Дата документу 20.12.2022 Справа № 334/9744/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Є.У.№ 334/9744/21 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф.
№ 22-ц/807/2177/22 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в особі адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі адвоката Працевитого Геннадія Олександровича до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно набутих коштів,
ВСТАНОВИВ
У грудні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Працевитого Г.О. звернулася до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно набутих коштів.
В обґрунтування позову зазначала, що 27.05.2007 між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 була підписана заява-анкета №ZPXRRX47370431, на підставі якої позивачка отримала кредитну картку з встановленим кредитним лімітом та з кінцевим терміном повернення коштів 26.11.2008.
Будь-яких інших договорів, в тому числі договорів карткового рахунку з наданням банку права на зняття коштів позичальника в рахунок погашення боргу перед банком позивач не укладала.
В період з 2016 року по 2019 рік з особистого рахунку Позивача Приватбанком було безпідставно знято грошові кошти в рахунок погашення вищезазначеного кредиту в розмірі 23685,91 грн., що підтверджується випискою по рахунку позичальника.
В подальшому, не зважаючи на те, що банком автоматично з рахунку позичальника списувалися грошові кошти, на що згоди Позивач не надавала, ПАТ КБ «Приватбанк» було вчинено виконавчий напис №7110 за вищезазначеним кредитним договором на суму 205376,54 грн., про що Позивачу стало відомо після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
14.09.2020 рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі №334/4257/19 було задоволено в повному обсязі позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Комерційний банк «ПриватБанк», 3-ті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондар І.М., Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про захист прав споживачів, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Було визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №7110 від 11.07.2017 р., вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» суми заборгованості в розмірі 205376,54 грн.
Отже, відбулось відрахування із доходів ОСОБА_1 у сумі 49932,96 грн. на користь АТ Комерційний Банк «ПриватБанк» за період з 28.11.2016 по 27.03.2019 безпідставно, без належних на те підстав, а тому вказана сума коштів підлягає поверненню.
В період з 28.11.2016 по 27.03.2019 АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» було безпідставно набуто кошти Позивача. Списання коштів проводилося в рамках автоматичного зняття. Згоди на автоматичне зняття коштів банку ОСОБА_1 не надавала, тому неправомірно списані кошти підлягають поверненню.
З виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що за період з 28.11.2016 по 27.03.2019 з її картки для отримання заробітної плати було незаконно списано 49932,96 грн.
Оскільки будь-яких розпоряджень по вказаному рахунку позивач не надавала, вважає, що банк безпідставно отримав вказані кошти, виходячи з положень ст.ст. 1066, 1067, 1071 ЦК України.
Жодних договорів між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» не укладалось, відповідно до яких банк мав право щомісячно списувати суми в свою користь ще з 2016 року.
Відповідно до положень ст.ст. 321, 387, 1212 ЦК України банк безпідставно списав грошові кошти з рахунку клієнта, а тому повинен повернути вказану суму коштів, а також проценти, інфляційні витрати та пеню, що передбачено ст. 536 ЦК України.
Відповідач зобов`язаний відповідно до вимог ст.ст. 1061, 1073 ЦК України та підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» сплатити позивачу проценти за користування його грошовими коштами, а також інфляційні витрати.
Щодо безпідставно стягнутих коштів в межах виконавчого провадження зазначає, що 11.07.2017 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис №7110 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суми заборгованості за кредитним договором №ZPXRRX47370431 від 27.05.2007 у розмірі 205376, 54 грн., з урахуванням:
- заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 930,88 грн.;
- заборгованість за відсотками у розмірі 115 293,77 грн.;
- заборгованість з комісії у розмірі 4 034,88 грн.;
- заборгованість з пені у розмірі 71 860,98 грн.;
- заборгованість по штрафам (фіксована частина) у розмірі 500,00 грн.;
- заборгованість по штрафам (відсоток від суми заборгованості) у розмірі 9 756,03 грн.
14.09.2020 рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі №334/4257/19 було задоволено в повному обсязі позовну заяву ОСОБА_1 , визнано таким, що не підлягає виконавчий напис №7110 від 11.07.2017 р., вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» суми заборгованості в розмірі 205376,54 грн.
24.09.2021 р. було надано відповідь на адвокатський запит, згідно з яким в межах виконання вищезазначеного виконавчого напису Дніпровським ВДВС м. Запоріжжя з ОСОБА_1 , на користь АТ КБ "Приватбанк" було стягнуто та перераховано на рахунок стягувача грошову суму в розмірі 7662,71 грн.
Оскільки виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала. Таким чином, АТ КБ "Приватбанк" відповідно до ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, повинен повернути на користь позивача безпідставно отримані кошти в порядку ст. 1212 ЦК України в сумі 7662,71 грн.
Посилаючись навищезазначене просиласуд, сягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 49932,96 грн. безпідставно набутих коштів, що були списані (стягнуті) банком з рахунку клієнта; сягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7662,71 грн. безпідставно набутих коштів, що були стягнуті на користь банку в рамках виконавчого провадження; стягнути на користь позивача судові витрати на правову допомогу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти, внаслідок автоматичного списання на погашення простроченої заборгованості за рахунком НОМЕР_1 , у загальному розмірі 11566,22 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти, що були стягнуті на користь банку в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №7110 від 11.07.2017, у загальному розмірі 7662,71 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у сумі 303,09 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 1001,40 грн.
Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на безпідставність висновків суду, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на безпідставність висновків суду, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати в частині стягнення безпідставно набутих коштів внаслідок автоматичного списання та погашення простроченої заборгованості в розмірі 11566,22 грн. та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь 34430,33 грн безпідставно набутих коштів, що були списані банком з рахунку клієнта.
АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заперечило проти доводів апелянта, посилаючись на те, що введення карантину на території України не стосується застосування строку позовної давності, бо це питання врегульовано тільки положеннями Закону України від 30.03.2020 р. № 540-ІХ.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Відповідно дост. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно дост. 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першоїінстанції встановлено,що 27.05.2007 між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 була підписана заява-анкета №ZPXRRX47370431, на підставі якої позивачка отримала кредитну картку з встановленим кредитним лімітом та з кінцевим терміном повернення коштів 26.11.2008.
На підставі договору відповідачка отримала кредит в сумі 6226,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.11.2008.
Згідно матеріалівсправи,рішенням Ленінськогорайонного судум.Запоріжжя від02.07.2012 по цивільнійсправі №0814/3158/2012за позовомПАТКБ«ПриватБанк» до ОСОБА_2 простягненнязаборгованостіза договором№ZPXRRX47370431від27.05.2007, яке набрало законної сили 06.11.2013 з прийняттям рішення апеляційного суду Запорізької області по справі №22ц/778/4893/13, стягнуто заборгованість закредитним договоромв сумі60578,21грн.
Рішеннями судів встановлено, що згідно умов укладеного договору, договір складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. В порушення норм закону, відповідачка ОСОБА_2 свої зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку із чим станом на 20.01.2012 утворилася заборгованість в сумі 88664,80 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту 6226,80 грн., заборгованість по відсоткам - 35618,21 грн., заборгованість по комісії - 4034,88 грн.; пеня - 38086,59 грн., а також штрафи відповідно до п.6.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 4198,32 грн. штраф (процентна складова).
Згідно інформації про виконавче провадження, виконавчий лист №0814/3158/2012, виданий Ленінським районним судом м. Запоріжжя 19.12.2013, був пред`явлений до примусового виконання банком 14.10.2014, відкрито виконавче провадження №450415852.
Постановою державного виконавця від 25.12.2014 виконавчий лист повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
ПАТ КБ «ПриватБанк» 20.01.2016 повторно звернулось доЛенінського ВДВСЗМУЮ з приводу примусового виконання виконавчого листа №0814/3158/2012, виданого Ленінським районним судом м. Запоріжжя 19.12.2013, постановою від 20.01.2016 відкрито виконавче провадження ВП №49871766.
Постановою державного виконавця від 14.03.2016 виконавчий лист повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, в порядку виконання вищезазначеного судового рішення органом державної виконавчої служби жодних коштів боржника не було стягнуто.
Добровільно боржником кошти на погашення стягнутої за рішенням суду заборгованості за кредитним договором також не вносились, розпоряджень клієнта на списання коштів на погашення цієї заборгованості за рішенням суду банк не отримував.
Крім того, ПАТ КБ «Приватбанк» було вчинено виконавчий напис №7110 від 11.07.2017 за вищезазначеним кредитним договором №ZPXRRX47370431 від 27.05.2007 про стягнення з боржника заборгованості у розмірі 205376,54 грн.
Виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого напису перебувало на виконанні в Дніпровському ВДВС у м. Запоріжжі. Постановою державного виконавця від 11.12.2017 було відкрито виконавче провадження №55338529, постановою від 23.04.2018 звернено стягнення на доходи боржника.
У зв`язку з відкриттям провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.12.2019 було зупинено стягнення за виконавчим написом у виконавчому провадженні №55338529.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14.09.2020 по справі №334/4257/19 було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Було визнано таким, що не підлягає виконавчий напис №7110 від 11.07.2017, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» суми заборгованості в розмірі 205376,54 грн.
Згідно довідки Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя від 24.09.2021 вих.№55338529/8, на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14.09.2020 по справі №334/4257/19 винесено постанову від 15.02.2021 про закінчення виконавчого провадження №55338529.
Станом на 17.12.2019 загальна сума стягнутих коштів з ОСОБА_1 , яка була перерахована стягувачу в рамках даного виконавчого провадження, становить 7662,71 грн.
Відомості щодо списаних коштів містяться у банківській виписці по картці/рахунку НОМЕР_2 і додатковим рахункам договору SAMNDWFC00030883436 від 04.11.2016 за період з 01.11.2016 по 30.09.2019.
З виписки вбачається, що за рахунком НОМЕР_3 по договору №ZPXRRX47370431 від 27.05.2007 за період з 10.04.2017 по 27.03.2019 банком здійснено списання коштів в рахунок погашення простроченої заборгованості за кредитним договором №ZPXRRX47370431 від 27.05.2007 на загальну суму 37940,46 грн.
Також з банківської виписки вбачається, що в період з 28.11.2016 по 24.10.2018 банком було здійснено автоматичне списання коштів з рахунку ОСОБА_3 на погашення простроченої заборгованості за рахунком по карті НОМЕР_4 у загальному розмірі 11992,50 грн.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що за період з 28.11.2016 по 27.03.2019 АТ КБ «ПриватБанк» з рахунку ОСОБА_3 було автоматично, без її згоди, списано 49932,96 грн., з яких для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_4 11992,50 грн., для погашення простроченої заборгованості за рахунком НОМЕР_1 37940,46 грн., а також було безпідставно стягнуто за виконавчим написом нотаріуса 7662,71 грн. Разом з тим, на момент звернення до суду з даним позовом (13.12.2021) сплинули строки позовної давності щодо вимоги про стягнення безпідставного набутих коштів внаслідок їх автоматичного списання з рахунку позивачки за період з 28.11.2016 по 12.12.2018, у сумі 38366,74 грн., що з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно з частиною другою статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» списання договірне списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб (пункт 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів»).
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції).
Згідно з пунктом 6.4 Інструкції договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; назву отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі).
Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції).
Правильним є висновок суду про те, що жодних розпоряджень клієнта на списання коштів на погашення заборгованості за рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14.09.2020 по справі №334/4257/19 банк не отримував.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі на пункти 3.2.5, 3.3.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам щодо договірного списання коштів, як на умови договору №ZPXRRX47370431 від 27.05.2007, є безпідставними та відхиляються судовою колегією з огляду на встановлені обставини рішенням Ленінського районногосуду м.Запоріжжя від14.09.2020і рішеннямапеляційного судуЗапорізької областівід 06.11.2013 усправі №334/4257/19, відповідно до яких договір №ZPXRRX47370431 від 27.05.2007 таких умов не містив.
АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних та допустимих доказів укладення між позивачкою та АТ КБ «ПриватБанк» жодних договорів, відповідно до яких банк мав право списувати кошти на свою користь з 2016 року.
З огляду на вказане вірним є висновок суду про те, що банк порушив вимоги закону щодо здійснення автоматичного списання коштів з рахунку позивачки, внаслідок чого безпідставно отримав грошові кошти в указаному розмірі.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18,від 06 березня 2019 року у справі №10/1531/18.
Суд першої інстанції, встановивши, що виконавчий напис № 7110 від 11.07.2017, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» суми заборгованості в розмірі 205376,54 грн., визнано таким, що не підлягає виконанню, дійшов до правильного висновку, що правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала. З урахуванням вказаного, вимога позивача про зобов`язання повернути ОСОБА_3 безпідставно отримані грошові кошти, які були автоматично списані з рахунку позивачки без її згоди за період з 28.11.2016 по 27.03.2019 у сумі 49932,96 грн., та які були безпідставно стягнуті за виконавчим написом нотаріуса № 7110 від 11.07.2017 у сумі 7662,71 грн є обґрунтованими.
Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на неврахування судом п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи, оскільки з пояснень позивача, наданих під час розгляду справи судом першої інстанції, слідує, що їй було відомо про автоматичне списання коштів з її рахунку, яке тривало протягом періоду з 28.11.2016 по 27.03.2019, а стягнення за виконавчим написом в рамках виконавчого провадження відбувалося у більш пізній період, а саме, з 23.04.2018 по 17.12.2019.
Позивач не надала суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про поважність причин, через які вона з 28.11.2016 не могла дізнатись про підстави списання з її рахунку грошових коштів. Разом з тим, виписка по картковому рахунку, долучена до позовної заяви, свідчить про те, що списання заборгованості здійснювалося із картки ОСОБА_3 , якою вона активно користувалася, зокрема, отримувала заробітну плату, знімала готівку у банкоматах, поповнювала мобільний рахунок, купувала товари тощо. З урахуванням зазначеного, що підтверджується належними доказами (а.с.2229), колегія суддів доходить до висновку про обізнаність позивача про списання, які здійснювалися з рахунку ОСОБА_3 протягом 2016 2018 років.
Отже, суд першої інстанції вірно вважав про пропуск позивачем строків давності, з урахуванням чого задоволенню підлягає вимога про стягнення безпідставно набутих коштів внаслідок автоматичного списання простроченої заборгованості за рахунком 29095058317437 по договору № ZPXRRX47370431 від 27.05.2007 у період з 13.12.2018 по 27.03.2019 у сумі 11566,22 грн та про стягнення безпідставно набутих коштів за виконавчим написом нотаріуса у сумі 7662,71 грн.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. Процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами сама по собі не суперечить принципу правової визначеності, доки використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя у справі (Желтяков проти України, №4994/04, п. 4244, рішення від 09.06.2001 р.)
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Працевитого Геннадія Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2022 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 грудня 2022 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков
