Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13877/2021
Справа № 758/2025/18
П О С Т А Н О В А
Іменем України
15 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Гребенюка В.В. в м. Київ 28 вересня 2018 року у справі за позовом Комунального підприємства «Введенське Подільського району м. Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
в с т а н о в и в :
В лютому 2018 року позивач КП «Введенське Подільського району м. Києва» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, просив стягнути з відповідачів солідарно на свою користь заборгованість за спожиті послуги за період з 01 січня 2014 року по 30 квітня 2015 року в сумі 12481,94 грн., з яких основна сума заборгованості 8654,06 грн., інфляційні нарахування складають 3634,21 грн., 3 % річних 193,67 грн. та судовий збір в сумі 1762 грн.
Заявлені вимоги мотивував тим, що підприємство створене на підставі рішення Подільської районної у м. Києві ради від 07 грудня 2007 року № 240 «Про удосконалення структури управління житловим господарством Подільського району» та здійснювало утримання будинків та прибудинкової території боржника до 01 травня 2015 року. Відповідачі згідно довідки, виданої комунальним концерном «Центр комунального сервісу» є власниками квартири АДРЕСА_1 , проживають та користуються послугами, що надавалися позивачем, та зареєстровані за цією адресою. Відповідачі не в повному обсязі та несвоєчасно сплачували квартирну плату та плату за надані послуги, внаслідок чого у них виникла заборгованість. Відповідно до розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги, за період з 01 січня 2014 року по 30 квітня 2015 року у них утворилася заборгованість в розмірі 8654 грн., а також позивач має право на стягнення штрафних санкцій відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат у зазначеному розмірі.
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року позов КП «Введенське Подільського району м. Києва» задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь позивача солідарно заборгованість за спожиті послуги в розмірі 12481,94 грн. та судовий збір з кожної на користь позивача в розмірі 650,12 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що про існування та розгляд даного позову їй не було нічого відомо, дізнавшись про існування вже виконавчого провадження, 20 листопада 2019 року вона звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення, однак перше засідання по розгляду її заяви було призначено лише на 10 лютого 2021 року. Перед початком судового засідання її представник стала свідком розмови помічника судді та секретаря, що справа нібито була десь загублена, тому так довго не призначалася.
Вказувала, що відповідачам не був не тільки вручений, але й направлений позов з усіма додатками, а заочне рішення не вручене й до цього часу.
Не погоджувалася з висновками суду першої інстанції, що позов подано в межах трирічного строку позовної давності, оскільки позов поданий 16 лютого 2018 року, а вимоги пред`явлені за період заборгованості з 01 січня 2014 року по 30 квітня 2015 року, тобто строк позовної давності пропущений за період з 01 січня 2014 року по 16 лютого 2015 року, та просила застосувати строк позовної давності.
Зазначала, що в позові та документах, доданих до нього, відсутній механізм обґрунтування розрахунків боргу і надані тільки загальні суми нарахувань, не вказано, які саме послуги були надані та відсутні затверджені розрахунки їх вартості, та навіть такий розрахунок заборгованості наданий до суду лише на одного відповідача.
Вважала, що нез`ясованим є нарахування послуг по квартирах з фактично однаковою площею, але в платіжках вказуються різні площі, яким чином розраховується прибудинкова територія, яка не визначена кадастровим планом та містобудівною документацією та інше, всі складові нарахувань не були досліджені судом.
Наголошувала, що твердження суду про те, що рішення про стягнення заборгованості вже фактично виконане, не може бути вирішальним фактором відмови у перегляді заочного рішення, яке винесене зі значними порушеннями норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
Посилалася на рішення ЄСПЛ, вважала, що при розгляді даної справи мала місце упередженість суду.
Від позивача КП «Введенське Подільського району м. Києва» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що викладені в апеляції вимоги є безпідставними та необґрунтованими, такими, що не базуються на нормах чинного законодавства України та не підтвердженими будь-якими доказами.
Вказував, що про перебіг позовної давності переривався, про часткову сплату боржником заборгованості свідчить той факт, що відповідно до довідки про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 за надані послуги, долучені позивачем до матеріалів справи, в січні 2014 року відповідачем було сплачено за спожиті житлово-комунальні послуги 709,59 грн. Оскільки перебіг позовної давності було перервано, то у суду відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Підприємство позивача зверталося до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги 26 грудня 2016 року, проте ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 03 січня 2017 року заява була повернута заявнику. Тож 16 лютого 2018 року підприємство позивача повторно звернулося до суду з позовом. З наведеного вбачається, що позовні вимоги пред`явлені позивачем в межах трирічного строку позовної давності.
