Справа №587/241/18 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/166/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Умисне вбивство
УХВАЛА
Іменем України
22 листопада 2021 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 587/241/18 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Ковпаківського районного суду м. Сум від 05.06.2020, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та мешканка АДРЕСА_1 , раніше не судима
визнана винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченої ОСОБА_9 ,
захисника адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_11 просить скасувати вирок суду через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки досліджені докази дають підстави дійти висновку, що ОСОБА_9 вчинила кримінальне правопорушення у стані сильного душевного хвилювання, викликаного поведінкою потерпілого, що виключає наявність в діях обвинуваченої складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-психологічної експертизи, не навів у вироку показання свідка ОСОБА_12 , а також безпідставно прийняв доказ, не відкритий стороні захисту.
Вироком Ковпаківського районного суду м. Сум від 05.06.2020 ОСОБА_9 визнана винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК, і їй призначене покарання у виді позбавлення волі строком 7 років. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в сумі 743,20 грн.
Згідно вироку, 26.11.2017 у першій половині дня ОСОБА_9 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_13 та іншими особами знаходились у будинку по АДРЕСА_1 та вживали спиртні напої. Під час застілля між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 виник черговий конфлікт, у ході якого останній наніс ОСОБА_9 декілька ударів кулаками і ногами по обличчю та тулубу, спричинивши їй легкі тілесні ушкодження. Близько 15:00 гості розійшлися, а ОСОБА_13 продовжив ображати, принижувати дружину та вчиняти відносно неї фізичне насильство. Не витримавши знущань чоловіка, бажаючи помститися за всі приниження, страждання та регулярні дії фізичного впливу з його сторони, внаслідок неприязних відносин, які протягом тривалого часу склалися між подружжям, ОСОБА_9 , реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на протиправне заподіяння смерті чоловіку, забігла до іншої кімнати, схопила з полиці кухонний ніж, миттєво повернулася та умисно нанесла ОСОБА_13 удар ножем в ділянку передньої черевної стінки. Незважаючи на отримане поранення, ОСОБА_13 піднявся з ліжка та, намагаючись зупинити ОСОБА_9 , став відбирати у неї ніж, у ході чого вони впали на підлогу, при цьому ніж в руках ОСОБА_9 зламався. Прагнучи довести до кінця свій злочинний намір, ОСОБА_9 забігла у сусідню кімнату, схопила алюмінієву каструлю та з силою нанесла нею один удар в область лівої тім`яної ділянки голови, від якого ОСОБА_13 не втримав рівновагу та сів на диван. Потім ОСОБА_9 стала наносити вказаною каструлею чисельні удари у голову чоловіку та припинила наносити удари коли побачила, що потерпілий помер. Внаслідок дій ОСОБА_9 потерпілому спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що викликали небезпечний для життя стан і мають прямий причинний зв`язок з настанням смерті.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченої ОСОБА_9 та її захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 ,. яка заперечила проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Визнавши ОСОБА_9 винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК, і призначивши їй у покарання у виді та розмірі, встановленому цим законом, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина обвинуваченої полягає у вчиненні вбивства, тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині.
Обґрунтовуючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із сукупності всіх обставин вчиненого діяння. Зокрема суд врахував спосіб заподіяння тілесних ушкоджень, а саме нанесення ударів у життєво важливий орган голову, знаряддя заподіяння тілесних ушкоджень, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку обвинуваченої та потерпілого, що передували події та їх стосунки. Суд установив, що наносячи удари в голову, ОСОБА_9 не могла не усвідомлювати, що внаслідок цього настане смерть потерпілого, тобто усвідомлювала суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання, а тому мала прямий умисел на позбавлення життя ОСОБА_13 , реалізуючи який, умисно заподіяла смерть потерпілому. Крім того, судом не встановлено жодних доказів вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення в стані сильного душевного хвилювання.
