Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Губської О. А., Шевцової Н. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 (провадження № 11-74сап24) за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності, залишено без задоволення, а рішення ВРП від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24 - без змін.
Постанову вмотивовано тим, що поведінка судді ОСОБА_1 правильно кваліфікована ВРП як дисциплінарний проступок, відповідальність за який встановлена пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).
Такий висновок Суду ґрунтується на тому, що станом на час розгляду ВРП 14 березня 2024 року скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 ОСОБА_1 не було спростовано встановлених під час дисциплінарного провадження порушень, які їй поставлені за провину.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Вважаємо за необхідне висловити окрему думку у цій справі з таких міркувань.
Рішенням ВРП від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24 за результатами повторного розгляду дисциплінарної справи рішення Першої Дисциплінарної палати від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в частині обґрунтування підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності змінене відповідно до редакції цього рішення, а в частині накладення дисциплінарного стягнення - залишено без змін.
В указаному рішенні ВРП дійшла висновку про те, що дії судді ОСОБА_1 утворюють як склад дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закон № 1402-VIII, так і склад істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 1 частини дев`ятої статті 109 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Указуючи, зокрема, на встановлення обставин, що підтверджують наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закон № 1402-VIII (зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення) ВРП із доповідної записки керівника апарату Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області адресованої на адресу Ради, встановила, що у 55 справах судові рішення не були опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР), а в канцелярії перебувають 10 заяв від сторін у справах (із переліку 119 справ) про видачу копій рішень суду з відміткою про набрання рішеннями чинності та виконавчих листів, копії яких додані до матеріалів дисциплінарної справи, однак через відсутність в системі діловодства суду інформації про ухвалені рішення та відсутність рішень у ЄДРСР виконати вказані заяви неможливо. Це справи: № 406/1907/2012 (провадження № 2/173/120/2013), № 406/2776/2012 (провадження № 2/173/210/2013), № 406/3206/2012 (провадження № 2/173/312/2013), № 406/857/2012 (провадження № 2/173/299/2014), № 173/1423/14-ц (провадження № 2/173/936/2014), № 173/1660/14-ц (провадження № 2/173/1040/2014), № 406/1814/2012 (провадження № 2/173/283/2014), № 17/1691/14-ц (провадження № 2/173/1052/2014), справа № 173/1424/14-ц (провадження № 2/173/937/2014), № 173/1450/14-ц (провадження № 2/173/51/2015).
Окрім цього, у цьому листі надано інформацію, що у справах: 173/41/14, 173/297/14, 173/1458/14-ц, 173/2530/14-ц, 173/2638/14-ц, 173/729/15-ц були видані виконавчі листи, проте судові рішення відсутні.
При цьому враховуючи, що допущені суддею ОСОБА_1, порушення не усунуті (щонайменше до звільнення 23 лютого 2021 року на підставі рішення ВРП № 428/0/15-21), такі проступки є триваючими, на думку ВРП, застосуванню підлягають положення статті 106 Закону № 1402-VIII з урахуванням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, визначених у статті 109 цього Закону.
На думку ВРП такі обставини свідчать про відсутність вмотивованих судових рішень у цих справах, що утворює склад дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 106 Закон № 1402-VIII.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2025 року надаючи оцінку дисциплінарному проступку, відповідальність за який передбачено пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII дійшла висновку про те, що закінчення п`ятирічного строку повноважень судді, призначеного вперше за раніше діючим законодавством, не означає неможливості виготовлення повних текстів проголошених ним судових рішень у розглянутих під час цього строку справах. А саме ухвалення судового рішення є процесуальною діяльністю судді, пов`язаною зі здійсненням правосуддя, тоді як виготовлення повного тексту судового рішення полягає у письмовому оформленні мотивів, якими суддя керувався при його ухваленні.
У підсумку Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 порушення не усунуті, тому інкримінований їй дисциплінарний проступок (передбачений пунктом 2 частини 1 першої статті 106 Закону № 1402-VIII) є триваючим, тобто таким, що тривав щонайменше до її звільнення 23 лютого 2021 року на підставі рішення ВРП № 428/0/15-21.
Із цим висновком Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 вперше призначено на посаду судді згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2011 року № 246/2011, строк її повноважень закінчився 25 лютого 2016 року.
На момент закінчення п`ятирічного строку повноважень ОСОБА_1 порядок призначення на посаду судді безстроково визначався Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, частиною другою статті 74 якого передбачалося, що суддя, строк повноважень якого закінчився, за його заявою має бути рекомендований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому.
30 вересня 2016 року набрали чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ (далі - Закон № 1401-VІІІ) та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, якими внесені зміни до Конституції України та законодавства, спрямованими на запровадження повномасштабної судової реформи.
Законом № 1401-VІІІ викладені в новій редакції, зокрема, статті 124-129 Конституції України.
За приписами статті 126 Конституції України (у редакції Закону № 1401-VІІІ) суддя обіймає посаду безстроково.
Статтею 128 Конституції України у цій же редакції визначено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.
Ці конституційні зміни серед інших імплементовані на законодавчому рівні Законом № 1402-VІІІ.
Так, відповідно до підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
Зазначим положенням Конституції України кореспондує пункт 17 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.