Зазначав, що розмір заборгованості відповідачів підтверджується довідкою про нарахування та сплату по особовому рахунку, і у разі незгоди із вказаною сумою нарахувань відповідачі вправі звернутися до бухгалтера з нарахування оплат за житлово-комунальні послуги та/або надати свій контррозрахунок.
Наголошував, що оскаржуване рішення про стягнення боргу вже фактично виконано, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 25 червня 2020 року, борг стягнуто в повному обсязі. Той факт, що відповідачі до моменту фактичної сплати заборгованості не намагалися оскаржити рішення і ніяким іншим чином не виявили свою незгоду з ним, свідчить про визнання відповідачами свого боргу. Вважав, що оскаржування рішення після його виконання є безглуздим, таким, що не базується на нормах чинного законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Відповідач в апеляційній скарзі посилався на розгляд справи у його відсутності, без повідомлення його або представника належним чином про час і дату розгляду справи.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. ст. 128 - 130 ЦПК України.
Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач ОСОБА_1 повідомлялася судом про дату, час і місце розгляду справи впродовж усього часу її розгляду судом, оскільки вся поштова кореспонденція, направлена на адресу відповідача, повернута до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17-ц, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце її розгляду.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якої відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавив відповідача можливості скористатись наданими їй ст. 43, 49 ЦПК України процесуальними правами при розгляді справи, в тому числі правом на подання заяви про застосування строку позовної давності.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Таким чином, апеляційним судом встановлено обставини, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції в зв`язку із порушенням норм процесуального права.
За таких обставин, оскільки відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу розглядом судом справи за її відсутності без повідомлення належним чином, та оскільки відсутність відповідача ОСОБА_1 , права якої обмежено судовим рішенням без урахування її доводів і заперечень, унеможливила повноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції не є законним і обґрунтованим і підлягає скасуванню в цілому, враховуючи, що позивачем заявлена вимога до відповідачів про солідарне стягнення.
Разом із тим, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо упередженості суду при розгляді даної справи, оскільки вони не підтверджуються будь-якими доказами і є припущеннями відповідача.
Також спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що копія позову з доданими до нього документами взагалі не була направлена відповідачам, оскільки в матеріалах справи наявна копія судової повістки-повідомлення від 16 березня 2018 року, разом із якою відповідачам на адресу АДРЕСА_1 направлено копію ухвали суду від 16 березня 2018 року про відкриття спрощеного провадження та матеріали позовної заяви (а. с. 19).
Вирішуючи вимоги КП «Введенське Подільського району м. Києва» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги по суті, апеляційний суд виходить із наступного.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 5 - 8 знаходиться копія статуту КП «Введенське Подільського району м. Києва», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 грудня 2012 року № 2279, згідно якого підприємство створене на підставі рішення Подільської районної у м. Києві ради від 07 грудня 2007 року № 240 «Про удосконалення структури управління житловим господарством Подільського району».
Згідно п. 4 статуту, предметом діяльності підприємства є обслуговування жилого та нежилого фонду: виконання комплексу послуг із забезпечення функціонування жилого та нежилого нерухомого майна (поточне обслуговування та ремонт, контроль систем опалення та кондиціювання, прибирання та загальний догляд за приміщенням тощо); надання інших житлово-комунальних послуг на умовах і в порядку, встановлених чинним законодавством.
На а. с. 9 знаходиться копія довідки комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 21 листопада 2016 року № 4979, згідно якої ОСОБА_2 зареєстрована у АДРЕСА_1 , є власником особового рахунку, в квартирі також зареєстрована ОСОБА_1 . Будинок знаходиться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району», форма власності житла - приватизована.
На а. с. 10 знаходиться довідка про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з 01 січня 2014 року по 21 листопада 2016 року, згідно якої за вказаний період нарахована заборгованість в загальному розмірі 14477,78 грн., останнє погашення здійснено 14 січня 2014 року в розмірі 709,59 грн.
На а. с. 11 знаходиться розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, що діяла до 01 травня 2019 року) та ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Обов`язком споживача є оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановленні договором або законом (пункт 5 частина третя статті 20 Закону), а обов`язком виконавця забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору (пункт 1 частина друга статті 21 Закону).
