ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 135/1003/19
провадження № 51-3167км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора (відеоконференція) ОСОБА_5 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 28 квітня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22019020000000043, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Тульчин Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 28 квітня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення у провадженні з моменту його затримання, а саме з 12 березня 2019 року, до набуття вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 21 317,52 грн. витрат на залучення експертів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України, маючи умисел на незаконний збут наркотичного засобу, діючи повторно, за попередньою змовою з особою, досудове розслідування щодо якої здійснюється в іншому провадженні, 12 березня 2019 року о 15:30 год на автовокзалі (автостанції) м. Ладижин біля будинку по вул. Процишина, 10А/1 з метою подальшого незаконного збуту отримав посилку, в якій знаходився наркотичний засіб, обіг якого обмежено, метадон, розфасований у 24 згортках вагою 2,879 г, що є великим розміром, і який у нього о 15.35 год було вилучено працівниками поліції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2022 року вирок в частині стягнення судових втрат змінено. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави 18 177, 32 грн. процесуальних витрат на залучення експертів. У решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник просить вирок та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Стверджує, що досудове розслідування проведено з порушенням правил підслідності, оскільки ч. 2 ст. 307 КК України підслідна слідчим органам Національної поліції, а не слідчим УСБУ у Вінницькій області. При цьому прокурором вищого рівня було безпідставно визначено підслідність за слідчим органом УСБУ у Вінницькій області, не вирішено питання про спрямування вказаного провадження для розслідування до належного правоохоронного органу, а тому усі процесуальні та слідчі дії, що були здійснені слідчими УСБУ у Вінницькій області, не можна визнати законними.
Окрім того вважає, що в кримінальному провадженні не дотриманні строки досудового розслідування, визначені ст. 219 КПК України, оскільки обвинувальний акт було направлено до суду після закінчення вказаного строку, що є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Вказує, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Стверджує, що суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, не навів формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Посилається на порушенням прав обвинуваченого у зв`язку з тим, що суд продовжив оголошувати вирок, незважаючи на те, що було перервано зв`язок відеоконференції із СІЗО, де перебував обвинувачений ОСОБА_7 , після чого йому не було роз`яснено прав, передбачених ч. 3 ст. 376 КПК України, що, на думку захисника, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану скаргу.
Прокурор заперечував щодо задоволення скарги.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
У п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів не вбачає обґрунтованими доводи захисника про те, що у кримінальному провадженні не дотриманні строки досудового розслідування, визначені ст. 219 КПК України, оскільки обвинувальний акт направлено до суду після закінчення строку досудового розслідування, що є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до положень ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження. При цьому досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Разом з тим, строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею (ч. 5 ст. 219 КПКУкраїни).
Частина 4 ст. 219 КПК України встановлює, що строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 Глави 24 цього Кодексу. При цьому за ч. 5 ст. 294 КПК України строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає.
Статтею 283 КПК України встановлено форми закінчення досудового розслідування, однією із яких є звернення до суду з обвинувальним актом.
З аналізу наведених правових норм слідує, що початок та кінець досудового розслідування в контексті цього конкретного провадження закон пов`язує із вчиненням чітко визначеної процесуальної дії: початок - з моментом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, а закінчення - із направленням до суду обвинувального акта.
Згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування ОСОБА_7 було повідомлено про підозру 13 березня 2019 року (т. 1 а. п. 8), а ухвалою слідчого судді від 08 травня 2019 року було продовжено строк досудового розслідування до 13 липня 2019 року (т. 1 а. п. 7).
26 червня 2019 року було надано доступ до матеріалів досудового розслідування в порядку, визначеному положеннями ст. 290 КПК України, підозрюваному ОСОБА_7 та його захиснику ОСОБА_6 (т.3 а. п. 42).
В цей же день був затверджений перший обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 (т.1, а.п. 79-80), який згідно зі змістом ухвали Ладижинського міського суду Вінницької області від 05 липня 2019 року надійшов до суду з додатками 01 липня 2019 року (т. 1 а.п. 76-78).
