ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" липня 2023 р. Справа №914/2441/15(914/87/22)
м.Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.
суддів ПЛОТНІЦЬКОГО Б.Д.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.
за участю представників сторін від:
скаржника: Кузьмів Х.В. (в порядку самопредставництва);
боржника: Кріль Н.Г. (адвокат), Степаненко І.Я. (керуюча санацією).
розглянувши апеляційну скаргу Червоноградського відділу державної
виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), №в-9/70284888/65394 від 26.12.2022 (вх. ЗАГС №0105/6/23 від 02.01.2023)
на ухвалу Господарського суду Львівської області
від 22.12.2022, повний текст ухвали
26.12.2022 (суддя Цікало А.І. )
за скаргою Публічного акціонерного товариства
Львівськавугільна компанія, с.Сілець, Сокальськийрайон, Львівська область
на дії Головного державного виконавця
Червоноградського відділу Державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кузьмів Христини Василівни
у справі №914/2441/15 (914/87/22)
за позовомГоловного управління Пенсійного фонду
України у Львівській області, м. Львів
до відповідача Публічного акціонерного товариства
Львівська вугільна компанія,
с.Сілець,Сокальський район, Львівська область
про стягнення 971 226,95 грн заборгованості
в межах справи№ 914/2441/15
про банкрутство Публічного акціонерного товариства
Львівська вугільна компанія
ВСТАНОВИВ:
Суть спору.
В грудні 2022 року на розгляд Господарського суду Львівської області від ПАТ «Львівська вугільна компанія» надійшла скарга на рішення головного державного виконавця Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кузьмів Х.В., в якій скаржник просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кузьмів Х.В. від 08.11.2022 у виконавчому провадженні № 70284888 про арешт майна боржника.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.12.2022 у цій справі скаргу ПАТ «Львівська вугільна компанія» на рішення вказаного головного державного виконавця задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову від 08.11.2022 ВП №70284888 про арешт майна боржника.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників у справі.
Червоноградський відділ державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) не погодився із постановленою ухвалою місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначив, що відповідно до приписів статей 48, 52 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реаліазції. Статтею 56 цього Закону передбачено, що арешт майна застосовується для забезпечення реального виконання рішення. На момент апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали не затверджено план санації боржника ПАТ «Львівська вугільна компанія», а боржником у скарзі на дії органу державної виконавчої служби не доведено порушення державним виконавцем норм чинного законодавства при винесенні постанови про арешт майна у виконавчому провадженні №70284888 від 08.12.2022.
Боржник ПАТ «Львівська вугільна компанія» заперечив вимоги апеляційної скарги та подав відзив на неї, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що відповідно до абз.4 ч. 15 ст.16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство арешт майна боржника арешт на майно боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство. Тому, вважає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції законною і обгрунтованою.
Інших клопотань та заяв в порядку ст. 207 ГПК України у справі подано не було.
В судове засідання з`явилися представники апелянта та боржника, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги та відзиву на неї.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи та оцінка суду.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/2441/15 про банкрутство ПАТ «Львівська вугільна компанія».
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.08.2018 у цій справі введено процедуру санації боржника.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 13.09.2022 у справі №914/2441/15 (914/87/22) стягнуто з ПАТ «Львівська вугільна компанія» на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 971226,95 грн заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пенсій за віком на пільгових умовах за списками № 1 і № 2 та 14568,40 грн судового збору.
17.10.2022 Господарським судом Львівської області на примусове виконання зазначеного рішення видано наказ.
08.11.2022 головним державним виконавцем Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кузьмів Х.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 70284888 з виконання вказаного судового наказу, а 08.11.2022 постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно, що належить боржнику ПАТ «Львівська вугільна компанія» у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 1084805,89 грн.
Таким чином, предметом апеляційного перегляду у цій справі є дослідження правомірності вчинених державним виконавцем виконавчих дій відносно боржника та з`ясування наявності підстав для задоволення скарги на дії державного виконавця з приводу прийняття постанови про арешт майна боржника, відносно якого відкрито провадження у справі про банкрутство та введено процедуру санації.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» (далі Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За умовами ч. 1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Водночас, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин судова колегія зазначає наступне.
З 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (надалі - Кодекс України з процедур банкрутства).
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 31, ст. 440 із наступними змінами) втратив чинність з 21.10.2019 відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ «Львівська вугільна компанія» продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Згідно системного аналізу розділу "Провадження у справах про банкрутство" Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він та належне йому майно перебувають в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Відповідно до абз. 4 ч. 15 ст. 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Згідно з абз. 6 та абз. 7 ч. 4 ст. 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з моменту винесення ухвали про введення процедури санації арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів. Не допускається арешт грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках умовного зберігання (ескроу), відкритих боржником у встановленому законодавством порядку. Господарський суд за заявою керуючого санацією знімає арешт з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації, господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.
У випадку введення судової процедури санації щодо боржника, ч.4 ст. 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено заборону стосовно будь-яких дій щодо розпорядження майном боржника поза межами процедури банкрутства та можливість накладення обмежень щодо розпорядження майном боржника виключно судом у межах процедури санації, за умови, що вони не перешкоджають виконанню плану санації.
Наведені норми законодавства вірно застосовані судом першої інстанції.
За таких обставин, обгрунтованим та правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення скарги на дії державної виконавчої служби, оскільки головним державним виконавцем Червоноградського ВДВС при винесені постанови про арешт майна боржника порушено приписи ст. ст. 16, 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого є спеціальними та підлягають обов`язковому застосуванню до спірних правовідносин поряд із нормами Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на те, що відносно ПАТ «Львівська вугільна компанія» відкрито провадження у справі про банкрутство та введено процедуру санації.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 79, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за апелянтом.
Керуючись ст.ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.12.2022 у справі №914/2441/15 (914/87/22) без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок оскарження постанови встановлено Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено 10.07.2023.
Головуючий (суддя-доповідач)О.І. МАТУЩАК
СуддіБ.Д. ПЛОТНІЦЬКИЙ
О.С. СКРИПЧУК
