Єдиний державний реєстр судових рішень
Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, [email protected], ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 квітня 2023 р. № 520/12351/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 , Командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ (витяг з наказу) командира військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , від 02.12.2022 року № 1661 «Про результати службового розслідування у відношенні головного сержанта ОСОБА_1 ».
2. Стягнути пропорційно з ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 та КОМАНДИРА ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 , ПОЛКОВНИКА ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір за подання цієї позовної заяви, а також витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування позову зазначено, що наказ (витяг з наказу) командира військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , від 02.12.2022 року № 1661 «Про результати службового розслідування у відношенні головного сержанта ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що винесений з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 02.01.2023 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представником відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , 16.01.2023 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що оскаржуваний позивачем наказ командира військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , від 02.12.2022 року № 1661 «Про результати службового розслідування у відношенні головного сержанта ОСОБА_1 » є таким, що винесений в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.
19.01.2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 14.11.2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування» № 1538 відповідно до вимог ст.. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року № 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371 та на підставі рапорту начальника зберігання-заступника командира військової частини полковника ОСОБА_5 від 14.11.2022 року № 5215, щодо призначення комісії для проведення розслідування, з метою уточнення причин і умов, що сприяли порушенню порядку внутрішньої служби, а також встановлення ступеня вини, начальником складу відділення зберігання інженерних боєприпасів відділу зберігання інженерних боєприпасів та майна бази зберігання інженерних боєприпасів та майна головним сержантом ОСОБА_1 чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення було наказано призначити службове розслідування стосовно нестачі військового майна, яке виявлено під час здачі справ та посади начальником складу відділення зберігання інженерних боєприпасів відділу зберігання інженерних боєприпасів та майна бази зберігання інженерних боєприпасів та майна головним сержантом ОСОБА_1 .
Вказаним наказом для проведення службового розслідування було призначено комісію у складі: голови комісії заступника командира батальйону охорони з морально-психологічного забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_6 , членів комісії начальника відділу зберігання інженерної техніки та інженерно технічного майна складу зберігання озброєння, техніки та майна інженерних військ капітана ОСОБА_7 , техніка відділу зберігання інженерної техніки та інженерно-технічного майна складу зберігання озброєння, техніки та майна інженерних військ штаб-сержанта ОСОБА_8 .
Актом проведення службового розслідування у відношенні головного сержанта ОСОБА_9 було встановлено, що 23.02.2022 року близько 16:30 год. головний сержант ОСОБА_10 після огляду закріплених за ним сховищ з інженерним майном (№ 3, 37) здав ключі черговому НОМЕР_3 та після шикування вибув додому. Зі слів головного сержанта ОСОБА_9 , це був останній раз, коли він знаходився на технічній території бази зберігання.
24.02.2022 року ОСОБА_11 прибув до бази зберігання по бойовій тривозі, отримав зброю та діяв відповідно до бойового розрахунку.
Згідно розпорядження начальника бази зберігання підполковника ОСОБА_12 зміна чергової служби, крім варти з 24 по 25.02.2022 року не проводилась.
З початку вторгнення російських окупаційних військ навколо території бази зберігання спостерігалися чисельні авіаційні та артилерійські обстріли. 25.02.2022 року протягом доби в лісовій місцевості забороненої зони бази пересувалася броньована техніка (БТР, танки), у зв`язку з тим, що інформації по розташуванню та пересуванню ворога не було, що за техніка знаходилась в безпосередній близості до бази зберігання було невідоми.
На загальному шукуванні близько 17:00 год. 25.02.2022 року начальник бази зберігання підполковник ОСОБА_13 особисто довів загальну обстановку, а саме що база зберігання знаходиться в оточенні і єдиний шанс вижити це вийти із території бази зберігання без зброї. Потім запропонував особовому складу здати зброю та боєприпаси під особисту відповідальність кожного. Про що відносно підполковника ОСОБА_12 обліковано кримінальне провадження Другим слідчим відділом (м. Харків) територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтава, відомості до ЄРДР від 08.03.2022 року № 620220170020000131 за ст.. 427 КК України (Здача або залишення ворогові засобів ведення війни).
