ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2020 р.
Справа № 524/9162/16-а
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,
Суддів: Бегунца А.О. , Старостіна В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Нестеренко С.Г., вул. Першотравнева, 29/5, м. Кременчук, 39600, повний текст складено 03.01.20 року по справі № 524/9162/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчук Департаменту патрульної поліції Національної поліції Дерев`янка Олега Миколайовича третя особа Департамент патрульної поліції Національної поліції України
про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивач , ОСОБА_1 , звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з адміністративним позовом до Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчук Департаменту патрульної поліції Національної поліції Дерев`янка Олега Миколайовича, третя особа Департамент патрульної поліції Національної поліції України, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР № 178454 від 21.11.2016 року Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції Дерев`янка Олега Миколайовича, згідно якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП;
- стягнути з Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчук Департаменту патрульної поліції Національної поліції Дерев`янка Олега Миколайовича на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 781,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки постанова прийнята відповідачем з порушенням норм права, суперечить вимогам закону, та не відображала дійсних обставин справи.
Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03.04.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017, відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Постановою Верховного Суду від 07.11.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03.04.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 скасовано, справу № 524/9162/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03.01.2020 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Позивач в апеляційній скарзі просив суд апеляційної інстанції розглядати справу за його відсутності.
Відповідач та третя особа не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, постановою Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчук Департаменту патрульної поліції Національної поліції Дерев`янка Олега Миколайовича від 21.11.2016 року серії АР № 178454 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 255 грн. за порушення п. 11.13 ПДР України.
Зі змісту оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності встановлено, що позивач 21.11.2016 року, керуючи транспортним засобом SKODA OCTAVIA Ambiente, номерний знак НОМЕР_1 , у м. Кременчуці по вулиці Соборній, буд. 10/7, здійснив рух по тротуару, чим порушив пункт 11.13 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Не погоджуючись з прийнятою постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позов є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, а постанову відповідача необхідно залишити без змін.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до п. 11.13 ПДР, забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під`їздів і за умови виконання вимог пунктів 26.1-26.3 цих Правил.
Згідно з п. 26.1 ПДР, пішоходам дозволяється рухатися у житловій та пішохідній зоні як по тротуарах, так і по проїзній частині. Пішоходи мають перевагу перед транспортними засобами, але не повинні створювати безпідставних перешкод для їхнього руху.
Відповідно до п. 26.3 ПДР, у пішохідну зону в`їзд дозволяється лише транспортним засобам, що обслуговують громадян і підприємства, які розташовані у зазначеній зоні, а також транспортним засобам, що належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, чи автомобілям (мотоколяскам), позначеним розпізнавальним знаком «Інвалід», якими керують водії-інваліди. Якщо до об`єктів, розташованих на цій території, є інші під`їзди, водії повинні користуватися лише ними.
Згідно з п. 15.10 «в» ПДР, стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.
Відповідно до п. 1.10 ПДР, стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу; тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Задовольняючи частково касаційну скаргу ОСОБА_1 та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд в постанові зазначив висновок, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи зроблені поверхневі та передчасні висновки стосовно здійснення автомобілем позивача руху тротуаром без передбачених у пункті 11.13 ПДР України підстав, а також без надання належного дослідження, опису й оцінки всіх доказів, які б могли підтвердити їх, а саме доводам позивача про рух на автомобілі тротуаром виключно у межах вимог п. 15.10 «в» ПДР, тобто для здійснення заїзду, а потім і виїзду, на місце стоянки.
Дійсно, з метою обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено, аналогічні доводи відносно яких колегія суддів зазначає наступне.
Так, здійсненню стоянки легкового автомобіля у межах вимог п. 15.10 «в» ПДР, а саме на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри, передує рух, пов`язаний із заїздом на таке місце, а після її закінчення - рух, пов`язаний із виїздом автомобіля з такого місця стоянки.
Враховуючи вказане вище, рух автомобіля тротуаром, під керуванням позивача пов`язаний із заїздом/виїздом на місце стоянки у межах вимог п. 15.10 «в» ПДР, не може містити склад порушення п. 11.13 ПДР.
В спірних правовідносинах, порушення правил стоянки автомобіля не може бути кваліфіковано за п. 11.13 ПДР.
Крім того, відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про протиправність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а тому оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, з закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення з Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчук Департаменту патрульної поліції Національної поліції Дерев`янка Олега Миколайовича на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 781,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В пункті 9 цієї постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи викладене, в обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями/рішенням суб`єкта владних повноважень, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Позивачем не надано належних доказів заподіяння безпосередньо йому душевних страждань саме рішенням відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішень відповідача.
На підставі викладеного, враховуючи, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним рішенням, діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідач не вчиняв будь-які неправомірні дії стосовно позивача у вигляді фізичного та/або психологічного тиску під час зупинки автомобіля і розгляду справи про адміністративне правопорушення, та які призвели б до заподіяння позивачеві майнової чи моральної шкоди.
Враховуючи вказане вище, позовні вимоги в частині стягнення звідповідача на користь позивача матеріальної та моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що висновки викладені в рішенні суду першої інстанції в частині скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не відповідають обставинам справи, а також, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права при прийнятті рішення стосовно вказаних позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог, а саме про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії АР № 178454 від 21.11.2016 року з закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03.01.2020 року по справі № 524/9162/16-а скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчук Департаменту патрульної поліції Національної поліції Дерев`янка Олега Миколайовича, третя особа Департамент патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР № 178454 від 21.11.2016 року Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції Дерев`янка Олега Миколайовича, згідно якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.
В іншій частині позовних вимог відмовити. .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя
(підпис)
С.С. Рєзнікова
Судді
(підпис) (підпис)
А.О. Бегунц В.В. Старостін
Повний текст постанови складено 27.01.2020 року
