Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/4563/24
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М.- головуючого, Кондратової І. Д., Кролевець О. А.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення та виклику сторін касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
на ухвалу Господарського суду міста Києва
у складі судді Грєхової О. А.
від 10 листопада 2025 року
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Доманської М. Л., Пантелієнка В. О., Сибіги О. М.
від 18 лютого 2026 року
за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"
на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк"
до: 1) Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит",
2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтакт", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "Лайт Інвест",
про стягнення 474 517,29 грн та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
1. Суть спору, короткий виклад процесуальних обставин справи.
У квітні 2024 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про:
- стягнення заборгованості по сплаті за депозитний облік прав на цінні папери за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: 49 061,18 грн - строкова заборгованість (станом на 08 березня 2024 року) та 425 456,11 грн - прострочена заборгованість (за період з 02 травня 2023 року по 08 березня 2024 року);
- зобов`язання скласти та позачергово включити в кошторис витрат Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" суму позачергової заборгованості по сплаті за депозитний облік прав на цінні папери на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: 49 061,18 грн - строкова заборгованість та 425 456,11 грн - прострочена заборгованість.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 02 травня 2024 року прийняв позовну заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/4563/24.
Господарський суд міста Києва рішенням від 17 лютого 2025 року у справі № 910/4563/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року, позов задовольнив повністю:
- стягнув з Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банка "Укргазбанк" заборгованість за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: заборгованість зі сплати за депозитарний облік прав на цінні папери строкова в розмірі 49 061,18 грн та заборгованість зі сплати за депозитний облік прав на цінні папери прострочена в розмірі 425 456,11 грн;
- зобов`язав Фонд гарантування вкладів фізичних осіб скласти та позачергово включити до кошторису витрат Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" суму позачергової заборгованості на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: заборгованість зі сплати за депозитарний облік прав на цінні папери строкова в розмірі 49 061,18 грн та заборгованість зі сплати за депозитний облік прав на цінні папери прострочена в розмірі 425 456,11 грн.
- зобов`язав Фонд гарантування вкладів фізичних осіб позачергово затвердити кошторис витрат Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" з урахуванням суми позачергової заборгованості на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери строкова в розмірі 49 061,18 грн та заборгованість зі сплати за депозитний облік прав на цінні папери прострочена в розмірі 425 456,11 грн;
- стягнув з Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" витрати зі сплати судового збору в розмірі 13 173,76 грн.
21 липня 2025 року Господарський суд міста Києва на виконання зазначеного судового рішення від 17 лютого 2024 року у цій справі видав відповідні накази.
12 серпня 2025 року позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерного банку "Укргазбанк" звернувся до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) із заявами № 132/27658/2025 та № 132/27663/2025 про відкриття виконавчого провадження.
25 вересня 2025 року старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарський О. М. прийняв рішення, оформлені повідомленнями від 25 вересня 2025 року, про повернення виконавчих документів стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що Національний банк України прийняв рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника - Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит".
2. Короткий виклад вимог та змісту скарги на дії державного виконавця.
03 жовтня 2025 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просило:
- визнати неправомірним та скасувати повідомлення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського Олександра Миколайовича про повернення стягувачу без прийняття до виконання наказу з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2025 року по справі № 910/4563/24, про стягнення з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованість за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери строкова в розмірі 49 061,18 грн та заборгованість по сплаті за депозитний облік прав на цінні папери прострочена в розмірі 425 456,11 грн;
- визнати неправомірним та скасувати повідомлення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського Олександра Миколайовича про повернення стягувачу без прийняття до виконання наказу з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2025 року по справі № 910/4563/24, про стягнення з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь АБ «УКРГАЗБАНК» витрат по сплаті судового збору в розмірі 13 173,76 грн;
- зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження щодо виконання наказу, виданого Господарським судом міста Києва 21 липня 2025 року у справі № 910/4563/24 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2025 року по справі № 910/4563/24, про стягнення з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованості за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери строкова в розмірі 49 061,18 грн та заборгованість по сплаті за депозитний облік прав на цінні папери прострочена в розмірі 425 456,11 грн;
- зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження щодо виконання наказу виданого Господарським судом міста Києва 21 липня 2025 року у справі № 910/4563/24 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2025 року по справі № 910/4563/24, про стягнення з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь АБ «УКРГАЗБАНК» витрати по сплаті судового збору в розмірі 13 173,76 грн.
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що державний виконавець помилково повернув накази Господарського суду міста Києва від 21 липня 2025 року № 910/4563/24 стягувачу без прийняття до виконання з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, якщо воно стосується зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення. За твердженням скаржника судове рішення у цій справі стосується зобов`язання відповідача-1 за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року, укладеним уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в процедурі ліквідації боржника, що передбачає понесення відповідачем-1 витрат, пов`язаних зі здійсненням процедури ліквідації банку, а вимоги позивача за цими зобов`язаннями до відповідача-1 є поточними вимогами в ліквідаційній процедурі.
