ОКРЕМА ДУМКА
06 грудня 2021 року
Київ
справа №817/1780/17
адміністративне провадження №К/9901/61698/18
Окрема думка судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Берназюка Я.О. на постанову Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 817/1780/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця») до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні; окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Постановою Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 817/1780/17 вирішено: касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця», залишити без задоволення; рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року залишити без змін.
Основні мотиви постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 817/1780/17:
Відповідно до пунктів 117, 118, 138 вимог Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051), відомості (зміни до них) про зареєстровані земельні ділянки вносяться до державного земельного кадастру в разі: внесення змін до відомостей про земельну ділянку; внесення нових (додаткових) відомостей про земельну ділянку, а також виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру.
При надходженні до Державного кадастрового реєстратора від власника чи користувача земельної ділянки заяви про внесення змін до відомостей про неї за формою згідно з додатком 12 до Порядку, електронного документа з визначеним цільовим призначенням земельної ділянки відповідно до КВЦПЗ та листа Управління/Відділу ГУ Держгеокадастру в області у відповідному районі/місті за підписом керівника структурного підрозділу, який надається на запит власника, користувача земельної ділянки або розробника електронного документа з урахуванням матеріалів по формуванню земельної ділянки щодо можливості визначення цільового призначення земельної ділянки відповідно до КВЦПЗ, Державний кадастровий реєстратор вносить відповідні зміни до відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
Відтак, чинним законодавством передбачено можливість внесення змін до Державного земельного кадастру, зокрема щодо коду класифікації видів цільового призначення земельної ділянки чи інших значень, що впливають на нормативну грошову оцінку, що і необхідно вчинити позивачу.
У постановах від 15.07.2021 у справі № 817/1800/17, від 15.06.2021 у справі № 817/1802/17, від 04.02.2021 у справі № 817/1809/17, від 10.09.2020 у справі № 817/1793/17, від 28.07.2020 у справі № 817/1783/17, від17.10.2019 у справі № 817/1814/17 та від 27.11.2018 у справі № 817/1819/17 за тотожними правовідносинами Верховний Суд вказав, що витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, а лише носить інформаційний характер.
У цих справах суд дійшов висновку, що ПАТ «Укрзалізниця» обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання протиправними дій відповідача щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) у розмірі 2,0, не вплине на обсяг прав та обов`язків позивача, а належним способом захисту є оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки землі, або оскарження дій щодо застосування при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідних коефіцієнтів, з якими позивач не погоджується, після застосування процедури спростування висновків державної експертизи, яка проводиться в позасудовому порядку.
Проте Судова палата не погоджується із цим висновком, оскільки первісно позивач повинен ініціювати внесення змін до Державного земельного кадастру щодо виду цільового призначення відповідної земельної ділянки. Водночас оскарження рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації щодо нормативної грошової оцінки землі позитивно не вплине на права та обов`язки позивача у спірних правовідносинах.
Суд звернув увагу на те, що видача витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки не передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки є єдиним законодавчо закріпленим варіантом поведінки відповідача при оформленні даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки. Визначення у витязі коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), є обов`язковим і розмір цього коефіцієнту має відповідати Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2016 року за № 1647/29777 (далі - Порядок № 489).
Відтак, Судова палата дійшла висновку, що дії з формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки можуть бути предметом судового оскарження, а підстави позову слугуватимуть висновку про належність обраного способу захисту прав (пункт 45 Постанови).
Також, Судова палата вирішила (пункт 46 Постанови) відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 817/1819/17, від17.10.2019 у справі № 817/1814/17, від 28.07.2020 у справі № 817/1783/17, від 10.09.2020 у справі № 817/1793/17, від 04.02.2021 у справі № 817/1809/17, від 15.06.2021у справі № 817/1802/17, від 15.07.2021 у справі № 817/1800/17.
Основні мотиви висловлення Окремої думки:
Погоджуюся з прийнятою Верховним Судом постановою як щодо резолютивної, так і щодо мотивувальної частини, за винятком п.п. 45 та 46, в яких Судова палата вирішила відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 817/1819/17, від17.10.2019 у справі № 817/1814/17, від 28.07.2020 у справі № 817/1783/17, від 10.09.2020 у справі № 817/1793/17, від 04.02.2021 у справі № 817/1809/17, від 15.06.2021 у справі № 817/1802/17, від 15.07.2021 у справі № 817/1800/17, виходячи із наступного.
Обґрунтування мотивів висловлення Окремої думки до постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 817/1780/17.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30- 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, п. 57). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, п. 65).
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, п. 59).
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).
Оскаржуючи витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Позивач обрав неефективний (передчасний) спосіб захисту за наявності альтернативного ефективного способу захисту.
Так, у постанові від 29 серпня 2018 року у справі №219/5238/17 (провадження №11-593апп18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги позивача не підлягають розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду. Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправним та скасування рішення про затвердження акта щодо визначення й відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також розміру таких збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою, сам собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
Суд виходив з того, що повноваження відповідача у цьому випадку обмежуються лише обчисленням розміру збитків у встановленому порядку. Виявлені збитки не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення відповідача, оскільки вони відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Оскаржуване рішення не створює жодних правових наслідків для позивача, а тому не може порушувати його права чи інтереси. Важливо, що у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2017 року №210/5803/13-а, оскільки рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта щодо визначення й відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також розміру таких збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою, не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, а тому воно не може бути предметом спору.
