Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 357/8975/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/3743/2022
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 липня 2022 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Озерна-Агро», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою.
В обґрунтування позову зазначив, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220480500:01:007:0004, загальною площею 5,4990 га, розташованої на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області. 14 лютого 2011 року ОСОБА_2 , діючи в його інтересах на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 31.03.2009 року зі строком дії в три роки (до 31.03.2012 року) без права передоручення, уклала договір оренди зазначеної земельної ділянки з ТОВ «Озерна-Агро». Відповідно до п.8 договору строк його дії складає 5 років, тобто до 23.02.2016 року. В подальшому, 10.03.2015 року, між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди від 14.02.2011 року. В 2015 році позивач звернувся до ОСОБА_3 з питанням щодо строку дії договору оренди та повідомив, що в подальшому не бажає укладати договір оренди з ТОВ «Озерна-Агро». У вересні 2017 року він звернувся до ОСОБА_2 , щоб остання надала йому відомості по виплатам за оренду паїв, на що остання повідомила про відсутність у неї будь-якої документації, у зв`язку з чим позивач звернувся до ТОВ «Озерна-Агро» із заявою, в якій просив провести звірку бухгалтерської документації щодо нарахування та отримання належних йому коштів за оренду паїв, надати копії цих документів, а також здійснити орендну плату за користування паями. Також в зазначеній заяві позивач повідомив відповідача, що не підписував додаткову угоду від 10.03.2015 року та після проведення всіх розрахунків просив скасувати додаткову угоду. У відповіді відповідача на вищевказану заяву товариство, посилаючись на договір оренди землі від 14.02.2011 року та додаткову угоду до договору оренди землі від 10.03.2015 року, повідомило, що позивачу належить виплата орендної плати за користування земельної ділянки у 2017 році. Того ж дня позивач отримав копію додаткової угоди від 10.03.2015 року, яку підписала інша особа. Зазначає, що він згідно умов додаткової угоди від 2015 року не отримував і не міг отримувати відповідні виплати за оренду паїв, оскільки про існування цієї додаткової угоди від 10.03.2015 року дізнався лише у вересні 2017 року. 11.01.2018 року позивач звернувся із заявою до Білоцерківської міської прокуратури про вчинення кримінального правопорушення за фактом підробки його підпису невідомими особами у додатковій угоді до договору оренди землі від 10 березня 2015 року, укладеного з ТОВ «Озерна-Агро». За результатами розгляду звернення було відкрито кримінальне провадження №4201811103000011 від 16.01.2018 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України. В рамках кримінального провадження було встановлено, що підпис в додатковій угоді від 10.03.2015 року до договору оренди землі від 14.02.2011 року був вчинений не позивачем, а ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.06.2020 року ОСОБА_2 звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України. Відповідно до додаткової угоди від 10.03.2015 року до договору оренди землі від 14.02.2015 року сторони продовжили строк дії договору оренди землі від 14.02.2011 року до 01.05.2022 року. Позивач зазначає, що строк дії договору оренди землі від 14.02.2011 року закінчився 23.02.2016 року, додаткову угоду від 10.03.2015 року він не підписував, а відповідач відмовляє у поверненні земельної ділянки та продовжує її безпідставно використовувати, посилаючись на державну реєстрацію додаткової угоди. У зв`язку з вищевикладеним просив стягнути з відповідача на свою користь суму коштів (шкоди) за безпідставне користування земельною ділянкою в розмірі 493 548,74 грн. та судові витрати по справі.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просить апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання представник відповідача ТОВ «Озерна-Агро» та третя особа: ОСОБА_2 не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 3220480500:01:007:0004, загальною площею 5,4990 га, що розташована на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ №682196, виданого 08.09.2009.
14 лютого 2011 року між ОСОБА_1 (за підписом його сестри ОСОБА_2 , на підставі довіреності, яка була дійсна до 31.03.2012 та ТОВ «Озерна-Агро» було укладено Договір оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480500:01:007:0004, загальною площею 5,4990 га, яка розміщена на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 5 років, тобто до 14 лютого 2016 року, який 23 лютого 2011 року управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі зареєстрований у Державному реєстрі земель за №322048054000111, що визнається відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
10.03.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ «Озерна-Агро» було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 14.02.2011 за яким ОСОБА_1 передав ТОВ «Озерна-Агро» в оренду земельну ділянку загальною площею 5,4990 га з кадастровим номером: 3220480500:01:007:0004, розташовану на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Згідно даної додаткової угоди від 10.03.2015 до договору оренди землі від 14.02.2011, сторони домовились п. 8 договору викласти в такій редакції: «договір укладено на термін до 01.05.2022 з урахуванням ротації культур» та п. 9 договору викласти в такій редакції: «річна орендна плата за користування земельної ділянкою встановлюється в розмірі 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в п. 5 даного договору і складає 3905,28 грн. за один рік оренди».