3. Короткий виклад оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, мотиви їх прийняття.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 10 листопада 2025 року у справі № 910/4563/24, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року, скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнив:
- визнав неправомірними та скасував повідомлення старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського Олександра Миколайовича про повернення стягувачу без прийняття до виконання наказів з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17 лютого 202 року, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 910/4563/24, про стягнення з Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" заборгованості за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери строкова в розмірі 49 061,18 грн та заборгованість по сплаті за депозитний облік прав на цінні папери прострочена в розмірі 425 456,11 грн, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 13 173,76 грн;
- зобов`язав Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження щодо виконання наказів, виданих Господарським судом міста Києва 21 липня 2025 року у справі № 910/4563/24 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 910/4563/24, про стягнення з Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" заборгованості за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери строкова в розмірі 49 061,18 грн та заборгованість по сплаті за депозитний облік прав на цінні папери прострочена в розмірі 425 456,11 грн, а також стягнення витрат по сплаті судового збору в розмірі 13 173,76 грн.
Суди попередніх інстанцій, врахувавши правову позицію Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011, дійшли висновку про відсутність правових підстав для винесення державним виконавцем повідомлень про повернення без прийняття до виконання виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішенням суду в цій справі з відповідача-1 була стягнута заборгованість за договором, що був укладений між сторонами в процедурі ліквідації відповідача-1 та спрямований на забезпечення належного утримання майна відповідача-1 - цінних паперів, а відтак, пов`язані з цим витрати є витратами банку, пов`язаними зі здійсненням процедури ліквідації, в розумінні частини другої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і відповідно є поточними вимогами, які виникли після запровадження процедури ліквідації банку.
4. Короткий зміст вимог касаційних скарг.
Відповідач-1 - Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у цій справі, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовити повністю.
5. Узагальнені доводи касаційної скарги.
Скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій
- неправильно застосували норми матеріального права, зокрема пункт 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», не застосували статтю 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 916/215/17, від 17 лютого 2025 року у справі № 910/17772/20, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/5171/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 308/3282/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 761/20903/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 725/5833/16-ц, не врахували те, що відповідно до вимог чинного законодавства виконання судового рішення про стягнення коштів з неплатоспроможного банку, який перебуває у процедурі ліквідації, відбувається в порядку та черговості, визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;
- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 листопада 2025 року у справі № 910/19635/23, про те, що витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, не є витратами банку, пов`язаними з введенням ліквідаційної процедури в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;
- порушили норми процесуального права, а саме: статтю 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки безпідставно врахували при розгляді скарги позивача на дії державного виконавця висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011, які зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах, за інших фактичних обставин та є нерелевантними для цієї справи.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" у відзиві на касаційну скаргу відповідача-1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій відповідно до фактичних обставин справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідають вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач-2 та треті особи у справі відзивів на касаційну скаргу відповідача-1 суду касаційної інстанції не надали.
7. Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд, здійснивши у письмовому провадженні розгляд касаційної скарги, дослідивши доводи відповідача-1, наведені у касаційній скарзі, та доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, зазначає про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 7 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 326 Господарського процесуального кодексу України).
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13 грудня 2012 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25 квітня 2012 року).
Згідно з частиною першою статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 339 Господарського процесуального кодексу України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Стаття 339-1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Отже, судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання.
Частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Як вбачається в межах цієї справи позивач оскаржив до суду рішення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського Олександра Миколайовича, оформленого відповідними повідомленнями від 25 вересня 2025 року, про повернення стягувачу без прийняття до виконання наказів Господарського суду міста Києва від 21 липня 2025 року з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року по справі № 910/4563/24, про стягнення з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованості за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року у розмірі 474 517,29 грн, з яких: заборгованість по сплаті за депозитарний облік прав на цінні папери строкова в розмірі 49 061,18 грн та заборгованість по сплаті за депозитний облік прав на цінні папери прострочена в розмірі 425 456,11 грн, а також про стягнення витрат по сплаті судового збору в розмірі 13 173,76 грн.
Як встановили суди попередніх інстанцій за змістом зазначених повідомлень виконавчі документи - накази Господарського суду міста Києва від 21 липня 2025 року були повернуті державним виконавцем без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Перевіривши правомірність оскаржуваних у цій справі рішень державного виконавця, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для винесення державним виконавцем повідомлень про повернення без прийняття до виконання виконавчих документів стягувачу на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Верховний Суд погоджується з цими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх обґрунтованими з огляду на таке.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема, Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Одним із таких актів є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (частина перша статті 1 цього закону).
