Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 646/7855/18
провадження № 61-6016св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство юстиції України, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 рокуу складі колегії суддів Кулікової С. В., Олійника В. О., Желепи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Державної казначейської служби України, про зобов`язання виконати в повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України» і сплатити грошову суму.
Позов мотивував тим, що 09 серпня 2014 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) постановив рішення у справі «Євген Карлович Борисенко проти України», яким взяв до уваги визнання державою факту порушення прав позивача, захищених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та задовольнив одностороннє зобов`язання держави Україна із добровільної сплати грошового відшкодування шкоди, завданої внаслідок цього порушення.
Сума справедливої сатисфакції становить 3 240,00 євро, конвертованих у національну валюту за офіційним курсом, встановленим на день платежу без будь-яких податків.
Зазначив, що у квітні 2015 року позивач отримав лист від головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 26 березня 2015 року вих. № 2-890/16, яким останній повідомив, що на спеціальний реєстраційний рахунок Державної виконавчої служби України нібито перераховано грошову суму у розмірі 63 596,75 грн, яку Державна виконавча служба України пропонує позивачу отримати на виконання рішення ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі № 15503/12.
Вважає, що запропоновані йому для отримання 63 596,75 грн не відповідають призначеній рішенням ЄСПЛ сумі справедливої сатисфакції у 3 240,00 євро, оскільки станом на дату надіслання листа від виконавчої служби (26 березня 2015 року) офіційний курс гривні, встановлений Національним банком України (далі - НБУ), становив 25 815,63 грн за 1 000,00 євро.
За офіційним курсом НБУ станом на 26 березня 2015 року грошова сума в національній валюті, еквівалентна призначеній судом сумі 3 240,00 євро, повинна становити: 25 815,63 грн х 3,24 = 83 642,64 грн, що значно перевищує суму, яку запропонували позивачу.
ОСОБА_1 з червня до вересня 2015 року надсилав листи до Державної виконавчої служби України і Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини з метою отримання інформації, з яких підстав та ким суму сатисфакції в розмірі 3 240,00 євро конвертовано за незрозумілим курсом, проте інформацію не отримав.
Зазначив, що усвідомлюючи ризик взагалі не отримати навіть часткову сатисфакцію за рішенням ЄСПЛ, погодився на отримання запропонованої Державною виконавчою службою України часткової компенсації в сумі 63 596,75 грн, та 03 жовтня 2015 року надіслав до виконавчої служби повний пакет завірених належним чином документів, необхідних для отримання зазначеної суми часткової компенсації.
Проте зазначені кошти не перераховані.
З метою з`ясування причин ухилення державної виконавчої служби від сплати часткової компенсації в сумі 63 596,75 грн протягом десяти днів після отримання повного пакету необхідних документів позивач подав письмову вимогу про невідкладне виконання рішення ЄСПЛ на особистому прийомі начальника відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України.
Після отримання вимоги відповідач подав до банку платіжне доручення від 27 жовтня 2015 року № 3166, яким доручив банку здійснити переказ на рахунок позивача у Відкритому акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» грошової суми часткової компенсації в розмірі 63 596,75 грн.
01 грудня 2015 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження щодо виконання зазначеного рішення.
Вважає, що відповідач порушив права позивача на отримання призначеної рішенням ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України» суми сатисфакції 3 240,00 євро в повному обсязі.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
визнати наявність складу цивільного правопорушення у бездіяльності відповідача Міністерства юстиції України у вигляді фактичної сплати на виконання рішення ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України» грошової суми в розмірі 2 010,00 євро за курсом на день сплати замість призначеної судом суми справедливої компенсації 3 240,00 євро;
стягнути з Державного бюджету України на користь позивача у відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності Міністерства юстиції України, грошову суму в розмірі 43 881,16 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 25 червня 2020 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції керувався тим, що Міністерство юстиції України своєчасно та в повному обсязі вжило заходів, передбачених законом щодо виконання рішення ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенкопроти України».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач у визначені законом строки та порядку виплатив позивачу розмір справедливої сатисфакції на виконання рішення ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України», отже, відсутні підстави для задоволення позову.
Відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд, встановивши факт неподання позивачем банківських реквізитів до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України станом на 19 грудня 2014 року, не з`ясував підстав визначення державним виконавцем суми грошових коштів, яка підлягала сплаті позивачу, у розмірі 32 400,00 грн, оскільки такі обставини не є предметом розгляду у цій справі, позивач зі скаргою на рішення державного виконавця не звернувся.
Вважав безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував статтю 625 ЦК України, яка підлягала застосуванню у цих правовідносинах, оскільки до спірних правовідносин не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання.
Керувався тим, що спеціальний Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» також не передбачає застосування статті 625 ЦК України, тоді як частина друга статті 8 вказаного Закону передбачає, що у разі порушення строку виплати стягувачеві відшкодування на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив:
відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування з метою визначення дати здійснення платежу за рішенням ЄСПЛ положень Моніторингу виплат сум, присуджених як справедлива сатисфакція, затвердженого Комітетом Міністрів Ради Європи 31 травня 2007 року (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
вважає, що суди невмотивовано відмовили у дослідженні зібраних у справі доказів та необґрунтовано відхилили клопотання учасників справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивував тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою достовірно встановлену обставину, що письмове повідомлення позивача про можливість витребування грошової суми 63 596,75 грн зі спеціального реєстраційного рахунку Державної виконавчої служби України здійснено шляхом надсилання на адресу позивача листа від 26 березня 2015 року, тобто з затримкою майже в чотири місяці від дня надходження грошової суми на депозитний рахунок державної виконавчої служби, що призвело до завдання суттєвих грошових збитків у сумі 1 230,00 євро внаслідок гіперінфляції національної валюти за період з 22 грудня 2014 року до 15 квітня 2015 року.
Зазначив, що вимога позивача щодо правильного визначення дня платежу повністю відповідає припису офіційного документа Ради Європи під назвою «Моніторинг виплат сум, присуджених як справедлива сатисфакція», затвердженого Комітетом Міністрів Ради Європи 31 травня 2007 року.
Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили заявнику у з`ясуванні обставин вчинення головним державним виконавцем свавільної маніпуляції з курсом конвертації належної позивачу грошової суми 3 240,00 євро в національну валюту України, а також у встановленні факту неналежного виконання державним виконавцем вимоги статті 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
У травні 2021 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Зазначило про те, що відповідно до Моніторингу виплат сум, присуджених як справедлива сатисфакція, затвердженого Комітетом Міністрів Ради Європи 31 травня 2007 року, виплата вважається здійсненою належним чином як тільки справедливу сатисфакцію було «надано в розпорядження» отримувача, тобто під його/її контроль, прямий (коли гроші були перераховані на його/її банківський рахунок) або непрямий (наприклад, коли гроші доступні для стягнення з рахунку відповідального органу за вимогою заявника та заявник був належним чином проінформований про це настільки, наскільки це є можливим, наприклад, рекомендованим листом, надісланим йому/їй на останню відому адресу або за місцем проживання).
Отже, під час виконання рішення ЄСПЛ 22 грудня 2014 року на спеціальний реєстраційний рахунок Державної виконавчої служби України на користь позивача надійшли кошти у розмірі 63 596,75 грн, справедлива сатисфакція (еквівалент 3 240,00 євро), про що повідомлений позивач.
Крім того, ОСОБА_1 не заперечував факт того, що йому було відомо про перераховану суму коштів на спеціальний реєстраційний рахунок Державної виконавчої служби України, проте відомості про власні банківські реквізити він не надав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 09 серпня 2014 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Євген Карлович Борисенко проти України», яким взяв до уваги визнання державою факту порушення прав позивача, захищених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і задовольнив одностороннє зобов`язання держави Україна із добровільної сплати грошового відшкодування шкоди, завданої внаслідок цього порушення.
Суму справедливої сатисфакції визначив у 3 240,00 євро, конвертованих у національну валюту за офіційним курсом, встановленим на день платежу без будь-яких податків.
Листом від 23 жовтня 2014 року № 12.0.1-17/9355 Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ повідомив Державну виконавчу службу України про ухвалення 09 вересня 2014 року рішення ЄСПЛ у справі «Євген Карлович Борисенко проти України» за заявою № 15503/12, а також повідомив, що Україна має сплатити заявнику кошти у сумі 3 240,00 євро як відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди.
Головний державний виконавець 31 жовтня 2014 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.
Листом від 31 жовтня 2014 року № 14-0-26-4452-2/16 відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України направив Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини постанову про відкриття виконавчого провадження від 31 жовтня 2014 року та одночасно запропонував позивачу у триденний строк з моменту отримання вказаної постанови надати повні банківські реквізити для перерахунку йому коштів у національній валюті.
Станом на 19 грудня 2014 року ОСОБА_1 не надав до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України банківські реквізити для перерахування йому коштів у національній валюті.
22 грудня 2014 року на спеціальний рахунок Державної виконавчої служби України перераховані кошти на виконання рішення у розмірі 63 596,75 грн, що призначені для виплати на користь позивача.
Листами від 29 грудня 2014 року № 2-1555/16 та від 26 березня 2015 року № 2-890/16 державний виконавець запропонував позивачу терміново надати повні банківські реквізити в національній валюті. Одночасно попередив позивача, що у разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми повинні зараховуватися до державного бюджету України в порядку, встановленому Державним казначейством України.
25 червня 2015 року у відповідь на лист відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 26 березня 2015 року № 2-890/16 позивач направив заяву про неналежне виконання рішення ЄСПЛ, однак банківських реквізитів у заяві знов не зазначив.
На підставі наданих позивачем банківських реквізитів листом від 03 жовтня 2015 року Міністерство юстиції України на користь позивача перерахувало кошти у розмірі 63 596,75 грн.
01 грудня 2015 року державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження № 45275330, оскільки рішення суду виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом, та направив копію постанови позивачу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є:
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах);
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що Міністерство юстиції України своєчасно та в повному обсязі вжило заходів, передбачених законом щодо виконання рішення ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України», а затримка в отриманні коштів стягувачем спричинена унаслідок неповідомлення останнім своїх банківських реквізитів для перерахування коштів.
Колегія суддів погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція). Порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Конвертація коштів, присуджених судом, оформлення платіжних документів (платіжного доручення) проводиться Міністерством юстиції України, як органом, відповідальним за забезпечення представництва України в ЄСПЛ та координацію виконання його рішень, з урахуванням особливостей, нормативно-правових актів та законодавства України, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов`язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2007 року № 408.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва:
а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;
б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження.
Неподання стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання рішення.
Суди встановили, що листом від 23 жовтня 2014 року № 12.0.1-17/9355 Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ повідомив Державну виконавчу службу України про ухвалення 09 вересня 2014 року рішення ЄСПЛ у справі «Євген Карлович Борисенко проти України» за заявою № 15503/12.
Одночасно повідомив, що Україна має сплатити заявнику кошти у сумі 3 240,00 євро як відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди.
31 жовтня 2014 року головний державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до статті 8 Закону Україну «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні.
Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті «б» частини першої статті 7 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України.
Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».
Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Станом на 19 грудня 2014 року ОСОБА_1 до примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не надав банківські реквізити для перерахування йому коштів у національній валюті.
Міністерство юстиції України платіжним дорученням від 19 грудня 2014 року № 9784 перерахувало на депозитний рахунок Державної виконавчої служби України кошти за рішенням ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України» у сумі 63 596,75 грн (еквівалент 3 240 євро х 19,6286 грн), перераховано на рахунок Державної виконавчої служби України за № 37313006004124.
Перерахування Міністерством юстиції України на депозитний рахунок Державної виконавчої служби України коштів на виконання рішення ЄСПЛ вважається належним виконанням.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» сума відшкодування, яка знаходиться на депозитному рахунку державної виконавчої служби, перераховується на рахунок стягувача після подання ним відповідної заяви. Протягом трьох днів з моменту перерахування на депозитний рахунок державної виконавчої служби суми відшкодування державна виконавча служба повідомляє про це стягувача.
Верховний Суд звертає увагу на те, що Міністерство юстиції України, як орган, відповідальний за забезпечення представництва України в ЄСПЛ та координацію виконання його рішень, під час виконання рішення ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України» виконало вимоги чинного законодавства, зокрема законів України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про виконавче провадження».
Права позивача ОСОБА_1 під час виконання зазначеного рішення не порушені.
З огляду на статтю 44 Конвенції рішення суду набуває статусу остаточного через три місяці з дня винесення за умови, що сторони не звернулися з клопотанням про перегляд рішення Великою палатою ЄСПЛ, або в день відхилення такого клопотання палатою з п`яти суддів.
Рішення ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України» набрало статусу остаточного 09 листопада 2014 року, а виконано Державою Україна 19 грудня 2014 року, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого законом.
До того ж, враховуючи офіційний валютний курс Національного банку України станом на 19 грудня 2014 року (100 євро - 1937,2671 грн), до виплати позивачу підлягало 62 767,45 грн (3 240 євро х 1937,2671 грн), тобто позивач отримав відшкодування на 829,30 грн більше, ніж йому присуджено Європейським судом.
Суди встановили, що відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України листами на адресу позивача неодноразово повідомляв його про перерахування коштів на виконання рішення ЄСПЛ на спеціальний реєстраційний рахунок Державної виконавчої служби України та пропонував надати повні банківські реквізити в національній валюті.
Проте позивач лише листом від 03 жовтня 2015 року надав відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повні банківські реквізити в національній валюті.
Міністерство юстиції України платіжним дорученням від 27 жовтня 2015 року № 3166 перерахувало кошти на рахунок ОСОБА_1 як погашення боргу за рішенням ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України» у сумі 63 596,75 грн.
У зв`язку з виконанням рішення та виплатою коштів позивачу державний виконавець 01 грудня 2015 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 45275330.
Будь-яких доказів на спростування зазначених обставин позивач не подав.
Відомості про оскарження дій або рішень державної виконавчої служби, зокрема постанови про закінчення виконавчого провадження та встановлення їх неправомірності у строки та порядку, визначеному адміністративним судочинством, у справі відсутні.
З грудня 2015 року до листопада 2018 року (протягом 2 років 11 місяців ) заявник будь-яких претензій до держави з приводу виконання судового рішення не заявляв.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неподання ОСОБА_1 заяви про виплату відшкодування вчасно та отримання ним відшкодування майже через рік не свідчить про невиконання Міністерством юстиції України вимог закону та порушення прав позивача. Отримання коштів на виконання рішення ЄСПЛ пізніше зумовлено лише бездіяльністю самого позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погодилася з висновками судів про те, що Міністерство юстиції України у визначені законом строки та порядку виконало рішення ЄСПЛ від 09 серпня 2014 року у справі «Євген Карлович Борисенко проти України», а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Щодо відсутності висновку Верховного Суду
Однією з підстав касаційного оскарження заявник зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування з метою визначення дати здійснення платежу за рішенням ЄСПЛ положень Моніторингу виплат сум, присуджених як справедлива сатисфакція, затвердженого Комітетом Міністрів Ради Європи 31 травня 2007 року.
Питання необхідності висловлення правового висновку перебувало предметом перегляду Верховного Суду у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20), де міститься такий висновок про застосування пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовної практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Так, порядок виконання рішень ЄСПЛ визначений Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом.
Суди встановили, що під час виконання рішення ЄСПЛ 22 грудня 2014 року на спеціальний реєстраційний рахунок Державної виконавчої служби України на користь позивача надійшли кошти у розмірі 63 596,75 грн, справедлива сатисфакція (еквівалент 3 240 євро), про що повідомлений позивач.
Сам ОСОБА_1 не заперечував факт повідомлення про перераховану суму коштів на спеціальний реєстраційний рахунок Державної виконавчої служби України, проте відомості про власні банківські реквізити не подав.
Перерахування коштів на спеціальний реєстраційний рахунок Державної виконавчої служби України відповідно до наведених норм законодавства вважається датою виплати коштів (з урахуванням відсутності у відповідача реквізитів рахунку позивача, а також повідомлення позивача про перерахування коштів).
Отже, суди дійшли правильних висновків про правомірність конвертації присуджених позивачу рішенням ЄСПЛ грошових коштів станом на грудень 2014 року.
Моніторинг виплати сум, присуджених у порядку справедливої сатисфакції, затверджений Комітетом Міністрів Ради Європи 31 травня 2007 року.
На дату видання цей документ мав гриф обмеженого доступу. Він був розсекречений у двох частинах: перша на 1020-му засіданні DH міністрів (4-6 березня 2008 року) і друга на 1043-му засіданні DH (2-4 грудня 2008 року).
Слід зазначити, що Моніторинг знаходиться в розділі Інформаційні документи Комітету Міністрів на сайті Ради Європи. Моніторинг періодично доповнюється та оновлюється (остання редакція CM/Inf/DH(2008)7-final від 15 січня 2009 року) .
Як зазначено у попередніх коментарях (Preliminary comments) до Моніторингу, у багатьох випадках відповідна інформація щодо виплати справедливої сатисфакції вже міститься у рішенні ЄСПЛ, однак цієї інформації не завжди достатньо для вирішення ряду (періодичних чи разових) питань щодо виплати справедливої сатисфакції. Це призвело до того, що Секретаріат висловив побажання розробити документ, який показав би практику, яка дотримується в рамках моніторингу виплати справедливої сатисфакції.
Отже, Моніторинг за своєю правовою природою є меморандумом, який підготовлений Департаментом з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини (DG-HL), та представляє собою поточну практику Комітету Міністрів Ради Європи у нагляді за виплатою сум, присуджених як справедлива сатисфакція. Цей документ має на меті представити практику, якої на сьогоднішні дотримуються щодо певних питань держави - учасниці Ради Європи та міністри при виконанні рішень, прийнятих Судом, а також висвітлити моменти, які потребують подальшого роз`яснення.
Тобто Моніторинг має інформаційний характер щодо практики виплати сум, присуджених ЄСПЛ як справедлива сатисфакція. Моніторинг не є нормативно-правовим актом та не є обов`язковим для застосування при прийнятті державами-учасницями відповідних рішень. Моніторинг не зобов`язує ні Комітет Міністрів, ні держави - члени Ради Європи (про що прямо зазначено у примітці до Моніторингу), а має виключно інформаційний характер.
З огляду на встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги про відсутність висновку щодо застосування з метою визначення дати здійснення платежу за рішенням ЄСПЛ положень Моніторингу виплат сум, присуджених як справедлива сатисфакція, затвердженого Комітетом Міністрів Ради Європи 31 травня 2007 року, у подібних правовідносинах є неприйнятними, оскільки цей документ не є нормативним актом та не може бути правовою підставою вирішення спору у справі, що переглядається.
Отже, зважаючи на встановлені фактичні обставини справи та характер цього документа, суди першої та апеляційної інстанцій зазначений заявником Моніторинг обґрунтовано не застосовували.
Доводи скарги про те, що письмове повідомлення позивача про можливість витребування грошової суми зі спеціального реєстраційного рахунку Державної виконавчої служби України здійснено шляхом надсилання на адресу позивача листа з затримкою майже в чотири місяці від дня надходження грошової суми на депозитний рахунок державної виконавчої служби є неприйнятними.
Стаття 31 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Решта доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Не знайшли свого підтвердження доводи щодо необґрунтованого відхилення клопотання учасників справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки позивач не конкретизував, які саме клопотання були необґрунтовано відхилені.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла підтвердження у справі, а підстава для скасування рішення, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, є похідною, то така підстава не може братись до уваги, як неприйнятна.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Судові витрати
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук
