Справа № 346/2744/21
Провадження № 22-ц/4808/579/23
Головуючий у 1 інстанції Федів Л. М.
Суддя-доповідач Бойчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Працун В.В.,
з участю представника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду від 06 березня 2023 року під головуванням судді Федів Л.М. у м. Городенка,
в с т а н о в и в:
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 13 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом передано за підсудністю до Городенківського районного суду Івано-Франківської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України.
Ухвалою Городенківського районного суду від 29 жовтня 2021 року цивільну справу прийнято до провадження, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він є спадкоємцем за заповітом всього належного ОСОБА_3 майна, з умовою довічного проживання в належному йому житловому будинку його дружини ОСОБА_4 . Він був сусідом подружжя ОСОБА_3 , перебував з ними в дружніх стосунках, постійно надавав їм посильну допомогу, в т.ч. грошовими коштами та по догляду за господарством. Покійний ОСОБА_3 за життя досить добре відносився до нього, неодноразово наголошував йому та повідомляв іншим сусідам, що із вдячності перепише свій будинок на нього, а він називав його «вуйко», всіляко допомагав, організовував похорон покійного, ніс частину витрат разом із його дружиною ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 74 роки.
За життя подружжя ОСОБА_3 договору про поділ спільного майна подружжя не укладали, розмір належних їм часток не визначали, а після смерті ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_4 у встановленому для цього порядку шляхом отримання відповідного свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя та державної реєстрації права на нього свою частку у спільному майні подружжя не виділяла, і взагалі до нотаріуса із будь-якими заявами не зверталася.
Спадковим майном після смерті ОСОБА_3 є набутий ним на праві особистої власності (як зазначено у правовстановлюючому документі) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 та набута внаслідок безоплатної передачі ОСОБА_3 із земель державної або комунальної власності земельна ділянка площею 5,1392 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001.
За його заявою після смерті ОСОБА_3 була відкрита спадкова справа. Дружина померлого ОСОБА_4 , заперечуючи щодо оформлення та видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, звернулася до суду із позовом про визнання заповіту недійсним, мотивуючи свій позов порушеннями законодавства України при його складенні і посвідченні, а також порушенням її права власності на набуте у шлюбі спільно з померлим домоволодіння.
Рішенням Городенківського районного суду від 23 грудня 2014 року у справі № 342/1249/14-ц відмовлено у позові ОСОБА_4 до нього про визнання недійсним заповіту.
Оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно та спадкоємцем за заповітом виступила ОСОБА_2 .
Рішенням Городенківського районного суду від 19 лютого 2018 року у справі №342/434/15-ц, яке залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до нього про визнання заповіту ОСОБА_3 нікчемним та його зустрічного позову до ОСОБА_2 про визнання заповіту ОСОБА_4 недійсним.
Він прийняв спадщину, не надавав, не надає та не має наміру надавати своєї згоди на перерозподіл спадщини ОСОБА_3 з виділом з неї частини майна як частки в спільному майні подружжя та/або обов`язкової частки, інші спадкоємці, які заявили б свої спадкові права на майно ОСОБА_3 , окрім як ОСОБА_2 в якості спадкоємця ОСОБА_4 -відсутні.
Приватним нотаріусом Городенківського РНО Яшан Р.Р. було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на спадкове майно - спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спірну земельну ділянку. Йому роз`яснено право звернутися до суду за захистом.
Підставою відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріусом зазначено неподання нотаріусу оригіналів правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку, а також витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку. Однак ним було подано нотаріусу витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку. Крім вищезазначеного нотаріусом також наголошено, що окремою підставою відмови є те, що з поданих документів нотаріус не може з`ясувати наявність чи відсутність режиму спільної сумісної власності подружжя на успадковане майно, що позбавляє його можливості видати свідоцтво про право на спадщину. При цьому роз`яснено, що при оформленні спадщини у випадках, коли з із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, нотаріус повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні, та за наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.
Посилаючись на викладене та те, що він не може оформити своїх спадкових прав і до складу спадкової маси включається не обов`язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки, позивач просив: визнати за ним право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом - 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом - земельну ділянку площею 5,1392 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001.
Рішенням Городенківського районного суду від 06 березня 2023 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, що розташована в урочище «Бабчиха» с. Котиківка Котиківського старостинського округу Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області (раніше Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області).
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 - 3 698,54 грн. судових витрат, понесених позивачем по сплаті судового збору.