Відповідно до пункту 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та / або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними відносно положень інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій і цей висновок судів узгоджується з усталеними висновками Верховного Суду щодо пріоритетності норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відносно інших законодавчих актів України під час розгляду спорів щодо правовідносин банку, в якому введена тимчасова адміністрація та / або запроваджена процедура ліквідації, з його кредиторами, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2025 року у справі № 910/2732/21 тощо. Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача-1 у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не врахували зазначений висновок Верховного Суду.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду в разі делегування їй всіх або частини повноважень Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.
Згідно з частиною третьою статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Отже, закон передбачає можливість виникнення в банку, який перебуває в ліквідаційній процедурі, додаткових зобов`язань, пов`язаних з витратами в ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку.
Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України (пункти 2 - 4 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до постанови правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 року № 171 ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» був віднесений до категорії неплатоспроможних, в цьому банку була розпочата процедура виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці з 18 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року включно, була призначена уповноважена особа Фонду, якій були делеговані всі повноваження тимчасового адміністратора банку, визначені статті 37 - 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до постанови правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 була відкликана банківська ліцензія та прийняте рішення про ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит". На підставі цієї постанови виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 18 грудня 2015 року № 230 "Про початок процедури ліквідації AT "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішеннями від 27 листопада 2017 року № 5175, від 23 вересня 2019 року № 2417 продовжувала строки здійснення процедури ліквідації Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до 17 грудня 2019 року та до 17 грудня 2020 року включно, а рішеннями від 11 листопада 2019 року № 2897, від 13 серпня 2020 року № 1513, від 05 вересня 2022 року № 685 змінювала уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
Виконавча дирекція Фонду рішенням від 22 грудня 2022 року № 1067 відкликала повноваження ліквідатора AT "Банк "Фінанси та Кредит" та вирішила, що з 27 грудня 2022 року визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації АТ "Банк "Фінанси та кредит" здійснюються Фондом безпосередньо.
Отже, 17 грудня 2015 року правління Національного банку України прийняло рішення № 898 про відкликання банківської ліцензії Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" та про ліквідацію цього банку, а з 18 грудня 2015 року почалась процедура ліквідації Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит".
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Отже, зі змісту цієї норми Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Тобто, у разі, якщо виконавче провадження не відкрито на момент прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, то за наявності зазначеної підстави на підготовчій стадії виконавчого провадження виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання.
Державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарський О. М., встановивши факт того, що на момент пред`явлення Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк" до виконання наказів Господарського суду міста Києва від 21 липня 2025 року № 910/4563/24 Національний банк України прийняв рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (банк-боржник), повернув ці накази без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Водночас Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №5002-17/1718-2011 у подібних правовідносинах сформував висновки щодо застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", та зазначив про те, що ця норма права має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості.
Велика Палата також зазначила про те, що, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним (пункти 7.37, 7.38. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №5002-17/1718-2011).
Зазначені висновки Верховного Суду також були закріплені і у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд від 02 жовтня 2024 року у справі № 920/1042/22, від 31 липня 2025 року у справі № 910/2732/21, від 31 липня 2025 року у справі № 910/1558/19.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень у цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій врахували ці висновки Верховного Суду, та встановили, що 02 березня 2018 року після запровадження в АТ «Банк «Фінанси та кредит» процедури ліквідації, тобто у процесі його ліквідації, між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк", як депозитарною установою, та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит", як депонентом, був укладений договір про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17. Цей договір від імені відповідача-1 був підписаний Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Під час розгляду цієї справи по суті спору суди попередніх інстанцій встановили наявність у відповідача-1 перед позивачем заборгованості за цим договором, з огляду на що Господарський суд міста Києва рішенням від 17 лютого 2025 року у справі № 910/4563/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року, позов задовольнив повністю, зокрема стягнув з Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банка "Укргазбанк" заборгованість за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах № 30004299/17 від 02 березня 2018 року зі сплати за депозитарний облік прав на цінні папери у розмірі 474 517,29 грн, з яких: 49 061,18 грн - строкова заборгованість та 425 456,11 грн - прострочена заборгованість, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 13 173,76 грн.
При цьому суди попередніх інстанцій у зазначених рішенні та постанові по суті спору встановили, що договір про обслуговування рахунка в цінних паперах № 30004299/17 від 11 квітня 2017 року, укладений між сторонами після запровадження процедури ліквідації банку, є таким, що спрямований на забезпечення належного утримання майна банку - цінних паперів, а пов`язані з цим договором та заявлені позивачем до стягнення у цій справі витрати у вигляді комісії з обслуговування депозитарного рахунку в цінних паперах, є витратами, пов`язаними з утриманням і збереженням майна банку, що підпадають під кваліфікацію позачергових витрат, пов`язаних зі здійсненням процедури ліквідації банку, в розумінні частини другої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Отже, як правильно встановили суди попередніх інстанцій при розгляді скарги позивача на дії державної виконавчої служби, у цій справі існують судові рішення, що набрали законної сили, про стягнення з Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банка "Укргазбанк" заборгованості неплатоспроможного банку, яка виникла як поточна в ліквідаційній процедурі останнього.
Оскільки суди попередніх інстанцій достовірно встановили та скаржником не спростовується той факт, що стягнуті за судовим рішенням від 17 лютого 2025 року у цій справі кошти строкової та простроченої заборгованості за договором про обслуговування рахунка в цінних паперах № 30004299/17 від 11 квітня 2017 року є поточними вимогами кредитора (позивача, стягувача), що виникли вже після запровадження в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та кредит» процедури ліквідації, в матеріалах справи відсутні докази добровільного виконання боржником судового рішення у цій справі про стягнення зазначеної заборгованості, то Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського О. М. були відсутні підстави для винесення повідомлень щодо повернення наказів Господарського суду міста Києва від 21 липня 2025 року № 910/4563/24 без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначений висновок судів попередніх інстанцій повністю узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд від 31 липня 2025 року у справі № 910/2732/21, від 31 липня 2025 року у справі № 910/1558/19, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки також стосувалися стягнення з неплатоспроможного банку заборгованості, що виникла як поточна в ліквідаційній процедурі останнього, та понесення банком-боржником, що перебуває у процедурі ліквідації, позачергових витрат, пов`язаних зі здійсненням процедури ліквідації банку. Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача-1 у касаційній скарзі про те, що зазначені висновки Верхового Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011, є нерелевантними для цієї справи.
Крім того, Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про те, що факт його ухилення від добровільного виконання судового рішення у цій справі є недоведеним адже позивач не звертався до нього із заявою про добровільне виконання судового рішення у цій справі, оскільки добровільне виконання судового рішення - це самостійне виконання боржником зобов`язань без примусу після набрання рішенням законної сили, є законодавчо встановленим обов`язком боржника та не залежить від пред`явлення кредитором боржнику вимоги про виконання рішення суду.
Отже, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, зокрема відсутність в матеріалах справи доказів добровільного виконання боржником судового рішення, виконання судового рішення у цій справі в примусовому порядку, буде ефективним способом захисту інтересів стягувача та не суперечитиме загальним принципам правової певності та виконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення належних механізмів виконання судових рішень.
Верховний Суд не бере до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 та постановах Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 308/3282/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 761/20903/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 725/5833/16-ц, на які посилався відповідач-1 у касаційній скарзі, оскільки стягнення з неплатоспроможного банку поточної заборгованості, що виникла в ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку, не було предметом спору у зазначених справах. Крім того, на відміну від цієї справи, що розглядається, рішення / дії / бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення до суду не оскаржувалися та не були предметом розгляду судів у зазначених справах, висновки щодо застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у зазначених постановах Верховним Судом не формувалися.
Верховний Суд також не бере до уваги посилання відповідача-1 у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», викладені у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 916/215/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/5171/18, від 17 лютого 2025 року у справі № 910/17772/20, оскільки спірні правовідносини у зазначених справах не стосувалися стягнення з неплатоспроможного банку поточної заборгованості, що виникла в ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку, тобто у зазначених справах не йшлося про погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку.
Відповідач-1 у касаційній скарзі також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 листопада 2025 року у справі № 910/19635/23, про те, що витрати, пов`язані зі сплатою судового збору не є витратами банку, пов`язаними з введенням ліквідаційної процедури в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Однак, Верховний Суд вважає ці посилання скаржника безпідставними, оскільки у зазначеній справі № 910/19635/23 судовий збір був стягнутий судами з відповідача на користь позивача в порядку розподілу за результатами часткового задоволення позову про визнання кредиторських вимог позивача до неплатоспроможного банку, які не мали характеру поточних, що виникли в ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку, тобто не стосувалися позачергових витрат неплатоспроможного банку, пов`язаних зі здійсненням процедури ліквідації банку. Натомість у цій справі, що розглядається, судовий збір був стягнутий з відповідача-1 в порядку розподілу за результатом задоволення позову, що стосувався позачергових витрат неплатоспроможного банку, пов`язаних зі здійсненням процедури ліквідації банку. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у порівнюваних справах № 910/19635/823 та № 910/4563/24 та про нерелевантність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 листопада 2025 року у справі № 910/19635/23, для цієї справи, що розглядається.
З огляду на викладене доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій зазначених вище висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими, оскільки висновки Верховного Суду, на які послався скаржник, були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах, за інших фактичних обставин, ніж ті, що мають місце у цій справі.
Доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 1 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що касаційна скарга відповідача-1 не підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають залишенню без змін.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи те, що наведені відповідачем-1 у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, оскаржувані ухвала та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з правильним застосуванням та дотримання норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних ухвали Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у цій справі.
9. Судові витрати.
Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу відповідача-1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у справі № 910/4563/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
О. Кролевець
