Дата документу 11.07.2023 Справа № 336/6023/20
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/6023/20
Провадження №22-ц/807/563/23
Головуючий в 1-й інстанції Щаслива О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2023 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,секретарКамалова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника адвоката Никоненка Олега Олександровича, ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 28 листопада2022 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова Олена Володимирівна, п`ята Запорізька державна нотаріальна контора, товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання правочинів недійсними, встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння,-
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, вимоги по якому збільшила 16 грудня 2020 року, зазначивши в якості співвідповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання правочинів недійсними, встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння. В уточненій заяві (а.с. 82-87) зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 сталася смерть ОСОБА_5 , якій належало право власності на квартиру АДРЕСА_1 . На момент смерті із спадкодавцею постійно проживала її донька ОСОБА_6 , яка доводиться позивачці рідною сестрою по батьківській лінії і є донькою батька позивачки ОСОБА_7 . Після смерті матері ОСОБА_6 заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подала, проте в силу ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_2 сталася смерть ОСОБА_6 . Позивач, яка є її єдиною спадкоємцею другої черги за законом, у встановлений строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, до складу якої увійшли два об`єкти нерухомості, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_6 успадкувала після смерті матері ОСОБА_5 , та квартира АДРЕСА_2 . Обставини смерті ОСОБА_6 стали предметом досудового розслідування, яке проводилось Шевченківським відділенням поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області в межах кримінального провадження № 12019080080002663, під час якого на квартиру АДРЕСА_1 , речі і документи, що зберігалися в житлі на момент смерті ОСОБА_6 , ухвалою слідчого судді від 21.10.2019 року накладений арешт. Під час строку на прийняття спадщини позивачці стало відомо про наявність двох укладених на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» договорів купівлі-продажу спадкового майна, а саме: договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 24.12.2001 року № Н-2893, укладеного між ОСОБА_4 як покупцем та ОСОБА_6 як продавцем; а також договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04.01.2002 року № Н-2929, укладеного між ОСОБА_4 як покупцем та ОСОБА_5 як продавцем. В період дії ухвали слідчого судді про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова О.В. як державний реєстратор на підставі заяви ОСОБА_4 та договору від 04.01.2002 року № Н-2929, укладеного на товарній біржі «Торг-Інвест», здійснила державну реєстрацію права власності на означене нерухоме майно за відповідачем. Договори купівлі-продажу вказаних квартир є недійсними як такі, що не відповідають вимогам закону. Вказані договори не лише не посвідчені нотаріально, а й сторонами не досягнуто жодної домовленості щодо істотних умов цих договорів, а також не виконано їх, оскільки ОСОБА_5 до своєї смерті проживала в належній їй квартирі АДРЕСА_1 , а ОСОБА_6 , яка до 29 березня 2016 року фактично проживала в квартирі АДРЕСА_2 , після свого переїзду до матері ОСОБА_8 залишалась зареєстрованою у вказаному житлі, яке передала в оренду іншій особі. Окрім того, під час продажу квартири АДРЕСА_2 , учасником права спільної сумісної власності якої на момент укладення оспорюваного правочину була неповнолітня особа ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дозвіл органу опіки та піклування на відчуження вказаного житла не надавався. Одразу після смерті власників житла ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартири були протиправно відчужені ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідчених договорів від 27.01.2020 року, за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_2 , та від 23.09.2020 року, у відповідності до якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_4 не мав права вчиняти правочини щодо спірного майна, способом захисту порушеного права особи, яка є власником майна, є витребування нерухомості у наступних набувачів. Позивачці належить право вказаної вимоги, оскільки вона є єдиним спадкоємцем другої черги за законом після смерті рідної сестри ОСОБА_6 , яка була учасником права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 та вважається такою, що прийняла спадщину після смерті другого співвласника свого сина ОСОБА_9 , який помір 29 серпня 2015 року, постійно проживаючи разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини та будучи зареєстрованою у вказаному житлі на момент своєї смерті. Що стосується права ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , вона вважається такою, що прийняла її після смерті своєї матері ОСОБА_5 , проте не встигла оформити право на спадщину через власну смерть, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 . У зв`язку з викладеним позивач просила суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.12.2001 року № Н-2893 квартири АДРЕСА_3 , укладений на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» між ОСОБА_4 , з одного боку, та ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , - з іншого, (1);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.01.2002 року № Н-2989 квартири АДРЕСА_1 , укладений на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (2);
- встановити факт постійного проживання ОСОБА_6 разом із спадкодавцею ОСОБА_5 на день смерті останньої, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі АДРЕСА_1 (3);
- визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 (4);
- визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 (5);
- витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (6);
- витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 (7).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року, позов ОСОБА_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , що зареєстрована за адреою: АДРЕСА_6 , задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_6 разом із спадкодавцею ОСОБА_5 на день смерті останньої, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено, що договір купівлі-продажу квартири № Н-2893 від 24.12.2001 року квартири АДРЕСА_2 , укладений на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» між ОСОБА_4 , з одного боку, та ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , - з іншого, - є нікчемним.
Встановлено, що договір купівлі-продажу квартири № Н-2989 від 04.01.2002 року квартири АДРЕСА_1 , укладений на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , є нікчемним.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 .
Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1
Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 по 1443 грн. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі представника адвоката Никоненка Олега Олександровича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позов у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що угоди відчуження спірного нерухомого майна були укладені на біржі, а тому не підлягали нотаріальному посвідченню, судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ЦК України 2004 року, враховуючи укладення спірних правочинів в 2001 та 2002 роках. Спірні квартири не є спадковою масою, а тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, з урахування відмови від частини вимог апеляційної скарги просить рішення суду скасувати в частині: визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановлення, що договір купівлі-продажу квартири № Н-2893 від 24.12.2001 року квартири АДРЕСА_2 , укладений на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» між ОСОБА_4 , з одного боку, та ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , - з іншого, - є нікчемним; витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 ; а також в частині судових витрат стягнутих з ОСОБА_2 . Скаржниця просить суд ухвалити у зазначеній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що угоди відчуження спірного нерухомого майна були укладені на біржі, а тому не підлягали нотаріальному посвідченню, судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ЦК України 2004 року, враховуючи укладення спірних правочинів в 2001 та 2002 роках. Скаржниця є добросовісним набувачем у якого не можна витребувати майно, враховуючи також, то й факт, що з позовом про витребування майна може звернутися лише його власник, а позивач на час пред`явлення позову не являлась власником спірного майна.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 сталася смерть ОСОБА_6 (а. с. 62 т. 2).
Позивач, яка доводиться рідною сестрою ОСОБА_6 за спільним походженням від батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як свідчать відомості в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (а. с. 17, 17 (зворотний бік) т. 1, а. с. 37, 44 т. 2), здійснила право на прийняття спадщини, звернувшись протягом встановленого статтею 1270 ЦК строку для прийняття спадщини до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а. с. 33 т. 2). Інших спадкоємців за законом у спадкодавця немає, заповіт від її імені не посвідчувався, як випливає з інформації п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори (а. с. 31, 82 т. 2).
Звернення ОСОБА_3 до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину увінчалось винесенням постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на таку причину відмови, як відсутність реєстрації за спадкодавцем права власності на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 82-83).
Вирішуючи питання про право спадкодавця ОСОБА_6 на нерухоме житло, суд першої інстанції виходив з такого.
Право власності на квартиру АДРЕСА_2 на момент смерті ОСОБА_9 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_5 , належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (а.с. 42, 185 т. 2).
ОСОБА_6 , яка доводиться матір`ю ОСОБА_9 (а. с. 95 т. 1) і постійно проживала разом з ним та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 , тоді як смерть батька ОСОБА_9 ОСОБА_10 сталася ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 39 (зворотний бік) т. 2), в силу ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.
Факт постійного проживання ОСОБА_6 разом з ОСОБА_9 на момент смерті останнього підтверджують надані суду фактичні дані, а саме: інформація про реєстрацію місця проживання в паспорті громадянина України на ім`я ОСОБА_6 , а також в зверненні департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (а. с. 19 т. 1, а с. 74 (зворотний бік) т. 2); розпорядження голови Комунарської Ради народних депутатів про приватизацію щодо передання квартири АДРЕСА_2 в спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (а. с. 29 т. 2); інформація про реєстрацію ОСОБА_9 в паспорті громадянина України на його ім`я (а. с. 94 (зворотний бік) т. 1); довідка з місця проживання про проживання ОСОБА_6 разом з сином ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_7 (а. с. 94 (зворотний бік) т. 1); довідка про перебування ОСОБА_9 на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району як особи з інвалідністю першої групи (а. с. 96. Т. 1); довідка про потребу ОСОБА_9 як особи з інвалідністю в постійному сторонньому догляді та про здійснення такого догляду ОСОБА_6 як особою, що надає соціальні послуги інваліду першої групи і отримує компенсацію в управлінні праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (а. с. 96, 96 (зворотний бік) т. 1); посвідчення особи з інвалідністю на ім`я ОСОБА_9 , видане управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (а. с. 97 (зворотний бік) т. 1), договір про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води в квартирі АДРЕСА_2 , укладений концерном «Міські теплові мережі» та ОСОБА_6 (а. с. 98 т. 1); повідомлення про призначення субсидії на житлово-комунальні послуги в квартирі АДРЕСА_2 (а. с. 100-101 т. 1); отримання ОСОБА_6 та ОСОБА_9 карток платників податків у відділенні у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької обласної податкової інспекції Головного управління державної Фіскальної служби (а. с. 19 (зворотний бік) т. 1, а. с. 95 (зворотний бік) т. 1).
