Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 грудня 2022 р.м. ОдесаСправа № 520/17342/18
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:
м. Одеса;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
25.07.2022 року;
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді Єщенка О.В.
суддів Крусяна А.В.
Яковлєва О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення коштів та моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
08.11.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
стягнути з Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області компенсацію втрати доходів у розмірі 129310 гривень 35 копійок, з причини затримання щомісячних виплат за період з 01.11.2011 року по 01.10.2018 року;
стягнути з Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області на користь ОСОБА_1 відповідно до ст. 625 ЦК України три проценти річних від простроченої суми затримання щомісячних страхових виплат, що складає 17543 гривні 00 копійок за період з 01.11.2011 року по 01.10.2018 року;
стягнути з Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області на користь ОСОБА_1 15000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки, ОСОБА_2 , з яким вона спільно проживала та який за життя захворів на професійне захворювання.
Після його смерті вона як дружина звернулась до Управління фонду із заявою про призначення їй страхових виплат, однак їй відмовлено у задоволені цієї заяви.
Після цього вона неодноразово зверталась до суду для захисту своїх прав. ЇЇ позовні вимоги були судами задоволено і дії та/ або бездіяльність Управління Фонду визнавались незаконними.
Останнім рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року у справі №520/8530/17 визнано протиправною бездіяльність Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та зобов`язано призначити їй страхові виплати у зв`язку зі смертю чоловіка, починаючи з 01 листопада 2011 року довічно в розмірі по 2 096,78 грн. щомісячно.
Оскільки відповідач ухилявся від своєчасного призначення та виплати їй належних у період з 01 листопада 2011 року сум, визначених рішенням суду, вважає, що на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та положень статті 625 Цивільного кодексу України підлягають стягненню на її користь інфляційні втрати за весь період до ухвалення рішення суду та 3% річних за весь час затримки.
Додає, що ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо вирішення питання про призначення страхових виплат, перекладання функцій Фонду на заявницю, незаконне затримання страхових виплат викликало у позивачки відчуття незахищеності, розчарування, невпевненості за своє майбутнє, безпорадності, приниження, втрати віри в силу закону та справедливості. Зазначає, що позивачка є особою похилого віку, особою з інвалідністю, у період незаконної затримки страхових виплат була позбавлена державної підтримки та захисту, що вплинуло на можливість забезпечити себе належним харчуванням та ліками, погіршення рівня її життя, спричинило значні негативні життєві зміни. Позбавлення у такий спосіб повноцінної життєдіяльності викликало у позивачки появу психологічних переживань, виразилось у таких негативних явищах як порушення нормальних життєвих зв`язків, неможливість продовження повноцінного активного життя, спричинило моральної шкоди, яку позивачка оцінює у розмірі 15000 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для застосування положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки на виконання судового рішення Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області своєчасно проведено виплату позивачці щомісячних страхових виплат та відсутня будь-яка затримка виплати страхових коштів.
Також, судом першої інстанції визначено, що положення ст. 625 ЦК України регулюють зобов`язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 3 ст. 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що цивільні права і обов`язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов`язань. Із рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.
З огляду на те, що спірні правовідносини є правовідносинами за загальнообов`язковим державним страхуванням і регулюються нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», за яким здійснюється відшкодування Фондом застрахованій особі або члену його сім`ї, а саме позивачці шкода у вигляді страхових виплат, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ч. 2 ст. 625 ЦК України не розповсюджується на вказані правовідносини, оскільки в даному випадку діє спеціальний Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Разом з цим, враховуючи недоведеність позивачкою порушення своїх прав, не підтвердження позивачкою жодниими належними доказами завдання їй моральної шкоди, співмірності заявленої шкоди, а також не обґрунтовано вину відповідача по відношенню до заподіяної шкоди, суд першої інстанції визначив відсутніми правові підстави для стягнення моральної шкоди за рахунок відповідача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням ст. 625 Цивільного кодексу України і помилково не враховано, що за змістом цієї норми цивільного законодавства нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Апелянтка наполягає на тому, що виконання Фондом рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року по справі №520/8530/17 не звільняє відповідача від відшкодування трьох відсотків річних від простроченої суми зобов`язання та обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом. Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не забороняє стягнення заборгованості із суми страхових виплат з урахуванням індексу інфляції, а також не встановлює інший розмір відсотків за прострочення грошового зобов`язання.
Положення ст. 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.
При цьому, не є тотожніми стягнення боргу зі страхових виплат з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох вісотків річних за час прострочення виплат згідно ст. 625 Цивільного кодексу України та коригування невиплаченої суми страхової виплати на виконання вимог ч. 7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Враховуючи викладене та те, що страхові виплати та інфляційні втрати з причини затримання виплат підпадають від поняття «майно», затримка страхових виплат та їх знецінення накладає додатковий фінансовий тягар на позивачку, порушення строку страхових виплат та їх знецінення за час затримки є необґрунтованим та непропорційним втручанням у право власності позивачки, апелянтка вказує на повну обґрунтованість своїх вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Наголошуючи на необґрунтованості висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивачки моральної шкоди, апелянтка зазначає, що доведеність нею немайнових втрат у зв`язку із незаконною бездіяльністю та недбалістю відповідача під час виконання своїх функцій. Фактичне тривале не виконання Фондом своїх обов`язків, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», викликало у позивачки відчуття незахищеності, розчарування, невпевненості у своєму майбутньому, безпорадності, приниження, втрати віри у верховенство права та силу закону, позбавило державної підтримки, на яку вона законно розраховувала, вплинуло на погіршення її життя та спричинило значні негативні зміни у житті. Незаконна поведінка відповідача викликала у позивачки порушення сну, пасивність, пониження настрою, пригніченість, нервозність, дратівливість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях, емоційну напругу, невпевненість в собі, відчуття власної неповноцінності, тривогу з приводу свого майбутнього. Таким чином, позбавлення позивачки повноцінної життєдіяльності, що викликало появу негативних психологічних переживань, порушення нормальних життєвих зв`язків та неможливість продовження повноцінного активного життя, у повній мірі підтверджує обґрунтованість заявленої до відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області посилається на необгрунтованість доводів апелянтки, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення.
Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки, ОСОБА_2 , який за життя хворів на професійне захворювання - пневмоконіоз.
Відповідно до висновку обласної профпатології МСЕК м. Донецька від 14 листопада 1995 року ОСОБА_2 встановлено 45% втрати професійної працездатності і встановлена третя група інвалідності безстроково, що підтверджено довідкою від 29 серпня 1996 року та 14 листопада 1995 року, актом розслідування хронічного професійного захворювання від 22 листопада 1995 року. Професійне захворювання пов`язане з хворобою легенів.
За життя ОСОБА_2 перебував на обліку у ВД ФССНВ та ПЗ м. Кіровське Донецької області, отримував страхові виплати, а тому 16 березня 2012 року позивачка завернулась до Фонду з заявою про призначення їй страхових виплат. В цей же день Фондом було надане направлення на МСЕК для встановлення причино-наслідкового зв`язку між смертю потерпілого та профзахворюванням.
Рішенням Одеської обласної МСЕК №2 від 31 липня 2012 року встановлено, що причинний зв`язок між смертю та професійним захворюванням відсутній, згідно з актом №11 від 31 липня 2012 року.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 18 грудня 2014 року по справі №523/2830/14-ц скасовано акт №11 від 31 липня 2012 року, прийнятий обласною МСЕК №2 м. Одеси про не встановлення зв`язку смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його професійним захворюванням пневмоконіоз.
Також скасовано рішення обласної МСЕК №2 м.Одеси від 31 липня 2012 року про не встановлення зв`язку смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його професійним захворюванням, встановлено причинний зв`язок смерті ОСОБА_2 з його професійним захворюванням пневмоконіоз.
Зобов`язано обласну МСЕК №2 м. Одеси надати висновок про встановлення причинного зв`язку смерті ОСОБА_2 , з його професійним захворюванням пневмоконіоз.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 26 січня 1963 року. Вона є тимчасово переміщеною особою, особою інвалідністю третьої групи. До дня смерті її чоловік - ОСОБА_2 проживав разом з нею. Зазначені обставини підтверджуються довідками органу самоорганізації населення «Дмитріївка».
Позивачка неодноразово, а саме: 07 травня 2015 року, 24 лютого 2016 року, 19 квітня 2016 року, 05 квітня 2017 року, 05 травня 2017 року зверталась до Фонду з заявами про призначення їй щомісячної страхової виплати з дня смерті її чоловіка, з 01 листопада 2011 року.
Відповіддю Фонду № 05/1903 від 22 квітня 2016 року їй повідомлено, що у зв`язку з тим, що не надійшли документи з ВД ФССНВ та ПЗ м. Кіровське, Донецької області призначити страхові виплати їй неможливо.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 19 лютого 2018 року по справі №520/8530/17 визнано протиправною бездіяльність Фонду щодо призначення ОСОБА_1 страхових виплат у зв`язку із смертю потерпілого чоловіка ОСОБА_2 .
Зобов`язано Фонд призначити ОСОБА_1 страхові виплати у зв`язку із смертю потерпілого, починаючи з 01 листопада 2011 року в розмірі 2096,78 грн., щомісячно, довічно.
Постановою Одеського адміністративного апеляційного суду від 01 серпня 2018 року по справі №520/8530/17 рішення Київського районного суду м.Одеси від 19 лютого 2018 року залишено без змін.
Постановою Одеського міського відділення УВД ФСС України в Одеській області від 01.10.2018 року №1519/2344/2344/1 відповідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» призначено ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату як особі, яка має на неї право в разі смерті потерпілого, а саме у сумі 2096,78 грн., з 01.11.2011 року безстроково.
У п. 2 цієї постанови передбачено, що щомісячна страхова виплата виплачується щомісячно з наступного місяця після місяця, у якому вона призначена, але не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття постанови.
Постановою Одеського міського відділення УВД ФСС України в Одеській області від 01.10.2018 року №1519/2344/2344.1/2 відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі рішення Київського районного суду м.Одеси від 19 лютого 2018 року призначено ОСОБА_1 донарахування щомісячних виплат, починаючи з листопада 2011 року по серпень 2018 року у сумі 2096,78 грн.
03.10.2018 року Фонд здійснив перерахування ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01 листопада 2011 року по 31 липня 2018 року в сумі 169839,18 грн. згідно платіжного доручення від 02.10.2018 року №12931.
З огляду на те, що страхові виплати перераховані Фондом без урахування інфляційних втрат доходу та трьох відсотків річних за простроченим зобов`язанням, позивачка звернулась до суду із позовом про стягнення цих коштів в судовому порядку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Так, за правилами ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із ст. 2 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За правилами ст.ст. 3, 4 Закону України від 19.10.2000 року №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказані правила Закону України від 19.10.2000 року №2050-III кореспондуються із положеннями Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Також, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід враховувати, що відповідно до ст. 7 Закону України від 19.10.2000 року №2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Одночасно, що слід зазначити, що згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За загальним правилом, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Як свідчать обставини справи, після проведення на виконання судового рішення у справі №520/8530/17 страхових виплат, позивачка зверталась до Фонду із заявою від 05.02.2019 року про надання їй копій постанов щодо призначення щомісячної страхової виплати та доплати страхових виплат.
Питання щодо проведення компенсаційних виплат у зв`язку із затримкою нарахування страхових виплат позивачкою не ставилось.
У тому числі на момент звернення до суду із цим позовом відповідач в межах своєї компетенції рішення щодо наявності/відсутності підстав для нарахування цих компенсацій не приймав.
Вказані обставини позбавляють адміністративний суд можливості перевірити правомірність відмови Фонду, у тому числі встановити наявність підстав для стягнення з відповідача заявлених сум в судовому порядку.
На момент звернення із цим позовом ще не було порушено суб`єктом владних повноважень прав позивачки і звернення до суду з цим позовом є передчасним.
Аналогічна правова позиція про таку обов`язкову передумову для звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсацій у зв`язку із порушенням строків виплати страхових виплат як відмова (рішення про відмову) Фонду у здійсненні таких нарахувань викладена Верховним Судом у постановах від 11 грудня 2020 у справі №200/10820/19, від 04 травня 2022 року у справі №200/14472/19-а.
Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильними, але не у повній мірі відповідають нормам матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 317 КАС України підлягає зміні в мотивувальній частині.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року змінити в мотивувальній частині.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: А.В. Крусян
О.В. Яковлєв
