КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/427/2020
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 січня 2020року місто Київ
справа № 753/20751/17-ц
Київський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Коренюк А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом від 22 жовтня 2017 року,-
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати недійсним рішення загальних зборів Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва, оформлене протоколом від 22 жовтня 2017 року.
В мотивування вимог посилався на те, що він є членом Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва та власником земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0600 га, яка розташована на території товариства.
Вказував, що 22 жовтня 2017 року відбулися загальні збори членів товариства, на яких було прийнято рішення, оформлене протоколом №11 про звільнення його як голову правління Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва.
Зазначав, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) вказаного товариства є 188 осіб, участь у прийнятті рішення на загальних зборах відповідно до інформації протоколу загальних зборів приймали 101 учасник.
Вважає, що така інформація у протоколі не відповідає дійсності та є неправдивою, оскільки йому достойменно відомо, що участь у зборах приймали близько 50 учасників, із яких вони (ініціативна група) формально зробили кворум при тому, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано 188 засновників садівничого товариства.
Посилався на те, що вказані загальні збори проведені з порушенням статуту садівничого товариства та Закону України «Про кооперацію», тобто було порушено порядок його скликання, а прийняті на ньому рішенні є незаконні за відсутності кворуму.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Садівничого товариства «Бджілка» 1000 грн. понесених витрат на правову допомогу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність кворуму під час проведення 22 жовтня 2017 року загальних зборів товариства спираючись тільки на протокол №11 та на «поіменний список».
Вказував, що суд першої інстанціїпроігнорував докази, надані позивачем та на досліджені яких наполягав представник позивача.
Зазначав, що довідка, затверджена зборами членів правління СТ «Бджілка» станом на 31 січня 2019 року, на яку в якості доказу в своєму рішенні послався суд першої інстанції не є належним доказом, враховуючи те, що вона засвідчує кількість членів СТ «Бджілка» станом на 31 січня 2019 року, тобто значно пізніше 22 жовтня 2017 року, коли були проведені загальні збори, рішення яких оскаржується.
Крім цього, судом не було досліджено за рахунок кого на думку відповідача зменшилась загальна кількість членів СТ «Бджілка» зі 188 до 154 осіб, і чи не є це додатковим підтвердженням правової позиції позивача, що частина спадкоємців і покупців, які поставили свої підписи в Списку реєстрі, ніколи не подавали заяв про вступ і ніколи не приймались рішенням загальних зборів до складу членів СТ «Бджілка».
Посилався на те, що суд першої інстанції залишив поза увагоюдоводи позивача про те, що голова зборів ОСОБА_3 , якого 22 жовтня 2017 року було обрано головою правління не є членом товариства, так як він не має на території СТ «Бджілка» у власності або користуванні земельну ділянку, при цьому він активно голосував по усім питанням, що можна побачити на фотографіях.
Вказував, що суд необгрунтовано відмовив позивачу у його клопотанні про виклик свідків, тим самим позбавив позивача можливості довести належними і допустимими засобами доказування свої позовні вимоги.
Від відповідачадо суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва про визнання недійсним рішення загальних зборів вказаного товариства, оформлене протоколом від 22 жовтня 2017 року, відповідно до якого було прийнято рішення про звільнення від виконання обов`язків діюче правління в повному складі та його як голову правління Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва.
Позивач, звертаючись з даним позовом до суду посилався на те, що загальні збори товариства були проведені з порушенням статуту садівницького товариства та Закону України «Про кооперацію», тобто було порушено порядок його скликання, а прийняті на ньому рішенні є незаконні за відсутності кворуму.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
Разом з тим, розглядаючи заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що дані вимоги не можуть бути розглянуті у порядку цивільного судочинства, а тому дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з порушенням норм процесуального права, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є членом Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань Садівницьке товариство «Бджілка» Дарницького району міста Києва є юридичною особою, за своєю організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом.
У статуті обслуговуючого кооперативу Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва зазначено, що СТ «Бджілка» Дарницького району міста Києва є неприбутковою юридичною особою і не має на меті отримання прибутку. Відносини, пов`язані з діяльністю товариства регламентуються ЦК України, ЗК України, законодавством України щодо неприбуткових організацій, кооперації та іншими законодавчими актами.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктнийсклад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, суди загальної юрисдикції розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне та суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
Відповідно частини першої статті 167 ГК України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).
За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.
Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).
Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України).
Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію».
За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України «Про кооперацію»кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо
Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України «Про кооперацію»).
Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.
За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
Відповідно до п.п.1, 5, 6 ст.16 Закону України «Про кооперацію» виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу. Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п'ять років. Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.
Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Аналізуючи норми права, можна зробити висновок, що на час звернення з позовом до суду у ГПК України були чітко передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи.
Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №759/11487/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №509/577/18.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі є господарсько-правовими, а відтак вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства,
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував вказані вище положення чинного законодавства.
За правилами ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанціїне обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 1 ст.377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, визначених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно зп.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушення норм процесуального права, що є підставою для його скасування із закриттям провадження у справі.
Одночасно, відповідно до вимог ч.2 ст.256 ЦПК України необхідно повідомити ОСОБА_1 , що розгляд його позовних вимог до Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом від 22 жовтня 2017 року віднесено до юрисдикції господарського суду.
Керуючись ст.ст.255, 268, 367, 368, 374, 377, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Садівницького товариства «Бджілка» Дарницького району міста Києва про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом від 22 жовтня 2017 року - закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 15 січня 2020 року.
Головуючий:
Судді:
