У Х В А Л А
02 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 170/129/21
Провадження № 14-97цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенко О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімпл Мані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання договору факторингу частково недійсним
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2022 року,
УСТАНОВИЛА:
1. 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шацького районного суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімпл Мані» (далі - ТОВ «Сімпл Мані»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ? ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання договору факторингу частково недійсним.
2. Ухвалою Шацького районного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року, відповідно до вимог ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), цивільну справу направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
3. 25 червня 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва вказану позовну заяву залишено без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, встановлено, що ОСОБА_1 не додержано вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, а саме: слід надати до суду належним чином засвідчені копії документів, що додаються до позовної заяви для суду та інших учасників справи та сплатити судовий збір у розмірі 908 грн. за реквізитами для сплати судового збору за подання заяв до Шевченківського районного суду м. Києва.
4. Суд першої інстанції, зазначив, що, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання позову в розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір», проте, відповідно до квитанцій, останній було зараховано на рахунок Шацького районного суду Волинської області, що суперечить положенням ст. 9 Закону України «Про судовий збір». Також суд першої інстанції звернув увагу, що засвідчення відповідності копій з копій документу чинним законодавством не передбачено.
5. 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав до Шевченківського районного суду м. Києва заяву про усунення недоліків до якої додав засвідчені копії договору від 01 грудня 2017 року про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту №SM?00008692, а також незасвідчені копії (зняті з копій) інших додатків. В заяві просив відкрити провадження у справі та вказував, що, подавши позов до Шацького районного суду Волинської області, він сплатив судовий збір за платіжними реквізитами цього суду, а ні ЦПК України, ні Закону України «Про судовий збір» не передбачено повторної сплати судового збору, якщо він був сплачений при подачі позовної заяви. На думку ОСОБА_1 , визначальним є сам факт сплати судового збору, що підтверджується відповідними документами, та надходженнями суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
6. 27 серпня 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва вказану позовну заяву повернуто як неподану згідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України. Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 не надав належним чином засвідчені копії документів для суду, що зазначені в п.п. 2, 3, 4 додатків до заяви про усунення недоліків та доказів сплати судового збору на реквізити Шевченківського районного суду м. Києва, які були зазначені в ухвалі про залишення позову без руху від 25 червня 2021 року.
7. 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2021 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, судові витрати покласти на відповідачів.
8. Вважав, що ОСОБА_1 виконав законні вимоги суду надавши засвідчені копії договору від 01 грудня 2017 року про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № SM-00008692, а також незасвідчені копії (зняті з копій) інших додатків, а щодо повторної сплати судового збору, то така вимога є незаконною, про що вказувалося у заяві про усунення недоліків.
9. Постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2022 року апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 -ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2021 року залишено без змін.
10. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду попередньої інстанції, зазначивши, що скаржник недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі від 25 червня 2021 року не усунув, а саме: не сплатив судовий збір та не надав належним чином засвідчені копії документів відповідно до ст. 95 ЦПК України.
11. Суд апеляційної інстанції вказав, що посилання в апеляційній скарзі на те, що ЦПК України та Законом України «Про судовий збір» не передбачено повторної сплати судового збору (за реквізитами суду, до якого було передано справу), якщо він уже сплачений при подачі позовної заяви, оскільки визначальним є сам факт сплати судового збору, що підтверджується відповідними документами та надходженнями суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи.
12. Суд апеляційної інстанції виснував, що судовий збір не сплачено за місцем розгляду справи, що виключає можливість його зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України за реквізитами Шевченківського районного суду м. Києва, а порушення позивачем правил підсудності, що визначені ЦПК України, не може бути підставою для звільнення особи від сплати судового збору за місцем розгляду справи, аналогічна позиція викладена в Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 вересня 2018 року по справі № 805/168/18-а. Крім того, підкреслив, що позивач не позбавлений можливості повернути помилково сплачений судовий збір на підставі абз. 1 п. 5 положень, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 р. №787, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 «Про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів».
13. 11 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, судові витрати покласти на відповідачів.
14. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на ст. 389 ЦПК України та вказує, що судами першої та апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права та абз. 3 п. 5 Постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»: «якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до суду, а потім матеріали справи було передано в порядку статті 116 ЦПК до іншого суду, то останній не вправі у зв`язку з цим повертати відповідну заяву чи скаргу, посилаючись на відсутність належних доказів сплати судового збору, оскільки після відкриття провадження у справі положення статті 121 ЦПК застосовуватись не можуть, а визначальним є сам факт сплати судового збору, що підтверджується відповідними документами, та надходження суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.»
15. Крім того, у касаційній скарзі зазначається, що до заяви про виправлення недоліків додано всі необхідні копії, додаток №1 - копію договору від 01 грудня 2017 року про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № SM-00008692 скопійовано з оригіналу і засвідчено, а всі інші додатки знято із засвідчених копій, оригінали яких знаходяться у відповідачів.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2022 року у справі відкрито касаційне провадження відповідно до статті 389 ЦПК України з підстав порушення норм процесуального права в ухвалі суду першої інстанції вказаної у пункті 6 частини 1 статті 353 ЦПК України після її перегляду в апеляційному порядку.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами третьою та п'ятою статті 403 ЦПК України, для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 вересня 2018 року у справі №805/168/18-а, про те, що у разі передачі справи з одного суду до іншого особа повинна сплатити судовий збір за подання заяви (скарги) за реквізитами того суду, якому передана справа, а вже сплачений судовий збір особа може повернути як помилково зарахований.
18. Верховний Суд у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що у разі, якщо судовий збір сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до суду, а потім матеріали справи передано до іншого суду за належною територіальною юрисдикцією (підсудністю), то суд, який отримав матеріали позову (заяви, скарги), не вправі вимагати повторної сплати судового збору за його реквізитами, оскільки визначальним є сам факт надходження суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, а незалежно від того, на реквізити якого суду сплачений судовий збір, він зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
19. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказує на необхідність відступу від вищевказаного висновку, викладеного у наведеній постанові, оскільки він створює невиправдані перешкоди та обов'язок дотримуватись процедур, що прямо не передбачені Законом України «Про судовий збір».
20. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила ч. 5 ст. 403 ЦПК України. Однак, мотивація того, що така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики відсутня.
21. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року, такими, що містять обґрунтування прийняття справи до розгляду у відповідності до ч. 3 ст. 403 ЦПК України, водночас підстави, що передбачені ч. 5 ст. 403 ЦПК України відсутні, оскільки відсутнє обґрунтування наявності виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.
22. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
23. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
24. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
25. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
26. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і, зокрема, Великої Палати Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, тож у суддів немає підстав не застосовувати такі висновки.
27. Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
28. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
29. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
30. Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
31. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частинами третьою та п'ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімпл Мані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання договору факторингу частково недійсним.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 18 січня 2023 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В. М. Сімоненко
Судді: Ю. Л. Власов Г. Р. Крет
М. І. Гриців К. М. Пільков
Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко
Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач
І. В. Желєзний О. М. Ситнік
О. С. Золотніков І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