У подальшому вказаною ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 05 липня 2019 року обвинувальний акт був повернутий прокурору, оскільки він не відповідав вимогам ст. 291 КПК України.
16 липня 2019 року був складений новий обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 та затверджений прокурором (т.1 а. п. 2-9). 23 липня 2019 року новий обвинувальний акт був одержаний Ладижинським міським судом Вінницької області (т.1 а. п. 1).
Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК України з моменту звернення з обвинувальним актом до суду досудове розслідування вважається закінченим.
Повернення обвинувального акта для приведення його у відповідність вимогам КПК не відновлює досудове розслідування і подальше тривання строку досудового розслідування, тому в цьому аспекті значення має час надходження першого обвинувального акту до суду в межах чи поза межами строку досудового розслідування.
Таким чином, оскільки кінцевим днем строку досудового розслідування було 13 липня 2019 року, а обвинувальний акт надійшов до суду 01 липня 2019 року, немає підстав вважати, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 надійшов до суду поза межами строку досудового розслідування.
При цьому даних про те, що після повернення першого обвинувального акту стороною обвинувачення були вчинені дії, які можуть бути розцінені як відновлення досудового розслідування, немає, а строк, протягом якого стороною обвинувачення вирішувалося питання про складання і направлення до суду нового обвинувального акту, відповідає критеріям розумності. В цьому аспекті колегією суддів враховується позиція, висловлена в постанові ККС ВС від 08 листопада 2022 року, справа № 636/336/21, провадження № 51-5720км21.
Твердження у касаційній скарзі про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КК України не є предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки оцінка відповідності обвинувального акта вимогам КПК України проводиться місцевим судом на стадії підготовчого судового засідання.
Також колегія суддів не може погодитися із доводами захисника, що суд у вироку не навів формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, оскільки у вироку суду достатньо детально вказано всі необхідні складові, які утворюють склад інкримінованого особі правопорушення.
Не є слушними доводи скарги й щодо порушення прав обвинуваченого у зв`язку з тим, що місцевий суд продовжив оголошувати вирок незважаючи на те, що було перервано зв`язок відеоконференції із СІЗО, де перебував обвинувачений ОСОБА_7 , тому обвинувачений не чув частину такого оголошення. Зокрема, йому не було роз`яснено порядок і строк оскарження вироку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.
Ця норма є імперативною і встановлює обов`язок проголошення судом ухваленого рішення незалежно від того, хто зі сторін чи учасників провадження фактично присутній особисто чи в режимі відеоконференції під час такого оголошення.
Разом з цим, суд повинен сприяти і створювати умови для сторін чи учасників провадження, які виявили бажання бути присутніми під час оголошення рішення, для такої можливості, зокрема й в режимі відеоконференції.
На виконання зазначених приписів суд після виходу з нарадчої кімнати 28 квітня 2022 року у судовому засіданні негайно проголосив вирок. Всім учасникам провадження була забезпечена можливість бути присутніми особисто чи в режимі відеоконференції при оголошенні вироку, тобто всі бажаючі були запрошені до зали судових засідань й з усіма бажаючими був встановлений відеоконференцзв`язок.
Враховуючи це, на думку колегії суддів, продовження оголошення вироку судом за умови переривання в ході такого оголошення з незалежних від суду причин відеоконференцзв`язку з однією зі сторін чи учасників провадження не може розглядатися як істотне порушення судом вимог КПК України, що має призводити до скасування оскаржуваного вироку.
Однак доводи сторони захисту щодо аспектів підслідності кримінального провадження вбачаються такими, що заслуговують на увагу в певній частині.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам
ст. 419 КПК України.
Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати на них вичерпну відповідь, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.
При розгляді цього кримінального провадження вищенаведені вимоги закону апеляційним судом не були дотримані.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, де він, окрім іншого, зазначав, що досудове розслідування проведено з порушенням правил підслідності, оскільки провадження за ч. 2 ст. 307 КК України підслідне слідчим органам Національної поліції, а не слідчим УСБУ.
Залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, апеляційний суд не перевірив належним чином зазначені доводи.
Апеляційний суд стосовно питання належної підслідності цього провадження обмежився лише вказівкою на те, що порушень правил підслідності не було, оскільки в матеріалах провадження є постанова першого заступника прокурора Вінницької області про доручення проведення досудового розслідування слідчому відділу Управління СБУ України у Вінницькій області з метою недопущення неефективного розслідування виділеного кримінального провадження за № 2201902000000043 від 06 червня 2019 року (т.2 а. п. 10).
Окрім того, судом апеляційної інстанції вказано, що доручення на проведення досудового розслідування, які містяться в матеріалах кримінального провадження, є обов`язковими до виконання і свідчать про наявність у органів досудового розслідування СБУ у Вінницькій області повноважень проводити слідчі дії.
Однак колегія суддів не може визнати такий висновок належно вмотивованим, виходячи з наступного.
Підслідність кримінальних проваджень визначається кримінальним процесуальним законом, а саме положеннями ст. 216 КПК України.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження,а саме витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадженняза № 420180200000000175 від 28 серпня 2018 року, відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, були внесенні в ЄРДР за фактом виготовлення та реалізації особливо небезпечного наркотичного засобу «Метадон» мешканцем м. Вінниці за сприяння співробітників правоохоронних органів Вінницької області (т. 2 а. п. 203).
Постановою першого заступника прокурора Вінницької області від 29 серпня 2018 року було доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018020000000175 від 28 серпня 2018 року слідчому відділу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, посилаючись на те, що прокуратурою області здійснювалося процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні за фактом виготовлення та реалізації особливо небезпечного наркотичного засобу «Метедон» мешканцем міста Вінниці за сприяння співробітників правоохоронних органів Вінницької області, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України (т. 2 а. п. 174-175).
Згідно з частиною 4 статті 216 КПК України слідчі органи Державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, зокрема, вчинених працівником правоохоронного органу.
Абзацом 2 пункту 1 розділу X «Прикінцеві положення» КПКвизначено, що положення частини 4 статті 216 цього Кодексу вводяться в дію з дня початку діяльності ДБР, але не пізніше 5 років з дня набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» КПКдо дня введення в дію положень частини 4 статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною 4 статті 216 цього Кодексу.
19 листопада 2012 року КПК України набрав чинності, тому з 20 листопада 2017 року, тобто після спливу 5 років, які встановлені вищезазначеними положеннями кримінального процесуального закону, слідчі органи прокуратури втратили повноваження щодо здійснення досудового розслідування злочинів, підслідних ДБР.
Відповідно до офіційного оголошення, розміщеного в газеті «Урядовий кур`єр» від 23 листопада 2018 року № 221 (6337), ДБР почало здійснювати свою правоохоронну діяльність 27 листопада 2018 року.
Таким чином, на час внесення відомостей у ЄРДР у кримінальному провадженніза № 420180200000000175 від 28 серпня 2018 року та визначення органу досудового розслідування зазначеного кримінального провадження слідчі органи прокуратури вже не мали повноважень проводити досудове розслідування кримінальних проваджень, підслідних ДБР, а слідчі органи ДБР ще не розпочали свою діяльність.
У зв`язку з наведеними обставинами, враховуючи загальні засади кримінального процесу щодо необхідності здійснення досудового розслідування кожного виявленого випадку вчинення кримінального правопорушення, лише з огляду на винятковість зазначеної вище ситуації колегія суддів погоджується з законністю постанови заступника прокурора Вінницької області від 29 серпня 2018 року щодо доручення проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 420180200000000175 від 28 серпня 2018 року слідчим органам УСБУ у Вінницькій області.
Однак, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою й не надав належної оцінки імперативним вимогам розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до яких матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні ДБР, у тримісячний строк після початку здійснення ДБР функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) ДБР для продовження провадження.