В аналогічній справі №802/2474/17-а (провадження №11-1081апп1812, постанова від 12 грудня 2018 року) за позовом юридичної особи до виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області про скасування рішення щодо затвердження акта комісії з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки немає права, що підлягає судовому захисту. Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправним та скасування рішення виконкому про затвердження акта щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також розміру таких збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою, сам собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
У постанові від 7 листопада 2018 року у справі №295/4481/16-ц (провадження №14-345цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що довідка про склад сім`ї не є актом правозастосування і має виключно інформативний характер, а тому судовому оскарженню не підлягає. Ця справа була ініційована за позовом фізичної особи в інтересах неповнолітньої особи до комунального підприємства про визнання дій щодо видачі довідки протиправними (відповідач видав довідку про склад сім`ї, в якій немає відомостей про реєстрацію дитини у квартирі, що належить позивачеві; позивач вважає, що дії відповідача щодо видачі такої довідки із зазначенням у ній необ`єктивних відомостей про зареєстрованих осіб є протиправними, не відповідають вимогам чинного законодавства).
Спірні правовідносин між сторонами виникли з приводу надання особі комунальним підприємством довідки - побутового документа інформаційного характеру встановленої форми, за результатами збирання інформації на підставі даних про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, тому вказаний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за характером правовідносин і з урахуванням суб`єктивного складу сторін цей спір не є публічно-правовим.
Проте дії відповідача щодо видачі довідки незалежно від відомостей, які в ній зазначені, жодним чином не впливають на право користування дитиною житловим приміщенням та не перешкоджають здійсненню цього права, як і не свідчать про його виникнення чи припинення; такі дії не позбавляють позивача можливості здійснювати (реалізувати) право користування житловим приміщенням, а також не свідчать про невизнання чи оспорювання цього права. Відсутність регламентації права на звернення до суду з позовом про визнання дій комунального підприємства щодо видачі довідки про склад сім`ї або зареєстрованих осіб у національному праві є розумним обмеженням, оскільки чинне законодавство передбачає інші способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.
Таким чином вважаю, що витяг з технічної документації про грошову оцінку не відповідає ознакам індивідуального акта, а тому не може бути предметом судового спору в адміністративному суді.
Зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 817/1819/17 , від17.10.2019 у справі № 817/1814/17, від 28.07.2020 у справі № 817/1783/17, від 10.09.2020 у справі № 817/1793/17, від 04.02.2021 у справі № 817/1809/17, від 15.06.2021у справі № 817/1802/17 та від 15.07.2021 у справі № 817/1800/17, відступила, окремо ненавівши необхідних мотивів.
Так, у постановах від 12.11.2018 у справі № 814/789/17, від 27.11.2018 у справі № 817/1819/17, від 28.07.2020 № 817/1783/17, від 10.09.2020 № 817/1793/17 Верховним Судом зазначено, що витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, а лише носить інформаційний характер.
Вказано, що оскаржуючи дії відповідача щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки конкретного коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки, позивач фактично оскаржує зміст витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тоді як оформлення такого витягу та його змістове наповнення належить до виключної компетенції відповідача.
Крім того, чинним законодавством установлено форму здійснення контролю за достовірністю і правильністю відомостей, що викладені у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, і такий контроль здійснюється під час проведення державної експертизи землевпорядної документації.
У зв`язку із цим Верховний Суду дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання протиправними дій відповідача щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) у розмірі 2,0, не вплине на обсяг прав та обов`язків позивача, зокрема, не змінить фактичне значення коефіцієнта, що застосований під час здійснення нормативної грошової оцінки землі, так само як і самого значення нормативної грошової оцінки землі, оскільки правомірність застосування саме такого коефіцієнта перевіряється (підтверджується або спростовується) під час проведення державної експертизи землевпорядної документації, а не судом.
Також Суд дійшов висновку, що належним способом захисту є оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки землі, або оскарження дій щодо застосування при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідних локальних коефіцієнтів, з якими позивач не погоджується, після застосування процедури спростування висновків державної експертизи, яка проводиться в позасудовому порядку.
Однак, приймаючи постанову від 24 листопада 2021 року у справі № 817/1780/17 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не навела мотивів щодо помилковості вказаних вище висновків Верховного Суду та необґрунтовано відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 817/1819/17, від17.10.2019 у справі № 817/1814/17, від 28.07.2020 у справі № 817/1783/17, від 10.09.2020 у справі № 817/1793/17, від 04.02.2021 у справі № 817/1809/17, від 15.06.2021у справі № 817/1802/17 та від 15.07.2021 у справі № 817/1800/17.
Вважаю, що Судова палата повинна була лише доповнити висновки, зроблені у зазначених постановах Верховного Суду «витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, а лише носить інформаційний характер» новим висновком про те, що «адміністративним судом здійснюється перевірка законності дій (бездіяльності), рішень органів Держгеокадастру, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, а також оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель».
Суддя Верховного Суду Я.О. Берназюк