Виходячи з викладеного суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_6 після смерті сина ОСОБА_9 успадкувала частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_8 , яка дорівнює розміру належної їй частки, оскільки частки в праві спільної сумісної власності її учасників вважаються рівними, якщо інше не встановлено законом або договором, та становить частину квартири, таким чином набувши право неподільної власності на означене житло.
Що стосується набуття права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції врахував такі, встановлені під час розгляду справи, обставини.
ОСОБА_11 , яка є матір`ю ОСОБА_6 (а. с. 17 (зворотний бік) т. 1, а. с. 24), на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтва про право спільної часткової власності належало право на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 148 т. 1).
З 29 березня 2016 року ОСОБА_6 почала проживати разом з матір`ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_9 , на що вказують такі надані суду фактичні дані: власноручне звернення ОСОБА_6 до головного лікаря другої поліклініки м. Запоріжжя, за змістом якого вона просить надавати їй медичну допомогу за місцем фактичного проживання, в квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 51); відомості про отримання нею послуг в лютому 2016 року в комунальному закладі «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» (а. с. 50 т. 1); довідка про її перебування на обліку в управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району в період з 29 березня 2016 року по 2 серпня 2019 року, коли сталася смерть ОСОБА_5 , як одержувача компенсації, який надає послуги по догляду за особою похилого віку ОСОБА_5 (а. с. 50, 104 т. 1); сторінки карти амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_6 , що проживає за адресою: АДРЕСА_10 (а. с. 51-52); договір оренди про передачу ОСОБА_6 іншій особі в оренду з 10 квітня 2016 року належної їй квартири АДРЕСА_2 (а. с. 53 т. 1); договір-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_5 , укладений з ОСОБА_6 (а. с. 106, а. с. 106 (зворотний бік) т. 1); інформація про місце смерті ОСОБА_6 , яким є Шевченківський район м. Запоріжжя, з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а. с. 87 т. 2).
Факт постійного проживання ОСОБА_6 із спадкодавцем ОСОБА_5 доведений наданими фактичними даними, тому суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність вимог позову про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_6 із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
ОСОБА_6 в силу ст. 1268 ЦК України вчинила дії щодо прийняття спадщини, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на момент смерті останньої, тоді як інші спадкоємці ОСОБА_5 , як випливає з інформації п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, до нотаріальної контори не звертались, спадкова справа не заводилась (а. с. 31, 70 т. 2).
Оскільки ОСОБА_6 вважається такою, що прийняла спадщину після ОСОБА_5 , суд визнав за позивачкою право власності і на квартиру АДРЕСА_1 .
У зв`язку з викладеним суд знайшов за можливе застосувати судовий захист в спосіб, обраний позивачем, і визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .
На підставі укладеного на Запорізькій товарній біржі «Торг Інвест» 24 грудня 2001 року договору № Н-2893 квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_6 та ОСОБА_12 продано ОСОБА_4 (а. с. 242 т. 1). На підставі укладеного на Запорізькій товарній біржі «Торг Інвест» 4 січня 2002 року договору № Н-2989 квартиру АДРЕСА_1 продано ОСОБА_5 ОСОБА_4 (а. с. 12 т. 2).
Договори, дійсність яких оспорює позивачка, всупереч вимог закону не посвідчені нотаріально, тому в силу наведених положень законодавства вони є нікчемними.
Відчуження спірного майна за нікчемними правочинами потягло за собою можливість його подальшого відчуження на підставі договорів купівлі-продажу від 27.01.2020 року, за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_2 , та від 23.09.2020 року, у відповідності до якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 89-93 т. 1).
Так як законом встановлено презумпцію правомірності набуття права власності (ст. 328 ЦК України), при вирішенні вимоги про витребування майна з чужого володіння суд першої інтенції вважав за необхідне застосувати положення ст. 388 ЦК України, виходячи з добросовісності набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спірного майна, оскільки інше не випливає прямо із закону і не встановлено судом.
