ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2020 року
м. Харків
справа № 639/6261/13-ц
провадження № 22-ц/818/1289/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Котелевець А.В., Маміної О.В.,
за участю секретаря - Супрун Я.С.,
учасники справи:
позивач: Харківська міська рада
відповідач: ОСОБА_1 ,
третя особа: ОСОБА_2 ,
третя особа: ОСОБА_3 ,
третя особа: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Харківської міської ради та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2019 року в складі судді Труханович В.В., -
УСТАНОВИВ:
25 липня 2013 року представник Харківської міської ради звернувся до суду із позовом про знесення об`єкту самочинного будівництва, після уточнення якого просив суд зобов`язати відповідача знести гараж літ. «Н»,площею 87 кв. м. та прибудову літ. «а-11» до житлового будинку «літ.А-1», площею 21 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову представник позивача посилався на те, що ОСОБА_1 самовільно та з порушенням містобудівного законодавства України побудував гаражі, сарай та прибудову до жилого будинку. Здійснене відповідачем будівництво цегляної стіни перекриває віконний отвір квартири, розташованої на першому поверсі сусіднього будинку, чим порушуються права її мешканців. ОСОБА_1 вручено припис щодо надання дозвільних документів на виконання будівельних робіт та оформлено протокол про адміністративне правопорушення. Припис відповідач не виконав. Право користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, ОСОБА_1 не оформив. Харківська міська рада згоду на збереження об`єкта самочинного будівництва не надавала. Шляхом самовільного будівництва гаража відповідач самовільно зайняв земельну ділянку, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова.
Оскільки ОСОБА_1 відмовився у добровільному порядку знести незаконно побудовані прибудови, Харківська міська рада і вимушена була звернутися до суду з зазначеною позовною заявою.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2013 року залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до участі у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про знесення об`єкту самочинного будівництва в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2015 року позов задоволено. Знесено самовільно побудовані ОСОБА_1 гараж літ. «Н»,площею 87 кв. м. та прибудову літ. «а-11» до житлового будинку «літ.А-1», площею 21 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судовий збір у сумі 229, 40 грн; витрати, пов`язані з проведення експертизи у сумі 5920 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_1 відхилено. Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2015 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2019 року у задоволені позову Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про знесення об`єкту самочинного будівництва відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що знесення побудованих відповідачем гаражу та прибудови до будинку призведе до надмірного втручання у його права, оскільки нагальної суспільної необхідності для цього у справі встановлено не було. Знесення нерухомого майна, серед якого є будинки, є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла та права власності. Тому покладення на відповідача тягаря у вигляді зносу будинків є особливим і надмірним. Позивач водночас підставою позову зазначив порушення приватних прав власників суміжного будинку, проте не навів обставин і відповідних норм, які б свідчили про те, що таке представництво приватних інтересів певних осіб є реалізацією повноважень органу місцевого самоврядування з представництва територіальної громади міста.
В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та Харківська міська рада, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що ОСОБА_1 самовільно та з порушенням містобудівного законодавства України побудував гараж, сарай та прибудову до житлового будинку. Здійснене відповідачем будівництво цегляної стіни перекриває віконний отвір квартири, розташованого на першому поверсі сусіднього будинку, чим порушуються права її мешканців. Право користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, ОСОБА_1 не оформив. Шляхом самовільного будівництва гаражу відповідачем було самовільно зайнято земельну ділянку, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади. Оскільки самочинне будівництво порушує права третіх осіб, та Харківська міська рада заперечує проти визнання права власності на нього, майно підлягає знесенню особою , яка здійснила самочинне будівництво.
Таким чином, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції містить невідповідність висновків фактичними обставинам справи, що є підставою для скасування такого рішення згідно п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги Харківської міської ради аналогічні за змістом доводам позовної заяв. Додатково представник Харківської міської ради зазначає, що суд помилково не застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 376 ЦК Україн та ст. ст. 152, 212 ЗК України, що підлягали застосуванню. Земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на якій відповідачем здійснено самочинне будівництво, не відноситься до земель приватної та державної власності, а отже Харківська міська рада є власником зазначеної земельної ділянки. Проведеною перевіркою Харківською міською радою було встановлено, що шляхом самовільного будівництва гаражу та прибудови відповідачем самовільно було зайнято земельну ділянку, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади. Відповідачем не вживались заходи щодо оформлення права користування земельною ділянкою в установленому законом порядку, у зв`язку з чим посилання на висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 159/2793/18. Харківська міська рада, як власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, а отже відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
Не звільнення відповідачем зазначеної земельної ділянки обмежує законного власника, а саме Харківську міську раду, в праві розпоряджатися нею та використовувати її за своїм призначенням у відповідності зі статтею 90 Земельного кодексу України. Судом першої інстанції не враховано, що самочинне будівництво було здійснено з істотними порушеннями державних будівельних норм, пожежних норм і правил, не було зроблено жодних дій за більше ніж 7 років для проведення відповідної перебудови самовільно побудованого об`єкту, а отже існує нагальна суспільна необхідність для цього. Наведені вище обставини свідчать про незвагу з боку відповідача вимог діючого законодавства та суспільну небезпеку в його діях.
Відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без задоволення, судове рішення без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно договору купівлі-продажу від 04.05.198, реєстраційний № І-512, посвідченого старшим державним нотаріусом, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності 1/3 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель у АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташований будинок літ. А-1, жилою площею 58, 2 м. 2, три сараї «Б», «Г», «В», одна убиральня «Ц», льох один «Е», огорожа № 1-4. (т.1, а.с. 40-41)
Статтею 90 ЗК УРСР, в редакції, що діяла на час придбання відповідачем частини будинку, на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.
При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу.
Відповідно до Рішення Жовтневого районного народного суду м. Харкова від 27.11.1986 року, перерозподілено ідеальні долі в домоволодінні АДРЕСА_1 та враховано, що ОСОБА_6 належить 88/300 частин, замість 1/3 частини, ОСОБА_7 належить 88/300 частин замість 1/3 частини, ОСОБА_1 належить 88 частин плюс прибудова 36/300, а всього 124/300 частин, замість 1/3 частини (т. 1, а.с. 42).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.12.1988 року визначено порядок користування земельною ділянкою, яка знаходиться по АДРЕСА_1 наступним чином:
-виділено під загальний в`їзд у двір частину земельної ділянки, площею 89 кв.м, яка знаходиться у середині земельної ділянки;
-виділено у користування ОСОБА_6 земельну ділянку площею 205 кв.м., яка складається з трьох ділянок: одна площею 87 кв.м., яка знаходиться під частиною житлового будинку, який перебуває у її користуванні та прилеглої до неї; друга - площею 70 кв.м, яка знаходиться зі сторони АДРЕСА_1 та сусідньої ділянки НОМЕР_1 ; третя - площею 48 кв.м, яка знаходиться у середині земельної ділянки зі сторони сусідньої ділянки НОМЕР_1 , що відповідає її ідеальній долі;
-у користування ОСОБА_9 виділено земельну ділянка площею 205 кв.м, яка знаходиться зі сторони сусідньої ділянки НОМЕР_3 , що відповідає його ідеальній долі;
-у користування ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 205 кв.м., яка складається з трьох ділянок: одна - площею 61 кв.м., яка знаходиться під частиною житлового будинку, який знаходиться у його користуванні; друга - площею 118 кв.м., яка знаходиться у тилу ділянки зі сторони сусідньої ділянки НОМЕР_1 ; третя - площею 26 кв.м., яка знаходиться у середині ділянки зі сторони сусідньої ділянки НОМЕР_1 у погрібу літ. «Е», що відповідає його ідеальній долі (т. 1, а.с. 216-217).
На підставі договору купівлі-продажу від 13.12.1988, посвідченого 5-ю Харківською державною нотаріальною конторою, реєстраційний №4-2884, 88/300 частин вказаного будинку належить на праві власності ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 31-32).
Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Чуєвою О.Д., від 31.07.1997 року р.№5001, відповідачу по справі, ОСОБА_1 , належить на праві власності 88/300 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які він придбав у ОСОБА_7 .. З вказаного договору також вбачається, що на земельній ділянці площею 704 кв.м. знаходиться жилий будинок дерев`яний, обкладений цеглою літ. А-1, жилою площею 94, 25 кв.м. та надвірні будівлі при ньому: льох літ. Е, сарай літ. З, 2 вбиральні літ. К,Л, огорожа № 1-3 (т. 1, а.с. 43-44).
Як вбачається з відповіді КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за лютий 2012 року, не зареєстровано після перерозподілу ідеальних часток за ОСОБА_1 - 124/300ч (т. 1, а.с. 33).
Отже, судом було встановлено, що відповідачу по справі - ОСОБА_1 фактично належить на праві власності 212/300 частин житлового будинку «А-1», житловою площею 94,25 кв. м. з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 .
Враховуючи те, що ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_9 частину житлового будинку, яка належала йому на праві власності, то до нього перейшло право користування земельною ділянкою площею 205 кв.м.
Тобто, загальний розмір земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 становить 410 кв.м.
Вказане право користування не було оформлено відповідачем по справі у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Однак, враховуючи те, що відповідач по справі починаючи з 1988 року користується вказаною земельною ділянкою, проводить її обслуговування, суд приходить до висновку, що він є фактичним її користувачем з урахуванням рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.12.1988, хоча і не оформив право користування у встановленому законом порядку.
На прибудинковій території приватного домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_1 поблизу стіни житлового будинку АДРЕСА_5 виконано будівництво цегляної стіни, яка перекриває віконний отвір квартири НОМЕР_2 будинку АДРЕСА_5 , яка розташована на першому поверсі даного будинку. (т. 1, 12-14)
Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» у червні 2012 року вручило ОСОБА_1 припис щодо надання дозвільних документів на виконання будівельних робіт зі зведення цегляної стіни та прибудови, 12 червня 2012 року склало відповідний акт та протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 (т.1, а.с. 75, 76, 77, 78, 79).
У зв`язку з невиконанням припису КП «Жилкомсервіс» звернулось до юридичного департаменту Харківської міської ради із заявою про прийняття необхідних мір реагування по вказаному питанню (т. 1, а.с. 10).
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 № 1169/13 від 19.01.2013 відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради обстеженням встановлено, що на земельній ділянці орієнтованою площею 0,0600 га вищезазначеного домоволодіння розміщено житловий будинок, капітальні гаражі та складські будівлі з порушенням містобудівного законодавства України, які використовуються ОСОБА_1 , право користування вищезазначеною земельною ділянкою не оформлено ( т. 1, а.с.7-9).
Як вбачається з акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 № 3079 від 05.09.2013 відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради обстеженням встановлено, що земельна ділянка орієнтованою площею 0,0600 га вищезазначеного домоволодіння огороджена та використовується ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Право користування вищезазначеною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 не оформлено (т. 1, а.с. 24, 25-26).
У листі Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 5 листопада 2013 року № 0500773/1 повідомлено Харківську міську раду, що обстеженням від 12 серпня 2013 року домоволодіння АДРЕСА_1 встановлено, що на земельній ділянці цього домоволодіння самочинно побудовано: прибудову (літ. «а-11») площею 21 кв. м; тамбур (літ. «а-12») площею 5,9 кв. м; ганок (літ. «а-13») площею 2,9 кв. м, гараж (літ «Н») площею 87 кв. м ( т. 1, а.с.55, 56, 57, 61-а).
Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області у листі від 19 вересня 2012 року № 7/20-6544 повідомила, що неодноразовими перевірками за адресою: АДРЕСА_1 встановлено факт самочинного будівництва двох гаражів, сараю та прибудови до житлового будинку; інформація про наявність права на виконання будівельних робіт за цією адресою в інспекції відсутня. ( т.1, а.с.17, 74)
Відповідно до матеріалів фотофіксації та схематичного плану земельної ділянки садибного житлового будинку по АДРЕСА_1 саме гараж літ. «Н» та прибудова літ. «а-11» закривають вікна в квартирі НОМЕР_1 житлового будинку АДРЕСА_5 , чим суттєво порушені права мешканців вказаної квартири, що стало підставою для подання ними скарг та звернень до Харківської міської ради та правоохоронних органів ( т.1, а.с.29, 56-57).
Висновком призначеної у цій справі судової будівельно-технічної та пожежно-технічної експертизи від 27 травня 2015 року № 13821/13822 встановлено, що при будівництві гаража (літ. «Н») та прибудови (літ. «а-11») до житлового будинку (літ. «А?1») на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , яка розташована по сусідству із житловим будинком АДРЕСА_5 було допущено невиконання вимог: будівельних норм та правил; протипожежних норм; через зведену прибудову (літ. «а-11») у домоволодінні АДРЕСА_1 житлова кімната 4 квартири НОМЕР_2 будинку АДРЕСА_5 на тій же вулиці не інсолюється та не має природного освітлення, що не відповідає Державним будівельним нормам України.
Негативні наслідки для власників квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_1 житлового будинку АДРЕСА_5 з урахуванням чинних будівельних норм і правил, санітарних і протипожежних правил, які виникли та можуть виникнути внаслідок самочинного будівництва гаража (літ. «Н») та прибудови (літ. «а-11») до житлового будинку (літ. «А-1») на земельній ділянці на АДРЕСА_1 наведені експертом у дослідницькій частині експертизи, а саме: дах прибудови (літ. «а-11») створює загрозу розповсюдження пожежі, а також створює виникнення шуму під час дощу та граду, накопичення сміття на покрівлі, намокання стін будинку АДРЕСА_5 під час опадів, потрапляння у квартиру НОМЕР_1 цього будинку у випадку відчинення вікон у спекотний час шкідливих випаровувань, які пов`язані з нагрівом покрівлі; порушення можливості нормального користування житловим приміщенням квартири НОМЕР_1 з погляду пожежної безпеки, погіршенням мікроклімату приміщень; невиконання вимог державних будівельних норм унеможливлює проведення ремонтів для підтримання як стін житлового будинку АДРЕСА_5 , так і стін самої прибудови в нормальному технічному стані, може призвести до розповсюдження пожежі на житловій будинок АДРЕСА_5 та ускладнити проведення робіт з її гасіння; також для мешканців кімнати 4 квартири НОМЕР_2 вказаного житлового будинку немає можливості провітрювання та евакуації з приміщення через вікно у випадку пожежі та інше ( т. 1, а.с. 123-158).