23.11.2015 державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Попова Людмила Олександрівна прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 26396192, яким зареєструвала право користування (оренди) земельною ділянкою з кадастровим номером: 3220480500:01:007:0004 строком до 01.05.2022 за ТОВ «Озерна-Агро», що підтверджується матеріалами справи.
25 вересня 2017 року позивач звернувся до ТОВ «Озерна-Агро» із заявою, в якій просив провести звірку бухгалтерської документації щодо нарахування та отримання належних йому коштів за оренду паїв відповідно до умов додаткової угоди від 10.03.2015 року, надати копії цих документів, а також здійснити орендну плату за користування паями. Також в зазначеній заяві позивач повідомив відповідача, що не підписував додаткову угоду від 10.03.2015 року та після проведення всіх розрахунків просив скасувати додаткову угоду за згодою сторін до кінця 2017 року.
23.06.2020 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/4241/20, 1кп/3571222/20, яка набрала законної сили 30.06.2020 року, клопотання прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Постельги О.А. про закриття кримінального провадження №42018111030000011 внесене до ЄРДР 16 січня 2018 року за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, задоволено та звільнено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Бикова Гребля Білоцерківського району Київської області підозрювану у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
З тексту даної ухвали вбачається, що прокурор Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області Постельга О.А. ініціював клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , підозрюваної у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України у кримінальному провадженні №42018111030000011 внесеному до ЄРДР 16 січня 2018 року у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності передбачених ст. 49 КК України. 14 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Озерна-Агро» в особі генерального директора Піскарьової Н.С. укладено договір оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером: 3220480500:01:007:0004, загальною площею 5,4990 га, що розташована на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 5 років, який 23 лютого 2011 року управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі зареєстрований у Державному реєстрі земель за № 322048054000111. 10 березня 2015 року ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , отримавши від представника ТОВ «Озерна-Агро» додаткову угоду до договору оренди землі, укладеного 14 лютого 2011 року і в той же час, усвідомлюючи протиправний характер і значення своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, шляхом проставляння власного підпису, підробила підпис в реквізитах сторін «Орендодавець» за ОСОБА_1 про продовження терміну дії договору від 01 травня 2022 року, чим надала йому статус офіційного документа. Державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Поповою Л.О., 23 листопада 2015 року прийнято рішення № 26396192 про державну реєстрацію вказаної вище додаткової угоди від 10 березня 2015 року. Таким чином, ОСОБА_2 підозрювалась у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, тобто підроблення іншого офіційного документа, який видається підприємством, і який надає права, з метою використання його іншою особою. В підготовчому судовому засіданні від 23 червня 2020 року підозрювана ОСОБА_2 , якій роз`яснено суть підозри, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, проти задоволення клопотання прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області Постельги О.А. не заперечувала.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
12.08.2020 року позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача ТОВ «Озерна-Агро» із заявою про повернення йому земельної ділянки, так як незаконність користування доведена у кримінальному провадженні №420181811103000011, в рамках якого ОСОБА_2 визнала свою вину щодо підробки додаткової угоди від 10.03.2015 року до договору оренди землі від 14.02.2011 року та 23.06.2020 року ухвалою суду задоволено клопотання прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за закінченням строків для притягнення докримінальної відповідальності.
20.08.2020 генеральний директор ТОВ «Озерна-Агро» Вільд Бертольд Карл Алоіса надав відповідь на заяву позивача ОСОБА_1 , в якій зазначив, що пропозиція про повернення земельної ділянки є передчасною та не відповідає положенням вказаного договору оренди та додаткової угоди.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що додаткова угода від 10.03.2015 року до договору оренди землі від 14.02.2011 року фізично існує, оскільки не була визнана недійсною в судовому порядку, відтак встановлювала правовідносини, що в свою чергу виключає можливість задоволення позову, який позивач обґрунтовує положеннями ст. 1212 ЦК України.
З даною позицією суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може.
Дійсно, якщо вважати, що додаткова угода від 10.03.2015 року до договору оренди землі від 14.02.2011 року фактично була підписана належним представником позивача - ОСОБА_2 , однак за межами повноважень повіреного, такий договір є оспорюваним, відтак для визнання його недійсним потребує відповідного судового рішення. До того ж часу, враховуючи презумпцію правомірності правочину, встановлену ст.. 204 ЦК України, такий правочин вважається правомірним.
Правова позиція щодо оспорюваного правочину укладеного повіреним поза межами його повноважень, викладена у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №522/4840/18. При цьому, у відповідності до положень ст.. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і доводів.
В ході апеляційного розгляду представник позивача на запитання колегії суддів неодноразово зазначав про те, що вищевказану додаткову угоду вони вважають саме недійсною. При цьому, сторона позивача підтвердила відсутність судового рішення, яким таку додаткову угоду визнано недійсною. За таких умов, зважаючи на представлене позивачем правове обґрунтування своїх вимог, зайнята судом першої інстанції позиція мала виглядати відповідною за умови формального відношення до вирішення справи. В той же час, в юридичній практиці існує принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зважаючи на наведений принцип, апеляційний суд, не зважаючи на те, що позивач визначає спірну додаткову угоду як недійсний правочин, враховуючи фактичні обставини справи, дійшов висновку, що вказаний правочин має вважатися неукладеним.
Підписання вищевказаної додаткової угоди ОСОБА_2 не можна вважати угодою, вчиненою повіреним поза межами свої повноважень, оскільки для цього потрібно було б встановити наявність на час укладення правочину належного повіреного, який має відповідні межі своїх повноважень, однак при укладенні правочину вийшов за них.
В даному ж випадку на час підписання додаткової угоди від 10.03.2015 року будь-які повноваження ОСОБА_2 як повіреного позивача були відсутні у зв`язку з припиненням дії довіреності після 31.03.2021 року. За таких умов в даному випадку колегія суддів констатує, що вищевказана додаткова угода взагалі не була вчинена, оскільки її не було підписано жодною особою, яка мала на це право.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16 зазначила, що згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.
За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);дата укладення та строк дії договору оренди;орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Отже, у разі якщо сторони договору не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що ОСОБА_1 не укладав додаткову угоду ні особисто, ні через належного представника, визнання такого договору судом недійсним в даному випадку не вимагається.
Не зважаючи на вищевказану позицію, колегія суддів апеляційного суду тим не менш вважає, що позов не підлягає до задоволення, однак з інших, ніж було зазначено судом першої інстанції підстав.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Суть позиції позивача у даній справі полягала в тому, що відповідач без належної на це правової підстави утримував земельну ділянку позивача, вирощував на ній сільськогосподарські культури, відтак отримував дохід, що позивач вважає безпідставним і вимагає стягнути саме цей дохід на свою користь.
Зважаючи на позицію позивача та вищевикладені процесуальні норми, на доведення обґрунтованості свої вимог позивачем мали бути представлені до суду належні та відповідні докази з приводу того, що відповідач взагалі використовував земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур у спірний період, а також з приводу того, який фактично дохід ним було отримано від цього. В той же час даний обов`язок доведення позивачем належним чином виконано не було.
Фактичне використання спірної землі для вирощування сільськогосподарських культур ґрунтується лише на припущеннях позивача і не підтверджено належними доказами. Не підтверджено такими доказами і розмір доходу, який за твердженням позивача отримав відповідач. Розраховуючи суму позову, позивач взяв середні показники врожайності різних агрокультур по регіону за спірний період (при чому лише зернобобових) , жодного доказу з приводу, яка культура вирощувалася на спірній землі та чи взагалі вирощувалася, і чому саме враховувалися зернобобові культури, матеріали справи не містять.
Також апеляційний суд звертає увагу і на те, що розмір отриманого відповідачем прибутку позивач обраховував з абсолютного показника вартості продажу зернобобових, які мали бути вирощені на вказаній ділянці, без врахування необхідності здійснення витрат на їх вирощування, збирання, перевезення, зберігання, продаж тощо.
Не може погодитись колегія суддів апеляційного суду й з твердженням представника щодо того, що оскільки відповідач не заперечував проти розрахованого позивачем розміру прибутку, фактично він його визнав, відтак це не потребувало доведення.
По-перше, відповідач в ході розгляду справи заперечував обґрунтованість вищевказаної позиції позивача, про що в було зазначеному відзиві на позовну заяву.
По-друге, положеннями ст. 82 ЦПК України передбачені підстави для звільнення особи від обов`язку доказування. Зокрема зазначеною нормою встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також не потребують доказування й обставини, визнані судом загальновідомими, або обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що суд має право прийняти посилання та твердження сторони лише у випадку їх належного доведення в ході розгляду справи, за виключенням випадків, коли такі обставини не потребують окремого доведення. При цьому сам лише факт відсутності заперечень іншої сторони проти таких посилань та тверджень не може вважатися їх визнанням, оскільки для визнання таких обставин законодавець передбачив окрему форму висловлення (пряме зазначення про таке визнання в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників), про що прямо вказано в ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Заяву про визнання обставин відповідач не надав, відтак такі обставини потребують доведення позивачем. При цьому у разі наявності певних труднощів у сторони в можливості отримання доказів чинним процесуальним законодавством передбачено процес їх витребування або забезпечення судом. В той же час така процедура має бути ініційована виключно стороною по справі. В даній справі жодного клопотання з приводу витребування доказів позивач до суду не подав. На запитання суду ні позивач, ні його представник не змогли відповісти про існування обставин, які об`єктивно перешкоджали йому використати передбачені процесуальним законом права щодо процесу доведення у справі.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що позовні вимоги не були належним чином доведені, відтак позов не підлягає до задоволення саме з цих підстав, а рішення підлягає зміні в частині мотивів для відмови й задоволенні позову.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року в частині мотивів для відмови в задоволені позову змінити.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько
