ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа № 380/8582/22
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Держаної казначейської служби України, про стягнення коштів -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач) у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11.06.2021 по 10.06.2022 у сумі 1021444,45 грн.
В обґрунтування позову зазначено те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038, яке набрало законної сили, поновлено позивача на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України. Вказав, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 380/9462/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022, стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення з 10.06.2020 по 10.06.2021. Стверджує, що рішення суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038 відповідачем станом на день подання позовної заяви не виконано. Вважає, що за вказаних обставин наявний факт затримки виконання судового рішення, відтак звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 21.06.2022 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Держаної казначейської служби України (далі третя особа).
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 63118 від 04.10.2022) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити причини невчасного виконання судового рішення. Вважає, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов`язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі. Відповідач стверджує, що до Департаменту кадрової роботи та державної служби не надходили належним чином завірені копії рішень суду, а також заява позивача про поновлення його на роботі, а також документи щодо примусового виконання рішення суду. Зазначив, що з огляду на викладене, порушень з боку відповідача статті 236 КЗпП України не вчинено. Також вказав, що відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 № 100, обчислення середньої заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Крім того повідомив, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» пов`язується якраз із фактом переведенням прокурорів на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури. В свою чергу, на думку відповідача, застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує успішне проходження прокурором атестації та прийняття відповідним суб`єктом владних повноважень розпорядчого акта про переведення прокурора. Відтак вважає, що відсутні підстави для виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі. Крім того вказав, що сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038 за період з 11.06.2021 по 10.06.2022 становить 430636,36 грн (1702,12 грн х 253 робочих дні).
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 64632 від 12.10.2022) у якій заперечив проти доводів відповідача. Зазначив, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Вказав, що в розрахунковому періоді у позивача не було заробітної плати, а відтак, до застосування підлягають норми абз. 20, 22 п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою КМ України від 8 лютого 1995 р. № 100 з наступними змінами та доповненнями. Так, позивач стверджує, що абзацами 20 та 22 пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу; якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду. Відтак вважає, що його посадовий оклад повинен обчислюватися з урахуванням ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Просив позов задовольнити повністю.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
Наказом Генерального прокурора України №1621ц від 19.11.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.11.2019. Підставою зазначено рішення кадрової комісії № 2. Вказані обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038, яке набрало законної сили 02.12.2020.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1621ц від 19.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області); поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 23.11.2019; зобов`язано Офіс Генерального прокурора зробити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.11.2019 по 10.06.2020; вирішено рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038 залишено без змін.
Однак, у строки встановлені законом та судовим рішенням, позивача на посаді не поновлено та кошти не виплачено. Як вбачається із судових рішень у справі № 1.380.2019.007038, сторони у справі ті самі, що і у даному спорі.
При вирішенні справи, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Основного Закону України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).
Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
А у силу статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
При цьому, як визначено частиною другою статті 65 Закону України "Про виконавче провадження", рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Предметом цього спору є стягнення з роботодавця середнього заробітку на користь працівника за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Так, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, що врахований судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.
На підставі викладеного суд зауважує, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038 в частині поновлення позивача на роботі в органах прокуратури підлягало негайному виконанню.
Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі № 280/360/19 зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
За обставинами цієї справи позивач поновлений на роботі рішенням суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038, що у відповідній частині допущено до негайного виконання.
Однак, рішення суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038 фактично не виконане відповідачем.
При цьому рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 380/9462/21, яке набрало законної сили 09.02.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення задоволено частково: стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11.06.2020 по 10.06.2021 на суму 427232 (чотириста двадцять сім тисяч двісті тридцять дві) грн 12 коп.
Отже, у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 23.11.2019.
При цьому, доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано.
З урахуванням наведеного, а також обставин, встановлених рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 380/9462/21, яке набрало законної сили 09.02.2022, суд визнає доведеним факт несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, що є підставою для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України.
Враховуючи висновки Верховного Суду у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі № 280/360/19 щодо обчислення періоду затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі, з урахуванням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 380/9462/21, яке набрало законної сили 09.02.2022, та з урахуванням факту невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, суд констатує, що на користь позивача належить стягнути середній заробіток за період з 11.06.2021 до 10.06.2022.
Визначаючи конкретний розмір середнього заробітку, суд враховує такі обставини.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При цьому пункт 10 Порядку № 100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлював, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Разом з цим, суд враховує, що положення пункту 10 Порядку № 100 виключено постановою КМ України від 09.12.2020 № 1213, що набрала чинності 12.12.2020.
Крім того, суд вважає безпідставними доводи позивача про необхідність застосування положень абзаців 20 та 22 пункту 4 Порядку № 100. Так, вказаними положення визначено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду. Із зазначених норм слідує, що такі підлягають застосуванню при обчисленні середнього заробітку у випадку відсутності заробітної плати у працівника, з якої можна обчислити середньоденний заробіток. У межах спірних правовідносин позивач займав посаду прокурора, з якої був незаконно звільнений, та отримував заробітну плату. Відтак обчислення середньоденного заробітку позивача слід проводити з урахуванням норм абзацу третього пункту 2 Порядку № 100.
Відтак суд критично оцінює доводи позивача про необхідність врахування коефіцієнтів підвищення заробітної плати прокурора.
Окрім того, позивач у відповіді на відзив зазначив, що в матеріалах справи міститься довідка від 25.01.2022 № 24-16зп, за даними якої розмір заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 станом на січень 2022 року, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, становить 78866,66 грн в місяць. До складу заробітної плати відповідно до цієї довідки, входить: посадовий оклад в розмірі 52 000 грн, надбавка за вислугу років (30 %) в розмірі 15 600 грн, а також матеріальна допомога в розмірі 11266,66 грн.
Проте, як встановлено судом, позивача звільнено з органів прокуратури з 22.11.2019 та станом на день розгляду справи його не поновлено в органах прокуратури. Відтак, позивач не отримував заробітної плати у період з 22.11.2019, а, отже, станом на січень 2022 року Офісом Генерального прокурора не міг сплачуватися єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Суд також зазначає, що надана позивачем довідка є довідкою про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій № 24-16зп від 25.01.2022, видана Офісом Генерального прокурора. На думку суду, така довідка не може враховуватися судом при визначенні середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , оскільки містить інформацію про розмір заробітної плати за прирівняною посадою прокурора відділу та враховується при вирішенні питання щодо проведення перерахунку пенсії. Суд зазначає, що цей спір не пов`язаний із перерахунком пенсії позивача. Крім того, як вже встановлено судом, при визначенні розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 слід керуватися абзацом третім пункту 2 Порядку № 100, тобто визначати таку заробітну плату виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують даті звільнення.
Отже, суд враховує, що відповідно середньоденна заробітна плата позивача становить 1702,12 грн. Вказані обставини встановлені Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2021, яке набрало законної сили 09.02.2022.
За наведених обставин обчислення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у період з 11.06.2021 до 10.06.2022 (253 робочих дні) належить проводити виходячи із середньомісячної заробітної плати 1702,12 грн.
Як наслідок, на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду загалом у розмірі 430636,36 грн (253 х 1702,12 грн).
Зазначена сума включає в себе податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Відтак суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.007038 в сумі 430636,36 грн на користь позивача.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені позивачем, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 4306,36 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 9, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011 м. Київ вул. Різницька 13/15; код ЄДРПОУ 00034051), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Держаної казначейської служби України (01601 м. Київ вул. Бастіонна 6; код ЄДРПОУ 37993783), про стягнення коштів задовольнити частково.
2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.007038 в сумі 430636 (чотириста тридцять тисяч шістсот тридцять шість) грн 36 коп на користь ОСОБА_1 .
3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора сплачений судовий збір в сумі 4306 (чотири тисячі триста шість) грн 36 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.П. Качур
