ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2023 року ЛуцькСправа № 140/8613/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) звернувся із позовом до Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій щодо відмови в прийнятті рішення за заявами від 07.02.2023 та 22.03.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період; зобов`язання прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, на підставі абзацу 8 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 не підлягаю призову на військову службу під час мобілізації, в зв`язку з тим, що на його утриманні перебуває повнолітній син, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому присвоєна перша група інвалідності (інвалідність з дитинства), що підтверджується довідкою МСЕК №714010 від 25.01.2022 .
В зв`язку з наведеним, 07.02.2023 та повторно 22.03.2023 позивач звернувся до Луцького РТЦК та СП із заявою, в якій просив надати відстрочку від мобілізації в особливий період в зв`язку з перебуванням на його утриманні повнолітнього сина, який є інвалідом 1 групи, шляхом прийняття відповідного рішення. До поданих заяв було приєднано нотаріально посвідчені копії документів, які необхідні були для прийняття відповідного рішення, зокрема, копія паспорту, тимчасове посвідчення від 13.05.2021, довідка МСЕК №714010 від 25.01.2022, свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 18.03.2004.
Однак, листами від 22.02.2023 та від 04.04.2023 відповідач відмовив у вирішенні питання про відстрочку від мобілізації та повідомив, що заяви на відстрочку від призову на військову службу по мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають розгляду, оскільки позивач не з`явився до Луцького РТЦК та СП для уточнення облікових даних і проходження військово-лікарської комісії.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що з метою дотримання законодавства України, зокрема, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, наказу Міністерства Оборони України від 21.11.2017 №610, громадянину ОСОБА_1 було запропоновано прибути до Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду для встановлення придатності до військової служби, так як у військово-обліковому документі, а саме в п. 7 (придатність до проходження військової служби за станом здоров`я) тимчасового посвідчення запис відсутній.
Крім того, документи надані із заявою громадянина ОСОБА_1 не підтверджують твердження абзацу 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: «жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю І чи II групи».
Шлюб громадянина ОСОБА_1 з громадянкою ОСОБА_3 розірвано, підтверджуючих матеріалів, що син ОСОБА_2 перебуває на утримані батька відсутні.
З метою з`ясування та уточнення даних щодо утримання сина ОСОБА_2 , було запропоновано громадянину ОСОБА_1 прибути до Луцького РТЦК та СП та надати повний пакет документів.
З врахуванням наведеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач очевидно навмисно не звертає увагу на п. 8 тимчасового посвідчення де зазначається про те, що згідно рішення призовної комісії при Луцькому МВК від 20.09.2000 (протокол №1) громадянин ОСОБА_1 на підставі п. 5 cт. 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» був зарахований у запас та взятий 14.05.2021 ІНФОРМАЦІЯ_1 на облік, тобто не виключений з військового обліку в зв`язку з непридатністю до проходження військової служби. За внесення будь-яких військово-облікових даних відповідає відповідач, який взяв на облік позивача у 2021 році.
Позивач вважає, що перебуваючи на військовому обліку у запасі мав право звернутися до відповідача із заявою про надання відстрочки від загальної мобілізації оголошеної Указом президента України №64/2022 від 24.02.2022, адже як зазначає відповідач це є обов`язком передбаченим ст. 65 Конституції України та на момент звернення будь-яких рішень про виключення з обліку позивача як непридатного до військової служби не було, відповідно правових підстав стверджувати про протилежне немає.
Крім того, у листі відмові від 04.04.2023 №1756 на який посилається відповідач не вбачається, яких саме документів не вистачає для прийняття останнім відповідного рішення про відстрочку від мобілізації та не конкретизовано, яким документом визначено конкретний перелік документів необхідний для прийняття відповідного рішення, тому вважає, що було подано пакет документів, які підтверджують перебування його на військовому обліку, наявність у його сина інвалідності з дитинства (1 група) та потреби у постійному догляді (утриманні). Враховуючи наведене, просив адміністративний позов задовольнити.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 07.02.2023 та повторно 22.03.2023 звернувся до Луцького РТЦК та СП із заявою, в якій просив надати відстрочку від мобілізації в особливий період в зв`язку з перебуванням на його утриманні повнолітнього сина, який є інвалідом 1 групи, шляхом прийняття відповідного рішення. До поданих заяв було приєднано нотаріально посвідчені копії документів, які необхідні були для прийняття відповідного рішення, зокрема, копія паспорту, тимчасове посвідчення від 13.05.2021, довідка МСЕК №714010 від 25.01.2022, свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 18.03.2004.
Однак, листами від 22.02.2023 та від 04.04.2023 відповідач відмовив у вирішенні питання про відстрочку від мобілізації та повідомив, що заяви на відстрочку від призову на військову службу по мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають розгляду, оскільки позивач не з`явився до Луцького РТЦК та СП для уточнення облікових даних і проходження військово-лікарської комісії, а також не подав повного пакету документів, які надають право на відстрочку від військової служби по мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.
Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації встановленні статтею 22 Закону № 3543-XII.
Так, згідно з абзацом першим частини першої вказаної статті громадяни зобов`язані, зокрема з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною третьої статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до частини п`ятою статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Отже, з 24.02.2022 під час проведення загальної мобілізації у громадян України виник обов`язок з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
При цьому, статтею 23 Закону №3543-XII для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно абзацу сьомого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Відповідно до частини другої статті 23 Закону №3543-XII особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
З копії свідоцтва про народження від 18.03.2004 серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , присвоєна перша група інвалідності, інвалідність з дитинства, що підтверджується довідкою МСЕК №714010 від 25.01.2022 (а.с.11).
Позивач, звертаючись до відповідача із заявою про відстрочення від призову на військову службу, однак, не надав належні докази того, що на його утриманні знаходиться його син, - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю 1 групи.
Суд наголошує, що позивач, як батько відповідно до Сімейного кодексу України виконує обов`язок по утриманню своїх дітей, але факт самостійного виховання (утримання) не підтверджений жодними доказами. При цьому, як зазначено відповідачем шлюб ОСОБА_1 з громадянкою ОСОБА_3 розірвано.
Разом з тим, позивачем не пред`явлено до суду документів, які б підтвердили відсутність у ОСОБА_3 можливості виконувати обов`язки стосовно виховання та утримання своїх дітей. Також відсутні докази щодо не бажання колишньої дружини позивача брати участь у вихованні їхнього сина та не надано доказів не виконання обов`язків по вихованню і утриманню ОСОБА_2 , або доказів звернення позивача стосовно цього питання у відповідні органи або підтвердження позбавлення її батьківських прав.
Як вбачається із листів Луцького РТЦК та СП від 22.02.2023 та від 04.04.2023 позивача повідомлено про необхідність особистої явки до Луцького РТЦК та СП та надання повного пакету документів, які надають право на відстрочку від військової служби по мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача є правомірними, оскільки позивач не надав відповідних документів, які б підтверджували його права на відстрочку від призову під час мобілізації.
Відтак, відсутні підстави для надання йому відстрочки, визначеної чинним законодавством України, тому, суд відмовляє у задоволенні позову.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині третій статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з частино другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність своїх дій, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Доводи позивача щодо протиправності дій відповідача, суд відхиляє, оскільки під час розгляду справи по суті ним не доведено факту порушення оскаржуваними діями своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Луцький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (45201, Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Героїв УПА, будинок 6, код ЄДРПОУ 09745730)
Суддя В.В. Дмитрук
