Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 147/1062/21
Провадження № 2/147/45/22
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2022 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борейко О. Г. ,
із секретарем Івасюк А. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача Тростянецька селищна рада Гайсинського району Вінницької області про визнання заповіту таким, що не породжує правових наслідків, через його нікчемність,
ВСТАНОВИВ:
06 жовтня 2021 року до Тростянецького районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Тростянецька селищна рада Вінницької області, в якій позивач з урахуванням уточнень п.2 позовних вимог від 03.02.2022 (вх. №592/22 від 03.02.2022) просить суд:
- визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 02 лютого 2004 року секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Марчук Л. Г., зареєстрований в реєстрі за №2, таким, що не породжує правових наслідків через його нікчемність, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме:
- скасувати чинність заповіту, складеного від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 02 лютого 2004 року секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Марчук Л. Г., зареєстрований в реєстрі за №2;
- позбавити права спадкування за заповітом ОСОБА_2 , яка визначена розпорядженням заповідача в якості спадкоємця за заповітом;
- визнати право на спадщину за законом на загальних підставах після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , за спадкоємцями, які у визначений статтею 1270 ЦК України строк подали заяву про прийняття спадщини.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 , спадкоємцями першої черги після якої є він, і його рідні сестри: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.03.2021 з метою прийняття спадщини позивач звернувся до Тростянецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_3 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь позивача, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву. Після спливу шести місяців при зверненні до Тростянецької державної нотаріальної контори щодо видачі свідоцтва про право на спадщину до спадкового майна спадкодавця за законом на свою частку (2/3), державний нотаріус його повідомив, що може видати свідоцтво лише на обов`язкову частку у майні, тобто 1/6, а не 2/3 частки, оскільки із заявою про прийняття спадщини звернувся інший спадкоємець на користь якого їх матір`ю був складений заповіт. Позивач вважає, що заповіт складений від імені ОСОБА_4 від 02.02.2004, що посвідчений секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Марчук Л. Г., зареєстрований в реєстрі за №2 є нікчемним в силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України та не може породжувати правових наслідків, оскільки станом на 02.02.2004 виконавчим комітетом Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району не було прийнято рішення, яке б надавало секретарю Марчук Л. Г. право на вчинення нотаріальних дій. Зазначає, що оскільки до Спадкового реєстру має бути внесено відомості про документ, який скасовує чинність, або відомості про визнання заповіту недійсним - одним із наслідків недійсності нікчемного правочину буде скасування чинності заповіту.
Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 27.09.2021 у справі №147/1008/21 (провадження №2-з/147/14/21) частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позовної заяви, а саме витребувано від Тростянецької державної нотаріальної контори (вул.Соборна, 90, смт Тростянець, Гайсинський район Вінницька область) копію заповіту номер у спадковому реєстрі 66763705, посвідчений Тростянчикською сільською радою Тростянецького району 02.02.2004 року за номером 2 в реєстрі нотаріальних дій, щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , уповноваживши на одержання таких доказів заявника ОСОБА_1 та витребувано з Тростянецької селищної ради (вул. Соборна, 77, смт Тростянець, Гайсинський район Вінницька область) як правонаступника Тростянчикської сільської ради Тростянецького району: копію заповіту ОСОБА_4 (яка народилася 1923 року народження та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 02 лютого 2004 року, що посвідчений секретарем Тростянчикської сільської ради Тростянецького району, зареєстрований в реєстрі за № 2, уповноваживши на одержання таких доказів заявника ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 26 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
10 лютого 2022 року судом постановлено ухвалу, якою, зокрема, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Тростянецьку селищну раду Гайсинського району Вінницької області.
Ухвалою суду від 14 лютого 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
08 листопада 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому відповідач зазначає, що подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживали за адресою АДРЕСА_1 . Подружжя вирішило зробити заповітне розпорядження та обоє 02.02.2004 прийшли у Тростянчикську сільську Раду народних депутатів Тростянецького району Вінницької області та написали заповіт на майно, яке їм належить на праві власності, тобто при складені заповітів від 02.02.2004 відсторонили від спадкового майна, яке належало їм на праві власності, старшу дочку ОСОБА_3 та сина ОСОБА_1 , а все майно заповідали молодшій дочці ОСОБА_2 , яка постійно мешкала та була зареєстрована у будинку з батьками з 13.11.1992. Крім того, мати сторін ОСОБА_4 12.03.2009 уклала договір дарування 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Заповіт батька, ОСОБА_5 жодний учасник справи не оскаржував і не оскаржує, а тому є чинним. Відповідач прийняла спадщину після смерті батька відповідно до вимог ч. 3 ст. 1268 УК України. На день смерті ОСОБА_4 Ѕ частина будинку не входить до загальної спадкової маси спадкодавця згідно зі ст. 1218 ЦК України, бо вибуло із права власності шляхом відчуження (дарування). Згідно з заповітом від 02.02.2004 за №2 у спадкодавця ОСОБА_4 залишилася земельна частка/пай/, майновий пай, які згідно із заповітом, заповідала відповідачу і саме це майно увійшло у спадок. Нотаріус не відмовила позивачу в отриманні 1/6 частки від загального спадку спадкодавця, а відповідач не заперечує позивачу в отриманні обов`язкової частки, яка передбачена законом. Зазначає, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконкому сільської ради, зокрема секретарем сільської ради, в якому немає нотаріуса, є здійсненим відповідним органом місцевого самоврядування делегованих повноважень наданих посадовій особі в силу прямої норми закону, яка була чинною на момент посвідчення спірного заповіту.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, разом з тим надав заяву про розгляд справи за його відсутності, при цьому висловився, що позовні вимоги підтримує.
Представник позивача - адвокат Кравець В. А. в судове засідання не з`явилася, проте 12.04.2022 подала заяву про розгляд справи у відсутність особи, яка бере участь у справі. У заяві представник позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, та заявила, що докази понесених позивачем витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Окрім того, представником позивача звернуто увагу суду на те, що відповідачем не спростовані обставини, на які посилається позивач, та згідно принципу змагальності, доказів які б підтверджували право секретаря Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук Л. Г. на вчинення нотаріальних дій не надано; Тростянецькою селищною радою також не було надано будь-яких документів про право секретаря Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук Л. Г. посвідчувати спірний заповіт, зокрема, чи то рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення на певну особу виконавчого комітету обов`язків (надання повноважень) вчинення нотаріальних дій, чи то будь-якого іншого документу в підтвердження покладення на неї таких повноважень.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, однак 11.02.2022 від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. В поданій заяві відповідач висловилась, що проти позовних вимог заперечує в повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, проте надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, при цьому висловилася, що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача Тростянецька селищна рада Гайсинського району Вінницької області, в судове засідання не з`явився, однак 23.03.2022 і 12.04.2022 від нього надійшли заяви про розгляд справи за його відсутності. Представник зазначив, що не заперечує проти прийняття рішення за наявними в справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 02 лютого 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося та все те, що буде належати їй за законом на день смерті і на що за законом вона матиме право, в тому числі: житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_5 , земельну частку (пай), майновий пай заповіла ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за №2 (а.с. 19).
Також, 02 лютого 2004 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: все належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося та все те, що буде належати йому за законом на день смерті, і на що за законом він матиме право, в тому числі: житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_5 , грошові вклади по рахунках №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , які знаходяться в філії 2936/031 заповів ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за №1 (а.с.73).
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_4 , що підтверджено матеріалами справи, а також визнається сторонами та ніким не оскаржується (а.с.7, 48).
12 березня 2009 року між ОСОБА_4 (Дарувальник) та ОСОБА_2 (Обдарована) укладено договір дарування жилого будинку серії ВМВ 669624, посвідчений приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л. А., який зареєстровано в реєстрі за №376 (а.с.80). Відповідно до зазначеного договору Дарувальник передала безоплатно у власність (подарувала), а Обдарована прийняла у власність дарунок - належну Дарувальнику на праві приватної спільної часткової власності Ѕ частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що розташований в АДРЕСА_1 (а.с.80).
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданого 07.08.2012 Виконкомом Тростянчикської сільської ради Тростянецького району Вінницької області (а.с.74).
Згідно з довідкою від 28.04.2021 №181 виданої виконкомом Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області за підписом старости села Філіпової І. І. - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день своєї смерті дійсно проживав і був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 разом із своєю дружиною ОСОБА_4 , 1923 року народження, донькою ОСОБА_2 , 1956 року народження, та онукою ОСОБА_8 , 1977 року народження, що підтверджується записом в господарській книзі (а.с. 75).