Судова колегія вважає, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належно оцінив докази , що містяться в матеріалах справи та обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог.
Так судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги, що з урахуванням змісту статті 376 ЦК України у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Встановлення судом наявності фактичного користування відповідачем земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.
Зазначений висновок суду відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 ЗУ «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.
Звертаючись до суду з позовом про знесення об`єкта самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, а також з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.
Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Аналогічний за змістом висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16, підстав для відступу від якого не встановлено.
Розглядаючи дану справу необхідно враховувати, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом зазначаючи, що відповідач самовільно використовує спірну земельну ділянку, здійснивши самочинне будівництво, а в силу статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особо, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України, в редакції на час розгляду справи, у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не зареєстровано одночасно з правом на нерухомість, проте земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Згідно із статтею 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Отже, вказана стаття закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.
Переважному застосуванню підлягає не частина перша статті 120 ЗК України, а частина перша статті 377 ЦК України, яка передбачає, що в таких випадках до набувача переходить право власності на земельну ділянку або право користування, оскільки спеціальна норма загального закону регулює ті ж самі відносини, що і стаття 120 ЗК України.
Якщо порівняти обсяг регулювання статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, то обидві норми будуть мати однаковий предмет правового регулювання, проте статтю 377 ЦК України запроваджено законодавцем пізніше у часі, тому за темпоральним принципом вирішення колізій норм права саме їй необхідно надати перевагу під час визначення належної до застосування правової норми.
Згідно з принципом єдності правового статусу земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття
Доказів, які підтверджують право власності або користування спірною земельною ділянкою, та які були б оформленні у відповідності до чинного законодавства, відповідачем суду не надано.
Разом з тим, відповідно до ст. 91 ЗК УРСР, в редакції, що діяла на час придбання відповідачем частини будинку, особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.
Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою.
Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.
Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу.
Згідно акту КП «Жилкомсервіс» від 23.07.2013 року будинок та прибудинкова територія по АДРЕСА_1 - приватне домоволодіння, яке на балансі КП «Жилкомсевіс» не знаходиться. Будова поблизу стін житлового будинку АДРЕСА_5 здійснена на території приватного домоволодіння АДРЕСА_1 .
Питання про порядок користування земельною ділянкою вже було предметом розгляду Жовтневого районного суду м. Харкова, про що свідчить судове рішення від 01 грудня 1988 року та з урахуванням висновків якого у фактичному користуванні відповідача знаходиться земельна ділянка площею 410 кв.м.
Доказів того, що земельна ділянка на якій здійснено самочинне будівництво була самовільна зайнята відповідачем, суду надано не було та останні спростовуються наявними в матеріалах доказами.
Харківська міська рада, звертаючись до суду з позовом, посилається як на підставу свого позову, зокрема, на положення статті 212 ЗК України.
Разом з тим, Харківська міська рада вимог про повернення до комунальної власності самовільно зайнятої земельної ділянки не заявляла, а тому положення цієї статті не підлягають застосування у вказаних спірних правовідносинах.
Позивач як на підставу позовних вимог посилається на порушення приватних прав власників суміжного будинку, проте не навів належних обставин і відповідних норм, які б свідчили про те, що таке представництво приватних інтересів певних осіб є реалізацією повноважень органу місцевого самоврядування з представництва територіальної громади міста.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всупереч вказаним вимогам закону, позивачем по справі - Харківською міською радою не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що самочинне будівництво, яке здійснив відповідач по справі на земельній ділянці, порядок користування якою визначено судовим рішенням, порушує права позивача, як власника земельної ділянки.
Посилання в апеляційних скаргах на порушення на порушення пожежних, санітарних норм і правил, не є підставою для зміни чи скасування судового рішення, а може бути підставою для звернення відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю з відповідним позовом д суду при наявності відповідних правових підстав з метою захисту законних прав та інтересів інших осіб внаслідок істотних порушень будівельних норм.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судовим розглядом встановлено, що між відповідачем та третіми особами дійсно виник спір з приводу об`єктів самочинного будівництва, у зв`язку з чим останні не позбавлені можливості самостійно звернутись до суду першої інстанції з відповідним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Інші наведені у апеляційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та фактично зводяться до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на коженаргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).
Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції виконав свої обов`язки, визначені процесуальним законом (статті 263, 89 ЦПК України), повно, всебічно й об`єктивно з`ясував обставини справи та надав їм належну оцінку, ухвалив рішення, яке є законним та обґрунтованим.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, то апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Харківської міської ради та ОСОБА_2 на рішення залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 23 жовтня 2020 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді А.В. Котелевець
О.В. Маміна
