Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 750/2292/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/435/23 Категорія - ч.1 ст.110 КК України Доповідач ОСОБА_2
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_5
з участю: прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
обвинуваченої - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження
№ 2202227000000012 за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2023 року,
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, уродженка смт. Куликівка, Чернігівської області, жителька АДРЕСА_1 , раніше не судима,
засуджена за ч.1 ст.110 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без конфіскації майна.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_8 звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки та з покладенням на неї обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України.
Питання про речові докази вирішено у порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
24.02.2022 російська федерація в особі її вищого політичного керівництва, яке діяло за попередньою змовою з невстановленими в ході досудового слідства особами, в порушення ст.1 Статуту Організації Об`єднаних Націй, Резолюцій Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 №2131, від 16.12.1970 (XXV), від 14.12.1974 №3314 (XXIX), від 09.12.1981 №36/103, Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990, ст.ст. 1, 2, 65, 68, 132-134 Конституції України, з метою насильницького повалення конституційного ладу, зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, ослаблення держави та залякування населення, на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України вчинили збройну агресію та вторгнення на суверенну територію України із застосуванням військових сил та засобів, що призвело до тяжких наслідків, які полягають в загибелі значної кількості цивільних осіб і військовослужбовців та руйнуванні значної кількості об`єктів інфраструктури.
Із вказаної дати військові дії, розв`язані російською федерацією, точаться зокрема і навколо м. Чернігів, органи державної влади та місцевого самоврядування якого приймають участь у збройному відбитті агресії.
Усвідомлюючи вказані обставини, 04.03.2022 ОСОБА_8 , використовуючи належний їй мобільний телефон НОМЕР_1 , відправила раніше знайомому їй міському голові м. Чернігів ОСОБА_10 на належний йому мобільний телефон НОМЕР_2 повідомлення наступного змісту: «ОСОБА_12, поступите так же как мер Конотопа и люди будут Вам благодарны. Еще пару налетов и ОСОБА_11 не будет, и виновным сделают Вас, ОСОБА_12». До вказаного повідомлення ОСОБА_8 додала відеоролик, в якому невстановлений диктор схвально відзивався про дії адміністрації м. Конотоп, яка, нібито, домовилась з представником російської федерації про здачу їм території міста в обмін на не здійснення його обстрілів.
Вказані повідомлення мали спонукати ОСОБА_10 вжити заходів до припинення спротиву російським окупантам, здачі міста Чернігів російським військам та фактично переходу міста під юрисдикцію російської федерації, тобто були направлені на зміну території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Не погоджуючись із рішенням суду, обвинувачена ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити вирок суду першої інстанції та призначити їй покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Послалась на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та її особі, внаслідок суворості. Зокрема, при призначенні їй покарання місцевий суд не в повній мірі врахував її щире каяття, а також ту обставину, що її донька має тяжке захворювання, лікування якого буде здійснюватися в Нідерландах. Проте, перебуваючи на іспитовому терміні, вона не зможе виїхати з донькою на лікування за кордон.
Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Проте, до початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_7 , за погодженням із ОСОБА_8 , заявив про відмову від своєї апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді; обвинувачену ОСОБА_8 та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченої та просили її задовольнити; прокурора, котрий також погодився з позицією сторони захисту; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 , колегія суддів підстав для її задоволення не вбачає, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено, та кваліфікація її дій в апеляційній скарзі обвинуваченою не оспорюються.
Положеннями ст.ст.50, 65 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Призначаючи ОСОБА_8 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість скоєного кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, дані про її особу, який раніше не судима, її вік, стан здоров`я; обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; відсутність обставин, які обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст.110 КК України, зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком, на підставі ст.75 КК України, що буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки її перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
Отже, всі обставини, на які посилається сторона захисту, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання враховані, тому доводи про суворість призначеного покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв`язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченої.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2023 року щодо неї - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
СУДДІ:
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4