Заповіт ОСОБА_5 не оскаржувався є чинним, відповідач ОСОБА_2 , як спадкоємець, яка постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини прийняла спадщину ОСОБА_5 , що не спростовується жодним з учасників процесу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 виданого 25.11.2020 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Тростянецькому та Чечельницькому районах Центрально-Західного МУ МЮ (м. Хмельницький) (а.с. 6).
Як встановлено зі Спадкової справи №91/2021 (а.с. 39-60), 17.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Тростянецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 (а.с.40).
ОСОБА_3 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь позивача, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву (а.с. 40, зворот).
24 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Тростянецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 (а.с. 47).
Відповідно до довідки КП «Тульчинського МБТІ» №280 від 26.05.2021, станом на 31.12.2012, згідно з архівними даними, право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у рівних частках на підставі свідоцтва про право власності виданого виконкомом Тростянчикської сільської ради 23.12.2002 на підставі рішення виконкому Тростянчикської сільської ради №34 від 23.10.2001, зареєстровано в КП «Тульчинське МБТІ» 23.12.2002 №190 (а.с. 81).
Враховуючи наведені обставини, на день смерті ОСОБА_4 Ѕ частина будинку не входить до загальної спадкової маси спадкодавця згідно зі ст.1218 ЦК України, бо вибула із права власності шляхом відчуження (дарування).
Згідно зі спірним заповітом від 02.02.2004 у спадкодавця ОСОБА_4 залишилася земельна частка (пай), майновий пай, які згідно із заповітом, померла за життя заповіла відповідачці і саме це майно входить до спадку.
Після спливу шести місяців ОСОБА_1 звернувся до Тростянецької державної нотаріальної контори щодо видачі свідоцтва про право на спадщину до спадкового майна спадкодавця за законом на свою частку (2/3). Державний нотаріус його повідомив, що може видати свідоцтво лише на обов`язкову частку у майні, тобто 1/6, а не 2/3 частки, оскільки із заявою про прийняття спадщини звернувся інший спадкоємець на користь якого їх матір`ю був складений заповіт від 02.02.2004, що посвідчений секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Марчук Л. Г. і зареєстрований в реєстрі за №2.
Як вбачається із позовної заяви, позивач вважає, що заповіт складений від імені ОСОБА_4 від 02.02.2004, що посвідчений секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Марчук Л. Г., зареєстрований в реєстрі за №2 є нікчемним в силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України та не може породжувати правових наслідків, оскільки станом на 02.02.2004 виконавчим комітетом Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району не було прийнято рішення, яке б надавало секретарю Марчук Л. Г. право на вчинення нотаріальних дій, що підтверджується листом Тростянецької селищної ради №02-17/2749 від 22.09.2021 (а.с. 10) та архівною довідкою Архівного відділу Гайсинської районної державної адміністрації №01-11-202 від 04.10.2021 (а.с.12).
Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом з вимогою про визнання спірного заповіту таким, що не породжує правових наслідків через його нікчемність та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому, право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Звертаючись до суду із вимогами про визнання заповіту таким, що не породжує правових наслідків через його нікчемність та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, позивач, серед іншого, посилається на положення статті 1257 ЦК України, а саме зазначає, що станом на 02.02.2004 виконавчим комітетом Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району не було прийнято рішення, яке б надавало секретарю Марчук Л. Г. право на вчинення нотаріальних дій.
Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом та посадовою особою органу місцевого самоврядування (статті 1248, 1249, 1251, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у змістовному зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1251, 1253 ЦК України.
Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.
Проте, допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, в яких може опинитися особа, яка бажає реалізувати своє право на заповіт.
Встановлені законодавцем правові механізми посвідчення заповіту доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникало б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.
Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.
Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 12.05.1997 №280/97-ВР (тут і далі по тексту в редакції чинній на час посвідчення спірного заповіту) посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Підпункт 5 пункту "б" частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).
Пунктом 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про нотаріат" (тут і далі по тексту в редакції чинній на час посвідчення спірного заповіту) визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти.
Аналіз наведених норм законодавства України, що було чинним на час посвідчення заповіту, свідчить про те, що закон містив пряму вказівку щодо покладення на посадових осіб виконавчих комітетів сільських рад, у випадку відсутності у такому населеному пункті нотаріусів, повноважень на вчинення нотаріальних дій. Зміни до ст. 37 Закону України «Про нотаріат» щодо доповнення повноважень по вчиненню нотаріальних дій уповноваженими посадовими особами органів місцевого самоврядування у населених пунктах, де немає нотаріусів, відбулися у 2008 в редакції Закону №614-VI (614-17) від 01.10.2008, в той час, як спірний заповіт посвідчений 02.02.2004.
Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.
Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті нівелює вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.
Крім того, визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Тростянчкської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук Л. Г. тобто посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка в силу закону мала право посвідчувати заповіт в населеному пункті де немає нотаріуса, і на момент посвідчення такого заповіту не вимагалося наявності рішення сесії сільської ради про уповноваження посадової особи, зокрема секретаря, на здійснення нею нотаріальних дій.
Відсутні в матеріалах справи також і докази того, що станом на 02.02.2004, крім секретаря Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Марчук Л. Г., будь-які інші посадові особи вказаної сільської ради чи її виконавчого комітету були уповноважені на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів.
При цьому, ОСОБА_9 самостійно не присвоювала собі відповідних повноважень, а діяла на підставі чинного законодавства, як посадова особа органу місцевого самоврядування.
Належність підпису на оспорюваному заповіті заповідачу ОСОБА_4 і жодним учасником справи не ставиться під сумнів, а матеріали справи не містять доказів того, що волевиявлення ОСОБА_4 , яка склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 , з якою разом проживала, не було вільним і не відповідало її волі.
Крім того, з дня складення заповіту (02 лютого 2004 року) і до смерті спадкодавця ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пройшло більше 16 років, та за наявності відповідної волі ОСОБА_4 мала достатньо часу для скасування або складення нового заповіту, однак цього не зробила.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 02 лютого 2004 року реалізувала своє право на заповіт, звернувшись до сільської ради в населеному пункті де немає нотаріуса; заповіт складено у письмовій формі підписано заповідачем та посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка на підставі закону чинного на час посвідчення заповіту виконувала відповідні функції, а докази того, що складення заповіту не було вільним і не відповідало волі заповідача відсутні.
Враховуючи наведене, доводи позовної заяви щодо нікчемності спірного заповіту в силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України, (оскільки станом на 02.02.2004 виконавчим комітетом Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району не було прийнято рішення, яке б надавало секретарю Марчук Л. Г. право на вчинення нотаріальних дій), спростовуються нормами законодавства України, яке було чинним на день посвідчення спірного заповіту.
Крім того, на думку суду, існує необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17.
Верховний Суд звертає увагу на те, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №620/564/19 (провадження № 61-6254св21).
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність встановлених законом підстав вважати вказаний заповіт нікчемним. Вказане також узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними в постановах від 05 квітня 2019 року у справі №387/938/17 та від 09 вересня 2020 року у справі №708/1089/18.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач не заперечує право позивача, як пенсіонера, на обов`язкову частку у спадковому майні спадкодавця ОСОБА_4 , окрім того з матеріалів справи встановлено, що нотаріус не відмовляла позивачу в отриманні 1/6 частки від загального спадку спадкодавця.
Відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений ст. 1241 Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.
Непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.
Тобто, правило про обов`язкову частку у спадщині є встановленою законом поправкою до заповідального розпорядження. Утім, застосування цього правила не означає, що буде застосований порядок спадкування за законом. Залишається чинним заповіт у тій частині, в якій він не потребує поправок, передбачених правилами про обов`язкову частку. Право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов`язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку.
Відповідно до ст. 69 Закону України «Про нотаріат», п.п. 5.5 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, нотаріус в обов`язковому порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.
Приписами ч.1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Аналіз наведених норм дає підстави ввважати, що доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи наведене, дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достовірності і взаємного зв`язку доказів у їхній сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи, що результатами розгляду цивільної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача Тростянецька селищна рада Гайсинського району Вінницької області про визнання заповіту таким, що не породжує правових наслідків, через його нікчемність - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи згідно з п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_6 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_7 .
Третя особа - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_8 .
Третя особа - Тростянецька селищна рада Гайсинського району Вінницької області, адреса місцезнаходження: вул. Соборна, 77, смт Тростянець Гайсинського району Вінницької області, 24300, код ЄДРПОУ - 04326224.
Повний текст рішення суду виготовлено 14 квітня 2022 року.
Суддя О. Г. Борейко