Майно може бути витребувано від добросовісного набувача, якими є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки воно, будучи відчуженим особою за нікчемними правочином, вибуло з володіння власників всупереч їхній волі. На підставі наведених міркувань суд першої інстанції вважав, що вимога про витребування квартир ґрунтується на положеннях матеріального права і підлягає задоволенню.
З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 41 Конституції України, кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006р. N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
За положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 р. у справі № 5-140цс14).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно абз. 2 п.26 зазначеної Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника.
Судом першої інстанції встановлено факт постійного проживання ОСОБА_6 разом із спадкодавецею ОСОБА_5 на день смерті останньої, що враховуючи звернення ОСОБА_3 до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, після померлої ОСОБА_6 , за відсутністю інших спадкоємців, вказує на те, що позивачка має право на звернення до суду з даним позовом, як спадкоємеця спірного нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 , які увійшли до спадкової маси.
Слід зазначити, що скаржник ОСОБА_2 рішення суду в цій частині не оскаржує, а апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів з наведених підстав.
Що стосується дійсності оспорюваних біржових угод, то слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу спірних квартир) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.
На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених статтею 15 Закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
При цьому слід зазначити, що чинним законодавством України на момент вчинення правочинів не було передбачено такої форми угоди, як біржова.
Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.
Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.
Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Водночас згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.
За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Однак за загальним правилом, визначеним у статтях 47, 227 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу нерухомості підлягали нотаріальному посвідченню.
У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК Української РСР), а відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Отже, положення статті 227 ЦК Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири). Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (в нашому випадку квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.
Згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦК Української РСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-11804св18), від 26 листопада 2018 року в справа № 205/8493/16-ц (провадження № 61-40951св18).
Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 липня 1978 року № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) роз`яснив, з яких підстав угода може бути визнана недійсною судом.
Відповідно до пункту 4 цієї постанови, з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.
Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах, об`єктів нерухомого майна вимагають оформлення в нотаріальній формі.
Ураховуючи вищевикладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.
Для договорів купівлі-продажу, міни жилого будинку (стаття 227, 242 ЦК Української РСР) у разі, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, було установлено обов`язкову нотаріальну форму. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Згідно з частиною першою ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
У зв`язку з викладеним суд першої інстанції при розв`язанні цього позову вважав за можливе застосувати засіб захисту права, що полягає у встановленні нікчемності означених правочинів, і колегія суддів погоджується з такими висновками.
Окремо слідзазначити,що оспорюванібіржові угодине булифактично виконані,оскільки ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , продавціта власникиспірних квартир,користувалися безобмеження своїмиправами власникадо моментусмерті,яка настала ІНФОРМАЦІЯ_7 ,02.08.2019р.,03.10.2019р.відповідно. Обставини смерті ОСОБА_6 стали предметомдосудового розслідування,яке проводилосьШевченківським відділеннямполіції Дніпровськоговідділу поліціїГУНП вЗапорізькій областів межахкримінального провадження№ 12019080080002663,під часякого наквартиру АДРЕСА_1 ,речі ідокументи,що зберігалисяв житліна моментсмерті ОСОБА_6 ,ухвалою слідчогосудді від21.10.2019року накладенийарешт. В період дії ухвали слідчого судді про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова О.В. як державний реєстратор на підставі заяви ОСОБА_4 та договору від 04.01.2002 року № Н-2929, укладеного на товарній біржі «Торг-Інвест», здійснила державну реєстрацію права власності на означене нерухоме майно за відповідачем. Державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 теж була проведена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В. як державним реєстратором лише 27.01.2020 року.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна із чужого незаконного володіння
Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247 цс 18).
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Власник з дотриманням положень статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Судом встановлено, що спірні квартири вибули із власності спадкодавців незаконно, шляхом укладення нікчемних правочинів. Позивачка є власницею спірного нерухомого майна відповідно до рішення суду, як спадкоємеця за законом померлої ОСОБА_6 .
Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Ураховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги позивача про витребування спірних квартир із чужого незаконного володіння.
Посилання в апеляційних скаргах на те, що витребування спірних квартир із чужого незаконного володіння осіб, які є добросовісними набувачами, призведе до покладення на них індивідуального та надмірного тягаря, є безпідставними, оскільки критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Спірне майно вибуло із власності спадкодавців позивача незаконно, поза їх волею, тому обґрунтованим є втручання у мирне володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спірним майном, яке відповідає положенням національного законодавства і легітимній меті.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Никоненка Олега Олександровича, ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 18 липня 2023 року.
Судді: С. В. Кухар
О.В. Крилова
О.З. Поляков
