ПОСТАНОВА
Іменем України
24 листопада 2021 року м. Кропивницький
справа № 398/1796/20
провадження № 22-ц/4809/1553/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Письменного О.А.
за участю секретаря судового засідання Завітневич О.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2021 року у складі судді Бугайченко Т.А.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилась спадщина на майно та майнові права, які належали йому за життя.
Спадкоємцями майна ОСОБА_5 є його двоюрідні сестри - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які своєчасно звернулись до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, таким чином прийнявши її.
17.10.2019 вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого успадкувала 1/2 частину належних ОСОБА_5 грошових вкладів.
Їй відомо, що ОСОБА_5 на праві власності належала також трикімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,, тому мала намір отримати у спадщину і право власності на 1/2 частку зазначеної квартири. Однак, збираючи відповідні правовстановлюючі документи дізналась про те, що 29.01.2019, тобто вже після смерті ОСОБА_5 , вказане нерухоме майно було придбане ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного від імені померлого ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О.Є. 22.10.2015 за реєстровим №6156/570/4-347н.
Проте оспорюваний правочин від імені ОСОБА_5 було укладено на підставі довіреності, яка є недійсною у зв`язку з припиненням представництва на підставі п.6 ч.1 ст. 248 ЦК України.
Враховуючи зазначені обставини, вважає, що оспорюваний договір суперечить вимогам ч.1 ст.203 ЦК України, оскільки спрямований на порушення прав та охоронюваних законом її інтересів та ОСОБА_4 , як спадкоємців ОСОБА_5 , а тому є підстави для визнання його недійсним.
Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29 січня 2019 року трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2021 року позов задоволено.
Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу від 29 січня 2019 року, на підставі якого ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О.Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим номером 6156/570/4-347н, діяв ОСОБА_2 , трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені норми матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає, що він є добросовісним покупцем цієї квартири, придбав її на вторинному ринку, повністю заплатив ціну квартири, після укладення договору вселився з родиною в квартиру, зробив у ній коштовний ремонт. У нього не було можливості перевірити чинність довіреності, на підставі якої діяв представник.
Вказує, що 28 березня 2019 року позивач звернулася до нотаріальних органів м. Москви із відповідною заявою про вступ в спадщину після смерті ОСОБА_5 . Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 жовтня 2019 року, виданим нотаріусом м. Москва Російської Федерації за № 77/195-н/77-2019-15-319 посвідчено право ОСОБА_6 на 1/2 частину грошових вкладів та грошових компенсацій в ПАТ «Сбербанку» і нотаріус не зазначив, що до складу спадкового майна входить нерухоме майно на території України.
Вважає, що прийняття спадщини у вигляді нерухомого майна на території України може мати місце лише у випадку, коли особа звертається до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за місцем знаходження цього майна на території України.
Згідно правових норм законодавства України та Конвенції країн СНГ про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, в разі, якщо у спадкодавця, який помер на території РФ, мається нерухоме майно на території України, а також рухоме майно на території РФ, то для прийняття спадщини щодо нерухомого майна, він має звернутись до нотаріуса за місцезнаходженням такого майна з заявою про прийняття спадщини.
Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із відповідною заявою про вступ в спадщину відносно вказаного нерухомого майна в передбачений законом строк. Не містить позов і посилань на відмову нотаріуса видати відповідне свідоцтво про право на спадщину в зв`язку з укладенням спірного правочину купівлі-продажу, що є предметом цього позову.
На його думку, оскільки за відсутності доказів прийняття спадщини спадкоємець вважається таким, що відмовився від неї, то суд мав виходити з того, що позивач не довів суду тієї обставини, що він має будь-які права щодо спірного нерухомого майна і, отже, в задоволенні позову слід було відмовити внаслідок того, що позивач не довів факту порушення його прав.
Також вказував, що при вирішення питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири необхідно врахувати, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним у цих правовідносинах, оскільки не відновлює її права та інтереси, яка не вступила в спадщину в частині цього нерухомого майна і не може на нього претендувати.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Посилаючись на Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджений наказом Мінюсту України від 22.02.2012р. № 296/5, зареєстрований в Мінюсті України 22.02.2012р. за № 282/20595 зазначала, що спадкова справа після смерті громадянина РФ ОСОБА_5 , який на час смерті мав у встановленому законом порядку зареєстроване місце проживання у м. Москва (РФ), правомірно заведена на території Російської Федерації.
Вважає, що навіть якщо припустити, що спадкова справа після смерті ОСОБА_5 на території РФ заведена неправомірно, це все одно не свідчить про неприйняття нею, так само як і ОСОБА_4 , нерухомого майна на території України, оскільки в силу п. 2.7 розділу 2 глави 10 відкрита з порушенням вимог статті 1221 ЦК України спадкова справа, передається за належністю нотаріусу, до компетенції якого входить ведення цієї спадкової справи.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини
Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , копія якого долучена до матеріалів справи, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.133).
28.03.2019 ОСОБА_1 , яка є двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_5 , звернулась до нотаріальних органів міста Москва, Російської Федерації за належністю, та всіх кого це стосується з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 (а.с.9).
17.10.2019 нотаріусом міста Москва, Російська Федерація, ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право на спадщину, відповідно до якого спадкоємицею 1/2 частини належних померлому ОСОБА_5 грошових вкладів з належними до них відсотками та компенсаціями, являється двоюрідна сестра останнього - ОСОБА_1 (а.с.10).
Відповідно до договору купівлі продажу від 29 січня 2019 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О.Є. 22 жовтня 2015 року за реєстровим номером 6156/570/4-347н, діяв ОСОБА_2 , трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.134-135).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.01.2019 №154274051, цього ж дня до вказаного Реєстру було внесено запис про право власності №30048790, відповідно до якого на підставі договору купівлі продажу, серія та номер 63, виданого 29 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим С.С., одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (а.с.136).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Процедуру спадкування в України визначає й регулює ЦК України, але за умови наявності в таких відносинах іноземного елемента застосовується Закон України «Про міжнародне приватне право».
Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак:
1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
2) спадщина знаходиться на території іноземної держави;
3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).
За наявності хоча б однієї із перелічених вище ознак, до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».
За загальним правилом, спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був.
Окрім Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватися низкою міжнародних документів, присвячених питанням іноземного спадкування.
22 січня 1993 року у Мінську (Республіка Білорусь) у рамках країн СНД, з метою забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян та осіб, що проживають на їхніх територіях, була підписана Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі - Конвенція).
10 листопада 1994 року Верховною Радою України ратифіковано цю Конвенцію та 14 липня 1995 року вона набула чинності для України.
Застосовується Конвенція у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.
Громадяни кожної із держав-учасниць цієї Конвенції (далі - Договірні Сторони), а також особи, що проживають на їхніх територіях, користуються на території всіх інших Договірних Сторін по відношенню до своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.
Згідно зі статтею 44 Конвенції громадяни кожної із Договірних сторін можуть спадкувати на територіях інших Договірних сторін майно чи права за законом чи за заповітом на рівних умовах і в тому ж об`ємі, як і громадяни даної Договірної сторони.
Відповідно до статті 45 цієї Конвенції право спадкування майна, крім випадків, передбачених пунктом 2 вказаної статті, визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.
Пунктом 2 статті 45 Конвенції визначено, що право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.
Статтею 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав останнє місце проживання на час своєї смерті.
Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.
Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус України перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.
Якщо спадкодавець на момент своєї смерті проживав на території зазначених вище країн, зокрема Російської Федерації, нотаріусом державної нотаріальної контори готується відповідний запит до компетентних органів Російської Федерації з приводу надання правової допомоги щодо отримання відомостей про наявність рухомого майна або спадкової справи до майна померлого чи інших відомостей, необхідних для оформлення спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Частиною першою статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).
Відповідно до статті 45 Конвенції, учасницями якої поряд з іншими державами є Україна, право спадкування майна визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.
Як уже зазначалося, статтею 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.
Таким чином, для оформлення спадкових прав після померлого необхідно звернутися до державної нотаріальної контори за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Враховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер на території Російської Федерації і останнім зареєстрованим місцем проживання його було: АДРЕСА_3 , тому місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 є м. Москва Російської Федерації.
ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори за місцем смерті та останнього місця проживання і реєстрації спадкодавця у Російській Федерації із заявою про прийняття спадщини і зазначена обставина сторонами визнається.
Чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та Російською Федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території Російської Федерації.
За таких обставин не заслуговують на увагу твердження апеляційної скарги про те, що, оскільки ОСОБА_1 не звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори в Україні, то вона не є законним спадкоємцем після померлого ОСОБА_5 і не має права на спадщину.
Зазначене відповідає правовій позиції висловленій у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц.
Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Пунктом шостим частини першої статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , його цивільні права та обов`язки припинено, а також припинилася дія довіреності, яка була видана ним на ім`я ОСОБА_2 .
За вчинення правочину з порушенням норм діючого законодавства передбачено настання відповідних наслідків, зокрема визнання вчиненого правочину недійсним.
Відтак суд першої інстанції правомірно визнав недійсним договір купівлі - продажу спірної квартири, укладений на підставі припиненої довіреності.
Посилання апеляційної скарги ОСОБА_3 на те, що обраний позивачем спосіб захисту її прав є неефективним, на переконання колегії суддів, не можна вважати обґрунтованими, оскільки визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відповідає характеру порушеного права спадкоємця ОСОБА_1 на спірне спадкове майно і призводить до настання реальних юридичних наслідків - можливості отримати це майно у власність в порядку спадкування, шляхом звернення з заявою про одержання свідоцтва про право на спадщину до відповідної нотаріальної контори.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі немає.
За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 02 грудня 2021 року.
Головуючий суддя А.М. Головань
Судді О.Л. Карпенко
О.А. Письменний