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що якщо після смерті одного із подружжя відкривається спадщина, то спадщина відкривається тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя не входить до складу спадщини. Той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини, якщо не вважається таким, що спадщину прийняв, чи заяву про відмову у прийнятті спадщини, якщо вважається таким, що спадщину прийняв, а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. Не звернення із заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, не свідчить про визнання тим з подружжя, який пережив іншого з подружжя, що усе спільне майно подружжя належить особисто померлому із подружжя, тобто спадкодавцю. Звернення до нотаріуса із відповідною заявою є правом, а не обов`язком. Її неподання не позбавляє другого із подружжя права власності на частку в спільному майні подружжя.
У цій справі належало встановити чи було спільне сумісне майно в подружжя ОСОБА_3 , а також, які саме об`єкти входили в спільну сумісну власність подружжя.
Заповітом ОСОБА_3 охоплено все майно, яке буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому за законом на день смерті, та що згідно з законодавством України може бути успадковане, у повному обсязі, без будь-яких обмежень. ОСОБА_3 заповів лише свою частину, не міг заповісти частину його дружини. ОСОБА_3 одружилися 12.11.1964 та перебували в одному і тому ж шлюбі до смерті, будинок збудовано ними в шлюбі. За положеннями КпШС і СК України кожному з них в будинку належала 1/2 ідеальної частки. Цей будинок був в спільній сумісній власності ОСОБА_3 як подружжя в т.ч. за положеннями як ЦК УРСР, так і за положеннями чинного ЦК України.
Суд першої інстанції обґрунтовано та законно встановив, що спірний будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який зареєстровано на ОСОБА_3 на праві власності належав як йому, так і його померлій після нього дружині ОСОБА_4 . Проте, суд першої інстанції не встановив її права як непрацездатної особи на обов`язкову частку в спадщині чоловіка.
ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини чоловіка була непрацездатною, являлася спадкоємцем першої черги за законом, вважається такою, що прийняла спадщину, зокрема в тій частині, на яку мала право як на обов`язкову частку спадкової маси.
В спільному сумісному нерухомому майні у ОСОБА_4 була власна 1/2 частка, а також вона вважається такою, яка прийняла обов`язкову частку, тобто 1/2 від 1/2, тобто 1/4 від усього майна становить ця частка. Тому в усьому майні їй стало належати 3/4 частини.
Суд першої інстанції надумано зазначив, що ОСОБА_4 своє право власності на набуту після смерті чоловіка обов`язкову частку у спадковому майні - 1/2 частини спірних житлового будинку та земельної ділянки у встановленому законом порядку не зареєструвала, відтак в неї не виникло права власності на дане нерухоме майно і це право не увійшло до складу її спадщини. Такий висновок не ґрунтується на жодному законі.
Одночасно суд першої інстанції неправильно визначився чи спірна земельна ділянка була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 . Земельна ділянка, що сформована із земельного паю при розпаюванні сільськогосподарського підприємства не є земельною ділянкою в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України, тому не є особистою власністю того з подружжя, якому був визначений земельний пай, а набуває статусу спільної сумісної приватної власності подружжя.
За системним аналізом чинного на 2005 - 2006 роки законодавства, яким скористався ОСОБА_3 для оформлення права власності на земельну ділянку, не вбачається її безпосередня приватизація відповідно до положень ЗК України, тим самим не встановлюється, що ця земельна ділянка підпадає під визначення п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України. Також ОСОБА_3 приватизовано земельну ділянку за межами норми безоплатної приватизації. У зв`язку із цим слід правильно встановити статус спірної земельної ділянки, а саме, що ця земельна ділянка з моменту її оформлення була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 .
Також зазначає, що позовної вимоги про встановлення судом наявності чи відсутності режиму спільної сумісної власності подружжя на успадковане майно позивачем не заявлено, тому у суду не було навіть підстави вирішувати питання наявності чи відсутності режиму спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 на успадковане майно.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову про визнання права власності за заповітом.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що він не погоджуюся в повному обсязі з апеляційною скаргою. Вважає, що у її задоволенні слід відмовити за безпідставністю, а саму скаргу відхилити. Вказує, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права України, з повним з`ясуванням судом обставин справи та обставин, що мають значення для справи.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
ОСОБА_2 та її представник в засідання апеляційного суду повторно не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про час і місце слухання справи. 31 травня 2023 року розгляд справи відкладено за клопотанням представника ОСОБА_2 адвоката Малетина А.Я. 14 червня 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Малетин А.Я. повторно подав клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому, представник ОСОБА_2 не подав клопотання про продовження строків розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з неявкою представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не вбачає.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, ураховуючи таке.