Однак, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і наявним доказам, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За клопотанням сторони захисту судом апеляційної інстанції повторно досліджені обставини, встановлені під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 404 КПК), які підтверджують викладену в обвинувальному акті та вироку суду першої інстанції подію кримінального правопорушення, а саме, час, місце і спосіб нанесення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень потерпілому.
Обвинувачена ОСОБА_9 пояснила, що 26.11.2017 у них з чоловіком ОСОБА_13 вдома були гості. Останній постійно на неї кричав через ревнощі. Згодом у неї з потерпілим стався конфлікт, у ході якого він її ображав та сильно побив. Коли гості пішли, ОСОБА_13 знов почав поводити себе агресивно, висловлював ревнощі та ненависть. Потім він почав вимагати від неї вступити з ним у статевий зв`язок, в ході чого сів на неї зверху та почав викручувати руки, при цьому він намагався її душити. Вона вирвалася від ОСОБА_13 та побігла в іншу кімнату, де схопила ніж, швидко повернулася та вдарила потерпілого ножем в живіт. ОСОБА_13 одразу вскочив і повалив її на підлогу. Після цього вона вирвалась та побігла в іншу кімнату. Почувши, що ОСОБА_13 її здоганяє, вона різко схопила каструлю та вдарила нею чоловіка, але куди саме не бачила. Потерпілий впав на диван і вона декілька разів ударила його каструлею у голову.
Свідок ОСОБА_15 надав показання, згідно яких 26.11.2017 він дізнався від ОСОБА_9 , що вона вбила свого чоловіка. Коли він прийшов до неї додому, то побачив, що ОСОБА_13 знаходиться на дивані. У родині обвинуваченої та потерпілого постійно відбувалися сварки та бійки, з приводу чого ОСОБА_9 неодноразово зверталася до дільничного інспектора.
Як пояснила свідок ОСОБА_16 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 є її рідними батьками. Сімейне життя батьків було жахливе. Батько поводився завжди дуже агресивно, постійно їх та матір ображав і принижував. Коли батька бився, то матір часто тікала з дому, ночувала на горищі або у сусідів. Мати неодноразово викликала поліцію, але це не зупиняло ОСОБА_13 . Про смерть батька вона дізналася від матері 26.11.2017. На обличчі матері вона бачила тілесні ушкодження.
З показань свідка ОСОБА_17 вбачається, що 26.11.2017 вона дізналася, що ОСОБА_9 вбила свого чоловіка. Коли вона зайшла у будинок, ОСОБА_13 був на дивані. Також побачила тілесні ушкодження на обличчі ОСОБА_9 , хоча вранці їх не було. ОСОБА_13 на протязі свого життя за всякі дрібниці сварився на дружину та бив її. Вона неодноразово бачила ОСОБА_9 з синцями. Були випадки, коли ОСОБА_13 хапався за ніж або іншу зброю, тоді ОСОБА_9 тікала з дому та ночувала на горищі або у сусідів. ОСОБА_9 зверталася до лікарні. Загалом ОСОБА_13 поводився неадекватно та дуже агресивно.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що ОСОБА_13 був дуже агресивним, часто бив обвинувачену, у зв`язку з чим одного разу вона лежала в лікарні. Кілька разів вона тікала з дому в роздягненому стані. 28.11.2017 у ОСОБА_9 лице було опухле від отриманих напередодні побоїв.
Спричинення ОСОБА_13 тілесних ушкоджень обвинуваченою ОСОБА_9 також підтверджується письмовими доказами, а саме:
- протоколом огляду місця події від 26.11.2017, в ході якого в домоволодінні по АДРЕСА_1 , окрім іншого, виявлено краплі та плями речовини бурого кольору на різних поверхнях, ніж і труп ОСОБА_13 ;
- протоколом огляду трупа ОСОБА_13 від 27.11.2017 та висновком судово-медичної експертизи № 1053/706 від 09.01.2018, згідно якого смерть ОСОБА_13 настала внаслідок відкритої тупої травми кісток черепу та головного мозку у виді численних осколкових переломів кісток склепіння, основи черепу та кісток обличчя, крововиливу у шлуночки головного мозку, забою головного мозку
- протоколом слідчого експерименту від 15.12.2017 за участю ОСОБА_9 , який проведений за адресою: АДРЕСА_1 з дозволу власника ОСОБА_9 . В ході слідчої дії ОСОБА_9 пояснила, що 26.11.2017 вона билася разом з чоловіком. Коли він побачив синці то намагався зайнятися з нею «інтимними справами» як «якийсь садист». Після цього вона продемонструвала, як вийшла з кімнати, взяла ніж, підбігла до чоловіка та вдарила його ножем, потім вони впали. Далі вона встала та побігла в іншу кімнату, а чоловік побіг за нею. Вона схопила каструлю та нанесла чоловіку декілька ударів в область голови. Відчувала сильну злість та ненависть;
- висновком додаткової судово-медичної експертизі № 1053/706-Д від 15.01.2018, згідно якого механізм утворення тілесних ушкоджень, виявлених на трупі потерпілого ОСОБА_13 може відповідати механізму заподіяння тілесних ушкоджень, продемонстрованому ОСОБА_9 під час проведення слідчого експерименту 15.12.2017;
- висновками судово-медичних експертиз № 40-388 від 04.01.2018 та № 41-389 від 09.01.2018 щодо пошкоджень (кількості, механізму утворення, знаряддя спричинення) на лоскутах шкіри з трупа ОСОБА_13 ;
- висновками судово-медичних експертиз № 1415 від 29.12.2017 та № 1388 від 06.12.2017 щодо групи крові ОСОБА_9 та ОСОБА_13 ;
- висновками судово-медичних експертиз № 8 (1457) від 12.01.2018, № 9 (1458) від 12.01.2018, № 450 від 26.12.2017, № 1460 від 10.01.2018, № 13 (1462) від 12.01.2018, № 12 (1461) від 12.01.2018, № 1416 від 29.12.2017, № 1417 від 29.12.2017, № 1418 від 29.12.2017, № 1420 від 29.12.2017, № 1421 від 29.12.2017, № 1423 від 29.12.2017, № 440 від 21.12.2017, № 442 від 27.12.2017, № 441 від 27.12.2017, № 1422 від 29.12.2017 щодо походження крові з речей, предметів та біологічних зразків.
Наведені докази об`єктивно доводять спричинення обвинуваченою тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , від яких він помер, що не заперечувала ОСОБА_9 як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду. У той же час, обвинувачена пояснила, що в момент вчинення кримінального правопорушення вона перебувала у стані сильного душевного хвилювання, яке виникло внаслідок учиненого відносно неї насильства, приниження та систематичного знущання зі сторони чоловіка протягом багатьох років спільного з ним проживання. При цьому 16.11.2017 ОСОБА_13 також її ображав протягом дня, бив, намагався вступити з нею у статевий зв`язок проти її волі, душив її, загалом поводив себе неадекватно та агресивно.
Стаття 116 КК (в ред. від 05.04.2001) встановлює кримінальну відповідальність за умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Ця норма містить специфічні (видові) ознаки складу кримінального правопорушення, які виокремлюють фактично вчинені дії як один із різновидів умисних убивств (ст. 115-118 КК). Такими ознаками є: 1) перебування винного в стані сильного душевного хвилювання під час вчинення посягання на життя потерпілого; 2) наявність причинного зв`язку між станом сильного душевного хвилювання та поведінкою потерпілого (протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою); 3) заподіяння смерті тій особі, яка вчинила протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжку образу.
Об`єктом вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, як і будь-якого вбивства, є життя людини. Але в ст. 116 КК об`єктом посягання є життя не будь-кого, а тієї особи, яка відіграє у структурі злочинного діяння далеко не останню роль. Має місце «особливий потерпілий», тобто не будь-який випадковий чи обраний винуватою особою із будь-яких своїх намірів суб`єкт, а та особа, яка безпосередньо через свою певну поведінку щодо винного стає потерпілою від правопорушення.
Дії, які вчиняються в стані сильного душевного хвилювання, мають особливий характер. Специфіка таких дій полягає в тому, що вони обмежені в часі тривалості стану сильного душевного хвилювання. Намір на вбивство тісно пов`язаний зі станом душевного хвилювання. У цьому разі намір на вбивство виникає так несподівано, як і сам стан сильного душевного хвилювання, а реалізується негайно (відразу), до моменту закінчення цього стану. Стан сильного душевного хвилювання супроводжує формування та реалізацію злочинного наміру. Формування мотиву та наміру вчинення правопорушення відбувається завжди непередбачувано та швидко, хоча й не так стрімко, як виникає душевне хвилювання, але неодмінно за неправомірною поведінкою потерпілого й безпосередньо під впливом такого стану.
Стан сильного душевного хвилювання полягає в домінуванні у свідомості особи сильної емоції, що знижує її контроль над вчинком, певним чином гальмує інтелектуальну діяльність, викликає феномен «звуження» свідомості. Поведінка особи при сильному душевному хвилюванні регулюється не заздалегідь обміркованою метою, а тим почуттям, що повністю захоплює особистість і викликає імпульсивні, підсвідомі дії.
Окрім типових елементів складу вбивства, кримінальному правопорушенню, передбаченому ст. 116 КК, притаманні такі особливі компоненти об`єктивної сторони, як час та обстановка, а також специфічний характер умислу раптовий. Характерною рисою такого наміру є те, що він виникає під безперервним, дедалі зростаючим до критичної межі хвилювання тиском емоцій, й у цьому сенсі він (намір) набуває змушеного характеру. Своєрідно змінюючи свідомість і переломлюючи волю винної особи, стан сильного душевного хвилювання «спонукає» її розв`язувати проблему та конфліктну ситуацію. Таке вбивство не може бути заздалегідь задуманим.
Сильне душевне хвилювання, в стані якого вчиняється таке кримінальне правопорушення, безпосередньо пов`язується з певною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого, насильством, знущанням, тяжкою образою або іншими протиправними чи аморальними діями (бездіяльністю), а також тривалою психотравмуючою ситуацією, яка виникає у зв`язку з такою поведінкою потерпілого. Такі дії (бездіяльність) повинні бути здійснені особою, на життя якого робить замах злочинець, саме такі дії (бездіяльність) потерпілого є необхідною обов`язковою умовою виникнення душевного хвилювання. У силу раптовості, інтенсивності душевного хвилювання винний може і не усвідомлювати повністю своїх дій, не осмислити до кінця, яку шкоду життю і здоров`ю потерпілого він бажає заподіяти, а тому він не може передбачити настання тяжких наслідків і не бажати цих наслідків, хоча і не представляє чітко ступінь їх тяжкості.
Повертаючись до кримінального провадження, вказані обвинуваченою обставини щодо насильства та систематичного знущання над нею ОСОБА_13 , які викликали у неї стан сильного душевного хвилювання, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Зокрема, з показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що родину « ОСОБА_18 » він знає давно, і весь цей час у їхній сім`ї відбувалися сварки та бійки. Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і ОСОБА_12 пояснили, що ОСОБА_13 був жорстоким і агресивним по відношенню як до ОСОБА_9 , так і до всієї своєї сім`ї, він постійно і систематично вчиняв сварки з ОСОБА_9 , у ході яких наносив їй тілесні ушкодження, ображав і принижував.
У день вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 були спричинені тілесні ушкодження у виді: синців обличчя, передньо-бокової поверхні шиї зліва, лівої молочної залози, ділянок лобка та статевих губ, лівої кисті; ран перших пальців обох кистей; припухлості м`яких тканин у задньому відділі лівої тім`яної ділянки. Всі виявлені тілесні ушкодження кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження (висновок експерта № 1244 від 27.12.2017).
