем з цього приводу не надано. Отже правила добросусідства мають виконуватись.
Суд також не погоджується з доводами апелянта, що дерево було знищено, а не видалені гілки, оскільки, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 р. № 1045, має сенс робити такі висновки лише в тому випадку , якщо іде річ про зелені насадження на території населеного пункту, а не на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності, та на присадибній ділянці особи.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, –
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 27 червня 2019 року у справі № 517/247/19 – залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя
Шляхтицький О.І.
Судді
Семенюк Г.В. Федусик А.Г.
