Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №585/3184/20 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/1109/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Домашнє насильство
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 лютого 2021 року, відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, розлученого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,-
ВСТАНОВИЛА:
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 лютого 2021 року відносно ОСОБА_7 , в якій він просив змінити вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 лютого 2021 року та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 більш мяке покарання у вигляді громадських робіт.
Даним вироком ОСОБА_7 визнано винним у пред`явленому обвинуваченні про вчинення злочину передбаченого ст. 126-1 КК України і призначено покарання у виді обмеження волі на строк один (1) рік шість (6) місяців.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений не погоджувався з вироком в частині призначеного покарання, вважав його суворим.
Вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що обвинувачений щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення. Як наслідок суд безпідставно не застосував ст..69 КК України та призначив покарання, яке за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Зазначав, що санкція ст..126-1 КК України передбачає покарання у вигляді громадських робіт, а суд першої інстанції не вмотивував чому не призначив саме таке покарання.
Вважав, що саме громадські роботи будуть необхідними і достатніми для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень у відповідності до ч.2 ст.65 КК України.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_7 , в порушення вимог ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», у період з 11.06.2020 по 19.10.2020, безпричинно систематично вчиняв домашнє насильство. А саме психологічне насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_8 , що призвело до психологічних страждань останньої та погіршення якості її життя, виразилося у формі втоми, фізичного дискомфорту, негативних переживань, втрати повноцінного сну, відпочинку, позитивних емоцій. Так рішенням Роменського міськрайсуду від 30 серпня 2012 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розірвано, від шлюбу є донька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка після розлучення проживає з матір`ю. Неодноразові протиправні дії ОСОБА_7 сформували у ОСОБА_8 неприязне ставлення до нього. Близько 16 години 50 хвилин 11 червня 2020 року, в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_7 прийшов до ОСОБА_8 , де вчинив з останньою сварку, в ході якої висловлювався на її адресу нецензурною лайкою, внаслідок чого умисно завдав шкоди психологічному здоров`ю потерпілої. За вказані дії постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2020 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу розміром 170 грн. Продовжуючи свої протиправні дії, о 23 годині 17 червня 2020 року, перебуваючи за місцем мешкання ОСОБА_8 , за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 вчинив сварку з нею, в ході якої ображав її грубою нецензурною лайкою, чим завдав шкоди психологічному здоров`ю потерпілої. За вказані дії постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 серпня 2020 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП та призначено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Не зупиняючись на вчиненому, близько 21 години 2 липня 2020 року ОСОБА_7 прийшов до ОСОБА_8 , за адресою б. АДРЕСА_1 , де вчинив сварку з колишньою дружиною, в ході якої висловлювався на її адресу грубою нецензурною лайкою, чим завдав шкоди психологічному здоров`ю потерпілої. За вказані дії постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 серпня 2020 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП та призначено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. Не зважаючи на неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_7 належних висновків не зробив, і близько 20 години 40 хвилин 19 жовтня 2020 року прийшов до місця проживання колишньої дружини ОСОБА_8 до б. АДРЕСА_1 де почав голосно стукати у вікна будинку. Коли з будинку вийшла донька ОСОБА_7 ОСОБА_9 , перший намагався пройти до середини будинку, але йому завадила ОСОБА_9 , з якою він вчинив сварку. В цей час з будинку вийшла ОСОБА_8 і ОСОБА_7 знову вчинив з нею сварку, в ході якої ображав її нецензурною лайкою, та висловлював погрози вбивством та спалюванням. Своїми систематичними протиправними діями ОСОБА_7 завдав шкоду психологічному здоров`ю ОСОБА_8 , остання зазнала психологічного насильства, яке виразилося у словесних образах та погрозах, які викликали психічні страждання, емоційне пригнічення та погіршення психологічного самопочуття.
В судове засідання обвинувачений ОСОБА_7 будучи повідомленим належним чином (а.с.152) не з`явився, причин неявки не повідомив, клопотань про відкладення судового засідання на іншу дату не подавав.
Колегія суддів не вбачає підстав для повторного відкладення розгляду справи в звязку з повторною неявкою обвинуваченого виходячи з такого.
Так, до Сумського апеляційного суду дане кримінальне провадження надійшло 25.07.2022 року. Слухання у справі призначалось двічі - на 22.08.2022 року та на 21.12.2022 року. При цьому, обвинувачений до суду ні разу не з`явився, жодних клопотань про відкладення розгляду справи не направляв, як і не повідомляв про причини неявки до апеляційного суду, хоча з 31.10.2022 року був повідомлений про дату і час розгляду справи. При цьому на розгляді перебуває саме апеляційна скарга обвинуваченого і питання про погіршення становища не ставиться.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_6 , яка заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , перевіривши матеріали кримінального провадження в сукупності з доводами апеляційної скарги колегія суддів дійшла такого висновку.
У відповідності до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 та правильність правової кваліфікації його дій за ст.126-1 КК України, як домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо колишнього подружжя, що призводить до психологічних страждань за встановлених місцевим судом обставин, викладених у вироку, обвинуваченим в апеляційній скарзі не оспорюються, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи.
Щодо призначеного обвинуваченому покарання, з яким не погоджувався апелянт, вважав суворим і просив його змінити, призначивши йому більш м`яке покарання у виді громадських робіт, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Як передбачено статтею 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Вказаних вимог закону судом першої інстанції дотримано.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують покарання.
Так, обставинами, що пом`якшують покарання суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, разом з тим, судом було враховано особу обвинуваченого, який негативно характеризується за місцем проживання, думку потерпілої, наслідки протиправних дій та інші обставини та дійшов правильного висновку, з яким за встановлених обставин погоджується і колегія суддів, що необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого та запобігання скоєння ним нових злочинів буде покарання у виді обмеження волі, в межах санкції ст. 126-1 КК України і підстави для заміни такого покарання на більш м`яке, як просить обвинувачений у поданій апеляційній скарзі, в даному конкретному випадку не встановлено.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що обвинувачений щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, як наслідок суд безпідставно не застосував ст.69 КК України та призначив покарання, яке за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що можливість застосування ч. 1 ст. 69 КК України є правом, а не обов`язком суду і у тому разі, якщо суд встановить безумовні підстави для призначення обвинуваченому нижчого покарання ніж передбаченого санкцією частини статті інкримінованого йому злочину.
Разом з тим, в даному випадку, колегія суддів зазначає, що щире каяття обвинуваченого є сумнівним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 під час розгляду даної справи в суді знову вчинив проти потерпілої протиправні дії.
Твердження апелянта про те, що санкція ст..126-1 КК України передбачає покарання у вигляді громадських робіт, а суд першої інстанції не вмотивував чому не призначив саме таке покарання, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки призначаючи ОСОБА_7 покарання суд виходив з того, що більш м`яке покарання, з визначених санкцією ст. 126-1 КК України призначити не вбачається можливим, оскільки не забезпечить виправлення ОСОБА_7 та запобігання скоєння ним нових кримінальних правопорушень. Такого висновку суд дійшов з тих підстав, що потерпіла повідомила в судовому засіданні 9 лютого 2021 року що ОСОБА_7 після минулого засідання знову вчинив відносно неї і дочки протиправні дії і вона викликала поліцію, а ОСОБА_7 визнав що такі події дійсно мали місце.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено законне, обґрунтоване та умотивоване рішення, підстави для його зміни відсутні, у зв`язку з чим вирок суду слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 лютого 2021року відносно ОСОБА_7 , залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на цей вирок без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_10
