ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
13.03.2023Справа № 910/10939/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участю секретаря судового засідання Ярошевської І.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження
позовну заяву ОСОБА_1 , м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіоніт Груп», м. Київ
про визнання договору недійсним,
Представники:
від позивача: не з`явилися;
від відповідача: Зубілевич Т.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 / позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіоніт Груп» (далі - ТзОВ «Тіоніт Груп»/відповідач) про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 341,8 кв.м., б/н від 01.02.2018, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Іванцовою Мариною Валеріївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіоніт Груп».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018 не містить істотних умов, зокрема, в договорі не зазначено об`єкт оренди та не зазначено склад та вартість майна, що передається, що є порушенням ст. 284 Цивільного кодексу України. Крім того, на момент укладення оспорюваного договору від 01.02.2018, вже було укладено договір оренди від 01.11.2017 між відповідачем та ОСОБА_2 , який не було розірвано. Таким чином, оспорюваний договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018 підписано позивачем внаслідок омани відповідача, що також є підставою для визнання його недійсним.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.10.2022 позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу спосіб та строк усунення недоліків поданої позовної заяви.
08.11.2022 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.11.2022 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 12.12.2022.
06.12.2022 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ТзОВ Тіоніт Груп» заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що сторони при укладенні оспорюваного договору погодили усі істотні умови щодо об`єкту оренди та порядку використання амортизаційних відрахувань. Крім того, позивачем не доведено обставин щодо введення його в оману при укладенні договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018, оскільки ОСОБА_1 була обізнана про наявність договору оренди від 01.11.2017, укладеного відповідачем з ОСОБА_2 , більше того, позивач знала, що цей договір не виконується.
12.12.2022 до канцелярії суду від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.
12.12.2022 суд відклав підготовче засідання на 06.02.2023.
16.12.2022 та 06.02.2023 до канцелярії суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення по справі.
06.02.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.03.2023.
27.02.2023 до канцелярії суду від ОСОБА_2 надійшла заява свідка.
13.03.2023 у судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, при цьому, представник позивача направив на електронну пошту суду заяву про розгляд справи за наявними матеріалами.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
01.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіоніт Груп» (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Іванцовою Мариною Валеріївною (далі - орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення з № 1 по № 19 (групи приміщень №13) (в літ. А) загальною площею 341,8 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, будинок 13, а орендар зобов`язується прийняти у строкове користування назване майно та сплачувати орендодавцю орендну плату.
Об`єкт оренди надається орендарю для здійснення ним господарської діяльності по наданню послуг громадського харчування (п. 1.2. договору).
У відповідності до п. 2.1. договору приймання та передача об`єкту оренди в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, що підписується сторонами протягом 3-ох днів з дати підписання цього договору.
В п. 3.1. договору сторони погодили, що строк оренди об`єкту оренди становить з 01.02.2018 по 31.01.2019 з дати передачі об`єкту оренди за актом приймання-передачі цього майна.
Згідно п. 4.1. договору розмір щомісячної орендної плати за оренду об`єкту оренди складає 5 000,00 грн без ПДВ. Орендна плата нараховується з моменту передачі приміщення згідно акту прийому-передачі. За неповний місяць оренди сплачується орендна плата, що розраховується виходячи з кількості днів у цьому місяці, протягом яких здійснювалась оренда об`єкту оренди.
Орендна плата сплачується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця, вказаного у договорі або в готівковій формі шляхом внесення у касу підприємства не пізніше 5 (п`ятого) числа кожного поточного місяця (п. 4.2. договору).
В п. 6.1. договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний утримувати об`єкт оренди у повній справності. Негайно повідомляти орендодавця про будь-які пошкодження, аварії або інші події, внаслідок яких нанесені (можуть бути нанесені) збитки об`єкту оренди в тому числі і при проведенні опоряджувальних робіт, а також своєчасно вжити всіх можливих заходів щодо запобігання пошкодження (знищення) об`єкта оренди; за згодою орендодавця, здійснювати за власний рахунок поточний ремонт об`єкту оренди.
Відповідно до п. 7.1. договору повернення орендодавцю об`єкту оренди здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майна в останній день оренди, визначеного договором.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невідповідності стану об`єкту оренди вимогам договору орендодавець має право відмовитись від його прийняття у цілому або частково до приведення орендарем цього майна в необхідний стан, а також вимагати відшкодування збитків і сплати орендної плати за фактичний час утримання майна.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.02.2018 та діє до 31.01.2019 ( п. 9.2. договору).
В п. 9.3. договору сторони погодили, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
01.02.2018 за актом приймання-передачі об`єкту оренди за договором оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018, відповідач передав, а позивач прийняв нежилі приміщення з № 1 по № 19 (групи приміщень №13) (в літ. А) загальною площею 341,8 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, будинок 13.
ОСОБА_1 стверджує про наявність підстав для визнання цього договору недійсним з огляду на те, що в ньому не визначено склад та вартість майна, що передається в оренду, тобто не погоджено істотні умови договору оренди, передбачені ст. 284 Господарського кодексу України. Також, позивач вказує на те, що оспорюваний договір був підписаний внаслідок обману з боку відповідача, оскільки на день підписання договору був дійсний договір оренди від 01.11.2017, укладений між відповідачем та Самойленко А.В.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПКУкраїни.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст.78 ГПК України).
Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З наведених правових норм вбачається, що об`єктом захисту, в тому числі судового, є порушене, невизнане або оспорюване право.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Відтак, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Як зазначено судом вище, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018, укладеного між позивачем та відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Як на підставу недійсності договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018, позивач вказує на те, що в ньому не погоджено усі істотні умови, а саме не зазначено склад та вартість майна, що передається в оренду.
Так, частиною 1 статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Судом вище встановлено, що 01.02.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення з № 1 по № 19 (групи приміщень №13) (в літ. А) загальною площею 341,8 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, будинок 13, а орендар зобов`язується прийняти у строкове користування назване майно та сплачувати орендодавцю орендну плату.
Також судом встановлено, що в п. 3.1. договору сторони погодили строк оренди об`єкту оренди з 01.02.2018 по 31.01.2019. Крім того, у п. 4.1. договору сторони погодили розмір орендної плати, а у п. 7.1. договору погоджено порядок повернення орендованого майна.
Таким чином, зі змісту договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018 вбачається, що сторони погоди об`єкт оренди, орендну плату та строк, на який укладається договір, тобто всі істотні умови договору оренди.
Щодо доводів позивача про те, що у договорі не зазначено склад та вартість майна, яке передається оренду, суд зазначає, що в акті прийманні-передачі об`єкту оренди від 01.02.2018 наведено перелік обладнання, яке передається в оренду разом із нежитловим приміщенням, при цьому вартість зазначеного в акті майна не впливає на умови договору, тому не є обов`язковою умовою оспорюваного договору.
З приводу зазначення у договорі порядку використання амортизаційних відрахувань, суд звертає увагу, що в п. 6.1. договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний утримувати об`єкт оренди у повній справності. Негайно повідомляти орендодавця про будь-які пошкодження, аварії або інші події, внаслідок яких нанесені (можуть бути нанесені) збитки об`єкту оренди в тому числі і при проведенні опоряджувальних робіт, а також своєчасно вжити всіх можливих заходів щодо запобігання пошкодження (знищення) об`єкта оренди; за згодою орендодавця, здійснювати за власний рахунок поточний ремонт об`єкту оренди.
Крім того, у п. 7.2. договору сторони погодили, що у разі невідповідності стану об`єкту оренди вимогам договору орендодавець має право відмовитись від його прийняття у цілому або частково до приведення орендарем цього майна в необхідний стан, а також вимагати відшкодування збитків і сплати орендної плати за фактичний час утримання майна.
Отже, з наведеного вбачається, що сторонами погоджено усі істотні умови договору оренди, більше того, з матеріалів справи вбачається, що у позивача існує заборгованість зі сплати орендної плати, що також підтверджує використання позивачем орендованого приміщення та відповідно вказує на виконання сторонами умов цього договору.
Судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо наявність договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.2017, укладеного між відповідачем та ОСОБА_2 , оскільки з матеріалів справи вбачається та підтверджується заявою ОСОБА_2 , що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 341,8 кв. м., останньою не використовується.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018, що має наслідком відмову у задоволенні позову.
Оскільки судом відмовлено у задоволені позову по суті позовних вимог, відповідно заява позивача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено: 20.03.2023.
Суддя В.В. Бондарчук
