ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2021 справа № 914/1928/21
За позовом: Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище", с.Топилище, Іваничівський район, Волинська область
до відповідача: Приватного підприємства "Оліяр", с.Ставчани, Пустомитівський район, Львівська область
про: визнання недійсним третейського застереження, викладеного в пунктах п.5.2-5.4 договору поставки №НТ-1/040620 від 04.06.2020
Суддя У.І.Ділай
Секретар О.Старостенко
За участю представників:
Від позивача: О.М.Грищенко - адвокат
Від відповідача: Х.М.Карп - представник
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" до відповідача: Приватного підприємства "Оліяр" про визнання недійсним третейського застереження, викладеного в пунктах п.5.2-5.4 договору поставки №НТ-1/040620 від 04.06.2020.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2021, справу №914/1928/21 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 05.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.07.2021.
Ухвалою від 22.07.2021 підготовче засідання відкладено на 14.09.2021.
Ухвалою від 14.09.2021 продовжено строк підготовчого провадження та судове засідання відкладено на 28.09.2021.
Ухвалою від 28.09.2021 судове засідання відкладено на 12.10.2021.
Ухвалою від 12.10.2021 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.11.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 02.11.2021 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.
У судовому засіданні 02.11.2021 представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні.
В процесі розгляду матеріалів справи суд -
встановив:
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 04 червня 2020 року між сторонами було укладено договір поставки №НТ-1/040620, відповідно до умов викладених в ньому. Так, у пунктах 5.2.-5.4. договору поставки №НТ-1/040620 від 04 червня 2020 року зазначено наступне:
« 5.2.Всі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього Договору, або в зв`язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеним, визнанні недійсним і т.ін.) підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 12.
5.3.Сторони прийшли до взаємної згоди про те, що третейський розгляд здійснюється Третейським судом, в складі одного третейського судді, який призначається в порядку, передбаченому Регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація». Сторони визнають обов`язковість рішення обраного Третейського суду відповідно до статті 50 Закону України «Про третейські суди». Протокол засідання Третейського суду не ведеться.
5.4.Сторони зобов`язуються сумлінно виконувати обов`язки і вимоги Третейського суду з метою об`єктивного розгляду спору. Рішення Третейського суду для Сторін с остаточним і підлягає виконанню.»
Позивач зазначає про недійсність третейського застереження, викладеного у пунктах 5.2.-5.4. договору поставки №Н 1-1/040620 від 04 червня 2020 року, та вважає, що його права та законні інтереси порушені, оскільки відсутні докази визначення та визнання Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» невід`ємною частиною даного договору, а також відсутні докази його обізнаності сторонами договору, зокрема визначення його як додатку до даного договору та наявність підпису та печатки сторін про відповідне ознайомлення, погодження/схвалення та виконання на майбутнє.
ФГ "Агроінвест-Топилище" подав до Господарського суду Львівської області позов про визнання недійсним третейського застереження, викладене в пунктах 5.2.-5.4. договору поставки №НТ-1/040620 від 04 червня 2020 року, який укладено між сторонами спору.
Відповідач заперечив проти позову та зазначив, що посилання позивача щодо недійсності третейського застереження у зв`язку з відсутністю доказів визначення та визнання Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» невід`ємною частиною даного договору, та відсутністю доказів його обізнаності сторонами договору не передбачено статтями 203, 215 Цивільного кодексу та статтею 12 Закону України «Про третейські суди» як обов`язковість додання Регламенту до третейської угоди, і не може розцінюватись як підстава визнання недійсності правочину.
У п.5.2,-5.4. Договору додержані всі істотні умови третейського застереження (третейської угоди).
Відповідач вважає, що позивач не навів ознак недодержання у п. 5.2-5.4 Договору істотних умов третейського застереження, передбачених ст. 12 Закону України «Про третейські суди», з якими цей Закон пов`язує його недійсність, а наведений у статті 12 Закону перелік підстав для визнання третейської угоди недійсною є вичерпним.
Крім того, відповідач повідомив, що у провадженні Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська Інвестиційна Асоціація», який знаходиться за адресою - м. Львів, вул. Героїв УПА, 72, розглядається справа №392/11.20 за позовом ПП «Оліяр» до ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» про виконання обов`язку в натурі та стягнення штрафних санкцій за прострочення зобов`язання згідно договору поставки №НТ-1/040620 від 04 червня 2020 року. По даній справі ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» надало Відзив на позовну заяву від 23.11.2020 р. вих. № 23-3/11, в якому ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» посилається на Регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська Інвестиційна Асоціація» та керується даним Регламентом і жодного заперечення щодо третейського застереження не було.
При прийнятті рішення суд виходить і такого:
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просив визнати недійсними третейське застереження, викладене в пунктах 5.2.-5.4. договору поставки №НТ-1/040620 від 04 червня 2020 року.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання недійсними положення про третейське застереження спірного договору суду необхідно встановити їх невідповідність вимогам чинного законодавства.
Також обов`язковою умовою визнання недійсним третейського застереження є порушення у зв`язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
При поданні позову ФГ "Агроінвест-Топилище" покликається на недійсність третейського застереження, викладеного у пунктах 5.2.-5.4. договору поставки №Н 1-1/040620 від 04 червня 2020 року, та вважає, що його права та законні інтереси порушені, оскільки відсутні докази визначення та визнання Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» невід`ємною частиною даного договору, а також відсутні докази його обізнаності сторонами договору, зокрема визначення його як додатку до даного договору та наявність підпису та печатки сторін про відповідне ознайомлення, погодження/схвалення та виконання на майбутнє.
Як встановлено судом та не спростовано сторонами 04 червня 2020 року між сторонами було укладено договір поставки №НТ-1/040620, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.
Матеріали справи підтверджують, що сторони погодили вирішення спору у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Всеукраїнська Інвестиційна Асоціація», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 72 відповідно до його регламенту. Тобто, на момент підписання договору, сторонами узгоджено третейську угоду у вигляді третейського застереження, як то передбачено ст. 12 Закону України «Про третейські суди», а отже, з моменту укладення договору між сторонами діє третейське застереження, що визначає певний порядок розгляду спорів, що витікають з укладеного між сторонами договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
Згідно з ст. 12 Закону України "Про третейські суди", яка містить вимоги щодо видів і форм третейської угоди, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі.
Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Третейське застереження є власним волевиявленням сторін договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження їх прав. Наявність дійсного третейського застереження та обов`язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, не є обмеженням прав позивача, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України. Проте, ухилення від виконання положень пункту договору про розгляд спору в третейському суді, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України "Про третейські суди", яка полягає у гарантуванні у такому випадку учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 876/7/19).
Відповідно до частини третьої статті 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 дійшла висновку про те, що господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди.
Якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід`ємною частиною угоди (ч.1 ст. 13 Закону України "Про третейські суди").
Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною сьомою статті 12 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода є недійсною у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, тобто:
- третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди;
- якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди;
- за будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту;
- третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує;
- третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди;
- посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору;
- третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Договір поставки №НТ-1/040620 від 04.06.2020, в п. 5.2-5.4 якого міститься третейське застереження, виконувався обома сторонами з червня 2020 року. До часу звернення ПП "Оліяр" до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська Інвестиційна Асоціація» з вимогами до ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» у зв`язку із простроченням взятих зобов`язань, позивача в цій справі не ставив під сумнів відсутність необхідного додатку договору - регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська Інвестиційна Асоціація», в тому числі й про його необізнаність. Разом з тим в спірному договорі відсутня вказівка про визначення та визнання регламенту третейського суду невід`ємною частиною договору. Обов`язковості додання до Договору поставки (який містить третейське застереження) відповідного регламенту, так само як і надіслання або надання його відповідачем позивачеві, ні названим Законом, ані самим договором також не передбачено.
Таким чином, виходячи із обставин справи, суд не вбачає порушень (недодержання) відповідних правил при укладенні Третейської угоди.
Стосовно необізнаності із Регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» господарський суд виходить із принципів "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".
Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.
Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
Так, у провадженні Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська Інвестиційна Асоціація», який знаходиться за адресою - м. Львів, вул. Героїв УПА, 72, розглядається справа №392/11.20 за позовом ПП «Оліяр» до ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» про виконання обов`язку в натурі та стягнення штрафних санкцій за прострочення зобов`язання згідно договору поставки №НТ-1/040620 від 04 червня 2020 року. По даній справі ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» надало відзив на позовну заяву від 23.11.2020 вих. № 23-3/11, в якому ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» посилається на Регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська Інвестиційна Асоціація».
Регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» є у вільному доступі на офіційному сайті названого третейського суду.
Таким чином, суд зауважує, що поведінка позивача (коли сторона у поясненнях висловлює позицію про необізнаність із Регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація») не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.
Відповідно до п. 3.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Проаналізувавши все вищенаведене, Господарський суд Львівської області констатує, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами наявності підстав для визнання пунктів 5.2-5.4 договору недійсними. Відтак, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки є відсутнім порушення суб`єктивного права позивача, що підлягає судовому захисту у даному спорі.
Судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.У задоволенні позовних вимог відмовити.
2.Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 15.11.2021.
Суддя Ділай У.І.