Реалізація положень законодавства, запроваджених конституційною реформою щодо правосуддя, створила специфічну правову ситуацію: після закінчення п?ятирічного строку, на який суддю було призначено вперше, відповідно до попереднього законодавства, повноваження такого судді, з одного боку, «припинялися», але з іншого боку суддя залишався на своїй посаді та не втрачав статус судді до завершення його оцінювання ВККС на відповідність займаній посаді з подальшим його звільненням або призначенням на посаду судді безстроково.
Таким чином, чинна станом на момент закінчення повноважень ОСОБА_1 на посаді судді редакція Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачала автоматичного призначення на посаду судді безстроково після закінчення п`ятирічного строку повноважень. Повноваження судді припинялися, проте суддя залишався на своїй посаді та не втрачав статус судді до завершення його оцінювання ВККС на відповідність займаній посаді з подальшим його звільненням або призначенням на посаду судді безстроково.
Повертаючись до обставин справи, вважаємо за необхідне зазначити, що ВРП указуючи на триваючий характер дисциплінарного правопорушення, послалася на те, що ОСОБА_1 не «усунула» допущене порушення, а саме не виготовила мотивовані судові рішення, в тому числі і після припинення повноважень судді (у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку, на який її було призначено) та відповідно у період, коли залишалася на посаді судді.
В цьому контексті варто зазначити, що процесуальні кодекси як в їх редакціях, що діяли на момент констатованої бездіяльності (статті 209, 218 ЦПК, статті 160, 167 КАС України), так і в чинних редакціях (статті 259, 268, 272 ЦПК, статті 243, 250, 251 КАС України), не лише визначають можливість відкладення складання повного тексту судового рішення, але й порядок дій суду в такій ситуації (зокрема, строки виготовлення повного тексту, обов`язок судді підписати цей текст і порядок вручення його копії учасникам справи.
Водночас КПК передбачав і зараз передбачає, що після виготовлення повного тексту ухвали суд має його оголосити (стаття 376 КПК).
Наведене дає підстави для висновку, що у процесі здійснення судочинства виготовлення повного тексту рішення є складовою здійснення правосуддя судом, а не формальною чи технічною процедурою. Поняття «виготовлення повного тексту судового рішення» включає в себе не просто дії технічного характеру щодо викладення тексту, а є невід`ємною частиною врегульованої процесуальним законодавством діяльності судді щодо відправлення правосуддя, яка ґрунтується на конституційній природі судового рішення та процесуальних вимогах щодо останнього (оцінка доказів, надання оцінки агрументам учасників справи тощо). Виготовлення повного тексту судового рішення є завершальним етапом судового процесу, яке забезпечує реалізацію здійснення правосуддя саме тим суддею, який склав скорочене судове рішення, в іншому разі ухвалення рішення, складовою чого є і виготовлення повного тексту, суддею за відсутності повноважень на здійснення правосуддя ставить під сумнів легітимність такого рішення.
Відтак, у разі закінчення строку повноважень судді, такий суддя втрачає правомочність щодо процесуальних дій у розглянутих ним справах, у тому числі щодо оформлення судового рішення. Без повноважень на здійснення правосуддя суддя не має права виконувати цю дію, оскільки це суперечить принципу закріпленому у статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» та підриває легітимність судового акта.
На користь наведених вище висновків свідчить і практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, щодо законності складу суду у параграфі 151 рішення ЄСПЛ 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на склад колегії у кожній справі». ЄСПЛ у цій справі встановив, що відправлення правосуддя суддею, який не має повноважень, є порушенням статті 6 Конвенції, що у співставленні з обставинами цієї справи також свідчить про неможливість здійснення правосуддя після закінчення строку повноважень судді.
Також потрібно звернути увагу, що відповідно до частини першої, другої статті 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 року № 852-IV (в редакції, чинній станом на 28 червня 2015 року) електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Електронна копія судового рішення - складений в суді у вигляді електронних даних ідентичний судовому рішенню за документарною інформацією та реквізитами електронний документ, засвідчений електронним цифровим підписом особи, що підписала зазначене рішення, який може бути перетворений електронними засобами у візуальну форму (абзац третій пункту третього Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 740 (в редакції, чинній станом на 18 квітня 2014 року).
Згідно із частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262-IV (в редакції, чинній станом на 28 березня 2015 року) усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Відповідно до частина друга статті 5 вказаного Закону судові рішення вважаються офіційно опублікованими за умови посвідчення органом, який забезпечує ведення Реєстру, відповідності судових рішень оригіналам або електронним копіям судових рішень, внесених до Реєстру.
З наведеного правого регулювання можна виснувати, що оприлюднення електронного примірника судового рішення шляхом надсилання в ЄДРСР можливе лише після його підписання електронним цифровим підписом судді, який ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - електронним цифровим підписом усіх суддів, що входять до складу колегії.
Водночас у разі припинення повноважень судді, в такого судді втрачається можливість на підписання судових рішеньвласнимелектронним цифровим підписом, що, як зазначено вище, забезпечує оприлюднення судових рішень в ЄДРСР.
Отже, на нашу думку в ОСОБА_1 після 25 лютого 2016 року (дата закінчення п'ятирічного строку повноважень судді) були відсутні повноваження на вчинення дій щодо здійснення правосуддя, включно із виготовленням і підписанням судових рішень, як у паперовій формі, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису на їх електронні копії.
Інші висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 повністю підтримуємо.
Судді О. А. Губська
Н. В. Шевцова
