Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2023 р.Справа № 520/22027/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Ломоновської Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2022, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 13.01.22 по справі № 520/22027/21
за позовом ОСОБА_1
до Держави Україна в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про стягнення недоплаченої частини щорічної допомоги та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд: стягнути з Держави України в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 7 354 (сім тисяч триста п`ятдесят чотири) гривні недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 603 349,56 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він перебуває на обліку як учасник бойових дій, а отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Водночас, всуперечрішенню Конституційного Суду України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, відповідач протиправно виплатив грошову допомогу у неповному розмірі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 рокузакрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . Роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду , подав апеляційну скаргу , посилається на неповне з`ясування обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи; порушення судом першої інстанції норм процесуального права, порушення судом прав позивача як людини, а саме права як людини які передбачені: ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних , ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Посилаючись на висновки , викладені в постанові Верховного Суду від 10.06.2021 по справі № 400/4436/20 , вказує, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій, а спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. У вказаній постанові містяться посилання на схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах №757/63985/16 (постанова від 4 березня 2020 року), №520/17342/18 (постанова від 9 лютого 2021 року), №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року). Крім того, зазначає , що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Визначення змісту й обсягу позовних вимог, в силу статті 9 КАС України, є диспозитивним правом позивача. Тобто, позивач формує позовні вимоги на власний розсуд , а не на розсуд суду. Враховуючи наведене позивач обрав спосіб захисту порушеного права на власний розсуд, та як він вважає найбільш ефективним у конкретному випадку. Вважає , що у виключних випадках з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суддя може вийти за межі позовних вимог і захистити права позивача у спосіб який буде найбільш ефективним у конкретному випадку, що обов`язково повинно бути обґрунтовано, але знову ж таки на стадії вирішення спору по суті, а не на стадії відкриття провадження. Просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 , справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у даній справі , суд першої інстанції виходив з відсутності вимоги про вирішення публічно-правового спору, що унеможливлює розгляд вимог про стягнення матеріальної шкоди в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення грошової допомоги та моральної шкоди не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а мають вирішуватись відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2ст.55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч.1ст.2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1ст.5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно з пунктами 1-2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Суд зазначає, що позовну вимогу про відшкодування шкоди, заявлену в адміністративному судочинстві, обов`язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору (зокрема, визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень).
Велика палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 по справі №803/3/18 дійшла висновку, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Отже, вимоги про відшкодування шкоди можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства за правилами, встановленими Кодексу адміністративного судочинства України, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністю), рішеннями суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою щодо вирішення публічно правового спору. У іншому випадку позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, з огляду на положення статей 2, 4, 16 Цивільного процесуального кодексу України, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №638/14694/18, від 26.06.2019 у справі №263/5125/18, прийнятих у подібних правовідносинах.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути недоплачену одноразову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році в розмірі 7354 гривень та 603349,56 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Вимог щодо вирішення публічно-правового спору (визнання протиправними дій/бездіяльності чи рішення Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) позивачем не заявлено.
Відповідно до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, відсутність вимоги вирішити публічно-правовий спір унеможливлює розгляд вимог про стягнення матеріальної шкоди в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення грошової допомоги та моральної шкоди не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №200/6104/21.
Стосовно доводів апелянта про те, що саме протиправна бездіяльність відповідача щодо нездійснення донарахування та виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році є підставою подання позову, колегія суддів зазначає, що саме лише посилання у позовній заяві на бездіяльність суб`єкти владних повноважень без заявлення позовної вимоги про визнання її протиправною не дає можливості віднести такий спір до публічно-правового та вирішувати його за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, суд першої інстанції правильно вказав, що відсутність вимоги вирішити публічно-правовий спір унеможливлює розгляд вимог про стягнення матеріальної шкоди в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення грошової допомоги та моральної шкоди не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п. 1 ч. 1ст. 238 КАС України).
За таких обставин, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер спірних правовідносин в даній справі, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.11.2021 у справі №200/6104/21 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності закриття провадження у даній справі.
З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, а також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №755/10947/17 відповідно до якої під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, врахуванню в межах даної справи підлягають наведені вище саме судом апеляційної інстанції правові позиції Верховного Суду.
Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.06.2021 по справі №400/4436/20 , колегією суддів не приймаються, виходячи з наступного.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі №400/4436/20(адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що позивач у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн. у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду з цим позовом слугувало визнання Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення «Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що заявлення вимог про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень в одному провадженні з вимогами про відшкодування шкоди, як того вимагає ч. 5 ст. 21 КАС України, у випадку стягнення шкоди, завданої внаслідок прийняття закону, який в подальшому визнаний неконституційним, не є обов`язковим, оскільки протиправність такого рішення (тобто неконституційність закону) вже встановлена Конституційним Судом України і не потребує додаткового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів звертає увагу на те , що в даному випадку предметом спору є відшкодування позивачу матеріальної шкоди - недоотриманої ним щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 як учасника бойових дій в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Так, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
09.04.2021р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 08.04.2021р. №325 «Деякі питання виплати у 2021році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (даліПостанова №325), якою, серед іншого, установлено, що в2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченоїЗаконом №3551-ХІІ, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1491 гривня(Додаток до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затверджений Постановою №325).
Отже, на час виплати позивачу у2021 році щорічної разової грошової допомоги до5 травня одночасно діялиЗакон №3551-ХІІта Постанова №325, положення яких не визнавались неконституційним.
Тобто, колегія суддів вважає , що правовідносини, що виникли у даній справі, не стосуються стягнення матеріальної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку не можуть бути застосовані правові позиції Верховного Суду України , наведені в постанові від 10 червня 2021 у справі №400/4436/20, оскільки такі стосуються стягнення матеріальної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, тобто не тотожнім спором з даним позовом.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції прав позивача, як людини, а саме ч.1 ст.6 та ст.13Конвенції про захист прав людиниі основоположних свобод, то колегія суддів відхиляє такі доводи, як такі, що носять характер особистих припущень скаржника, які не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції. Окрім того, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було роз`яснено позивачу про те, що спір належить до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду в порядкуцивільного судочинства.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, а доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують з наведених вище підстав.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справахСалов проти України(№ 65518/01; пункт 89),Проніна проти України(№ 63566/00; пункт 23) таСерявін та інші проти України(№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справіРуїс Торіха проти Іспанії(RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно дост.242 КАС Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи відповідача щодо правомірності проведеної перевірки є помилковими.
Відповідно дост. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою, прийнятою на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, а тому суд першої інстанції прийняв цю ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2022 по справі № 520/22027/21 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 23.01.2023 року