Відповідно до ч.1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на жилий будинок від 28 березня 1983 року, виданого Виконавчим комітетом Городенківської міської ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Городенківської міської ради народних депутатів № 22 від 18 березня 1983 року, в цілому жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 17, 79). Цей жилий будинок (домоволодіння) в цілому зареєстрований в Коломийському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за ОСОБА_3 та записаний в реєстрову книгу за реєстровим №1912 від 28 квітня 1983 року (т. 1 а.с. 17 зворот, а.с. 18, а.с. 79 зворот).
Вулиця АДРЕСА_1 перейменована на АДРЕСА_1 , згідно рішення міської ради від 25.12.1997 № 104. Згідно рішення Івано-Франківської обласної ради від 04.05.1999 р. № 143-8/99б була утворена Котиківська сільська рада Городенківського району. Дана вулиця згідно адміністративно-територіального розподілу належить до села Котиківка Коломийського району Івано-Франківської області, що стверджується довідкою № 6-124 від 05.08.2022, виданою Котиківським старостинським округом Городенківської міської ради (т. 1 а.с. 210).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 260887270 від 10.06.2021 відомості про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на житловий будинок АДРЕСА_1 , відсутні (т. 1 а.с. 22).
Відповідно до копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 30.03.2015, житловий будинок споруджено в 1973/1986 р., господарські будівлі та споруди - в 1973, 1980 роках (т. 1 а.с. 19-21).
Згідно висновку про вартість майна, складеного оцінювачем ЕТ-ВО «Придністров`я» на підставі договору № 145 від 07.05.2021, ринкова вартість житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 станом на 11.05.2021 становить 71 880 грн (т. 1 а.с. 23, 23 зворот).
ОСОБА_3 та ОСОБА_6 одружилися 12.11.1964 і зроблено відповідний запис за № 11, що стверджується копією свідоцтва про одруження (т. 1 а.с. 198).
Судом встановлено, що будівництво спірного житлового будинку велося подружжям ОСОБА_3 у період шлюбу, а отже правовідносини щодо створення зазначеного нерухомого майна регулювалися нормами ЦК Української РСР 1963 року, КпШС України.
За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України). Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім`ю.
Частиною другою статті 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до п.1 розд.VII «Прикінцеві положення» Сімейний кодекс України набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 01.01.2004. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції), норми СК застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004. До сімейних відносин, які існували до 01.01.2004, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Частиною першою статті 22 КпШС визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування й розпорядження цим майном.
Відповідно до вимог ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Аналогічні положення закріплені в ст.60 СК України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Уважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування й розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. ст. 3, 4 КпШС, ст.63 СК України).
Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», за загальними правилами частини другої статті 372 ЦК при поділі майна, що є у спільній сумісній власності, за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Рішенням Котиківської сільської ради Городенківського району № 220 від 12 серпня 2005 року надано дозвіл працівникам і пенсіонерам ДСП «Котиківка» на приватизацію земель сільськогосподарського призначення, що знаходиться в постійному користуванні ДСП «Котиківка», загальною площею 1 378,3716 га та сільськогосподарських угідь, в тому числі ріллі - 1378,3716 га (т. 1 а.с. 214).
Рішенням Котиківської сільської ради № 223 від 12 серпня 2005 року затверджено списки працівників ДСП «Котиківка» і пенсіонерів цього господарства на отримання середньої частки (паю) на території Котиківської сільської ради (т. 1 а.с. 215).
Із копії архівного Витягу з додатку до рішення Котиківської сільської ради Городенківського району від 12 серпня 2005 року № 223 «Про затвердження списків працівників ДСП «Котиківка» і пенсіонерів даного господарства, а також працівників соціальної сфери в селі Котиківка на отримання середньої земельної частки (паю)…» № П-76/07-40 від 07.09.2022, вбачається, що ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , входить до списку пенсіонерів, бувших працівників ДСП «Котиківка» станом на 22.05.2005 року під № п/п 139 (т. 1 а.с. 216).
Розпорядженням Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 463 від 06.12.2005 надано дозвіл на приватизацію земель с.Котиківка Котиківської сільської ради, в тому числі - земель сільськогосподарського призначення, загальною площею 1378,3716 га працівникам ДСП «Котиківка», пенсіонерам з їх числа, працівникам і пенсіонерам соціальної сфери, що проживають і працюють в с. Котиківка (т. 1 а.с. 213).
Розпорядженням Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 364 від 09.10.2006: затверджено проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) по Котиківській сільській раді; надати у власність земельні частки (паї) 269 громадянам, що включені в списки на розпаювання відповідно до розпорядження РДА № 463 від 06.12.2005 та видати їм державні акти на право власності на земельні ділянки (т. 1 а.с. 212).
Згідно копій державного акту на право власності на земельну ділянку (архівний) серії ЯД № 831669, виданого 06.02.2007 Городенківською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області на підставі Розпорядження Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 364 від 09.10.2006, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2611836842021 від 18.05.2021, власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, що розташована в ур. «Бабчиха» с. Котиківка Котиківської сільської ради (на даний час с.Котиківка Котиківського старостинського округу Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області) був ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 24-27).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 261199220 від 11.06.2021 слідує, що 22.11.2012 між ФГ «Водолій - 55» (орендар) та ОСОБА_3 (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 831669 (т. 1 а.с. 28).
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Таким чином, земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, що розташована в ур. «Бабчиха» с. Котиківка Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області належала до особистої приватної власності ОСОБА_3 .
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначився чи спірна земельна ділянка була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 , а також, що земельна ділянка, що сформована із земельного паю при розпаюванні сільськогосподарського підприємства, не є земельною ділянкою в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Відповідно до ст. 61 СК України в редакції, яка діяла станом на час набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об`єктів права спільної сумісної власності. До такого висновку щодо застосування ст. 61 СК України дійшов Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004 св 18).
Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість ст. 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).
Відповідно до п. б) ч. 3 ст. 116 ЗК України, яка діяла станом на час набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
Згідно ч. 3 ст. 118 ЗК України громадяни працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
Згідно ч. 1, 3, 5-7 ст. 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними. Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров`я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 станом на 22.05.2005 року виділено земельну частку (пай) як пенсіонеру, бувшому працівнику ДСП «Котиківка (т. 1 а.с. 216), а також йому 06.02.2007 видано державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, яка була сформована та державну реєстрацію якої здійснено 06.02.2007 (т. 1 а.с. 25).
На підставі наведеного також безпідставними є посилання апелянта, що спірна земельна ділянка була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Котиківка Городенківського району Івано-Франківської області, актовий запис № 27 від 26 серпня 2014 року, що стверджено копією свідоцтва про смерть, виданого 26.08.2014 р. виконкомом Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківській області (т. 1 а.с. 12). Внаслідок його смерті відкрилася спадщина.
Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (ч. 2 ст. 1236 ЦК України).
За життя, 01.04.2014, ОСОБА_3 склав заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 20, за яким все майно, яке буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому за законом на день його смерті, та що згідно з законодавством України може бути успадковане, у повному обсязі, без будь-яких обмежень, заповів ОСОБА_1 з умовою довічного проживання його дружини ОСОБА_4 , в належному йому житловому будинку (т. 1 а.с. 11, 83). Цей заповіт є чинний, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 55935445, що підтверджується копією Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №38885078 від 13.11.2014 (т. 1 а.с. 94).
Згідно ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з ч. 1-3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
На день смерті ОСОБА_3 проживав і був зареєстрований по АДРЕСА_1 . На момент смерті в господарстві з ним проживала і була зареєстрована дружина - ОСОБА_4 , що стверджується довідками Котиківського старостинського округу Городенківської міської ради № 6-123 від 05.08.2022, № 6-104 від 16.08.2022 (т. 1 а.с. 203, 211).
ОСОБА_4 на час смерті чоловіка ОСОБА_3 , тобто на час відкриття спадщини, виповнилося 74 роки і відповідно до ст. 75 СК України, ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вона вважається непрацездатною особою та має згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК право на обов`язкову частку у спадщині спадкодавця.
На виконання ухвали суду першої інстанції приватний нотаріус Коломийського районного нотарілаьного округу Яшан Р.Р. надав матеріали спадкової справи № 75/2014 (номер у спадковому реєстрі № 56767392), заведеної після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої вбачається, що спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_4 , яка має право на обов`язкову частку у спадщині спадкодавця, 04.12.2014 (протягом встановленого ст. 1270 ЦК України строку) подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини та просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом згідно ст. 1241 ЦК України та свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя (т. 1 а.с. 97).
ОСОБА_1 подав нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом (13 листопада 2014 року) та видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом (03 березня 2015 року) (т. 1 а.с. 86, 101).
Спадкоємець першої черги за законом, яка має право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3 - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 29.12.2014 виконкомом Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області (т. 1 а.с. 69). Спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 є ОСОБА_2 (відповідач), яка 05.01.2015 звернулася із заявою про прийняття спадщини за заповітом (т. 1 а.с. 68, 71-72,76).
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції посилався на те, що право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. ОСОБА_4 своє право власності на набуту після смерті чоловіка обов`язкову частку у спадковому майні, тобто частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 5,1392 га, у встановленому законом порядку не зареєструвала, відтак в неї не виникло права власності на дане нерухоме майно і це право не увійшло до складу її спадщини.
Однак, суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку, враховуючи таке.
В постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц (провадження № 61-21211св18) зроблено висновок про те, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права, зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.
В постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), вказано, що частина перша статті 1276 ЦК України визначає сутність спадкової трансмісії, а саме: якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). За спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правом черговості, а за правом закликання до спадщини правонаступника померлого спадкоємця. Згідно з частиною першою статті 1276 ЦК України перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов`язкової частки у спадщині. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. Разом з тим, якщо спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов`язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку. З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування.
В постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 761/24381/14-ц (провадження № 61-14459св18) вказано, що згідно з частиною першою статті 1276 ЦК України перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов`язкової частки у спадщині. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право.
Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 706/874/18 (провадження № 61-12093св20) вказав, що у справі, що переглядається установлено, що позивач, яка померла після пред`явлення позову та до справи були залучені її правонаступники, прийняла спадщину після смерті свого сина, оскільки проживала разом з ним на день смерті останнього, та у встановленому законом порядку не відмовилася від прийняття такої спадщини, отже у цьому випадку матиме місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку.
Відповідно до ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
ОСОБА_4 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка, не відмовлялася від свого права на набуту обов`язкову частку у спадковому майні - права на 1/4 частки у праві спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та права на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що прийнявши спадщину у встановленому законом порядку, ОСОБА_4 не могла зареєструвати відповідні частки у праві власності на нерухоме майно, оскільки померла до спливу строку, визначеного ст. 1298 ЦК України.
Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що це право не увійшло до складу її спадщини.
Після смерті ОСОБА_4 до складу її спадщини увійшло право на 3/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку.
Спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 має право після смерті ОСОБА_3 на спадкування 1/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Згідно з вимогами ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
При зверненні ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Яшан Р.Р. про видачу йому свідоцтв про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, нотаріус відмовив у зв`язку з тим, що документи, які підтверджують право власності на житловий будинок та на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру, не подані. Крім того, за відсутності документа, що посвідчує право власності, нотаріус не може встановити наявність чи відсутність режиму спільної сумісної власності подружжя на успадковане майно, що позбавило його можливості видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Зазначене доводиться постановами про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 143/02-31, № 142/02-31 від 25.05.2021 (т. 1 а.с. 108, 109).
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Згідно ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Як передбачено ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Згідно п. «г» ч. 1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Згідно з п. «а» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.
Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.
Згідно роз`яснень, які містяться у пункті 23 (ч. 2,3) постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
З огляду на вищенаведене, слід дійти висновку, що порушене право позивача на спадкування підлягає захисту в частині визнання за ним права на 1/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та права на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків,викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом права на 1/4 частку у праві власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та права на 1/2 частку у праві власності на спірну земельну ділянку площею. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 вказаної статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи наведене, судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, підлягає частковому стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 1 849,27 грн. Сплачений судовий збір у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції підлягає частковому стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 2 773,90 грн.
Згідно ч. 10 цієї статті при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, враховуючи вимоги ч. 10 ст. 141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 924,60 грн судових витрат у справі як різницю витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та за подання позову.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Городенківського районного суду від 06 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає по АДРЕСА_2 ) в порядку спадкування за заповітом право на 1/4 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право на 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку площею 5,1392 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001 в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Коломийського (раніше Городенківського) районуІвано-Франківської області.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає по АДРЕСА_1 ) 924,60 грн судових витрат у справі як різницю витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та за подання позову.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 червня 2023 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин
