ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4640/22 Справа № 202/1182/22 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
при секретарі ПанасенкоС.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровськавід 21квітня 2022року усправі заскаргою ОСОБА_1 на бездіяльністьпо виконавчомупровадженню №34204410,заінтересовані особи:Акціонерне товариствокомерційний банк«ПриватБанк»,Святошинський районнийвідділ державноївиконавчої службиу містіКиєві Центральногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Київ),Вишневий відділдержавної виконавчоїслужби уБучанському районіКиївської областіЦентрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ),
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, в обґрунтування якої посилався на те, що у 2014 році державним виконавцем було накладено арешт на належне йому нерухоме майно, після чого виконавчий лист було повернуто на підставі ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», а згодом виконавче провадження було знищено за сплином строків зберігання, проте, арешт знято не було, що порушує права скаржника як власника майна.
У зв`язку з чим, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною бездіяльність Святошинського районного відділу ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо не зняття арешту з належного йому нерухомого майна, а також зобов`язати Святошинський районний відділ ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) скасувати заходи примусового виконання та зняти арешт з усього нерухомого майна боржника, вжитий у межах виконавчого провадження №34204410.
Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року повністю відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність по виконавчому провадженню №34204410, стягувач - АТ КБ «ПриватБанк», органи примусового виконання: Святошинський районний відділ ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Вишневий ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу у повному обсязі.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 25 квітня 2012 року рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість у розмірі 84 542, 43 грн. Рішення набрало законної сили 8 травня 2012 року.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №280610058 від 22 жовтня 2021 року, на майно ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 04 лютого 2014 року накладено арешт у відповідності до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії 34204410, виданої 17 січня 2014 року відділом ДВС Святошинського районного управління юстиції у м.Києві.
Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Київ) №24571/2-21 від 27 травня 2021 року було повідомлено, що згідно інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, у Святошинському районному відділі ДВС м.Києва ГТУЮ у м.Києві, 10 вересня 2012 року було відкрито виконавче провадження №34204410 з примусового виконання виконавчого листа Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 травня 2012 року №2/0417/4071/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 84 542,43 грн. 16 грудня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» та направлено до Києво-Святошинського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) для подальшого виконання. Наразі у відділі відсутні на виконанні виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 .
Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Київ) №1720/2-22 від 19 січня 2022 року повідомлено, що у Вишневому ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебувало виконавче провадження №46186526 з примусового виконання виконавчого листа Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 травня 2012 року №2/0417/4071/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 84 542,43 грн, що надійшов на виконання зі Святошинського районного ВДВС м.Києва ГТУЮ у м.Києві. 29 грудня 2016 року державним виконавцем відділу винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження». Наразі у відділі відсутні на виконанні виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 .
Станом на дату розгляду справи, рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 25 квітня 2012 року, яким із ОСОБА_1 стягнуто кошти, не виконано.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження, у межах якого було накладено обтяження не було закінчено, а виконавчий лист був повернутий стягувачеві з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, тому у державного виконавця при поверненні виконавчого листа були відсутні підстави для зняття арешту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна), державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно достатті 30Закону України«Про виконавчепровадження» №606-XIV,державний виконавецьпровадить виконавчідії звиконання рішеннядо завершеннявиконавчого провадженняу встановленомуцим Закономпорядку,а саме: закінченнявиконавчого провадження згідноіз статтею49цього Закону; поверненнявиконавчого документастягувачу згідно ізстаттею 47цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні приписи містяться у статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа чи у разі, якщо судове рішення, яке було підставою для видачі виконавчого листа скасовано, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12 (провадження №61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15 (провадження №61-18160св19).
Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).
Верховний Суд також звертає увагу, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18 (провадження №61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що строк для оскарження та/або примусового виконання заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 25 квітня 2012 року минув, тобто, застосовані заходи примусового виконання, згідно постанови державного виконавця, втратили свою актуальність як засіб забезпечення реального виконання рішення та підстави для продовження їх існування відсутні, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні його скарги.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 129-1Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. У пункті 9 частини третьої статті 129Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у ЦПК України, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, частинами першою, другою статті 18ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Так, згідно ч.4 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ч.1 ст.37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Згідно п.20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, визначено, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що такий виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, виконавець, керуючись ч.4 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», виносить постанову про скасування заходів примусового виконання, здійснених під час виконання такого виконавчого документа, без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження.
Під час розгляду скарги, судом першої інстанції установлено, що 29 грудня 2016 року державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Будь-яких належних та допустимих доказів щодо виконання в повному обсязі судового рішення про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, а також, що стягувач повторно не пред`являв виконавчий документ до виконання у визначений законодавством строк, скаржником до суду не було надано.
Таким чином, судом першої інстанції було повно з`ясовано обставини справи, зокрема, що наразі судове рішення боржником не виконано та при поверненні виконавчого листа у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту, а тому колегія суддів дійшла висновку про правомірність такої відмови у задоволенні даної скарги.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Святошинський районний відділ ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), закінчуючи виконавче провадження №34204410, у межах якого 17 січня 2014 року було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та направляючи виконавчий лист для подальшого виконання до Києво-Святошинського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону №606-XIV, також не міг зняти накладений арешт на все майно боржника з вищенаведених підстав.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, ухвала суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно із ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова
