справа № 761/12823/16-ц головуючий у суді І інстанції Макаренко І.О.
провадження № 22-ц/824/7554/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Мостової Г.І., Шкоріної О.І.розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр «СТБ» про захист авторських прав,-
В С Т А Н О В И В:
У березні 2016 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр «СТБ» про захист авторського права, стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав, яка обґрунтована тим, що вона як автор блогу ІНФОРМАЦІЯ_4 розмістила ІНФОРМАЦІЯ_5 у колонці авторських рецептів рецепт з фотографією морозива «ІНФОРМАЦІЯ_3», що підтверджено датою розміщення на цьому сайті. Крім того, фотографію морозива «ІНФОРМАЦІЯ_3» вона розмістила в соціальній мережі Інстаграм.
ІНФОРМАЦІЯ_2 вона виявила зазначену фотографію морозива «ІНФОРМАЦІЯ_3» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1 » на сайті телеканалу СТБ без будь-яких посилань на її авторство.
Оскільки посилання на її авторство не було, згоди на опублікування фото вона не надавала, договору про використання об`єктів своєї інтелектуальної власності з ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр «СТБ» не укладено, вона звернулась з запитом до офіційної групи програми «Все буде добре» на СТБ у Фейсбуці, а також відправила це звернення ОСОБА_4 , на яке остання відповіла, що всі права на передачу має ПрАТ «СТБ» і радила звернутись до них, але відповідач проігнорував її звернення у соціальній мережі.
Проте, після опублікування нею на своїй сторінці у мережі ОСОБА_5 та у мережі Інстаграм скріншоту про незаконне використання телеканалом СТБ належного їй як автору фото - наступного дня це фото морозива видалили. Жодних вибачень, відповіді чи коментарів від відповідача після цього теж не надходило.
На претензію адвоката до Голови правління ПрАТ «ММЦ-СТБ» про порушення її авторського права надійшла відповідь від директора юридичного департаменту - ОСОБА_6 про те, що за наслідками розгляду претензії, не вдалося встановити факт розміщення фотографії із зображенням зеленого морозива на інтернет-сайті stb.ua
На запит до голови правління ПрАТ «ММЦ-СТБ» з повторно направленою претензією їй відповіли про відсутність правових підстав для розгляду листа по суті, оскільки їм не вдалося встановити факт розміщення фото зеленого морозива на вказаному сайті.
Посилаючись на те, що нею доведений факт порушення авторського права, шляхом подачі фотографії морозива «ІНФОРМАЦІЯ_3», автором якого вона є, як «ІНФОРМАЦІЯ_1 » позивач звернулася до суду із вказаним позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.03.2018 у позові ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Міжнародний Медіа Центр «СТБ» про захист авторського права, відмовлено.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 17.09.2018 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.03.2018 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 04.12.2019 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.03.2018 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 17.09.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Міжнародний Медіа Центр «СТБ» про захист авторського права відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції, оцінюючи докази, надані позивачем, не взяв до уваги, що Цивільний процесуальний кодекс України не передбачав завіряння електронних доказів цифровим підписом на момент подання позовної заяви та доказів до неї. Окрім того, зазначає, що докази було прийнято та досліджено судом першої інстанції ще у 2016 році та всі докази було визнано належними та такими, що відповідають нормам законодавства на момент їх подання. Апелянт вважає, що наданий нею компакт-диск є речовим доказом у справі відповідно до статті 65 ЦПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин і надання суду цього доказу) Натомість щодо роздруківок з веб-сайтів вказує, що такі скрін-шоти є оперативним закріпленням фактичних даних з веб-сайту Телеканалу, адже головним аспектом інформації в мережі Інтернет є скороминучість та можливість змін у будь-який момент.
Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року в справі № 761/660/17, в якій апелянт теж мала статус позивача, надавалися докази в такому ж вигляді, як і в даній справі. При цьому докази були визнанні належними та такими, що відповідають вимогам законодавства.
Також апелянт звертає увагу, що нею подавалася заява про залучення свідків від 28 вересня 2016 року. Утім в задоволенні вказаної заяви було відмовлено, оскільки питання розміщення спірної фотографії на сайті відповідача не було спірним і під сумнів судом ставилося лише авторство щодо даної фотографії.
Також апелянт звертає увагу суду на те, що вона зареєструвала авторське право і отримала Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір, а саме - Фотографічний твір «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Окрім вищевикладеного апелянт зазначала, що позиція, на яку посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, застосовувалася до документів, поданих учасниками справи в електронній формі. Натомість у даній справі всі докази подані у паперовому вигляді та на компакт-дисках.
Апелянт наголошує на тому, що вона записувала відео огляд сайту з екрану монітора особистого комп`ютера, щоб зафіксувати порушення відповідачем авторських прав позивача на веб-сайті stb.ua. А відтак, посилаючись на судову практику, вважає даний відеозапис речовим доказом у справі. Апелянт вважає, що судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок про те, що сторінка на сайті https://web.archive.orgбула створена позивачем самостійно. Зазначає, що даний сервіс є бібліотекою, де кожен користувач мережі Інтернет може ознайомитися з архівами веб-сторінок на певну дату, якщо ті були збережені та за архівовані ресурсом.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції мав можливість ознайомитися із доказом, наданим позивачем, за місцем його знаходження - в мережі Інтернет.
Окрім того, апелянт зазначає, що нею також було подано заяву по уточнення позовних вимог щодо збільшення суми компенсації. Однак, позиція суду першої інстанції щодо даної заяви не висловлена.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки в даній справі ціна позову становить 25 000 грн., і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанціїв оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 у колонці авторських рецептів на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 розмістила рецепт з фотографією морозива «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Листом від 23.11.2015 представник позивача направив претензію Голові правління ПрАТ «ММЦ-СТБ» Бородянському В.В. про порушення авторських прав у зв`язку із виявленням фотографії із зображенням зеленого морозива, автором якої є ОСОБА_2 . Представник позивача в даній претензії додав, що фотографія була розміщена ІНФОРМАЦІЯ_2 в публікації: «ІНФОРМАЦІЯ_1 » без зазначення імені автора та без згоди позивача. З метою мирного врегулювання спору про порушення авторського права, пропонував добровільно виплатити ОСОБА_2 компенсацію в сумі 10 000,00 грн.
29.12.2015 директор юридичного департаменту Корнієнко М.К. надав відповідь, в якій зазначив, що ПрАТ «ММЦ-СТБ» не вдалося встановити факт розміщення фотографії із зображенням зеленого морозива на інтернет-сайті stb.ua, а тому у ПрАТ «ММЦ-СТБ» відсутні правові підстави для розгляду претензії по суті.
Листом від 14.01.2016 представник позивача направив повідомлення та компакт-диск з відеозаписом «СТБ морозиво» в форматі МР4 із оглядом на веб-сайт stb.ua
11.02.2016 заступник Голови правління Максимчук А.О. надав відповідь, в якій зазначив, що ПрАТ «ММЦ-СТБ» не вдалося встановити факт розміщення фотографії із зображенням зеленого морозива на інтернет-сайті stb.ua, а тому у ПрАТ «ММЦ-СТБ» відсутні правові підстави для розгляду листа по суті.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що за змістом ст.ст.76, 100 ЦПК України надані позивачем роздруківка з веб-сайтів та електронний носій з відеозаписом не можна вважати електронними доказами, оскільки не дотримано порядку їх подання, а паперові копії електронного доказу та відеозапис не засвідчені електронним цифровим підписом. Окрім того, суд першої інстанції вказав, що компакт-диск з відеозаписом «СТБ морозиво» із оглядом веб-сайту stb.ua, був отриманий позивачем не від уповноваженого представника веб-сайту stb.ua. Разом з тим, позивач надає роздруківку з веб-сайту «Інтернет-архів» ( https://archive.org), яка створена позивачем самостійно, а не надана та не завірена уповноваженим представником ресурсу https://web.archive.org. Також судом першої інстанції зроблено висновок про те, що оскільки фотографія із зображенням зеленого морозива на інтернет-сайті stb.ua від ІНФОРМАЦІЯ_2 не була збережена, суд позбавлений можливості встановити обставини, на які посилається позивач. Окрім цього, у позивача відсутні докази розміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 фотографії із зображенням зеленого морозива на інтернет-сайті stb.ua.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 04 грудня 2019 року у даній справі (а.с. 37-43 т.2), колегія суддів виходить з такого.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 54 Конституції, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Відповідно до частини 2 статті 54 Конституції, кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів термін «Літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, зокрема фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наукам.
За законодавством країн Союзу зберігається право визначати термін охорони фотографічних творів і творів прикладного мистецтва, охоронюваних у якості художніх творів; проте цей термін не може бути менший двадцяти п`яти років від часу створення такого твору (частина четверта статті 7 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів).
У частинах першій, другій статті 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Частина перша статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» відносить до об`єктів авторського права твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема фотографічні твори.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).
Частиною третьою статті 426 ЦК України передбачено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до статті 435 ЦК України суб`єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
Статтею 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» публічним сповіщенням (доведенням до загального відома) є передача за згодою суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 Закону України «Про авторське право і суміжні права», та їх майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39-41 цього Закону, з урахуванням умов використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21-25, 42, 43 Закону.
Захист особистих немайнових і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (статті 50, 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Тлумачення вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що використання твору без дозволу суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, за яке згідно з пунктом "г" частини другої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачена можливість стягнення з порушника авторських прав компенсації.
Порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК України, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб`єктів авторських прав і (або) суміжних прав.
Вирішуючи справи щодо захисту авторських прав, суди повинні виходити з того, що за закріпленим у цивільному процесуальному законодавстві принципом доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права, факт його порушення відповідачем або загрозу такого порушення, розмір шкоди (за винятком вимоги щодо виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача; відповідач, який заперечує проти позову, зобов`язаний довести відсутність порушень авторський прав, дотримання ним вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використанні об`єкта авторського права, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди.
Компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав і не залежить від розміру заподіяних збитків.
Згідно з статтею 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "c", обведена колом; ім`я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору.
Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.
Суб`єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.
Аналогічні положення визначені статями 433, 435, 437 ЦК України.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» судам роз`яснено, що авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об`єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею.
Відповідно до частин першої, третьої статті 442 ЦК України твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.
Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Отже, з урахуванням дії в авторському праві презумпції авторства, її спростувати повинен відповідач, тобто особа, яка на думку автора, порушила її авторські права, і така особа не повинна доводити презумпцію авторства, оскільки зазначене презюмується.
Оцінюючи докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, суд першої інстанції зробив висновок, що наданий позивачем як доказ електронний носій без наявності електронного підпису, з урахуванням вимог ст.ст.78, 100 ЦПК України, не може вважатися допустим доказом у справі, та не може бути прийнятий до уваги. При цьому, суд першої інстанції посилався на правовий висновок Верховного Суду, викладений в ухвалі Великої Палати від 14.02.2019 в справі № 9901/43/19 (П/9901/43/19).
Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву до суду першої інстанції ОСОБА_2 до ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр «СТБ» про захист авторського права, стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав подала у березні 2016 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина перша статті 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Також, частиною четвертою статті 3 ЦПК України встановлено, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Враховуючи викладене, колегія суддів бере до уваги, що положення, застосовані судом першої інстанції щодо визначення, порядку надання та дослідження електронних доказів, запроваджені в цивільному процесуальному кодексі та набули чинності з 15 грудня 2017 року. А відтак, на момент звернення позивача до суду з позовом (березень 2016 року) вказаних вимог в процесуальному законі передбачено не було.
Таким чином, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. ст. 78, 100 ЦПК України, порушив положення ст. 58 Конституції України та ст. 3 ЦПК України, застосувавши ретроспективну (зворотну) дію закону - законодавчого акта, що скасовує право, належне учаснику судового процесу, на час звернення до суду з позовом.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 травня 2020 року у справі № 523/6070/19 (провадження № 61-5186св20).
Отже, судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги подані позивачем належні та допустимі докази, а саме: роздруківка з веб-сайтів та електронний носій з відеозаписом.
Разом з тим, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо визнання судом належними та такими, що відповідають вимогам законодавства доказів у іншій справі, де апелянт також була позивачем, оскільки в даній справі суд оцінює докази, які не були предметом розгляду справи, на яку посилається апелянт. А відтак, суд повинен надати належну оцінку конкретним доказам, які надані позивачем в обґрунтування позовних вимог до ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр «СТБ» про захист авторських прав.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, судом касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.03.2018 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 17.09.2018 скасовано.
Тому, враховуючи, що судове рішення було скасовано, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо можливості застосування висновку, зробленого судом першої інстанції про те, що питання розміщення спірної фотографії на сайті відповідача не було спірним і під сумнів судом ставилося лише авторство щодо даної фотографії.
Апеляційний суд, переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції, також бере до уваги висновки Верховного Суду, зроблені в даній справі при направленні справи на новий розгляд.
Так, судом касаційної інстанції було наголошено, що при новому розгляді суди повинні мати на увазі, що для виникнення та здійснення авторського права не потрібна реєстрація твору чи якесь інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких формальностей. Крім того, Верховним Судом було визначено необхідність встановлення наявності інших елементів знаку охорони авторського права щодо підтвердження авторства позивача, та надання належної правової оцінки доказам, які були подані позивачем.
Попри вказані висновки Верховного Суду, які є обов`язковими для судів під час нового розгляду справи, судом першої інстанції не взято до уваги докази та твердження, які надавались для підтвердження авторства позивача на спірну фотографію.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права» первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
Частина 2 вказаної статті встановлює, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Як встановлено судом, позивач є автором кулінарного блогу ІНФОРМАЦІЯ_4 та розмістила ІНФОРМАЦІЯ_5 у колонці авторських рецептів рецепт з фотографією морозива «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Колегія суддів бере до уваги, що елементи, які підтверджують авторство позивача були і є досі присутні на її сайті. Є ім`я автора, зазначено дату опублікування (оприлюднення) спірної фотографії, а внизу на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 зазначено: «Всі фотографії і тексти захищені авторським правом. Використання без згоди адміністрації заборонено». Таким чином, дата опублікування (розміщення на сайті) є одним з елементів підтвердження авторства позивача на спірну фотографію.
Разом з тим, для встановлення наявності чи відсутності факту порушення авторських прав позивача відповідачем, слід встановити чи було відповідачем здійснено опублікування вказаної фотографії на своєму сайті.
При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги, що забезпечення збору та фіксації доказів в мережі Інтернет є наріжною проблемою захисту авторських прав, оскільки в цифровому середовищі обмін інформацією та використання творів відбувається набагато стрімкіше, ніж в інших. З моменту порушення і до моменту судового розгляду інформація, що міститься на певній веб-сторінці, може бути неодноразово змінена чи взагалі така веб-сторінка перестане існувати.
Так, ОСОБА_2 як доказ опублікування відповідачем фотографії морозива «ІНФОРМАЦІЯ_3» до суду подавались роздруківки з веб-архіву.
Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У даному випадку відповідач не надав суду жодного доказу на спростування значення відомостей, які містяться на роздруківці сторінки з належного відповідачу сайту, що містить зображення спірної фотографії.
Згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 04.06.2010, належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав.
Згідно роз`яснень Верховного Суду України у пункті 31 постанови Пленуму від 04.06.2010 №5, при вирішенні спорів щодо порушення майнових прав суб`єкта авторського права у зв`язку розміщенням творів у мережі Інтернет, суд повинен установити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред`явлено позовні вимоги.
Учасниками справи не заперечувалося, що сайт належить відповідачеві.
При цьому, відповідач за дозволом на таке розміщення до позивача не звертався та його не отримував, жодного договору про використання об`єктів інтелектуальної власності між ними не укладалось, тобто, у даному випадку на думку апеляційного суду, має місце порушення авторського права.
За таких обставин у суду немає підстав вважати, що факт використання твору шляхом розміщення фотографії на сайті не є доведеним.
Окрім того, як видно з матеріалів справи позивачем ОСОБА_2 надавався компакт-диск із відеозаписом, який за своїм змістом є фіксацією позивачем контенту, що міститься на веб-сайті, шляхом його збереження на відповідних носіях, тому суд першої інстанції, не приймаючи даний доказ до уваги, дійшов помилкового висновку про те, що такий диск був отриманий позивачем не від уповноваженого представника веб-сайту stb.ua.
Отже, суд апеляційної інстанції критично оцінює висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем розміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 фотографії із зображенням зеленого морозива на інтернет-сайті stb.ua.
Враховуючи в сукупності надані позивачем докази, колегія суддів вважає підтвердженою наявність порушеного відповідачем авторського права позивача і підстав для протилежного висновку в даній справі, за наявності належних та допустимих доказів щодо предмета доказування бути не може, виходячи з такого.
Згідно з частини першої статті 76, статті 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У частинах першій, третій статті 12 та частині першій, сьомій статті 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У частинах першій - третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування авторства ОСОБА_2 , чи доказів, які б свідчили про правомірне використання ним спірної фотографії.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність у діях останнього порушення виключних авторських позивача, у зв`язку з чим, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право: подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Згідно з пунктом «г» частини 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
При зверненні до суду з позовом позивач просила стягнути на її користь компенсацію у розмірі 25 000 грн.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається наявна заява про уточнення позовних вимог від 28 лютого 2018 року (т.1, а.с.127-129).
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 49 ЦПК України (в редакції на день подання заяви) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до статті 279 ЦПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року відкрито провадження в справі та призначено справу в попереднє судове засідання (т.1, а.с.25).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року розгляд цивільної справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (т.1, а.с.113-114).
А відтак, ураховуючи, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не передбачає проведення підготовчого засідання та у даному випадку справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), то зважаючи на приписи процесуального закону позивач мав право подати письмову заяву про зміну (уточнення) предмета позову протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, а в даному випадку - з дня продовження розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Як зазначалося вище, зазначену заяву ОСОБА_2 подала 28 лютого 2018 року, тобто у визначений процесуальним законом строк. Поряд з цим, жодного процесуального рішення щодо даної заяви матеріали справи не містять.
Однак, надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги апелянта в цій частині, суд апеляційної інстанції критично оцінює вимоги позивача, зазначені у вказаній заяві, зважаючи на наступне.
Як вбачається з вимог первісної позовної заяви, ОСОБА_2 просила суд, зокрема, стягнути з відповідача грошову компенсацію за незаконне використання об`єктів авторського права в розмірі 25 000 грн. (т.1,а.с.5).
Натомість у заяві про уточнення позовних вимог позивач просила суд позовну вимогу «стягнути з Міжнародного Медіа Центру «СТБ» грошову компенсацію в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнюють 13 780 грн.» в наступній редакції: «стягнути з ТОВ «ТЕЛЕКАНАЛ СТБ» грошову компенсацію в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнюють 37 230 грн.» (т.1, а.с.127-129).
Утім, апеляційний суд критично оцінює вимоги вказаної заяви позивача, оскільки така позовна вимога як «стягнути з Міжнародного Медіа Центру «СТБ» грошову компенсацію в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнюють 13 780 грн.» відсутня в позовній заяві, поданій до суду 31 березня 2016 року.
Отже, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо збільшення позовних вимог в даній справі та вважає за доцільне переглядати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні компенсації в межах позовних вимог позивача, заявлених до суду 31 березня 2016 року.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що саме в цих межах дана справа переглядалася судами апеляційної та касаційної інстанції. Також, саме в межах таких позовних вимог дана справа розглядалася судом першої інстанції при новому розгляді і будь-яких заперечень з боку позивача до суду не надходило.
Отже, щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації за незаконне використання об`єктів авторського права в розмірі 25 000 грн. апеляційний суд вважає, що така вимога підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
До правовідносин, що склалися між сторонами процесу має застосовуватися редакція п. г ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», що була чинна на дату звернення особи з позовом до суду, а саме:
«суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат».
Разом з тим, розмір компенсації 25 000 грн., який був заявлений позивачем колегія суддів оцінює критично, як такий, що є необґрунтованим.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на дату подання позовної заяви (31 березня 2016 року) становить 1 378 гривень.
Судом встановлено 1 (один) факт порушень виключних майнових авторських прав Відповідачем, а саме 1 (один) факт публікації фото.
Отже, апеляційний суд вважає, що це є підставою застосувати до відповідача стягнення у вигляді 10 мінімальних заробітних плат з можливих 50000 в сумі 13 780 грн., що буде адекватним та співрозмірним до вчиненого відповідачем порушення авторських прав.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, враховуючи, що під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог частково.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно з ст. 141 ЦПК України з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 607 грн. 64 коп. - судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 911 грн. 46 коп. - судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Визнати використання ПрАТ «ММЦ «СТБ» фотографії ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_3» незаконним та таким, що видане за «ІНФОРМАЦІЯ_1 », що грубо порушує авторські права ОСОБА_1 .
Стягнути з ПрАТ «ММЦ «СТБ» на користь ОСОБА_1 компенсацію за незаконне використання об`єкту авторського права у розмірі 13 780 грн.
Стягнути з ПрАТ «ММЦ «СТБ» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 607 грн. 64 коп. - судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 911 грн. 46 коп. - судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: Г.І. Мостова
О.І.Шкоріна
