Ухвала
07 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 361/4481/19
провадження № 61-14943 сво 21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Погрібного С. О.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Явдошенко Олег Володимирович,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Явдошенка Олега Володимировича, на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ»
(далі - ТОВ «АНСУ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку» (далі - ПАТ «ВБР»), про виселення
із житлового будинку.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 25 червня 2013 року
між ОСОБА_3 та ПАТ «ВБР» було укладено кредитний договір
№ IKIZG.137452.001, за умовами якого позичальник отримала кредит
у розмірі 240 000,00 грн з кінцевим терміном повернення до 24 червня
2023 року. На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань
за вказаним кредитним договором 25 червня 2013 року між банком
та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належні іпотекодавцю житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та земельна ділянка, площею 0,25 га, що знаходяться
по АДРЕСА_1 .
07 листопада 2017 року між ПАТ «ВБР» і ТОВ «АНСУ» укладено договір про відступлення прав вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами, тому товариство набуло статус нового кредитора за кредитним договором від 25 червня 2013 року № IKIZG.137452.001 між банком та ОСОБА_3 , та іпотекодержателя за договором іпотеки дому та земельної ділянки, укладеного цього самого дня між банком
і ОСОБА_2 .
Позивач указував, що у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору 18 липня 2018 року ТОВ «АНСУ» у позасудовий спосіб звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності
на нього. Після оформлення права власності на вищевказану нерухомість товариство намагалося отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація з 28 лютого 2015 року
та проживання у спірному домоволодінні ОСОБА_1 , яка не є колишнім власником житлового будинку, не була позичальником за кредитним договором, а її реєстрацію у спірному житловому будинку без згоди банку здійснено після укладення договору іпотеки.
03 травня 2019 року ТОВ «АНСУ» направило ОСОБА_1 вимогу про добровільне звільнення житла, але ця вимога не була задоволена.
З урахуванням наведеного, ТОВ «АНСУ» просило виселити ОСОБА_1
із вищезгаданого житлового будинку без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2021 року у складі судді Петришин Н. М. у задоволенні позову ТОВ «АНСУ» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будинок
АДРЕСА_1 придбаний не за кредитні кошти,
а ОСОБА_1 не є боржником за кредитним договором та не має іншого житла, тому відсутні підстави для її виселення із предмета іпотеки
без надання їй іншого жилого приміщення.
Суд першої інстанції застосував положення статті 109 ЖК України, статті 40 Закону України «Про іпотеку» та врахував правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені
у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц
(провадження № 61-29115сво18) щодо неможливості виселення без надання іншого житлового приміщення у разі, якщо житлове приміщення було придбане не за кредитні кошти.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «АНСУ» задоволено. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2021 року
скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «АНСУ» задоволено. Виселено ОСОБА_1 із житлового будинку
по АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, застосовується лише у разі звернення стягнення на іпотечне майно
в судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору виселення мешканців з відповідного об`єкта нерухомості здійснюється за умови дотримання іпотекодержатеолем передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК України процедури, у разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.
Оскільки ТОВ «АНСУ» дотрималося процедури звернення стягнення
на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а ОСОБА_1 порушує його права як нового власника будинку, то наявні підстави для задоволення позову.
Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що і суд першої інстанції, проте врахував інші правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-3057цс16; Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 04 липня 2018 року у справі
№ 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 13 березня 2019 року
у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Явдошенко О. В., посилаючись
на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року
й залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2021 року.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року заявник указує те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Явдошенка О. В., про зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції.
У вересні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року справу призначено
до судового розгляду.
УхвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року справу передано
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2021 року прийнято до розгляду вказану справу
та призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Явдошенко О. В., мотивована тим, що апеляційний суд не врахував релевантних правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі
№ 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, а також у постанові Верховного Суду
у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня
2019 року у справі № 295/4514/16-ц та у постановах Верховного Суду
від 28 лютого 2020 року у справі № 320/10637/14-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17.
Зазначає, що частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Тобто колишні власники та особи, які проживають у житлі, придбаному за їх кошти та переданому в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109
ЖК України мають право на користування таким житлом до моменту виселення з наданням їм іншого постійного житла.
Вказує, що спірне нерухоме майно не було придбано позичальником - ОСОБА_3 , за кредитні кошти, що виключає можливість виселення
ОСОБА_1 із нього без одночасного надання іншого постійного житла. При цьому, з урахуванням статті 8 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року ТОВ «АНСУ» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, відповідає усім фактичним обставинам справи.
Вважає, що виселення відповідача є пропорційним заходом захисту інтересів сторін у спорі. При цьому ОСОБА_1 не втратила право
на проживання за попереднім місцем реєстрації (місце реєстрації її матері - ОСОБА_2 ), де вона була зареєстрована та проживала на дату укладення договору іпотеки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 червня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № IKIZG.137452.001, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби у розмірі 240 000,00 грн
до 24 червня 2023 року, процентна ставка за користування кредитом - 22 % річних (а. с. 8-12, т. 1).
На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 25 червня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_2 , укладено договір іпотеки № ZXR019521.137462.001, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності наступне нерухоме майно: житловий будинок з відповідними надвірними будівлями, що знаходиться у
АДРЕСА_1 ; та земельну ділянку, загальною площею 0,2500 га, розташовану на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221287201:01:022:0011
(а. с. 22-27, т. 1).
Пунктами 24, 25 договору іпотеки встановлено застереження
про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання (а. с. 25, т. 1).
07 листопада 2017 року між ПАТ «ВБР» та ТОВ «АНСУ» укладено договори про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 25 червня
2013 року № IKIZG.137452.001, договором іпотеки житлового будинку
та земельної ділянки від 25 червня 2013 року № ZXR019521.137462.001, відповідно до умов якого банк відступив товариству права вимоги,
що належать банку згідно вказаних договорів (а. с. 28-31, 36-38, т. 1).
Отже, ТОВ «АНСУ» набуло статусу нового кредитора, отримавши право вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.
07 листопада 2017 року ТОВ «АНСУ» направило ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вимоги про усунення порушення умов кредитного договору та дострокового виконання зобов`язання за кредитним договором із попередженням
про звернення стягнення на предмет іпотеки, які останніми було отримано 13 та 14 листопада 2017 року відповідно (а. с.39-43, т. 1).
25 липня 2018 року на підставі договору іпотеки житлового будинку
та земельної ділянки від 25 червня 2013 року за ТОВ «АНСУ» у позасудовому порядку зареєстровано право власності на: житловий будинок
АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 3221287201:01:022:0011, цільове призначення -
для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 44-47, т. 1).
З 28 лютого 2015 року, тобто після укладення договору іпотеки,
і по теперішній час у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстрована
і проживає ОСОБА_1 (донька ОСОБА_2 - іпотекодавця),
а з 26 вересня 2015 року зареєстрований малолітній ОСОБА_4
(онук ОСОБА_2 - іпотекодавця), який був знятий з обліку з 20 листопада
2018 року до нового місця проживання у
АДРЕСА_2 (а. с. 48, 116, 227, т. 1).
03 травня 2019 року ТОВ «АНСУ» направило ОСОБА_1 вимогу
про добровільне звільнення житлового будинку
АДРЕСА_1 , яку остання отримала 10 травня 2019 року (а. с. 51, т. 1).
ОСОБА_1 на вимогу позивача відмовилася добровільно звільнити житлове приміщення, яке на праві власності належить позивачу.
Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити
від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі 754/14503/16-ц (провадження № 61-12738св19), відповідно до якого загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, застосовується у разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотримання передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109
ЖК України процедури, тобто у разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову товариства про виселення ОСОБА_1
із спірного житлового будинку без надання іншого житла, вирішив спір саме з урахуванням указаного правового висновку (без конкретного посилання
на постанову, однак із прямим цитуванням її тексту).
Разом із цим, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.
За змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення
на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла. При цьому таке житло має бути надане незалежно від того, в якому порядку (в судовому чи позасудовому) відбулося звернення стягнення
на іпотечне майно.
Саме по собі дотримання іпотекодержателем або новим власником
у порядку позасудового врегулювання передбаченої частиною другою
статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частиною третьою статті 109
ЖК України процедури щодо надіслання всім мешканцям письмової вимоги про добровільне звільнення переданого в іпотеку жилого приміщення
і подальше невиконання ними цієї вимоги у встановлений або інший погоджений сторонами строк, свідчитиме лише про наявність порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки. Разом з тим, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення в судовому порядку осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку
з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,
є встановлення того, за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту,
то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням
їм іншого постійного житла.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах:
від 05 листопада 2020 року у справі № 206/2674/18 (провадження
№ 61-8407св19), від 16 листопада 2020 року у справі № 722/618/18 (провадження № 61-6041св19); Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження
№ 61-18178св20) та інші.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що ухвалити будь-яке судове рішення у цій справі без відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, є неможливим, а тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, виходячи з такого.
Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється
на підставі рішення суду.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України, згідно з частиною першою якої звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення
на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі,
яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані
в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15,
яка в подальшому була підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18) та є незмінною.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначила й про те, що правовий висновок Верховного Суду України
про належне застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку»
та статті 109 ЖК України, викладений у постановах від 22 червня 2016 року
у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16,
є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного,
так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує,
що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони
є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються
з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.
У наведених вище постановах Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду наводилася правова позиція, яка стосувалася неможливості виселення з іпотечного майна, яке набуто не за кредитні кошти, при зверненні стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом проведення прилюдних торгів.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ТОВ «АНСУ», виходив із того, що стаття 109 ЖК України не підлягає застосуванню при вирішенні спору, оскільки загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною вищевказаної статті, застосовується у разі звернення стягнення на іпотечне майно
в судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку»
та у частині третій статті 109 ЖК України процедури, у разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.
У даній справі судами встановлено, що у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки 18 липня 2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області
Горкавою О. В. було прийнято рішення про державну реєстрацію за ТОВ «АНСУ» права власності на житловий будинок та земельну ділянку, передані в іпотеку та придбані не за рахунок кредитних коштів.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України у ряді її постанов, а в деяких погодилася з її висновками про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом: а) встановлення в рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу; б) передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки (позасудовим врегулюванням) і не є належним способом судового захисту (див. постанови: від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15, провадження № 14-112цс19, від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14, провадження № 14-48цс19; від 21 березня 2018 року у справі № 760/1443815, провадження № 14-38цс18; від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15, провадження № 14-49цс19 та інші).
Разом з тим у наведених вище судових рішеннях Великою Палатою Верховного Суду не висловлювалася правова позиція щодо можливості/неможливості виселення з іпотечного майна, набутого не за кредитні кошти, у разі обрання банком, іпотекодержателем, позасудового врегулювання, тобто позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки. А правові висновки Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є протилежними і на той час Верховний Суд України вважав належним способом судового захисту позасудові способи звернення на предмет іпотеки.
Узгодити правові позиції (відступити/погодитися) Верховного Суду України є виключним процесуальним повноваженням Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15 звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося шляхом визнання за банком права власності на квартиру (позасудовий спосіб судового захисту). Проте Верховний Суд України у своїй постанові скасував попередні судові рішення і ухвалив виселити відповідачів з іпотечного майна. При цьому зазначив таке: «… вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки».
Натомість, у постанові від 18 березня 2016 року у справі № 6-39цс15 Верховний Суд України звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено з правом продажу банком предмета іпотеки (позасудовий спосіб). Відмовляючи у позові банку в частині виселення відповідачів Верховний Суд України зазначив про неможливість виселення з іпотечного майна, набутого не за рахунок кредиту, без надання іншого житла.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 6-3057цс16, в якій банк обрав спосіб судового захисту - право продажу предмета іпотеки будь-якій особі від імені банку (позасудовий спосіб). При цьому у постанові Верховного Суду України зазначено таке: «Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку».
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судовихрішень.
З урахуванням наведеного є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись частиною четвертою статті 404, пунктом 7 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу
№ 361/4481/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку», про виселення із житлового будинку.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
В. І. Крат
С. О. Погрібний
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