Протягом наступних декількох днів головний сержант ОСОБА_11 переховувався в укриттях неподалік бази зберігання. В період 01.03.2022 року по 03.03.2022 року територія бази зберігання була обстріляна з РСЗВ «Град». Внаслідок систематичних обстрілів російськими окупаційними військами обстрілі інфраструктура бази зберігання зазначала ушкоджень, у тому числі було пошкоджено сховища № 4, 37 де було військове майно, що знаходилось на відповідному зберіганні головного сержанта ОСОБА_9 , проте це не призвело до знищення чи пошкодження військового майна. Ударною хвилею було пошкоджено лише стіни та дах сховища.
Зі слів головного сержанта ОСОБА_9 , після обстрілів він здійснював охорону бази шляхом патрулювання та засідок, спростувати чи підтвердити даний факт наразі неможливо.
У зв`язку із обстановкою у районі дислокації бази зберігання та через ряд прийнятих рішень посадовими особами, зокрема, начальником складу відділення зберігання інженерних боєприпасів відділу зберігання інженерних боєприпасів та майна бази зберігання інженерних боєприпасів та майна головним сержантом ОСОБА_14 , організація охорони та оборони військової частини під час повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ була організована за здійснена не у повному обсязі.
Наслідком цього стало те, що у період з 25.02.2022 року по 08.03.2022 року до території бази зберігання та технічної території мали доступ сторонні люди, що могло призвести до розкрадання військового майна з відповідального зберігання головного сержанта ОСОБА_9 .
09.03.2022 з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.03.2022 року № 147 особовий склад бази зберігання прибув до бази зберігання засобів РХБЗ військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 .
Через два тижні після того, головний сержант ОСОБА_11 вибув до м. Копичинці Тернопільської області, де був задіяний до організації відокремленого відділу зберігання, займався прийманням евакуйованих інженерних боєприпасів.
З березня 2022 року по теперішній час у смт. Малинівці постійно виконує службові обов`язки команда, яка займається охороною та евакуацією засобів озброєння та майна, що знаходилися на території бази зберігання. Частину майна, що знаходилися на відповідальному зберіганні головного сержанта ОСОБА_9 було евакуйована та поставлено на бухгалтерській облік. Місце знаходження решти майна головний сержант ОСОБА_11 пояснити не може. Варто зазначити, що майно зі сховища № 4 ,37 було повністю евакуйовано, проте на момент здійснення евакуації не все майно згідно бухгалтерського обліку було в наявності.
З 13.05.2022 року по 04.10.2022 року головний сержант ОСОБА_15 був відряджений до м. Мерефи Харківської області де був задіяний до відвантаження засобів інженерного озброєння. Під час перебування у м. Мерефа головний сержант ОСОБА_15 неодноразову зустрічався з заступником командира військової частини НОМЕР_1 начальником зберігання полковником ОСОБА_16 , який на той час був старшим команди, що здійснювала евакуацію інженерних боєприпасів та майна з бази зберігання. З пояснень полковника ОСОБА_5 стало відомо, що головний сержант ОСОБА_15 жодного разу не звернувся до нього щодо необхідності евакуації майна, що знаходилось на його відповідальному зберіганні.
Висновком акту проведення службового розслідування у відношенні головного сержанта ОСОБА_9 було встановлено нестачу військового майна, що знаходилось на відповідальному зберіганні головного сержанта А Курбатова утворилась внаслідок не повної міри виконання ним своїх обов`язків щодо збереження вищезазначеного майна інженерної служби у зв`язку з веденням бойових дій в районі розташування бази зберігання. Через що, у період з 25.02.2022 року по 08.03.2022 року сторонні люди мали доступ до території бази зберігання та технічної території, зокрема сховищ № 4, 37, що могло призвести до розкрадання військового майна. Встановити осіб, які причетні до вірогідного розкрадання майна неможливо.
За матеріальну шкоду, заподіяну бездіяльністю та неналежним виконанням своїх службових обов`язків, передбачених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» головний сержант ОСОБА_11 несе повну матеріальну відповідальність в розмір заподіяної шкоди.
Згідно довідки розрахунку вартості втраченого майна (додаток № 9) завданої шкоди розмір відшкодування заподіяної державі шкоди головним сержантом ОСОБА_14 складає 1353812,71 грн.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2022 року № 1661 «Про результати службового розслідування у відношенні головного спеціаліста ОСОБА_1 » позивача було притягнуто до повної матеріальної відповідальності на наказано стягнути грошову суму в розмірі 1353812,71 грн. за матеріальну шкоду, заподіяну бездіяльністю та неналежним виконанням своїх службових обов`язків.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За змістом ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до видів військової служби віднесено: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Частиною 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вказано, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ (далі - Закон №160-ІХ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №160-ІХ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №160-ІХ пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Вказана правова позиція суду викладена у поставі Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №333/7160/17.
За висновками Верховного Суду в частині щодо обставин встановлення та підтвердження вини військовослужбовця, завдання дійсної прямої шкоди державі у постановах від 19.12.2019 у справі №813/3018/16, від 25.03.2020 у справі №825/1000/18 та вирішуючи спір у подібних правовідносинах, суд надає правову оцінку доводам учасників справи на предмет наявності порушеного права чи інтересу, в залежності від обставин, установлених у кожному конкретному випадку.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином суд зазначає, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди ( частина третя Закону №160-ІХ).
Відповідно до частини третьої статті 6 Законом України №160-ІХ особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні.
Аналізуючи положення Закону № 160-IX, суд презюмує, що обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності. З урахуванням того, що законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, та оскільки йдеться про застосування юридичної відповідальності до позивача, а тому суд вважає, що відповідачем має бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем та наявність взаємозв`язку між діями останнього та заподіяною шкодою.
Відповідно до частини першої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою, другою та третьою статті 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, вина військовослужбовця має бути доведена відповідачем належними доказами.
Суд зазначає, що поняття доказів визначено в статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За змістом частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За змістом частини першої та частини другої статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проте суд зазначає, що докази на підтвердження встановлення вини позивача щодо бездіяльності та неналежного виконання своїх службових обов`язків, як особи яка притягується до матеріальної відповідальності, та оскільки йдеться про застосування юридичної відповідальності до позивача суду не надані, а тому суд вважає, що відповідачем має бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем та наявність взаємозв`язку між діями останнього та заподіяною шкодою.
Отже, висновок відповідача щодо неналежного виконання своїх службових обов`язків, передбачених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі" є недоведеним.
Доказів наявності вироку суду про встановлення факту правопорушення позивачем, передбаченого частиною третьою статті 413 Кримінального кодексу України (Втрата військового майна), як на час притягнення позивача до матеріальної відповідальності так і на час розгляду справи, також відсутні, що є порушенням статті 62 Конституції України. Отже, висновки відповідача щодо втрати позивачем військового майна також є недоведеними.
Крім того суд звертає увагу, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2124-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах воєнного стану» встановлено правовий захист військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» шляхом закріплення поняття «бойового імунітету» за закріплення в загальній частині Кримінального кодексу інституту звільнення від кримінальної відповідальності за втрати бойової техніки чи іншого військового майна.
Бойовий імунітет - звільнення військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Вказаний закон надає бойовий імунітет, звільнення від підвищеної матеріальної відповідальності за втрату зброї, боєприпасів та спеціальних засобів.
Водночас при прийнятті спірного наказу, відповідачем наведені норми не враховано.
Отже, відповідачем не доведено належними та достовірними доказами факту бездіяльності та неналежного виконання позивачем своїх службових обов`язків, що призвело до втрати військового майна і вчиненого правопорушення, що є достатньою підставою для скасування наказу (витяг з наказу) командира військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , від 02.12.2022 року № 1661 «Про результати службового розслідування у відношенні головного сержанта ОСОБА_1 ».
Відповідачем, у свою чергу, не доведено правомірність оскаржуваного наказу.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача стягнути з Командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви, а також витрати на правничу допомогу, то в цій частині вимог слід відмовити, оскільки відсутні позовні вимоги до вказаного відповідача по справі.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 , Командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , від 02.12.2022 року № 1661 «Про результати службового розслідування у відношенні головного сержанта ОСОБА_1 ».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.
