Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/11311/23
УХВАЛА
23 травня 2023 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 (адвоката Мастістого І.А.) за вхід. №16319/23 від 19.05.2023 р. про забезпечення позову,
ВСТАНОВИВ:
19.05.2023 року за вхід. №16319/23 від представника позивача ОСОБА_1 (адвоката Мастістого І.А.) надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:
вжити заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023 р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху».
Подана заява обґрунтована, наступним.
Метою прийняття оскаржуваного рішення вказано: «забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху, профілактики дорожньо-транспортних пригод».
Рішення офіційного оприлюднено (розміщено) на Офіційному сайті міста Ізмаїл за посиланням: https://izmail-mr.od.gov.ua/normatyvni-akty/rishennya-vykonkomu/ (пряме посилання https://docs.google.com/document/d/1mR9cp3_IKSaYw53zetj19K2ZSCiaOgBn/edit).
Позивач вважає, що оскаржуваний нормативно-правовий акт прийнятий поза межами повноважень відповідача, порушує публічний порядок, оскільки в неконституційний спосіб обмежує господарську діяльність, створює неконституційні підстави для вилучення власності, а також ухвалений з порушенням законодавства про регуляторні акти.
Так, Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець. Позивачем здійснюються, зокрема, наступні види економічної діяльності: 77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку (основний); 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 58.29 Видання іншого програмного забезпечення; 77.29 Прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.; 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг.
З метою здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, позивачем придбано ряд електро-самокатів (які підпадають під визначення легкого персонального електричного транспортного засобу), які він надавав у прокат громадянам.
Оскільки господарська діяльність позивача прямо обмежується очевидно незаконним актом, він звертається до суду з даним клопотанням про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного акту.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадження якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи зазначену норму КАС України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду клопотання про забезпечення позову без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень КАС України, яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.
Так, за приписами частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Так, висновки щодо застосування статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, де зазначено, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.
Співмірність, за висновками Верховного Суду, передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, який застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 (справа №826/8556/17) та від 25.04.2019 (справа №826/10936/18).
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17.
Такий же правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 року у справі №500/4200/22, який в силу частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Як встановлено суддею, позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець 06.03.2023 року. Позивачем здійснюються, зокрема, наступні види економічної діяльності: 77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку (основний); 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 58.29 Видання іншого програмного забезпечення; 77.29 Прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.; 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг.
З метою здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, позивачем придбано ряд електро-самокатів (які підпадають під визначення легкого персонального електричного транспортного засобу), які він надавав у прокат громадянам, що підтверджується випискою з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.04.2023 по 15.05.2023 року.
Факт придбання електро-самокатів підтверджується договорами купівлі-продажу товарів від 10.03.2023 року №1351-Д та 1350-Д, відповідно до яких ФОП ОСОБА_1 придбано 100 штук електро-самокатів на що витрачено 390000,00 грн.
Як наголошує заявник, кожен день позивач втрачає можливість здійснювати свою господарську діяльність, втрачає дохід, і як наслідок держава не отримає прибутки у вигляді податків. Кожен день невизначене коло осіб втрачає можливість скористатись послугами, які надає позивач. Крім того, доки не зупинена дія оскаржуваного рішення, позивач не може забезпечити роботою працівників. Кожного дня позивач несе збитки у вигляді необхідності утримання/зберігання належного йому майна, необхідного для надання послуг, які не покриваються за рахунок доходу, який би він міг отримувати. Таким чином, негативні наслідки, за період чинності оскаржуваного очевидно незаконного рішення, є більше обтяжливим, ніж наслідки, які б могли виникнути у разі невжиття заходів забезпечення позову. Більше того, у разі невжиття заходів забезпечення позову, позивач вимушений буде вживати додаткових заходів у вигляді нових звернень до суду з вимогами про стягнення збитків за період неможливості здійснення господарської діяльності.
Частиною 1, 3 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається у письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивачів.
Наведені обставини дають суду підстави для висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, суддя дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову ФОП ОСОБА_1 шляхом зупинення дії Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023 р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
На переконання судді, такий спосіб забезпечення позову є адекватним та співмірним, позаяк не створює негативних наслідків для інших учасників спірних правовідносин, а отже застосований з дотриманням балансу інтересів та прав учасників справи.
Разом з цим, ч. 5 ст. 151 КАС України визначено, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Як встановлено суддею, застосування спірного рішення може призвести до порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Крім того, вказана частина статті також наголошує на очевидності ознак протиправності такого рішення.
Як стверджує заявник, за змістом ч. 1 ст. 42 Конституції України, ст.ст. 6, 12, 43 ГК України а також ст.ст. 320 та 321 ЦК України обмеження здійснення господарської діяльності а також обмеження користування власністю можуть бути встановлені тільки Законом, а оскаржуване рішення є підзаконним нормативним актом, яке такому закону суперечить.
Крім того, відповідачем порушено принципи та базові засади державної регуляторної політики України, які встановлюють прозорість та врахування громадської думки, відкритість дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
Відповідачем порушено права громадян на участь у самоврядуванні. Оскільки оскаржуване рішення прий прийняте без аналізу регуляторного впливу а також проект регуляторного акта не був оприлюднений.
Перевірка безпосередньо правомірності/протиправності оскаржуваного рішення та дій відповідачів має бути здійснена судом при вирішенні спору по суті.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 9, 150, 151, 154, 156, 243, 248, 256, 293, 297 КАС України, суддя,
УХВАЛИВ:
Заяву представника ОСОБА_1 (адвоката Мастістого І.А.) за вхід. №16319/23 від 19.05.2023 р. про забезпечення позову задовольнити.
Зупинити дію Рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 12.04.2023 р. №233 «Про заходи щодо забезпечення дорожнього руху на території Ізмаїльської міської територіальної громади та безпеки учасників дорожнього руху» до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №420/11311/23.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Роз`яснити, що відповідно до частин першої та третьої статті 156 КАС України, ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Реквізити осіб, яких стосуються заходи забезпечення позову:
позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_2 );
відповідач - Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (адреса: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, просп. Незалежності, 62, ЄДРПОУ 04056983, електронна пошта: [email protected], тел. 380484120036).
Строк пред`явлення ухвали до виконання - 24.05.2026 р.
Згідно із частиною другою статті 256 КАС України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Текст ухвали підписано 23.05.2023 р.
Суддя Потоцька Н.В.
