ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"12" липня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3893/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.
при секретарі судового засідання Кастровій М.С.
розглянувши справу №916/3893/21
за позовом: Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Транском строй (65012, м. Одеса, вул. Осипова буд. 25 , код 38294900)
за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, Одеська обл., місто Одеса, вул. Успенська, будинок 83/85, код ЄДРПОУ 44162529)
про стягнення 3 229 379,42грн.
Представники:
від позивача - Танасійчук Г.М., самопредставництво
від відповідача - Золотоверх М.С., ордер № 1143129, дата видачі : 11.05.22;
від третьої особи - Самокиш І.В., самопредставництво
ВСТАНОВИВ:
Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Транском строй про стягнення 3 229 379,42грн.
При цьому в обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на ухилення ТОВ «Транском строй» від оформлення додаткового договору, що призвело до збереження останнім відповідних коштів за користування земельною ділянкою, які мала бути сплачені Одеській міській раді як власнику цієї ділянки.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2022р. провадження по справі №916/3893/21 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Крім того відповідною ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради.
Ухвалою суду від 15.02.2022р. строк підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів в порядку ст. 177 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.05.2022р. в порядку ч.3 п.2 ст. 185 ГПК України підготовче засідання було закрито та призначено відповідну справу до розгляду по суті в судовому засіданні.
26.01.2022р. до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.
Так заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що йому було не відомо ані про зміст рішення Одеської міської ради про зміну цільового призначення, ані про зобов`язання укласти додаткову угоду.
Відповідач зазначає що зміна розміру орендної плати за зазначеним Договором оренди землі можлива за взаємною згодою сторін та лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Але за умовами укладеного між позивачем та відповідачем Договору оренди землі від 06.04.2017р. рішення Орендодавця від 31.07.2019 р. № 5048-VII щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, зміни відсоткової ставки орендної плати не є підставою для перегляду орендної плати.
Також заперечуючи проти позову відповідач наголошує, що наявність договірних відносин між сторонами, в даному випадку наявність укладеного між сторонами договору оренди землі від 06.04.2017р. унеможливлює застосування до них положень ст. 1212 ЦК України.
21.01.2022р. до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, згідно яких третя особа позовні вимоги Одеської міської ради підтримує та просить суд їх задовільнити.
19.04.2022р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
06.04.2017 р. між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транском строй» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,8221 га за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-А/2, кадастровий номер 5110136900:52:001:0130, для експлуатації та обслуговування нежилих будівель і споруд адміністративного типу (далі - Договір).
Договір укладено на 25 років, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд адміністративного типу (п.3.1 договору).
Договір 06.04.2017 р. посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за № 794 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.04.2017 р., номер запису: 19864193.
Відповідно до п. 5.2. Договору категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель В.03.15. Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови Положеннями п. 2.3. Договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить 20 386 431,26 грн. згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 15.03.2017 р. № 2, виданим відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.
Відповідно до п. 4.1. Договору орендна плата за земельну ділянку площею 3,8221 га розрахована у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 611 592,94 грн. на рік.
25.06.2018 р. ТОВ «Транском Строй» звернулося до Одеського міського голови з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-А/2, зі зміною цільового призначення з експлуатації та обслуговування нежилих будівель і споруд адміністративного типу на будівництво житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, наземним та підземним гаражами (копія відповідного листа наявна в додатках до позовної заяви).
Рішенням Одеської міської ради від 31.07.2019 р. № 5048-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, змінено цільове призначення орендованої земельної ділянки на цільове призначення - В.02.10. для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово- розважальної та ринкової інфраструктури, вид використання - для будівництва житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями торгового та громадського призначення, наземними та підземними гаражами, благоустрою та озелененню території для відпочинку населення.
Вказаним рішенням також вирішено внести відповідні зміни до договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ «Транском строй», щодо вказаної земельної ділянки, затверджено проект додаткового договору про внесення змін до договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ «Транском строй», та затверджено орендну плату у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до п. 6.2. вказаного рішення ТОВ «Транском строй» зобов`язано оформити в порядку, встановленому чинним законодавством, додатковий договір про внесення змін до договору оренди землі.
Відповідно до витягу від 28.08.2019 р. № НВ-5111346002019 р. до Державного земельного кадастру внесено відомості про зміну цільового призначення земельної ділянки.
Позивач вказує, що у зв`язку зі зміною цільового призначення орендованої земельної ділянки змінилась відповідно і її нормативна грошова оцінка, а саме згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 04.09.2019 р. № 2094, виданим відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 38 221 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-А/2, становить 45 741 705,58 грн.
За посиланням позивача, враховуючи зміну (збільшення) нормативної грошової оцінки земельної ділянки внаслідок зміни її цільового призначення, а також затвердження рішенням Одеської міської ради ставки орендної плати для вказаної земельної ділянки у розмірі 5 %, орендна плата за земельну ділянку у випадку належного оформлення орендарем додаткового договору мала становити 2 287 085,28 грн. на рік.
