Єдиний державний реєстр судових рішень
"27" травня 2022 р.
Справа № 336/5497/20
Провадження №1-кп/336/202/2022
ОКРЕМА ДУМКА
27 травня 2022 року м. Запоріжжя
Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.05.2022 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 135 КК України до восьми років позбавлення волі.
Не погоджуючись з судовим рішенням в частині розміру призначеного покарання, вважаю за необхідне висловити окрему думку з цього питання, виходячи з такого.
Загальні засади призначення покарання внормовані статтею 65 КК України, у відповідності до якої при призначенні покарання суд виходить із ступеня тяжкості вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
За змістом частини 2 наведеної статті 65 КК України більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
В роз`ясненні п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень Закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання. Визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого.
При призначенні покарання ОСОБА_1 суд не врахував згадані засади призначення покарання, зокрема, особу винної та обставини, що пом`якшують покарання.
Між тим обвинувачена є особою, що вперше притягується до кримінальної відповідальності, має статус пенсіонера за вислугою років, постійне місце проживання, де виховує малолітню дитину, матір`ю якої вона є, має стабільні соціальні зв`язки.
Обставиною, що пом`якшує її покарання, є вжиття заходів надання потерпілій медичної та іншої допомоги безпосередньо після вчинення злочину, на що послався суд у вироку.
З урахуванням наведених обставин призначення покарання в максимальному розмірі, що встановлений санкцією частини статті, за якою засуджено ОСОБА_1 , є таким, що не відповідає вимогам закону щодо індивідуалізації покарання.
У зв`язку з викладеним вважаю, що покарання у виді шести років позбавлення волі є таким, що відповідало б ступеню тяжкості вчиненого кримінально караного діяння та особі винної, а також повною мірою сприяло б реалізації цілей покарання, якими, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Суддя О.В. Щаслива