Підлягає врахуванню поведінка ОСОБА_9 після нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, а саме, що вона не намагалася якимось чином приховати подію кримінального правопорушення та/або знищити його сліди, речові докази тощо, а одразу повідомила про вчинене нею на лінію «102».
Факт тривалого насильства та систематичного знущання ОСОБА_13 над ОСОБА_9 протягом багатьох років також підтверджується зверненнями до правоохоронних органів, а саме: 25.11.2009 до поліції найшло повідомлення від фельдшера про те, що до них звернулася ОСОБА_9 за медичною допомогою, яка отримала тілесні ушкодження після сварки з чоловіком ОСОБА_13 (ЖРЗПЗ № 2986 від 25.11.2009); 11.10.2011 ОСОБА_9 зверталася до поліції з приводу того, що її чоловік ОСОБА_13 побив її після сварки (ЖРЗПЗ № 2862 від 11.10.2011); 18.11.2012 ОСОБА_9 зверталася до поліції з приводу того, що її чоловік ОСОБА_13 вчинив сварку та наніс їй тілесні ушкодження (ЖРЗПЗ № 4022 від 18.11.2012); 05.08.2015 та 22.02.2017 ОСОБА_9 зверталася до поліції з приводу сварки з її чоловіком (ЄО № 3424 від 05.08.2015, ЄО № 907 від 22.02.2017).
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст. 84 КПК). Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК). Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК).
На підставі ч. 1, 2 ст. 91 КПК, крім іншого, підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення) і винуватість обвинуваченого у вчиненні правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, а згідно ч. 1, 2 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого. Обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Показання обвинуваченої, свідків та письмові докази відображають дійсний стан та характер відносин ОСОБА_9 і ОСОБА_13 , а також вказують на те, що ситуація, яка передувала вчиненню кримінального правопорушення, супроводжувалася систематичністю знущань ОСОБА_13 над ОСОБА_9 , про що знали оточуючі, і в зв`язку з чим остання неодноразово зверталась до правоохоронних органів.
Протягом тривалого часу ОСОБА_9 відчувала психологічні страждання, почуття приниження честі та гідності, образи, що сприяло тривалому накопиченню у неї негативних емоційних переживань (напруження), які виникли в день вчинення кримінального правопорушення. Ці обставини суттєво вплинули на свідомість та поведінку ОСОБА_9 , сприяли досягненню максимуму емоційної напруги, яка виразилась в протиправних діях відносно ОСОБА_13 як суб`єкта, який постійно чинив психологічне та фізичне знущання над нею, що і виступило причиною виникнення у ОСОБА_9 специфічного емоційно-психологічного стану, який викликав відповідну реакцію у виді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, від яких наступила смерть, що є підставою для юридичної кваліфікації дій ОСОБА_9 як таких, що вчинені у стані сильного душевного хвилювання, який раптово виник і тривав протягом короткого проміжку часу спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, що стороною обвинувачення не спростовано.
Висновок судово-психіатричного експерта № 30 від 22.01.2018 відносно того, що в момент вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 не перебувала в стані фізіологічного афекту, а могла знаходитися в стані емоційної напруги, який не досягав афективної глибини та суттєво не вплинув на її свідомість і діяльність, в цій частині не заслуговує на увагу, оскільки обов`язковою умовою юридичної кваліфікації дій за ст. 116 КК є не вчинення умисного вбивства в стані фізіологічного афекту, що є суто медичним, психолого-психіатричним критерієм, а в стані сильного душевного хвилювання, що є критерієм кримінально-правовим, за яким кваліфікація дій винного за вказаною статтею можлива лише у разі, якщо стан сильного душевного хвилювання раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Встановлення фактичних даних, які б свідчили про наявність обставин, передбачених ст. 116 КК, і які могли б викликати у винного стан сильного душевного хвилювання, є юридичним аспектом та виключною (дискреційною) компетенцією суду.
Як зазначено вище та встановлено на підставі належних, допустимих і достовірних доказів, під час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 знаходилася у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства та систематичного знущання зі сторони потерпілого. Варто зауважити, що перебування обвинуваченою у стані алкогольного сп`яніння не виключало настання у неї будь-якого емоційного стану, в тому числі сильного душевного хвилювання.
Відповідно п. 2, 4 ч. 1 ст. 409 КПК, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставами для зміни судового рішення в апеляційній інстанції. Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду (п. 1 ч. 1 ст. 411), а неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є незастосування судом закону, який підлягав застосуванню та застосування закону, який не підлягав застосуванню (п. 1, 2 ч. 1 ст. 413 КПК).
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги захисника відносно того, що суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, тому колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок суду та перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч. 1 ст. 115 на ст. 116 КК (в ред. від 05.04.2001), визнавши її винуватою в умисному вбивстві, яке вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства та систематичного знущання зі сторони потерпілого.
При призначенні покарання колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, які пом`якшують покарання з`явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та обставини, які обтяжують покарання вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та в стані алкогольного сп`яніння, особу обвинуваченої та вважає за необхідне визначити покарання у межах санкції ст. 116 КК у виді позбавлення волі строком три роки, яке є пропорційним, необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_9 і попередження нових кримінальних правопорушень, а також перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винної. При цьому загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді обмеження волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення ст. 75 КК дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Водночас законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, особу може звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке не є тяжким, особу обвинуваченої та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування, зокрема те, що обвинувачена характеризується посередньо, є особою похилого віку та вперше притягується до кримінального відповідальності, колегія суддів приходить до висновку, що сукупність цих обставин дає достатні підстави про можливість виправлення ОСОБА_9 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою протягом визначеного іспитового строку та покладенням на неї певних обов`язків.
Також є обґрунтованими доводи захисника в тій частині, що вирок суду не містить показань свідка ОСОБА_12 , яка допитувалася судом першої інстанції. У той же час, вказаний свідок був повторно допитаний апеляційним судом, його показанням надана відповідна оцінка з точки зору належності, допустимості та достовірності в сукупності з іншими дослідженими доказами, за наслідками чого ухвалене відповідне рішення.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-психологічної експертизи, то вони не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки підстав вважати первинний висновок комісійної експертизи необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам кримінального провадження або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності, не встановлено. При цьому як зазначено вище, стан сильного душевного хвилювання є юридичним критерієм, а тому відсутність експертизи, яка б можливо містила висновок про афектований стан ОСОБА_9 , в цьому випадку, ніяким чином не впливало на ухвалення законного, обгрунтованого та вмотивованого судового рішення, виходячи із наявних доказів і фактичних обставин кримінального провадження.
Не підлягають задоволенню також доводи апеляційної скарги захисника щодо безпідставного прийняття судом першої інстанції доказу (відеозапису слідчого експерименту за участю обвинуваченої), не відкритого стороні захисту, оскільки процесуальним джерелом доказування є саме протокол слідчого експерименту, який і був відкритий захисту згідно ст. 290 КПК. Тобто стороні захисту було достеменно відомо про існування вказаного доказу, в якому відображено повний хід процесуальної дії (послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості), а неможливість ознайомлення з відеозаписом, який є додатком до протоколу, не є тією обставиною, що свідчить про порушення порядку відкриття доказів та неможливість його врахування при ухваленні рішення. Підлягає врахуванню також те, що відеозапис був досліджений у судовому засіданні в присутності учасників судового провадження із забезпеченням можливості реалізації їхніх прав та обов`язків.
Жодних обгрунтованих підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції згідно ч. 1 ст. 415 КПК стороною захисту не наведено та під час апеляційного розгляду не встановлено, тому вирок суду підлягає зміні, а апеляційна скарга захисника частковому задоволенню.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Ковпаківського районного суду м. Сум від 05.06.2020 відносно ОСОБА_19 змінити, перекваліфікувавши дії ОСОБА_20 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 116 КК України.
Призначити ОСОБА_20 за ст. 116 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_20 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_20 обов`язки:
1) періодично з`являтися до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