Аналогічний обов`язок споживача щодо здійснення оплати житлово-комунальних послуг передбачений п. 5 ч. 2 ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підтвердження заявленого розміру боргу та надання послуг в спірний період з 01 січня 2014 року по 30 квітня 2015 року позивач надав довідку про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), власником якого є ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_1 , опалювальна площа 130,20 кв.м., житлова площа 78 кв.м., площа балкону 2,40 кв.м., зареєстровано осіб: 2, згідно якої заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території становить 8654,06 грн. станом на 30 квітня 2015 року (а. с. 10).
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині відсутності механізму обґрунтування розрахунків по квартирах та прибудинковій території, відсутності зазначення конкретних наданих послуг у розрахунку, з огляду на те, що відповідач на заперечувала обставин надання позивачем житлово-комунальних послуг за вказаний ним період до 01 травня 2015 року, від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, нею не надано, як не надано і власного розрахунку заборгованості на спростування розрахунку, наданого позивачем.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку щодо наявності боргових зобов`язань у відповідачів перед позивачем за надані житлово-комунальні послуги у заявленому позивачем розмірі.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Із долученого до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних. вбачається, що вони обраховані позивачем по щомісячних сумах заборгованості відповідачів окремо за весь період прострочення сплати коштів за надання послуг та складають 193,67 грн. та 3634,21 грн. відповідно. Даний розрахунок перевірений апеляційним судом та не викликає сумнівів в його правильності і обґрунтованості.
Разом із тим, відповідачем ОСОБА_1 разом із заявою про перегляд заочного рішення подано заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 56).
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Такий правовий висновок підтримувався Верховним Судом в подальшому, зокрема в постанові від 14 липня 2021 року в справі № 2-5479/11 (провадження № 61-3542св20).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин) плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.
Так, із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що останній платіж здійснено відповідачем 14 січня 2014 року, а позов подано в лютому 2018 року, отже вимоги позивача за період з 01 січня 2014 року до 01 березня 2015 року заявлені з пропуском строку позовної давності.
Не ґрунтуються на вимогах закону і відхиляються апеляційним судом доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу щодо дотримання позовної давності підприємством в зв`язку з поданням заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості, яка була повернута КП «Введенське Подільського району м. Києва» ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 03 січня 2017 року.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 38 постанови від 07 липня 2020 року (справа № 712/8916/17, провадження № 14-448цс19) дійшла висновку, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Зазначений висновок в подальшому підтримувався Верховним Судом, зокрема, в постанові від 17 лютого 2021 року в справі № 760/16111/15-ц (провадження № 61-1393св19).
З огляду на зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки позивач пропустив позовну давність до платежів за період стягнення з 01 січня 2014 року до 01 березня 2015 року, в цій частині позову необхідно відмовити.
Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню солідарно із відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги в межах строку позовної давності за березень та квітень 2015 року в розмірі 663,35 грн., інфляційні втрати 138,37 грн. та 3 % річних 2,58 грн., всього 804,30 грн.
Є неприйнятними і відхиляються апеляційним судом доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що оскарження рішення після його фактичного виконання не ґрунтується та вимогах чинного ЦПК України, з огляду на те, що ЦПК України не містить обмежень у апеляційному оскарженні судових рішень з цих підстав.
Крім того, оцінюючи доводи позивача, що відповідачі до момент фактичної сплати заборгованості і закінчення виконавчого провадження 25 червня 2020 року не намагалися оскаржити рішення, апеляційний суд враховує, що заява про перегляд заочного рішення подана ОСОБА_1 ще 20 листопада 2019 року (а. с. 53), і розглянута по суті 10 лютого 2021 року (а. с. 78).
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для його скасування, та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову із наведених вище підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат пропорційно задоволенню позовних вимог та апеляційної скарги, та стягує з відповідачів з кожної на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 52,86 грн., із позивача на користь відповідача ОСОБА_1 2484,42 грн. за подання апеляційної скарги, і шляхом взаємозарахування стягує з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 2431,56 грн.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Комунального підприємства «Введенське Подільського району м. Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.
Стягнути на користь Комунального підприємства «Введенське Подільського району м. Києва» (м. Київ вул. Оболонська 3 код ЄДРПОУ 35669355) з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) солідарно заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 804,30 грн., а також судові витрати з кожної в розмірі 52,86 грн.
В іншій частині позову Комунального підприємства «Введенське Подільського району м. Києва» відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства «Введенське Подільського району м. Києва» (м. Київ вул. Оболонська 3 код ЄДРПОУ 35669355) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 2431,56 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.