Вказаним аспектам не було надано жодного аналізу апеляційним судом на предмет того, чи підлягало вказане провадження передачі протягом зазначеного строку до органів ДБР, і, якщо так, то якими мають бути наслідки невиконання указаного положення закону.
Не було надано апеляційним судом й належної оцінки аспектам ухвалення заступником прокурора Вінницької області постанови від 06 червня 2019 року (т. 2 а. п. 10) про визначення підслідності у виділеному кримінальному проваджені за № 2201902000000043 від 05 червня 2019 року, відомості щодо якого були внесені в ЄРДР за ч. 2 ст. 307 КК України (т. 2 а. п. 22,23, 204).
Як вже вказувалося вище, підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст. 216 КПК України.
За змістом ч. 5 ст. 36 КПК України Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення, окрім того, що віднесене до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, лише у випадку здійснення неефективного досудового розслідування тим органом, підслідність кримінального провадження якому визначена ст. 216 КПК України.
Тобто передумовою реалізації прокурором передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України повноважень має бути здійснення відповідним органом, визначеним у ст. 216 КПК України, досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності.
Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 травня 2021 року (справа № 640/5023/19, провадження № 51-2917 кмо 20), постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яка здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості.
У разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК України, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матиме місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК України та порушення вимог статей 214, 216 КПКУкраїни.
Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.
За змістом постанови про виділення кримінального провадження № 2201902000000043 від 05.06.2019 (т. 2 а. п. 22-23) досудовим розслідуванням було встановлено, що ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України, маючи умисел на незаконний збут наркотичного засобу, діючи повторно, за попередньою змовою з особою, досудове розслідування щодо якої здійснюється в іншому провадженні, 12 березня 2019 року о 15:30 год на автовокзалі (автостанції) м. Ладижин біля будинку по вул. Процишина, 10А/1, з метою подальшого незаконного збуту отримав посилку, в якій знаходився наркотичний засіб, обіг якого обмежено, метадон, розфасований у 24 згортках вагою 2,879 г, що є великим розміром, і який у нього о 15.35 год було вилучено працівниками поліції.
Проте суд апеляційної інстанції, аналізуючи доводи апеляційної скарги захисника щодо відповідності вимогам КПК України постанови прокурора від 06 червня 2019 року про доручення розслідування виділеного кримінального провадження № 2201902000000043 від 05.06.2019 слідчими відділу УСБУ у Вінницької області, не надав належного аналізу аспектам визначення підслідності цього провадження.
Зокрема, якщо співучасть працівника правоохоронного органу у виділеному провадженні при кваліфікації діяння зберігалася, й на момент виділення цього провадження Держане бюро розслідування вже здійснювало функцію досудового розслідування, то з яких мотивів апеляційний суд погодився з правильністю передачі виділеного кримінального провадження № 2201902000000043 від 05.06.2019 прокурором для розслідування слідчому підрозділу СБУ, а не ДБР.
Крім цього, якщо кваліфікація злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КПК України, при виділенні указаного провадження вже не передбачала аспектів співучасті у його вчиненні працівника правоохоронного органу, то на підставі чого вказане провадження відповідно до положень ст. 216 КПК України не було передане за підслідністю слідчим органам Національної поліції України.
Належний аналіз указаних вище аспектів в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду відсутній, хоча він має істотне значення з огляду на положення розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та зміст висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19.
У зв`язку з цим ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 не може вважатися обґрунтованою й мотивованою та підлягає скасуванню на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
При цьому за вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 28 квітня 2022 року застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою було подовжено до вступу вироку в законну силу й строк відбування покарання вирішено рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
З огляду на це, з метою запобігання ризику переховування ОСОБА_7 від суду, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК, Верховний Суд вважає необхідним обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів.
Керуючись ст. ст. 412, 413, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме до 08 квітня 2023 року включно.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