Позивач наголошує, що ТОВ «Транском строй» до теперішнього часу сплачує орендну плату у розмірі, встановленому Договором оренди землі, без укладення та, відповідно, без урахування положень проекту додаткового договору, тобто у розмірі 611 592,94 грн. на рік та внаслідок відповідного ухилення відповідача від належного оформлення додаткового договору Одеська міська рада як власник відповідної земельної ділянки недоотримує дохід у вигляді орендної плати у розмірі 1 675 492,34 грн. на рік.
Позивач звертає увагу суду, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, а в подальшому Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради, до якого перейшли відповідні повноваження у сфері земельних відносин, вживались численні заходи щодо оформлення додаткового договору та приведення відносин сторін у відповідність до чинного законодавства та положень рішень Одеської міської ради.
Так, листом від 27.08.2019 р. № 01-13/4107 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив ТОВ «Транском строй» про необхідність надання до Департаменту оновлених витягів з Державного земельну кадастру та із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Листом від 11.11.2019 р. № 01-13/5456 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив ТОВ «Транском строй», що Департаментом підготовлено пакет документів та передано його для нотаріального посвідчення нотаріусу із зазначенням адреси та контактного телефону. З урахуванням зазначеного Департамент повідомив ТОВ «Транском строй» про необхідність вжиття всіх заходів щодо оформлення додаткового договору. Листом від 25.06.2020 р. № 01-13/2189 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повторно повідомив відповідача про зобов`язання оформити додатковий договір.
Втім, як вказує позивач ТОВ «Транском строй» проігноровано вимоги рішення Одеської міської ради та численні звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
З урахуванням вказаного, як зазначає позивач, 22.02.2021 р. Департаментом комунальної власності Одеської міської ради направлено ТОВ «Транском строй» претензію № 01-13/676 про необхідність сплати коштів недоотриманої орендної плати та вкотре наголосив на необхідності оформлення додаткового договору.
ТОВ «Транском строй» у листі від 03.06.2021 р. № 06-21/1 зазначило, що йому не було відомо про рішення Одеської міської ради від 31.07.2019 р. № 5048-VII.
Листом 30.08.2021 р. № 01-18/1270-09-0 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради вкотре вказав ТОВ «Транском строй» про необхідність оформлення додаткового договору та зазначив контактні дані приватного нотаріуса, до якого необхідно звернутись.
Проте, ТОВ «Транском строй», як вказує позивач, до теперішнього часу безпідставно не оформлено додатковий договір, що призводить до збереження останнім відповідних коштів за користування земельною ділянкою, які мали бути сплачені Одеській міській раді як власнику цієї ділянки.
Отже, враховуючи вищенаведене посилаючись на той факт, що Товариство з обмеженою відповідальінстю «Транском строй» у період з 28.08.2019 р. по 31.08.2021 р. без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Одеської міської ради, зберігало у себе кошти в сумі 3229379,42грн., які мало сплатити за користування нею, та які зобов`язано повернути власнику земельної ділянки на підставі ст, 1212 Цивільного кодексу України, Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області звернулась до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги Одеської міської ради направлені на стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 3 229 379,42грн.
При цьому підставою відповідного позову Одеська міська рада вказує на ухилення ТОВ «Транском строй» від оформлення додаткового договору, що призвело до збереження останнім відповідних коштів за користування земельною ділянкою, які мала бути сплачені Одеській міській раді як власнику цієї ділянки.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Разом з тим як зазначалось вище у справі, яка розглядається, Одеська міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог посилається на положення статті 1212 ЦК, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 3 229 379,42 грн., зауважує, що ця сума є сумою несплаченої ТОВ «Транском строй» орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення додаткової угоди до договору оренди, внаслідок чого Одеська міська рада позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна (глава 83 ЦК України) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц і від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020р. по справі № 913/169/18.
Так, як вбачається з матеріалів справи 06.04.2017 р. між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транском строй» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,8221 га за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-А/2, кадастровий номер 5110136900:52:001:0130, для експлуатації та обслуговування нежилих будівель і споруд адміністративного типу. Договір укладено на 25 років, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд адміністративного типу (п.3.1 договору).
Отже, оскільки у даному випадку між сторонами існували зобов`язання, які виникли на підставі договору оренди, судом не встановлено підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та стягнення 3 229 379,42грн., як утриманих без достатньої правової підстави коштів.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Інші посилання позивача та відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Одеської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Транском строй про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 3 229 379,42грн. на підставі ст.1212 ЦК України задоволенню не підлягають.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. В задоволені позову Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) до Товариства з обмеженою відповідальністю Транском строй (65012, м. Одеса, вул. Осипова буд. 25 , код 38294900) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, Одеська обл., місто Одеса, вул. Успенська, будинок 83/85, код ЄДРПОУ 44162529) відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на Одеську міську раду (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691)
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22 липня 2022 р.
Суддя К.Ф. Погребна
